−загальне виборче право;

−право змагатися за здобуття урядових посад;

−свобода висловлювань;

−альтернативність інформації;

−автономність та незалежність громадських асоціацій;

−наявність механізмів, що роблять владу відповідальною перед народом.

Незважаючи на існування різноманітних концепцій, суть демократії залишається незмінною і полягає в участі народу у здійсненні державної влади.

4. Основні ознаки демократичного політичного режиму.

Важливим критерієм зрілості суспільства є ступінь його демократичності. Держави з демократичними політичними режимами займають пріоритетне місце у сучасному світі і привертають до себе увагу високим ступенем правової захищеності особи, реалізацією прав і свобод людини й громадянина, верховенством закону, високим рівнем економічного та соціального розвитку. Варто наголосити, що невід"ємною складовою сучасного світового процесу є крах тоталітарних й авторитарних режимів, трансформація недемократичних суспільств перехід на демократичний шлях розвитку

Багатоманітність трактувань демократії, різноманітність теорій та концепцій демократії не заперечують наявності спільних рис та ознак, що характеризують сучасну демократію як політичний режим.

Охарактеризуємо основні ознаки демократичного політичного режиму.

1.Визнання суверенності народу, який є єдиним джерелом політичної влади у суспільстві.

Народний суверенітет реалізується через пряме народовладдя – безпосередню участь громадян у розробці і прийнятті політичних рішень (народні ініціативи, референдуми, плебісцити) та через представництво – участь громадян у виборах та делегування владних повноважень представницьким і виконавчим структурам.

2.Виборність найважливіших органів державної влади. В демократичних суспільствах влада народжується тільки з виборів. Уряд утворюється, відправляється у відставку, періодично змінюється безпосередньою волею виборців або обраним ними представницьким органом.

3.Проведення регулярних, загальних, чесних і конкурентних виборів. Тобто вибори відбуваються через визначені законом періоди часу (регулярність виборів), в них беруть участь усі групи населення (загальність). Чесність виборів забезпечується рівними фінансовими можливостями; однаковим доступом до ЗМІ; громадським контролем за перебігом виборів та підрахунком їх результатів тощо. Конкуренція виборів забезпечується наявністю багатопартійної системи, гарантованими можливостями для політичних партій, громадських організацій, груп і окремих громадян вільно виставляти і підтримувати своїх кандидатів та контролювати хід голосування і підрахунку голосів.

4.Конкуренція політичних сил не лише під час здобуття влади, але й при її здійсненні. Принцип конкурентності і змагальності політичних сил при здійсненні влади забезпечується через легалізацію політичної опозиції.

5.Реалізація принципу політичного й ідеологічного плюралізму. Суттєвими ознаками політичного й ідеологічного плюралізму є: багатоманітність соціальних і політичних інтересів; багатопартійна система; альтернативність політичних поглядів і дій у межах загальних цінностей і законності; можливість зміни еліти через вільну політичну боротьбу; розподіл влад тощо.

6.Реалізація принципу компромісу та консенсусу — невід"ємні ознаки демократичного політичного режиму.

7.Висловлене через вибори волевиявлення більшості та прийняття політичних рішень волею більшості при повазі інтересів і прав меншості. Права меншості захищаються демократичними законами та політичними інститутами держави.

8.Гарантія прав і свобод людини, правова захищеність індивіда, пріоритетність прав

людини над правами держави.

9.Широке громадянство і достатньо високий рівень участі населення в політиці, що

121

забезпечує стабільність демократії, сприяє подоланню відчуженості народу.

10.Відповідальність влади перед народом та існування механізмів громадського

контролю.

11.Вільні незалежні засоби масової інформації, які гарантують об"єктивність,

альтернативність інформації.

12.Розвинене громадянське суспільство, функціонування якого забезпечується діяльністю добровільних і автономних асоціацій, існуванням розвинутих секторів економіки, вільних від прямого державного втручання.

13.Відносини між народом і обраними ним представниками базується на основі

контролю (переважно електорального), довіри, можливості громадян відкрито висловлювати та виражати свій протест. Форми протесту можуть бути найрізноманітнішими: демонстрації, пікети, страйки, марші протесту, петиції, тощо.

