Висновки.
Це, як було зазначено вище в даному
розділі, і новий гуманістичний
антропоцентризм (титанізм, індивідуалізм,
новий тип особистості та її характеру),
і нове переосмислення античності
(неоплатонізм, неоаристотелізм,
неоскептицизм та неоепікуріїзм тощо).
Це, нарешті, і новий конкретнонауковий
рівень натурфілософії. Крім того, це
нове філософське переосмислення
християнства, значення церкви у житті,
культурі та вільному виборі людини
(реформація та контрреформація), це і
новий рівень національно-етнічної
самосвідомості та соціально-політичних,
соціально – утопічних проблем цієї
великої доби. Таким чином, філософія
Відродження – це ключова доба теоретичної
самосвідомості Європейської культури
в усьому, в універсальному її обсязі та
надзвичайному історичному її значенні.