Boyko_O_D_Istoriya_Ukrayini

Реалізація нового соціально-економічного курсу

597

цей показник становив 1,9 раза. Втім зниження інфляції було досягнуто переважно за рахунок відстрочення бюд­ жетних виплат і величезного зростання заборгованості бюд­ жету. За 9 місяців 1994 р. вона становила 47 трлн крб. Ви­ конання бюджетного фінансування на освіту становило лише 64%, медицину — 69%, науку — 60%, культуру — 30%.

Отримання інфляції та зростання цін зовсім не озна­ чало стабілізації й виходу із кризи. Навпаки, негативні тенденції в економіці дедалі більше набирали силу: за шість місяців 1994 р. темп спаду виробництва порівняно з відповідним періодом минулого року становив 36% і був удвічі вищим, ніж у 1991 —1993 pp. За цей період особливо значний спад відбувся в паливній промисловос­ ті (на 35,6%); у чорній металургії (на 34,8%); у легкій промисловості (на 50,7%).

Навіть нетривалий період лібералізації економіки ви­ вів з рівноваги стару систему господарювання, створив атмосферу, в якій повернення до адміністративного регу­ лювання призводить до двох негативних наслідків — пос­ лаблення реального впливу держави на розвиток еконо­ мічних процесів; переміщення господарської діяльності з легальної сфери економіки до тіньової. За даними Укра­ їнського фонду підтримки реформ, тіньовий сектор еко­ номіки України сягнув наприкінці літа 1994 р. 60%. Мо­ нетарна маса, що перебувала поза банківським обігом, становила 40%.

Отже, у період 1991 — середини 1994 pp. віднайти оптимальну формулу реформування національної еконо­ міки не вдалося. Країна опинилася в кризовій ситуації. Проте українське суспільство випробувало різні підходи до реформування, набуло досвіду суспільних перетворень.

19.6. Реалізація нового соціальноекономічного реформаційного курсу та його наслідки (друга половина 1994—2000 р.)

Економічна криза на початку 90-х років негативно вплинула на рівень життя та на соціальну структуру сус­ пільства. Після лібералізації цін 1992 р. основна маса населення опинилася за межею бідності. Якщо 1990 р.

598	Україна на шляху незалежності

частка заробітної плати у валовому національному доході дорівнювала майже 60%, то 1993 р. вона знизилася до 39%, а 1994 р. становила лише 25—30%. Відбулося пов­ не знецінення такої важливої державної гарантії оплати праці, як мінімальна заробітна плата. Так, якщо в розви­ нутих країнах середня заробітна плата, як правило, не перевищує мінімальну більш як у 3—4 рази, то в Україні в жовтні 1992 р. мінімальна плата була в 10 разів нижча від середньої в народному господарстві, а в листопаді 1993 р. взагалі становила лише 7% середньої заробітної плати. Різко зменшилася купівельна спроможність насе­ лення. Протягом 1991—1994 pp. вона фактично знизи­ лася в 5 разів.

Економічні негаразди негативно позначилися на соці­ альній структурі України. Форсоване розшарування сус­ пільства призвело до соціальної поляризації. Вже 1992 р. за межею бідності опинилося майже 64% населення, «се­ редній клас» танув майже на очах, а кількість багатих становила 10%. Внаслідок цього різко зросло суспільне напруження між полюсами «багаті» — «бідні».

За цих обставин новообраний Президент Л. Кучма в жовтні 1994 р. проголосив нову соціально-економічну стра­ тегію. Принципова новизна в трансформації економіки полягала у відмові від концептуальної тези «попередня стабілізація і лише згодом — реформування» та перехід до формули «прискорене реформування як єдина умова і основний засіб виходу з кризи та економічної стабіліза­ ції». У соціально-економічній політиці було визначено такі основні напрями та пріоритетні завдання:

1)фінансова стабілізація — послаблення податкового пресу, подолання платіжної кризи, поглиблення банків­ ської реформи;

2)регульована та контрольована державою лібераліза­ ція цін;

3)докорінна структурна перебудова виробництва з ме­ тою створення ринкової економіки на основі розширення приватного сектора;

4)децентралізація управління економікою;

5)лібералізація зовнішньоекономічних зв'язків, чіт­ ке визначення пріоритетів у регіональному спрямуванні зовнішньоекономічної політики;

6)соціальний захист, який передбачав докорінні ре­ форми заробітної плати, соціальної допомоги та соціаль­ ного страхування, передання через акції в приватне ко­ ристування населення державного майна.

