Міністерство освіти і науки, молоді та спорту України
Полтавський національний педагогічний університет
імені В.Г. Короленка
Відпрацювання з теми:
«Творчість Катулла»
Роботу виконав:
Виборнов Дмитро
Едуардович,
студент групи Ін-18
Факультету філології та журналістики.
Науковий керівник:
Тарасова Наталія
Іванівна,
Доцент.
Полтава - 2012
Практичне заняття № 9
ТЕМА: Творчість Катулла
План
1,Загальна характеристика школи неотериків. Творчість Катулла.
2.Основні теми та проблеми поезії Катулла: любовна лірика; вірші про дружбу.
3.Художні особливості лірики Катулла.
1) Катулл
Гай Валерій Катулл (87 — 54 роки до н. е.) — давньоримський поет-лірик, майстер любовної поезії, неотерик.
Народився у м. Верона (Цізальпійська Галлія) у заможній родині, що належала до місцевої знаті.Його батько був тісно пов'язаний з аристократами Риму, товаришував з Ціцероном. Він хотів дати своєму синові добру освіту, тому відіслав його з Верони навчатися у Рим.Тут він здобув освіту. У столиці юнак зійшовся з гуртком поетів-неотериків. Вони культивували переважно малі літературні форми (епіграму, елегію, епілій), свідомо протиставивши їх епосу та драмі. Взірцем для поетів-неотериків слугувала грецька поезія, головним чином александрійська поезія з кола Каллімаха. Вірші неотериків вирізнялися «вченістю» та довершеністю форми. Значення неотериків полягає у тому, що вони першими з римлян утвердили підхід до літератури як до мистецтва, знайшли поетичну форму для вираження інтимних переживань і встановили високі критерії у поезії. Вже у 57 році до н. е. він відправляється до Віфінії у почті претора Меммія. Тут він перебував недовго — та у 56 році до н. е. Катулл повертається до Риму.
У Римі у 56-55 роках до н. е. Катулл веде розгульне життя (кошти батьків це дозволяють). Тут він закохався у римську красуню, які пізніше виведе у своїх віршах під іменем Лесбія (справжнє ім'я її було Клодія або Клавдія). Тут він також потоваришував з Гаєм Юлієм Цезарем. В цілому Катулл вів богемне життя у столиці імперії.Помер Катулл зовсім молодим, у віці тридцяти років.
а) Творчість
Катулл стояв осторонь від політичних бур, зайнятий особистими переживаннями й літературними інтересами. Його епіграми проти Цезаря та його близького Мамурри аж ніяк не кажуть про якусь ворожнечу на політичному ґрунті. Безпосередніх відгуків на суспільне життя немає в тому збірнику віршів Катулла, що дійшов до нас (116 віршів, близько 3 тисяч рядків) і який розпадається в цілому на дві групи. В одній перед нами поет - послідовник вченої і суто формальної александрійської поезії, один з тих, кого в літературних колах Рима звали «неотериками» (представниками [424] «наймолодшої» поезії). Серед віршів цієї групи ми знайдемо безпосередні переклади александрійців, наприклад, елегії Каллімаха про косу Береніки (про те як від різана на жертву богам коса цариді Береніки зникла з храму й була перетворена оогами на сузір'я, відкрите на небі александрійським астрономом) і наслідування їх як от поеми «Аттіс», «Весілля Пелея й Фетіди», елегія про Протесілая й Лаодамію і т. ін. Саме за ці речі Катулл одержав прізвисько «вченого поета» й зажив слави у сучасників. Але сила й значення Катулла - не в них, а у віршах іншої групи в коротеньких п'єсах на якийсь випадок, у любовній ліриці (до Клодії, яка оспівується під ім'ям Лесбії), епіграматичних випадах проти суперників у коханні, літературних ворогів і відомих осіб Рима. Тут,-мабуть, уперше в античній літературі,-Катуллом подані зразки глибоко суб'єктивної лірики, щирої й безпосередньої, яка перетворюється на сповідь, на щоденник особистих почувань, часто болісних, що обірвалися з ранньою смертю. Ці властивості створили Катуллові славу в подальшій літературі: вірші «До горобчика Лесбії» і «До Лесбії» (про поцілунки) викликали надзвичайно багато наслідувань і в римській літературі, і в літературах нової Європи, починаючи від епохи Відродження. Російські перекладачі (О. Феті А. Піотровський) порівнюють римського поета щодо життєвого шляху і щодо характеру творчості з Пушкіним, який належав до числа російських цінителів Катулла.
