Заняття 2.

1. Локальний предмет доказування, його значення для прийняття проміжних процесуальних рішень.

Розглянуті обставини, які складають предмет доказування, необхідно встановити для вирішення справи по суті. Разом з тим, у ході провадження в кримінальній справі виникає необхідність вирішувати деякі питання, для чого потрібно встановити певні обставини, зокрема, в зв'язку із здійсненням судом (суддею) функції судового контролю. Так, скажімо, розгляд у суді подання слідчого про обрання до обвинуваченого запобіжного заходу у вигляді взяття під варту потребує встановлення наявності відповідних підстав.

Саме в зв'язку з формуванням в законодавстві функції судового контролю в науковій літературі набрало актуальності питання про обставини, які необхідно встановити на підставі доказів під час розгляду в суді скарг на дії та рішення органів дізнання, слідчого, прокурора, подання про проведення слідчих дій, що обмежують права громадян, про усунення захисника від участі в справі, тобто про існування особливого предмета доказування.

Ми також вважаємо, що є необхідність увиділенні так званого «локального» предмета доказування, тобто переліку обставин, які слід встановити, зокрема, при здійсненні судом (суддею) контрольних повноважень. На жаль, у чинному кримінально-процесуальному законодавстві такі обставини чітко не визначені і тому суттєве значення мають роз'яснення Пленуму Верховного Суду України з цих питань.

Як зауважив Пленум Верховного Суду України в постанові № 4 від 25 квітня 2003 року (із змінами, внесеними постановою № 10 від 11 червня 2004 року та постановою № 25 від 24 жовтня 2008 року) «Про практику застосування судами запобіжного заходу у вигляді взяття під варту та подовження строків тримання під вартою на стадіях дізнання та досудового слідства», під час судового розгляду подання про взяття під варту, предметом дослідження є ті обставини, з якими закон пов'язує можливість обрання цього запобіжного заходу. Зокрема, суддя з'ясовує, чи є підозра у вчиненні особою злочину або обвинувачення останньої обґрунтованими, тобто чи є в розпорядженні органу дізнання, слідчого встановлені у визначеному законом порядку достатні дані, що свідчать про наявність ознак злочину, вчиненого саме цією особою (ними можуть бути заяви й повідомлення про злочин, явка з повинною, документи, складені за результатами оперативно-розшукової діяльності, протоколи слідчих дій, висновки експертиз тощо).

Якщо питання про взяття під варту вирішується до порушення кримінальної справи щодо затриманої особи, суддя повинен перевірити, чи мали місце передбачені частинами 1 та 2 ст. 106 КПК підстави для затримання, чи наведені вони у відповідній постанові органу дізнання і чи зазначено в ній, у вчиненні якого саме злочину підозрюється особа та як він кваліфікується за статтями КК.

У разі, коли питання стосується особи, щодо якої порушено кримінальну справу, суд має дослідити, чи наявні передбачені ст. 94 КПК приводи та підстави до її порушення і чи зазначено в постанові кримінальний закон, за ознаками якого порушено кримінальну справу.

Коли питання про застосування запобіжного заходу у вигляді взяття під варту вирішується щодо обвинуваченого, необхідно також перевірити, чи є у справі докази, що вказують на вчинення злочину саме цією особою, чи відповідає постанова про притягнення її як обвинуваченого вимогам ст. 132 КПК, чи було пред'явлено обвинувачення з додержанням вимог ст. 140 КПК.

Далі Пленум підкреслив, що суддя не вправі досліджувати докази, давати їм оцінку, в інший спосіб перевіряти доведеність вини підозрюваного чи обвинуваченого, а постанови про обрання запобіжного заходу мають бути викладені у формулюваннях, які забезпечують дотримання принципу презумпції невинуватості особи.

Крім названих обставин досліджуються також обставини, які відповідно до ст. 150 КПК мають бути враховані при обранні запобіжного заходу» вік підозрюваного чи обвинуваченого, стан здоров'я, сімейний і матеріальний стан, вид діяльності, місце проживання, дані про попередні судимості, соціальні зв'язки особи, її схильності (чи вживає наркотики, алкогольні напої тощо), спосіб життя, поведінку під час провадження в цій або іншій кримінальній справі (чи не ухилялася раніше ця особа від слідства, суду або виконання судових рішень, чи не вчинювала злочини проти правосуддя). Дослідженню підлягають і відомості, що вказують на існування факторів, обставин чи моральних цінностей, які можуть свідчити про те, що підозрюваний, обвинуваче¬ний, перебуваючи на волі, не порушуватиме покладених на нього процесуальних обов'язків, та не займеться злочинною діяльністю (п. 10 названої постанови).

Менш конкретними є роз'яснення щодо обставин, які необхідно встановити під час розгляду подань про проведення слідчих чи оперативно-розшукових дій, пов'язаних з обмеженням конституційних права і свобод людини і громадянина, в постанові Пленуму № 2 від 28 березня 2008 року «Про деякі питання застосування судами України законодавства при дачі дозволів на тимчасове обмеження окремих конституційних прав і свобод людини і громадянина під час здійснення оперативно-розшукової діяльності, дізнання і досудового слідства». Аналіз деяких рекомендацій з цього питання дозволяє дійти висновку, що, розглядаючи, наприклад, подання органів, які здійснюють оперативно-розшукову діяльність, суди повинні переконатися, що в поданні вказано мету, з якою пропонується здійснити певні дії, обґрунтування терміну їх застосування, та неможливості одержати інформацію іншим способом.Крім того, в поданні має бути зазначено, які саме заходи пропонується провести, спосіб їх здійснення, об'єкт здійснення заходів з конкретними характеристиками (номер каналу зв'язку, його вид, адреса житла чи іншого володіння особи, вмотивовані дані про їх належність особі та дані про те, що особа може користуватися ними тощо). Далі в постанові підкреслюється, що суди не вправі надавати до¬зволи на проведення розглядуваний дій, якщо немає даних, які б свідчили, що отримати інформацію в інший спосіб неможливо. В поданні слідчого про проведення обшуку, огляду чи виїмки має бути зазначено, зокрема, дані про порушення кримінальної справи, дані про особу підозрюваного (обвинуваченого), адресу житла чи іншого володіння особи, де планується провести певні дії, дані про те, що знаряддя злочину, речі чи цінності, здобуті злочинним шляхом, а також інші предмети чи документи, сліди злочину та інші речові докази, які можуть мати значення для справи, знаходяться в цьому житлі чи іншому володінні особи. Розглядаючи подання, суддя, для того, щоб переконатися в наявності підстав для проведення конкретних дій, вивчає матеріали оперативно-розшукової, контррозвідувальної або кримінальної справи, причому, обсяги надання матеріалів справи визначаються суддею.

Поняття «локальний предмет доказування» доцільно вживати і для визначення обставин, які підлягають доказуванню під час розгляду різних питань у стадії виконання вироку.

Вважаємо, що розглядуване поняття потребує подальшого наукового дослідження, а також конкретизації в законодавстві переліку обставин, які повинні бути встановлені для прийняття певних рішень під час провадження в справі.