42. Оцінка доказів.

Оцінка доказів — це розумова діяльність суб'єктів доказування з визначення належності, допустимості доказів, їх достовірності, достат­ності і взаємного зв'язку, яка здійснюється на підставі законів логіки в умовах, установлених правовими нормами.

Оцінка доказів має здійснюватися з дотриманням таких принципів: а) суд здійснює оцінку відповідно до своїх внутрішніх переконань; б) суд оцінює докази безпосередньо, повно, всебічно, об'єктивно в їх сукупності; в) при оцінці доказів суд зобов'язаний керуватися законом.

Внутрішнє переконання — це ставлення суду до обста­вин справи, що ґрунтується на доказах. Підтвердженням принципу оцінки судом доказів лише відповідно до його внутрішніх переконань є норма ст. 111¹² ГПК, згідно з якою постанова господарського суду касаційної інстанції про скасування рішення суду першої інстанції чи постанови апеляційної інстанції не може містити приписів про достовірність чи недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Безпосередність оцінки доказів означає, що суд повинен дослідити докази безпосередньо в судовому засіданні. Для встановлення фактів господарський суд безпосередньо досліджує письмові та речові докази, висновки експертів, аудіо- та відеозаписи, заслуховує пояснення осіб, які беруть участь у справі, експертів, а також оголошує такі пояснення, по­казання, висновки, викладені в письмовій формі.

Повнота оцінки доказів означає, що суд зобов'язаний дослідити й оцінити всі зібрані у справі докази, які є допустимими.

Всебічність означає оцінку доказів з урахуванням доводів усіх осіб, які беруть участь у справі. Об'єктивність оцінки доказів означає незаці­кавленість суду в результаті вирішення справи, відсутність упередженості суду при оцінці доказів.

Згідно ч. 3 ст. 43 ГПК встановлено, що ніякі докази не ма­ють для суду наперед установленої сили. Тобто кожен доказ підлягає оцінці господарським судом разом з іншими доказами.

Принцип, згідно з яким ніякі докази не мають для суду наперед уста­новленої сили і кожен доказ підлягає оцінці господарським судом разом з іншими доказами, означає, що: ні в законі, ні підзаконних актах не повинно міститися вказівок, які заздалегідь установлюють доказову силу і значення доказу; ніякі органи чи посадові особи не вправі давати суду вказівок щодо доказової сили і значення того чи іншого доказу; докази повинні оцінюватися за їх властивостями; не можна вважати, що певний вид доказів має переваги, та без на­лежної оцінки і врахування всіх доказів обґрунтовувати ним рішення.

Частина 3 ст. 43 ГПК визначає ще один принцип оцінки су­дом доказів, який полягає в тому, що визнання однією стороною фактич­них даних і обставин, якими інша сторона обґрунтовує свої вимоги або заперечення, для господарського суду не є обов'язковим.

Під визнанням обставин слід розуміти згоду з фактом, на якому інша особа ґрунтує свої вимоги чи заперечення. Отож, виходячи з розподілу обов'язку по доказуванню, сторона повинна визнавати ті обставини, які повинна доводити інша сторона.

Згідно з цим принципом суд не зв'язаний тим, що сторони визнають певні обставини, а виходячи з вимог ч. 1 ст. 43 ГПК зобов'яза­ний оцінити докази, що спростовують чи підтверджують ці обставини, в сукупності з іншими доказами.

Результат оцінки доказів наводиться в судовому рішенні. Результат оцінки доказів полягає в мотивації прийняття чи відмови у прийнятті до­казів, що подані особами, які беруть участь у справі, з метою обґрунту­вання своїх вимог і заперечень. Відповідно до ст. 84 ГПК в мотивувальній частині вказуються обставини справи, встановлені господарським судом; докази, на підставі яких прийнято рішення; доводи, за якими господарсь­кий суд відхилив докази сторін.