Реалізація нового соціально-економічного курсу

599

Перші кроки на шляху здійснення нового реформа­ ційного курсу були швидкими і рішучими. Одна за одною вийшли урядові постанови про підвищення зарплат, пен­ сій і стипендій; про лібералізацію цін та експорту. Націо­ нальний банк України видав постанову про уніфікацію курсу валют та монетаристські методи стримування інфля­ ції. Все це значною мірою було зумовлено і тим, що прин­ циповою вимогою Міжнародного валютного фонду, який вже 26 жовтня 1994 р. надав Україні першу частину по­ зички, була саме лібералізація цін.

Реалізація нового соціально-економічного курсу вия­ вила суттєві недоліки запропонованої ліберально-монета- ристської моделі реформування: по-перше, ринок не мо­ же регулювати ціни природних монополістів; по-друге, глибокі структурні зміни неможливі лише на основі рин­ кових стимулів, вони відбуваються з допомогою держав­ ного програмування; по-третє, ринок погано розв'язує со­ ціальні проблеми, а також проблеми невиробничої сфери. Недосконалий механізм соціальних компенсацій, пов'яза­ ний з лібералізацією цін, не тільки не дав змоги розши­ рити соціальну базу ринкових реформ, а й суттєво підір­ вав її, зробив проблематичною масову підтримку нового реформаторського курсу.

Ситуація вимагала певного перегляду стратегії 1994 p., її адаптації до змін, доповнення програмою антикризових дій. Вже у квітні 1995 р. у своєму Звер­ ненні до Верховної Ради України Президент визнав пот­ ребу коригування реформ. Воно передбачало посилення керованості економікою, подолання кризи державної вла­ ди, активізацію соціальної політики та ін. У політичних колах пожвавилися дискусії щодо пошуку власної укра­ їнської моделі ринкового трансформування економіки, прагматичного врахування особливостей сучасного роз­ витку республіки. Ці ж ідеї лягли в основу програми антикризових дій, яку Президент обнародував у своїй доповіді з нагоди першої річниці Конституції. Основни­ ми положеннями програми були: прискорення привати­ зації; легалізація за рахунок лібералізації податкової по­ літики тіньової економіки; активізація інвестиційного процесу; отримання максимального економічного ефек­ ту від зовнішньої торгівлі; енергійний перехід аграрного сектора на рейки інтенсифікації виробництва; піднесен­ ня рівня ефективності використання енергоресурсів; еко­ номічне забезпечення пріоритетного розвитку соціальної сфери.

600	Україна на шляху незалежності

За роки реформ в економічній сфері відбулися глибокі якісні зрушення, зародилися та набрали силу позитивні тенденції та процеси. Було сформовано основні атрибути національної економіки — фінансову, податкову, митну, банківську та інші системи, що сукупно визначають основ­ ну економічну інфраструктуру державності. Відбувся пе­ релом у реформуванні відносин власності. Набрав силу активний і незворотний процес розширення корпоратив­ ного та приватного секторів економіки. Станом на 1 січня 1999 р. форму власності змінили 61,8 тис. підприємств, у тому числі за період з 1994 по 1999 р. — 50,3 тис. На початок 2001 р. понад 70% загального обсягу промисло­ вої продукції вироблялося на недержавних підприєм­ ствах. Значні зміни відбулися в аграрному секторі, де завершився перший етап земельної реформи — роздер­ жавлення землі та її передання у власність юридичних осіб. Розпочалася реалізація головного завдання другого етапу реформи — формування реального власника на землю. На початок 2001 р. до 6 млн громадян стали влас­ никами земельних ділянок (паїв). їх загальний обсяг ста­ новить майже половину земельних угідь України. Отже, в аграрному секторі поступово формуються основи для реалізації головної мети земельної реформи — передан­ ня землі тим, хто її обробляє, і формування в перспек­ тиві ринку землі, перетворення її на товар.

