politologija_2

Вибори та виборчі системи	141

виборців. Для дотримання цієї умови одномандатні виборчі округи повинні створюватися з приблизно однаковою кількістю виборців (чи з приблизно однаковою кількістю жителів).

Принцип загальних виборів. Суть цього принципу полягає у залученні до виборів максимально широкого кола людей. Однак ніколи у виборчій практиці виборчий корпус (сукупність людей, які мають право брати участь у виборах) не був тотожний кількості населення країни (округу). Законодавство різних країн завжди допускало (і допускає) існування виборчих цензів.

Під виборчим цензом розуміють сукупність офіційно закріплених законодавством країни умов, що обмежують виборчі права громадян. Це сукупність вимог, яким повинен відповідати потенційний виборець для отримання права на участь у виборах.

До виборчих цензів можна зарахувати: ценз громадянства; ценз дієздатності; віковий ценз; ценз осілості; ценз освіченості (грамотності); моральний ценз; військовий ценз; службовий ценз; ценз банкрутства; статевий ценз; майновий ценз; расовий ценз; релігійний ценз.

Сучасні процеси демократизації призвели до скасування більшості виборчих цензів. Це стосується насамперед дискримінаційних виборчих цензів, які, як правило, є повністю ліквідованими у більшості країн світу, або ж спостерігаються тенденції до їх обмеження. Це, звичайно, сприяє демократизації виборчого процесу, допуску до виборів ширших верств населення.

Принцип прямих виборів. Передбачає формування органів державної влади та органів місцевого самоврядування безпосередньо виборцями. Поряд з принципом прямих виборів застосовується принцип непрямих виборів, суть якого полягає в тому, що виборні посади в країні обирає не народ, а спеціальний орган.

Принцип таємного голосування. Згідно з цим принципом передбачається недопустимість будь-якого нагляду і контролю за волевиявленням виборців, реальна свобода акту голосування. Тому будь-яка спроба порушити принцип таємного голосування має на меті впливати на процес волевиявлення виборців і спотворення його результатів.

142		Тема 11

Класифікуючи вибори, можна виокремити їх види:

−залежно від предмета обрання: президентські, парламентські та муніципальні (вибори до місцевих органів влади);

−залежно від причин проведення: чергові, позачергові, повторні та додаткові;

−за правовими наслідками: дійсні та недійсні.

Основні типи виборчих систем: загальна характеристика

ВИБОРЧА СИСТЕМА – сукупність норм і правил, визначених законодавством держави, які у взаємодії регулюють процес вибору політичної й державної влади, забезпечують її легітимність, виражають тип політичного режиму.

Виборча система є важливим складовим елементом сучасної політичної системи. Вона охоплює сукупність норм та процедур, що визначають організацію, порядок проведення виборів, виборчі права громадян.

Основними типами виборчих систем вважаються мажоритарна, пропорційна, змішана.

Найпростішою є мажоритарна виборча система. Кожен громадянин, який брав участь у житті бодай найменшої суспільної групи, ознайомлений із цією системою виборів, коли відбувалося найпростіше голосування руками. Термін “мажоритарний” походить від фр. majorie – більшість. Мажоритарна система виборів передбачає збереження принципу більшості під час визначення результатів голосування. Переможцем вважається той, хто отримав встановлену більшість голосів на виборах [71, с. 264].

У мажоритарній виборчій системі виділяють такі її різновиди, як система абсолютної більшості та система відносної більшості. При мажоритарній системі абсолютної більшості переможцем виборів вважається той кандидат, який набрав абсолютну більшість голосів, – 50 відсотків плюс один голос. Проте, як свідчить виборча практика, не завжди кандидат може

Вибори та виборчі системи	143

набрати таку кількість голосів. Тоді проводять другий тур виборів, до якого допускається обмежена кількість кандидатів-лідерів. Переможцем за результатами другого туру вважається той, хто набрав звичайну більшість голосів.

“На виборах за мажоритарною системою відносної більшості кандидату для перемоги досить набрати більше голосів, аніж набрав будь-хто з його конкурентів (звичайну більшість), і не обов’язково більше половини виборчого округу, як правило, одномандатного, тобто від кожного округу обирається лише один депутат” [71, с. 265].

Загалом можна назвати такі основні переваги мажоритарної виборчої системи:

1)наявність постійного зв’язку між кандидатом і виборцями округу;

2)персоніфікація виборів: виборці голосують за конкретну людину, яку можуть побачити і оцінити;

3)потенційний демократизм, оскільки переможця підтримує більшість виборців;

4)простота у підрахунку голосів;

5)можливість контролю за діяльністю депутата, персональна його відповідальність перед виборцями;

6)праця депутата в інтересах виборців округу;

7)сприяння проходженню в парламент великих політичних партій і, відповідно, сприяння парламентській та урядовій стабільності;

8)свобода дій депутата, оскільки він залежить лише від виборців округу.