б) Любовна лірика
Одна з найважливіших тем у лірику Катулла – любовна. Прпежде всього це вірші про любов до Лессбии. У збереженому збірнику вони поміщені упереміж з іншими віршами й без певного порядку, але, по суті, могли б скласти закінчений цикл. Псевдонім, вибраний Катуллом для своєї улюбленої, повинен нагадати про Сапфо. І дійсно, цикл як би відкривається як би перекладом знаменитого в античності вірша Сапфо, де описуються ознаки любовного божевілля. Відчуття, які Сапфо випробовувала побачивши вихідної заміж подруги, Катулл переносить на свої переживання побачивши Лесбии; однак він, на відміну від Сапфо, різкіше підкреслює суб’єктивні моменти й закінчує резонуючою сентенцією про те, що ледарство шкідливе й будить почуття
Ці два вірші як би обрамляють цикл, а між ними перипетії любові. Такі цикли, присвячені коханій, нерідко зустрічаються в елліністичній поезії, але в Катулла інша побутова обстановка й інші почуття. – у Римі положення жінок було більше вільне. Катулл закоханий у знатну даму, причому спочатку замужню, потім овдовілу. Він прагне піднятися над рівнем почуттєвого потяга, але він ще не знаходить для цього слів. Він говорить про «вічний сполучник дружби», про те, що любить її не як чернь подружок, а як батько дочка, і намагається розмежувати поняття «любов» і «прихильність». Лірика Катулла лказивается зарахунок цього вільної від багатьох штампів. Як і в Сапфо її кохана, Лесбия в Каттула описана тільки декількома штрихами, немає її цільного портрета
Поета займають насамперед всои власні почуття. Чергування чутливості й іронії, пафосу й резонерства, скрадливості й запалу розвертаються у вірші про горобця улюбленої, про спрагу нещасних поцілунків, що визвали целую хвилю наслідувань. Надалі жартівливі тони переміняються похмурими, і основним мотивом стає розлад почуттів, презирство до улюблене, змішане з нездатністю розлюбити. Іншому не стане, навіть якщо вона знову буде скромної, але розлюбити не зможе, навіть якщо буде злочинницею. Є в нього епіграма завбільшки один дистих, що резюмує почуття: поет ненавидить і любить, не знає, чому, але так є, і він дуже страждає. Дуже по-сапфовски. Катулл знемагає від любові, Шукає в собі щиросердечні сили перебороти себи, не може, молить богів про повернення йому «здоров’я». (от вони, ці хлопчиськи!)
Гай Валерій Катулл (87 -54 р. до н.е.). Відігравав важливу роль у кружку неотериков. Він писав "учені" эпиллии з міфологічними сюжетами, наприклад, "Коса Береники", стилиз. перекладом Каллимаха. Але не эпиллии створили славу Катуллу, а його ліричні вірші й епіграми. Вірші зв’язані головним чином з його нещасною любов’ю до знаменитої красуні Рима, Клодии.
Катулл присвячує Клодии багато віршів, спочатку радісних, а потім скорботних і часом гнівних, тому що Клодия змінила поетові. Катулл у своїх віршах іменує улюблену жінку Лесбией, зближаючи її образ таким чином із Сапфо. Любовні вірші Катулла щирі, вони зворушливі по своєму змісті, гарні за своєю формою. Поет у захваті від краси улюбленої жінки, він упоєний її любов’ю. Особливо добре його пристрасть виражена у вірші "Жити й любити давай, про Лесбия…":
Сто разів цілуй мене, і тисячу, і знову
Ще до тисячі, знову до ста, іншу сотню…
Коли ж багато їх прийде нарахувати,
Змішаємо рахунок тоді, щоб ми його не знали,
Щоб злі нам з тобою заздрити не сталі,
Колишньої любові їй моєї не дочекатися,
Тієї, що вбито її ж недугою,
Немов квітка на окраїні поля,
Зрізаний плугом
в) Вірші про дружбу
Уявлення про дружбу в ліриці Катулла багато в чому самобутнє, але водночас воно пов'язане з літературними традиціями Ціцерона, Плавта і Теренція. Катулл, будуючи свій ідеал дружби за моделлю, запропонованою Ціцероном, переорієнтовував людину із суспільного на індивідуальне, з державного на особисте й інтимне, через це поняття дружби в Катулла докорінно змінилося за внутрішнім змістом, зберігаючи загальний ціцеронівський ідеал дружби, і набуло рис творчої самостійності та самобутності.
Злободенні тривоги поета знайшли своє яскраве втілення в дошкульних ямбах, спрямованих проти Цезаря та його прибічників, зокрема проти бездарного офіцера Мамурри. Цезар сам зізнавався, що у віршах Катулла про Мамурру поет «позначив його довічним тавром». Коли Цезар запропонував поетові примиритися, Катулл із властивою йому відвертістю відповів: «Менш за все, о Цезарю, прагну тобі я до серця припасти».