Суттєві зрушення відбулися у сфері ціноутворення. У 1994 р. ще досить сильним був вплив традицій командної економіки. Зокрема, 70% цін регулювалося державою, дотації на комунальні послуги становили 95% від їх вар­ тості, на хліб — 60%. Тоді країна мала два валютних курси — офіційно регульований та ринковий. Дефіцит бюджету автоматично покривався емісією Національного банку. Реалізація нового курсу дала змогу утвердити рин­ ковий механізм ціноутворення, здійснити складний і бо­ лісний перехід до світових цін, запровадити ліберальний режим зовнішньої торгівлі, забезпечити товарну наси­ ченість ринку та подолати хронічну дефіцитність націо­ нальної економіки. Важливе значення для утвердження нових економічних відносин та зміцнення державності України мала проведена 1996 р. грошова реформа, що сприяла процесові валютної стабілізації.

Світова фінансова криза 1997—1998 pp. стала серйоз­ ним випробуванням реформ в Україні, економіка якої в силу різних причин зазнала слабшого удару, ніж еконо­ міка інших держав.

Реалізація нового соціально-економічного курсу

601

Після спаду світової фінансової кризи намітилося по­ ступове зростання базових економічних показників в Ук­ раїні. Протягом 2000 р. валовий внутрішній продукт (ВВП) зріс порівняно з відповідним періодом минулого року на 6%, обсяги промислового виробництва — на 12,9%, ви­ робництво валової сільськогосподарської продукції — на 7,6 %. Порівняно з січнем—вереснем 1999 р. частка това­ рообмінних операцій (бартеру) зменшилась на 15,1%. Певні зрушення відбулися й у зовнішній торгівлі — з 1994 по 1998 р. експорт товарів та послуг зріс більш як у 1,2 раза і досяг майже 32 % ВВП. Протягом 2000 р. Україна здійснювала зовнішньоторговельні операції із 187 країна­ ми світу (в 1998 р. — з 164 країнами). Позитивно сальдо зовнішньої торгівлі товарами за результатами 2000 р. ста­ новило 648,1 млн дол.

Однак ці тенденції та явища не набули сталого харак­ теру. Ситуація залишалась складною, адже в силу ріпних обставин наближення вітчизняної економіки до ринку супроводжується такими негативними процесами:

1. Збереження та поглиблення структурних Огфчіі мацій. У 2000 р. частка базових галузей — металургії, хімії, енергетики, паливної промисловості (тобто найбільш капітале-, енергота трудомістких і водночас екологічно шкідливих виробництв) становила до 58%. (У розвину­ тих країнах питома вага паливно-енергетичного комплексу

та металургії становить: у СІЛА — 25, Франції

24,

ФРН — 22%.) За світовими стандартами економіка, у структурі якої майже 60% належать базовим галузям, щодо темпів розвитку є безперспективною. Водночас ви­ робничу структуру України ускладнило скорочення част­ ки машинобудування: за 1990—1998 pp. вона скоротила­ ся майже в три рази, і, за оцінками експертів, її стан є загрозливим для національної безпеки країни.

2. Катастрофічний рівень фізичного та морального старіння основних виробничих фондів. Реальне зношен­ ня основних засобів у провідних галузях сягає 60—70%. В енергетиці, на транспорті, в деяких інших галузях цей показник наблизився до критичної межі. Це поставило в надзвичайно складне становище переробні галузі, зумо­ вило величезні виробничі втрати (20—25% загального обсягу потенційної кількості продовольства, яке не дохо­ дить до споживача).

