Тема 2. Фінансова система.
ЛЕКЦІЯ 2.
2.1. Сутність та структура фінансової системи.
Фінансові відносини, що виникають при розподілі і перерозподілі валового внутрішнього продукту, є надзвичайно різноманітними, але їх можна поділити за певними ознаками. Цей поділ знаходить своє відображення у побудові фінансової системи.
Фінансова система- це сукупність відокремлених, але взаємопов'язаних між собою сфер фінансових відносин, яким притаманні централізовані або децентралізовані фонди грошових коштів, відповідний апарат управління та правове забезпечення.
Фінансову систему можна розглядати як за внутрішньою будовою, так і за організаційною структурою.
За внутрішньою будовою фінансова система являє собою сукупність відносно відособлених, але взаємопов'язаних сфер і ланок фінансових відносин, які відображають процеси розподілу і перерозподілу валового внутрішнього продукту (рис.1).
Кожна сфера та ланка фінансових відносин характеризується особливими рисами і має певне призначення.
Особливістю фінансів комерційних підприємств є те, що вони працюють на засадах комерційного розрахунку, який передбачає отримання прибутку, відшкодування за рахунок власних коштів всіх затрат на основну діяльність, а також на її розширення і розвиток. Такі підприємства працюють, головним чином, у сфері матеріального виробництва, торгівлі. Але в сучасних умовах переходу до ринку і в сфері нематеріального виробництва деякі організації будують свою діяльність на засадах комерції (лікувальні, видавницькі, навчальні заклади тощо). Комерційні підприємства є основними платниками податків до бюджету, а також внесків у державні цільові фонди.
До некомерційних належать установи, які надають послуги або виконують роботи безкоштовно чи за символічну плату, яка не відшкодовує їхніх затрат. Це - лікарні, школи, дитсадки, музеї, бібліотеки тощо.
Метою діяльності таких установ не є отримання прибутку і, таким чином, платежі в бюджет у них є дуже незначними або взагалі відсутні. Головним джерелом фінансування видатків таких установ є бюджетні кошти, тому ці установи називаються бюджетними.
Громадські організації та доброчинні фонди - це добровільні об'єднання громадян за професіями, інтересами, захопленнями. Для фінансів громадських організацій і доброчинних фондів характерною є відсутність комерційної діяльності (а отже, і доходів від такої діяльності) та відсутність державного фінансування. Головним джерелом доходів
11
таких організацій є вступні і членські внески, добровільні і спонсорські пожертвування. Хоча громадські організації не мають права займатися комерційною діяльністю, вони можуть мати у власності комерційні підприємства, які спрямовують їм частину отриманого доходу. Найбільш масовими і популярними серед громадських організацій є політичні партії, професійні спілки, товариства діячів мистецтв, спортивні товариства тощо.
У сфері державних фінансів центральне місце посідають бюджети, сукупність яких утворює бюджетну систему. До неї входять: Державний бюджет України, бюджет Автономної республіки Крим та місцеві бюджети (обласні, міські, районні, селищні, сільські). Всього в Україні налічується понад 10 тис. бюджетів. За допомогою них перерозподіляється майже половина валового внутрішнього продукту України. Головним джерелом доходів бюджетів є податки і обов'язкові збори, а також неподаткові надходження (доходи від зовнішньоекономічної діяльності, доходи від конфіскованого майна та контрабанди, штрафи тощо). Використовуються бюджетні кошти на розвиток народного господарства, соціально-культурні заходи, оборону, управління, створення державних резервів.
Державні цільові фонди - це фонди грошових коштів, які мають цільове призначення і знаходяться в розпорядженні центральних та місцевих органів влади. В систему державних цільових фондів України входить біля 20 фондів. Найбільшими з них є: Пенсійний фонд; Фонд соціального страхування у зв'язку з тимчасовою втратою працездатності та витратами, зумовленими народженням і похованням; Фонд соціального страхування на випадок безробіття; Фонд соціального страхування від нещасних випадків на виробництві та професійних захворювань; Державний інноваційний фонд; Фонд соціального захисту інвалідів;
Фонд охорони навколишнього природного середовища.