Проте назвати особисті інвективи Катулли проти Цезаря та Мамурри політичними віршами важко, позаяк політична тема у них все-таки перебуває на другорядному місці: адже Катулл як поет-неотерик був далеким від втручання у державне та політичне життя Стародавнього Риму. Але як людина Катулл, звісно, не міг погодитися з тим, що протекцією користуються нездари та нікчеми на кшталт Мамурри. Катулл ясно бачить, що покровителі та їхні прибічники однакові: «Мамурра й Цезар — мерзотники, один одного варті, з одними дівками гуляють», «Мамурра — марнотратник і розпусник, а Цезар і Помпей йому потурають». І все-таки не Цезар і Помпей - головні винуватці його критики; аморальний коханець, «кіт Мамурра» — головний герой лайливих віршів. Кар'єрист Мамурра з міста Формій так розбагатів, що одним із перших у Римі облицював свій будинок мармуром і прикрасив мармуровими колонами. І Катулл, звісно, глибоко обурювала та обставина, що пройда Мамурра теж «ліз на Парнас». Лайливі вірші Катулла вирізняються набором розлючених і нерідко брутальних висловів, не завжди виправданих, але завжди пристрасних і глибоко особистих, як і вся поезія самого Катулла.
Дошкульність, гострота та непримиренність полемічного натиску нерозривно пов'язані у творах Катулла з художньою формою елліністичного мистецтва. Ліричні вірші та ямби Катулла невеликі за обсягом. Більш розлогі його вірші в жанрі епілію (епілій — «невелика поема»). Це т. зв. «елліністичні вірші», наслідування олександрійських поетів — невеликий епос на честь весілля Пелея і Фетіди, а також епілій «Коса Береніки», який є перекладом вірша Каллімаха зі збірки «Причини».
2. Школа неотериків
Неотерики виступили з літературною програмою, що повторює принципи Каллімаха. Вони відмовилися від великих форм, епосу і драми, і розробляли малі жанри - епілій, епіграму, елегію. Претендуючи на «вченість», вони обирали слідом за олександрійцями рідкісні міфи, маловідомі варіанти, насичували свої твори темними натяками, прихованими цитатами і запозиченнями з інших авторів; подібні цитати розглядалися як літературний комплімент, як визнання стилістичного майстерності цитованого письменника, але зрозуміти і оцінити всі це міг тільки вельми витончений читач, добре знайомий з обома літературами, як грецької, і римської. При виборі міфологічних сюжетів неотерики віддавали перевагу таким міфам, у трактуванні яких можна було розгорнути патетику і навіть патологію любовної пристрасті. Ця тенденція зближує римських поетів вже не стільки з Каллімаха, скільки з пізнішими представниками олександрійської поезії. У Римі проживали в цей час деякі видні пізньо-елліністичні поети, як наприклад Архій (на захист якого Цицерон виголосив одну з своїх промов, не раз уже згадуваний епікуреєць Філодем, нарешті Парфеній який потрапив в Рим бранцем вчасно війни з Мітрідатом. З цими грецькими письменниками підтримувалася живий зв'язок, і зокрема Парфеній був літературним учителем молодшого покоління неотериков. Поряд з «вченими» творами вони культивували малі ліричні форми, хвилинні виливу, які іменувалися «дрібничками» (nugae) і «забавами».
Величезне значення надавалося як в легкому, так і особливо в «вченій» стилі ретельній обробці форми. Неотерики прагнули наблизити ритміко-синтаксичну структуру латинського вірша до елліністичним нормам і збагатили римську поезію багатьма досі невідомими в ній віршованими розмірами.При такій вимогливості до «вченому» змістом і до формальної обробці підготовка літературного твору забирало багато часу. Цінна працював над невеликою поемою дев'ять років, вітаючи закінчення цієї праці, Катулл обіцяє йому вічну славу, між тим як наспіх складені об'ємні історичні епоси архаистов приречені, на думку Катулла, на настільки ж швидке забуття. Епігонів Еннія, укладачів всіляких «анналів», неотерики вважали своїми основними літературними супротивниками і повторювали насмішки Каллімаха над «пухкими» творами кікліческіх стилю; не щадили в цій полеміці і самого Еннія, до великого незадоволення любителя старої римської поезії Цицерона, який в цілях самопрославленія не раз складав історичні поеми по енніанскому зразком.Неотерики нерідко висловлювали впевненість у тому, що їхні твори «переживуть століття»; насправді ця доля випала на долю лише одного з них, який і у сучасників визнавався самим талановитим представником школи.