3. Неефективне використання реального економічно­ го потенціалу. За оцінками експертів, Україна порівняно з найрозвинутішими країнами світу має досить високий

602	Україна на шляху незалежності

рівень забезпеченості: сільгоспугіддями — 4-те місце, тру­ довими ресурсами — 5-те місце, науковим потенціалом — 4-те місце. Отже, українські виробники формально мають надзвичайно сприятливі стартові можливості для отри­ мання конкурентних переваг на світовому ринку. Поки що ці можливості не реалізовуються, і за ефективністю використання факторів виробництва Україна посідає одне з останніх місць, помітно відстаючи від розвинутих країн світу. Зокрема, від Франції щодо використання сільгосп­ угідь — в 11 разів, трудових ресурсів — у 15 разів, основ­ ного капіталу — в 3 рази, наукового потенціалу — більш як у 20 разів.

4. Низький рівень економічної свободи та високий — економічного ризику. Це спричинено непослідовною уря­ довою політикою щодо іноземного капіталу, нестабільні­ стю правового поля конкуренції, корумпованістю чинов­ ників, внаслідок чого іноземні інвестори не поспішають вкладати кошти в українську економіку. На 1 липня 2000 р. загальний обсяг іноземних інвестицій за всі роки незалежності досяг 4,2 млрд дол., а, наприклад, Сінга­ пур (місто-держава площею 633 км2) щорічно отримує інве­ стицій приблизно по 10 млрд дол.

6.Загроза безпеці держави у сфері енергопостачання.

Україна належить до енергодефіцитних країн, оскільки за рахунок власних джерел паливно-енергетичних ресурсів вона задовольняє свої потреби лише на 47% (національні родовища забезпечують лише 10—12% потреб у нафті, 20—25% — у природному газі). Хоча Україна імпортує енергоносії з понад двадцяти країн світу, все ж біль­ шість — з Росії. Але в практиці світової торгівлі нафтою та газом існує об'єктивна межа (в середньому 25% від потреби), перевищення якої означає, що економічна без­ пека під загрозою.

7.«Тінізація» та криміналізація економіки. За дани­ ми експертів, на початку 2001 р. тіньовий сектор стано­ вив до 60% економіки, приблизно 40% населення отри­ мувало офіційно незареєстровані доходи. За роки неза­ лежності незаконний експорт капіталу з України досяг 20 млрд дол.

8.Загострення проблем у соціальному секторі. Рівень життя населення України на рубежі X X — X X I ст. значно нижчий від світових стандартів. За даними Статистично­ го бюро Європейської комісії, індекс купівельної спро­ можності громадян України становить лише 17% від прий­ нятого за європейську норму. Калорійність харчування

Реалізація нового соціально-економічного курсу

603

населення України на 7—10 % нижча за норми. За низь­ кого рівня споживання основних продуктів населення Ук­ раїни витрачає на харчування 68—75% доходів, малоза­ безпечені родини — до 90%. А в СІЛА та Франції питома вага витрат на харчування в доходах родин становить 18— 20, Італії — 18—19, Японії — 25%. За індексом людсько­ го розвитку (ІЛР), який інтегрує в собі ВВП на душу на­ селення, показники освіти та здоров'я, серед 175 країн Україна посіла 95-те місце.

Помітно дестабілізовувало суспільство прогресуюче поглиблення майнової диференціації. Так, якщо в Чехії, Угорщині, Польщі доходи 10% найбагатших сімей пере­ вищували відповідні доходи бідних у 4,5—5,5 раза, то в Україні — більш як у 10 разів. Дедалі серйознішою для суспільства стає проблема зайнятості.