14.Існування інституту поділу влади. Влада в демократичній державі децентралізована і поділяється на законодавчу, виконавчу та судову.

15.Верховенство закону у всіх сферах суспільного життя – невід"ємна ознака демократичного політичного режиму.

Отже, демократичний політичний режим – це спосіб функціонування політичної системи суспільства, система засобів і методів здійснення політичної влади, що базується на визнанні народу джерелом влади та передбачає його активну участь у вирішенні державних і суспільних справ.

Таблиця 16.1.

Основні відмінності між античною та сучасною демократією

АНТИЧНА ДЕМОКРАТІЯ					СУЧАСНА ДЕМОКРАТІЯ
Античний поліс (місто-держава)					Національна держава
Пряма демократія (безпосередня участь					Представницька демократія (делегування
громадян у прийнятті рішень)					повноважень обраним представникам народу,
					які виражають його інтереси і приймають
					рішення).
Маломасштабна демократія, що поширюється					Демократія що поширюється на складні і
тільки на „місто-державу” (античний поліс)					необмежені за розмірами національні чи
					багатонаціональні держави.
Моністичне уявлення про суспільний інтерес					Визнання множинності інтересів і можливості
та його гармонійне поєднання з інтересами					виникнення конфліктів як норми суспільного
особи.					життя.
Одностайність	у	прийнятті		рішень;	Політичний плюралізм; поєднання прав
засудження	фракційності,		застосування		більшості при прийнятті рішень з захистом
остракізму, як засобу покарання „незгодних”,					прав меншості та окремого індивіда на власну
"вільнодумців".					позицію.
Особа „розчиняється” в громаді, її свобода					Визнання автономності особи і захист її
ототожнюється з членством у громаді.					персональних прав.

Питання для самоконтролю

1.Що таке демократія і які тлумачення терміну "демократія" Ви можете назвати?

2.Розкрийте поняття прямої демократії та представницької.

3.Назвіть основні риси античної демократії.

4.Порівняйте античне та сучасне розуміння демократії.

5.Розкрийте суть основних принципів демократії.

6.Охарактеризуйте основні концепції демократії.

7.У чому відмінність між партисипаторною, елітарною, плюралістичною демократією?

8.Які ознаки притаманні демократичному політичному режиму ?

122

Рекомендована літеретура

1.Гелей С.Д. Рутар С.М. Політологія: Навч посіб. – 7-ме вид,, переробл і доп. – К.: Знання.

2008. – 415.

2.Давимука С., Колодій А., Кужелюк Ю., Харченко В. Політичні режими сучасності і перехід до демократії. – Львів, 1999.

3.Основи демократії: Навч. посібник для студентів вищ. навч. закладів / Авт. колектив: М.

Бессонова, О.Бірюков, С. Бондарук та ін.; За заг. ред. А. Колодій; М		-во освіти	і науки
України, Ін-т вищої освіти АПН України, Укр.	-канад. проект "Демократична		освіта",
Інститут вищої освіти. – К.: вид-во "Ай-Бі", 2002. – 684с.

4.Піча В.М., Хома Н.М. Політологія. – Львів: "Новий світ-2000".,2002. – 344 с.

5.Політологія. Кн. перша: Політика і суспільство. Кн. друга: Держава і політика // А. Колодій, Л. Климанська, Я. Космина, В. Харченко. – 2-е вид., перероб. та доп. – К.: Ельга, Ніка– Центр, 2003.–664 с.

6.Політологія: Навч. посібник / О .О. Волинець, М.П. Гетьманчук, В.В. Гулай, С. І. Дорошенко, І. Р. Малик, О.Ю. Мороз, Р.Я. Пасічний, О.В. Піскорський, П.П. Ткачук, В. І. Харченко. – Серія "Дистанційне навчання". – № 28. – Львів: Вид-во Національного університету "Львівська політехніка", 2005. – 360 с.

7.Політологія. Навчально-методичний комплекс: Підручник. – Київ: Центр навчальної літератури, 2004. – 704 с.

8.Політологія: Підручник для студентів вищих навчальних закладів / За ред. О.В. Бабкіної, В.П. Горбатенка. – К. : Вид. центр "Академія", 2001. – 528 с.