Разом з тим мажоритарна виборча система має низку недоліків:

1)значна розбіжність між кількістю отриманих голосів та кількістю депутатських мандатів, тобто, викривлення результатів голосування;

2)неврахування голосів значної кількості виборців;

3)значна можливість для чинення тиску на виборців, маніпуляцій та фальсифікацій;

144		Тема 11

4)у парламент потрапляють лише великі політичні партії, що, своєю чергою, перешкоджає розвитку малих і середніх партій;

5)проходження в парламент радикальних регіональних політичних партій;

6)праця депутата в інтересах лише виборців округу може відбуватися всупереч загальнодержавним інтересам.

Пропорційна виборча система має деякі характерні особ-

ливості та відмінності. Вона відрізняється від мажоритарної тим, що будується за принципами пропорційності між отриманими голосами та завойованими мандатами. За пропорційної системи виборець голосує не за конкретну особу, як за мажоритарної, а за певну партію чи блок партій. “У відповідності до числа поданих голосів депутатські мандати розподіляються не між окремими кандидатами, а між політичними партіями та політичними блоками. Від виборчого округу обирається не один, а декілька депутатів парламенту. Виборці голосують за партійні списки, фактично ж, за ту чи іншу програму” [71, с. 265]. Як правило, для перемоги на виборах за пропорційною системою політична сила повинна подолати виборчий бар’єр, що становить мінімальну кількість голосів виборців (у відсотках), яку повинна зібрати партія, щоб взяти участь в розподілі мандатів. Виборчий бар’єр дає змогу відсіяти дрібні партії. Він може бути різним. Наприклад, в Угорщині, Болгарії він становить 4 відсотки, у Туреччині – 10 відсотків. В історії виборів до Верховної Ради України відомі різні відсоткові виборчі бар’єри, нині діючим є п’ятивідсотковий. Треба наголосити, що вибори за пропорційною системою проводять тільки у багатомандатних округах.

За можливістю впливу виборця на розташування кандидатів у списку розрізняють такі види пропорційної системи:

1)із жорсткими списками (виборець голосує за партію загалом і не може вплинути на розташування кандидатів);

2)з напівжорсткими списками (передбачає для виборця можливість голосувати як за список загалом, так і віддавати перевагу певному кандидатові);

Вибори та виборчі системи	145

3)з преференціями (виборець не лише голосує за список, але і віддає голоси кандидатам із списку у порядку їх привабливості для виборця).

Пропорційна виборча система має такі переваги:

1)голоси виборців розподіляються пропорційно, мінімізується їх втрата;

2)враховуються інтереси різних суспільних груп;

3)відбувається сприяння розвитку партійної системи та партійної ідеології;

4)існує менше можливостей для фальсифікацій результатів волевиявлення громадян;

5)не дає змогу пройти до парламенту радикальним регіональним політичним партіям;

6)маючи за спиною підтримку політичної партії, депутат має набагато більше можливостей, щоб виконати передвиборні обіцянки.

Однак пропорційна виборча система має низку негативних ознак:

1)виборці голосують не за конкретних людей, а за партійний список, у якому можуть виявитися невідомі, некомпетентні, непопулярні політики;

2)відсутність тісного зв’язку, контактів між депутатами і виборцями, оскільки депутата обирають не виборці конкретного виборчого округу, а виборчий корпус всієї країни;

3)доволі складна система підрахунку голосів;

4)до парламенту потрапляє багато політичних сил, що ускладнює процедуру формування парламентської більшості і часто робить уряд у країні нестабільним;

5)відсутність персональної відповідальності депутата перед виборцями за свої дії;

6)обмеження свободи дій депутата, його залежність від партійного керівництва, якому він завдячує своїм обранням;

7)підкуплення місць у партійних списках;

8)спотворення регіонального представництва.

146		Тема 11

Змішана виборча система є синтезом мажоритарної та пропорційної виборчих систем і містить елементи обох систем. Від ступеня поєднання мажоритарних та пропорційних елементів залежить дієздатність органу державної влади.