Вищеперелічені проблеми в економіці, непослідовність і гальмування реформ зумовлені постсоціалістичним син­ дромом, складнощами перехідного періоду, недостатнім ступенем обґрунтованості економічних реформ, спробами механічного застосування західних моделей без врахування національно-історичних особливостей, невідповідністю правової бази економічним реаліям, жорстким протисто­ янням між гілками влади, опором реформам з боку опозиційних сил, недосконалим механізмом соціальних компенсацій; глобальною фінансовою кризою 1997— 1998 pp. тощо.

Спробу певної корекції реформ засвідчив виступ Пре­ зидента України Л. Кучми на науковій конференції «Ук­ раїна на порозі XXI століття: уроки реформ та страте­ гія розвитку» 20 листопада 2000 р. Підкреслювалось, що в стратегії реформ слід перенести акцент на якісні показники, це забезпечить стабільне кількісне еконо­ мічне зростання. Оскільки цивілізоване поглиблення ринкових перетворень можливе лише на основі утверд­ ження повноцінного громадянського суспільства, про­ цес демократизації всіх сфер суспільного життя в Ук­ раїні має стати більш динамічним, перейти в логічне, осмислене русло.

Базовими пріоритетами економічної політики, націле­ ними на суттєве коригування моделі реформ і формуван­ ня стратегії випереджаючого розвитку, були проголошені:

1) зміцнення дієздатності держави на основі реалізації адміністративної та конституційної реформ;

2) створення належної законодавчої бази та стабіль­ них правил як основи економічної діяльності;

604	Україна на шляху незалежності

3)зміцнення позицій національного капіталу, відпо­ відального за долю держави, його консолідація й центра­ лізація;

4)утвердження в економіці конструктивного конку­ рентного середовища;

5)обмеження тіньової економічної діяльності та впливу олігархічних структур;

6)відмова від спроб стабілізувати економіку винятко­ во монетарними засобами, застосування комплексного підходу, в основі якого — всебічне узгодження шляхів розвитку грошово-кредитної політики із завданнями ре­ альної економіки;

7)децентралізація владних повноважень, посилення ролі регіонів, розширення їх прав і повноважень.

19.7.Специфіка взаємодії

кул ьтур и та сусп іл ьства в умовах перехідного періоду

Історичний досвід переконує, що в переломні момен­ ти можна досягти суспільної гармонії лише тоді, коли паралельно з радикальними перетвореннями в політиці, економіці, соціальній сфері відбуваються адекватні зру­ шення в культурі. Адже внаслідок діалектичної взаємо­ дії із суспільством культура є, по-перше, індикатором сус­ пільного розвитку (відображає стан морального здоров'я суспільства, рівень економічних і політичних свобод, ха­ рактеризує його духовний потенціал); по-друге, синтеза­ тором суспільного досвіду (сягаючи корінням у традиції попередніх поколінь, органічно поєднує позитивний дос­ від минулого із сучасним, враховує тенденції майбутньо­ го); по-третє, стабілізатором суспільних процесів (перебу­ ваючи під значним впливом пануючого типу суспільних відносин, економічного укладу політичного режиму, со­ ціально-класової структури, етнічних і національних відносин, культура активно впливає на духовну архітек­ тоніку суспільства, шляхом періодичної радикалізації або стабілізації громадської думки активізує або гальмує сус­ пільні процеси в різних сферах життя, намагаючись за­ безпечити суспільну гармонію при переході до нових орі­ єнтирів, пріоритетів, шкали цінностей); по-четверте, інтег­ ратором суспільних сил (культура має здатність об'єдну-

Специфіка взаємодії культури та суспільства

605

вати людей незалежно від їхньої світоглядної та ідеоло­ гічної орієнтації, національної належності в певні соці­ альні спільноти, а народи — у світову цивілізацію).

Питання про державну підтримку розвитку культу­ ри, про використання культурної політики як ефектив­ ного інструменту оновлення суспільства надзвичайно гос­ тро постало в Україні після проголошення незалежності. Адже саме з цього моменту дедалі більшої сили і розмаху в духовно-культурному житті набули три суперечливі про­ цеси:

1)перегляд, переосмислення та переоцінка донедавна панівних поглядів, орієнтирів, настанов поведінки;

2)повернення традиційних цінностей національної культури, відтворення релігійних та національних форм світосприйняття;

3)проникнення та адаптація на національному ґрунті нової системи цінностей, які характерні для духовно-куль­ турного життя західної цивілізації.