9.Рябов С.Г. Політологічна теорія держави. – К.: „ТАНДЕМ”, 1996. – 240 с.

10.Шляхтун П.П. Політологія (теорія та історія політичної науки): підручник. – К.: Либідь,

2002. – 576 с.

Додаткова література

1.Арон Р. Демократия и тоталитаризм. – М., 1993.

2.Даль Р. О демократии. – М.: Аспект Пресс, 2000.

3.Демократія : Антологія / Упоряд. О. Проценко. – К., 2005.

4.Колодій А. На шляху до громадянського суспільства. – Львів, 2002.

5.Сорос Дж. Утвердження демократії. – К., 1994.

6.Токвіль А. О демократии в Америке. – М., 1994.

7.Шарп Дж. Від диктатури до демократії: концептуальні засади здобуття свободи / Ін-т ім. Альберта Ейнштейна. – Львів: Сполом, 2004. – 83 с.

123

РОЗДІЛ 17. НЕДЕМОКРАТИЧНІ ПОЛІТИЧНІ РЕЖИМИ 1. Тоталітаризм – політичний феномен ХХ століття. 1.1.Фашизм і комунізм як різновиди тоталітаризму.

1.2 Основні ознаки тоталітарного режиму.

2. Сутність, особливості, ознаки авторитаризму та різноманітність його форм.

Згідно з загальноприйнятою класифікацією, до недемократичних політичних режимів належать авторитарний та тоталітарний політичні режими. Кожен з них має свої особливостіта різновиди.

1. Тоталітаризм – політичний феномен ХХ століття.

1.1.Фашизм і комунізм як різновиди тоталітаризму. Термін "тоталітаризм" походить від латинського totalis, що означає "весь, цілий, повний".

Поняття тоталітаризм увійшло в політичну лексику у ХХ столітті з праць італійського філософа Дж. Джентіле, який наголошував на визначній ролі держави у долі нації, на необхідності встановлення тотального, всеохоплюючого державного контролю над суспільством. У політичній практиці термін тоталітаризм був використаний лідером італійських фашистів Б. Муссоліні.

Тоталітаризм – суспільно-політичне явище ХХ століття. Це–деспотичний, диктаторський режим, який в першій половині ХХ століття встановився в багатьох країнах Європи, Азії та

Латинської Америки. Тільки у Європі протягом 20-30-х рр. і в другій половині 40	-х рр.
тоталітарні режими функціонували у 17 країнах з 27.

Першою тоталітарною державою після жовтневого перевороту 1917 року став Радянський Союз. У 20-30-ті роки тоталітаризм утверджується в Італії, Німеччині, Югославії, Греції, Іспанії, Португалії, Румунії, Болгарії, Гватемалі, Сальвадорі, Японії. Після Другої світової війни, під тиском Радянського Союзу тоталітарні режими комуністичного зразка сформувались у Польщі, Угорщині, Чехословаччині, Болгарії, Румунії, Югославії, НДР, Китаї, В’єтнамі, Північній Кореї, Лаосі, Камбоджі і на Кубі.

Вагомий внесок в дослідження тоталітаризму зробили Х.Аренд, Ф.Гаєк, К.Фрідріх, З.Бжезінський, Л.Шапіро та інші, які дійшли висновку, що поняття тоталітаризму стосується не лише політичної влади чи держави, а характеризує стан всієї соціальної системи. Втручаючись в усі сфери життєдіяльності суспільства, (навіть – у приватне життя громадян), режим встановлює над ним тотальний контроль і намагається перебудувати суспільство у відповідності до своєї доктрини.

Отже, тоталітаризм–це певний політичний режим і суспільна система, які характеризуються насильницьким політичним, економічним та ідеологічним пануванням правлячої еліти, організованої в цілісний бюрократичний партійно-державний апарат, очолюваний вождем (фюрером, дуче, каудільо), тотальним контролем над суспільством і особистістю, нічим не обмеженим втручанням в усі сфери життя громадян.

Тоталітарний політичний режим функціонував у двох формах:

праворадикального тоталітаризму (фашизм, нацизм) і лівоекстремістського тоталітаризму (комунізм, сталінізм).