Державний кредит - це сукупність відносин, у яких держава виступає в ролі позичальника коштів, кредитора і гаранта. Існування державного кредиту обумовлене постійним протиріччям між потребами держави і її фінансовими можливостями, хронічною нестачею централізованих фінансових ресурсів і, зокрема, бюджетним дефіцитом. Найважливішими формами державного кредиту є державні позики, грошово-речові лотереї, використання частини вкладів населення в ощадних установах. Існування державного кредиту веде до утворення державного боргу як сукупності зобов'язань держави перед населенням, юридичними особами, іноземними державами і міжнародними організаціями. Таким чином, державний борг є внутрішнім і зовнішнім. У видатковій частині Державного бюджету щорічно передбачаються видатки на обслуговування державного боргу.
Фінанси домогосподарств відображають рівень життя та фінансового забезпечення населення. В соціальне орієнтованій ринковій економіці, до якої прямує Україна, стан розвитку та організації фінансів домогосподарств відображає ефективність функціонування фінансової системи в цілому.
Доходи домогосподарств формуються, в основному, із наступних джерел:
•заробітна плата працюючих членів;
•соціальна допомога та пенсії;
•доходи від підсобних господарств і присадибних ділянок;
•доходи від власного бізнесу;
•дивіденди та відсотки від цінних паперів;
•проценти від банківських вкладів тощо.
Основну частку видатків домогосподарств в Україні становлять видатки на житло, харчування, одяг та речі побутового вжитку, що свідчить про низький рівень життя. Обмеженість фінансових ресурсів домогосподарств не дає змогу реалізувати соціальнокультурні потреби кожної людини, одержати якісне медичне обслуговування тощо.
Принципами побудови фінансової системи є:
• принцип єдності, який передбачає здійснення єдиної економічної і фінансової політики;
12
• принцип функціонального призначення ланок, який виражається в тому, що в кожній з них вирішуються свої завдання специфічними методами, існують відповідні фонди грошових коштів та апарат управління.
2.2. Фінансова інфраструктура.
До організаційного складу фінансової системи входять: 1) органи управління:
•Міністерство фінансів;
•Державна податкова служба;
•Державна контрольно-ревізійна служба;
•Державне казначейство;
•Пенсійний фонд;
•Рахункова палата Верховної Ради України;
•Аудиторська палата;
•Комітет з нагляду за страховою діяльністю. 2) фінансові інститути:
•Національний банк;
•комерційні банки;
•небанківські кредитні установи;
•страхові компанії;
•міжбанківська валютна біржа;
•фондова біржа;
•фінансові посередники на ринку цінних паперів.
2.3. Фінансова система України.
Процес створення фінансової системи в Україні є тривалим і надзвичайно відповідальним, адже недосконала фінансова система справлятиме негативний вплив на всю економіку держави.
Найважливішими проблемами розвитку фінансової системи України на сучасному етапі є:
•відсутність політики захисту вітчизняного товаровиробника;
•відсутність ефективної державної підтримки розвитку малого і середнього бізнесу;
•недосконала процедура банкрутства підприємств;
•недосконалість діючої системи оподаткування;
•необхідність посилення контролю за сплатою податків;
• контроль за цільовим і раціональним використанням бюд жетних коштів;
•зменшення видатків на управління;
•зменшення дотацій збитковим підприємствам;
•відокремлення державних цільових фондів від Державного бюджету;
• зменшення розмірів відрахувань у державні цільові фонди та їх кількості;
•нестача тимчасово вільних коштів у підприємств і населення;
•зміцнення довіри до державних цінних паперів;
•необхідність створення належної інфраструктури фінансового ринку;
•раціональне використання коштів, залучених за допомогою державного кредиту.
13