Зіткнення цих різновекторних культуротворчих пото­ ків призвело до своєрідного руйнівного вибуху в свідомос­ ті як на рівні окремої людини, так і на рівні суспільства, кризи національної ідентичності, втрати почуття історич­ ної перспективи і зниження рівня самооцінки нації. Дос­ лідники назвали цей феномен «культурним шоком у пост­ комуністичних суспільствах». Його загальними рисами, характерними для більшості країн перехідного періоду, є ерозія системи соціальної мотивації, зростання моральної перевтоми, розчарування та невдоволення серед широких верств населення, підвищена конфронтація суспільства і помітна ностальгія за тоталітарним «порядком».

Закономірно, що відмова, бодай навіть часткова, від старої шкали цінностей вивела суспільство із рівноваги, а відсутність чіткої нової системи цінностей не давала йому змоги стабілізуватися. За цих умов гасло духовного відродження абсолютно логічно було висунуто на передній план. Суть його полягала в пошуку в глибинах історії та національної традиції надійної та стабільної світоглядної опори, яка була вкрай необхідна в умовах перехідного періоду. На жаль, на початковому етапі державотворен­ ня в Україні відродження розглядалось як механічне від­ творення, своєрідна реконструкція минулого. А час дик­ тував необхідність переходу від романтичної концепції відродження до прагматичної, суть якої полягає не лише в піднятті на авансцену суспільного життя цілих пластів народної культури, добутих з глибин історії, а й у витон-

606	Україна на шляху незалежності

ченому, диференційованому підході до історичного досві­ ду, національної традиції, знаходженні в минулому само­ бутніх зародків національного саморозвитку, чинників прогресу, інших можливостей надання суспільству дина­ мічності, які в силу історичних обставин були забуті, втра­ чені або свідомо знищені й залишилися нереалізованими.

Іншою серйозною проблемою духовно-культурного жит­ тя сучасної України є проникнення й адаптація на націо­ нальному ґрунті системи цінностей західної цивілізації. Ця проблема має два аспекти: створення умов для органічного засвоєння нових прогресивних ідей суспільною свідомістю і вироблення стійкого імунітету проти антикультури.

Отже, для взаємодії культури та суспільства в умовах перехідного періоду характерні різновекторність та бага­ топлановість. Культурний чинник активно впливає на сус­ пільний розвиток, а суспільство вносить серйозні корек­ тиви в динаміку культурного процесу.

19.8. Основні тенденції розвитку сучасної української культури

Основою самовідтворення культури є освіта. Наприкінці XX ст. її зміст, форми суттєво відставали від основних тенденцій розвитку цивілізації, слабо були зорієнтовані на перспективи цього процесу. Гостра потреба кардиналь­ них змін у сфері освіти зумовила проголошення в 1988 р. «Основних напрямів реформи загальноосвітньої і профе­ сійної школи». Нової моделі вітчизняної освіти потребу­ вала поява на політичній карті світу незалежної України. Ця модель, відповідаючи реаліям посттоталітарного су­ спільства, мала стати національно зорієнтованою, органічно вписавшись у загальносвітові процеси.

У листопаді 1993 р. Кабінет Міністрів затвердив про­ граму «Освіта» («Україна XXI століття») щодо кардиналь­ ної реконструкції всієї системи освіти, яка передбачає:

1)децентралізацію управління освітою;

2)диференціацію, гуманізацію, індивідуалізацію на­ вчально-виховного процесу;

3)безперервність освіти та варіативність навчальних планів і програм;

4)переорієнтацію сфери освіти на пріоритетний роз­ виток особистості й створення для цього відповідних умов

усуспільстві.