Праворадикальний тоталітаризм (фашизм, націонал-соціалізм) характеризувався:

-встановленням відкритої терористичної диктатури, -мілітаризацією усіх сфер життя та експансіонізмом; -придушенням демократичних прав і свобод; -ідеологізацією суспільно-політичного життя; -вождиським принципом побудови державного управління;

Ідеологія фашизму – це войовничий антидемократизм і антикомунізм, заснований на шовінізмі, расизмі, соціал-дарвінізмі. Головним знаряддям внутрішньої і зовнішньої політики є терор, насильство, війни.

В основі фашизму лежать ідеї :

-етнічної, расової винятковості та гегемонії однієї нації;

124

-вищості окремої нації, яка заснована на спільності раси і крові; -відстоювання "расової чистоти"; -зміцнення нації за рахунок розширення території;

-розуміння нації, держави і вождя як органічної єдності; -антипарламентаризму; -елітизму; -вождизму;

-розуміння держави як символу і виразу національної єдності; -абсолютного підкорення особи державі; -мілітаризації та уніфікації усього суспільного життя.

Фашизм у період між двома світовими війнами утвердився в Італії, Німеччині, Іспанії, Югославії, Болгарії, Румунії, Греції, Португалії, Японії, Сальвадорі, Гватемалі. Був розгромлений силами СРСР та західних демократичних держав. В окремих країнах (Іспанія, Португалія, Греція) фашистські режими у послабленій формі проіснували до середини 70-их років.

Лівоекстремістський тоталітаризм (комунізм, сталінізм) характеризувався:

-всевладдям бюрократичного партійно-державного апарату і його зрощенням з репресивною системою;

-економічним і духовним відчуженням людини; -командно-адміністративною економікою; -люмпенізацією суспільства;

-пануванням міфологічної державної ідеології, що грунтувалась на привабливих гаслах "інтернаціональноїсолідарностітрудящих", "світлого комуністичного майбутнього".

Комунізм будував свою політику на теорії класової боротьби і спрямовував репресії проти власного народу. Комуністичні режими відзначались більшою тоталітарністю, оскільки їм вдалось ліквідувати приватну влавність, подолати церковну опозицію

Комунізм як диктатура ультралівих сил, виник раніше і проіснував довше ніж фашизм. СРСР був першою тоталітарною державою. Після воєнної перемоги над фашизмом у 1940-их рр. комунізм утверджується у країнах Центральної та Східної Європи (Польщі, Болгарії, Румунії, Угорщині, Чехословаччині, НДР, Румунії та Югославії). В Азії тоталітарні режими комуністичного зразка встановлюються у Китаї, Північній Кореї, В"єтнамі; у Латинській Америці – на Кубі.

1.2. Основні ознаки тоталітарного режиму. Незважаючи на те, що між фашизмом і комунізмом існують відмінності, ці дварежими мають спільні ознаки. Розглянемо їх.

1.Тотальний контроль держави над усіма сферами суспільно-політичного життя.

2.Єдина, добре організована, побудована за ієрархічним принципом масова політична партія на чолі з лідером (вождем) – важливий елемент в політичній структурі тоталітарного суспільства. Відбувається зрощення партійного та державного апарату. Монопольно володарююча партія формує політичні цілі, визначає засоби їх реалізації.

3.Наявність партійно-державної, обов’язкової для всіх ідеології, відкрита незгода з якою карається як найтяжчий злочин. Ідеологія служить засобом легітимації режиму.

4.Командно-адміністративна економіка з системою жорсткого централізованого

контролю і управління всіма її галузями.

5.Монополія на засоби масової комунікації та створення потужної системи ідеологічної обробки населення.

6.Нетерпимість до будь-якого інакомислення. Ідейні опоненти розглядаються як політичні противники, переслідуються і знищуються. Будь-яка опозиція усувається.

7.Застосування особливої системи насильництва і масового терору як специфічного засобу контролю над суспільством.

8.Формування режимами “образу ворога” і на цій основі – агресивної політичної свідомості, як соціально-психологічного фону для репресій. Німецький нацизм оголосив ворогами усі “неарійські” нації; більшовизм оголосив ворогами усіх, хто не належав до „передового робітничого класу” (дворянство, духовенство, "буржуазну" інтелігенцію, "куркулів"

125