В історії нашої держави відомі інші типи виборчих систем. На початку ХХ ст. в деяких країнах, зокрема в Австро-Угорській та Російській імперіях, до складу яких входили українські землі, існувала куріальна виборча система. Вона передбачала поділ виборців на окремі курії, кожна з яких мала своє представництво в парламенті. Наприклад, в Австро-Угорщині згідно з законом 1873 р. виборці поділялися на п’ять курій: землевласників, торговельних і промислових палат, сільських громад, міст і загального виборчого права. Така ж виборча система була у Російській імперії після революції 1905–1907 рр. За цією виборчою системою всього кілька тисяч великих землевласників обирали стільки ж депутатів у парламент, скільки й декілька мільйонів найманих робітників [16, с. 204]. Куріальна виборча система не відповідала основним принципам виборчого права та нормам рівності всіх громадян у виборчому процесі.

Технології передвиборчої боротьби

З часу отримання незалежного статусу Україна почала формувати самостійну державність на засадах демократії. Загалом виборча кампанія дуже чітко презентує рівень демократизації як суспільства загалом, так і окремих його інститутів. З цієї кампанії найцікавішим політичним процесом політологи вважають передвиборну боротьбу, яка чітко і яскраво характеризує реальний політичний режим.

Кінцевою метою будь-якої політичної сили є влада. Здобувають владу часто різними парламентськими та непарламентськими методами. “Якщо парламентська форма завоювання влади політичною партією – ознака високого розвитку демократії, то непарламентський шлях – шлях революційного або реакційного насильства” [71, с. 270].

Вибори та виборчі системи	147

Демократизація суспільства кардинально змінила всю політичну систему, суспільну свідомість, з’явилася нова термінологія. Маркетинг, менеджмент як економічні категорії стали невід’ємною часткою політики. Політичну діяльність часто розуміють як економічне верховенство, яке означає реальну владу, що реалізується у разі матеріальної підтримки.

Менеджмент як система, як мистецтво управління відобразився в політиці через сукупність методів, засобів та принципів управління політичною організацією чи будь-яким іншим політичним проектом.

ПОЛІТИЧНИЙ МЕНЕДЖМЕНТ – сукупність методів, принципів та засобів щодо діяльності політичної організації, її стратегії та тактики.

ПОЛІТИЧНИЙ МАРКЕТИНГ – сукупність принципів, методів і засобів щодо проштовхування політичного товару.

Маркетинг як проштовхування товару реалізується в політиці у безпосередній своїй функції, лише товаром виступають політичні програми, політичні особистості, політичні сили. Прибутком від цієї діяльності є влада. “Політична діяльність у цьому плані представлена як продукт, що має свого виготовлювача, технологію виробництва, своєрідні відділи збуту, служби вивчення попиту, політичної реклами, стимулювання політичної діяльності, її організаційно-технічного забезпечення” [66, с. 366].

Аналізуючи завдання маркетингу економічного, виводимо завдання маркетингу політичного, основними з яких вважають:

1.Вивчення політичного ринку. Політична команда повинна дослідити та проаналізувати усі моменти політичного ринку, вивчити політичні інтереси, вимоги суспільства в динаміці та за соціальними групами, категорій, регіонів тощо.

2.Створення політичного товару, який відповідає вимогам та інтересам окремої частини суспільства. Як будь-який інший бізнес, політичний товар не може задовольнити вимоги всього суспільства, тому в процесі політичного маркетингу обирається певний сегмент політичного ринку, який з погляду політичних технологій може привести до влади.

148		Тема 11

3.Формування іміджу політичного товару. Під час створення іміджу політика, як правило, враховують кілька рис, які імпонують цільовій категорії населення. Імідж – доволі складний феномен, що створюється на ґрунті специфічного переплетення інформаційних, комунікативних та інших чинників [80, с. 180]. Дуже часто імідж політика – це віртуальна особа, яка зовсім не відповідає реальності.

4.Реалізація проекту, формування громадської думки засобами реклами. У нинішньому суспільстві вплив і навіть тиск політичної реклами відчуває кожен громадянин. У передвиборний період пересічного громадянина накриває лавина політичної реклами.

Будь-який політичний проект є системою колективних інтересів, під час реалізації яких часто не дотримуються жодних моральних, нормативних чи культурних норм. В організації такої передвиборної гонитви політичні сили часто використовують технології, які називають “брудними” через недобросовісну політичну конкуренцію. Політична сила, що їх використовує, нездатна самостійно і добросовісно завоювати довіру електорату через свою аморальність. Такі політичні сили, щоб виграти вибори та здобути владу, змушені “очорнити” свого опонента, представити його політичні ідеї та програми в негативному ракурсі. Традиційними вважаються технології, що ґрунтуються на здоровій непопулістській боротьбі, на конкуренції політичних, економічних, соціальних програм та ідей.

Еволюція виборчої системи України

Виборча система України перебуває на стадії реформування. Вона має різні види на різних рівнях органів влади – президента, парламенту, органів місцевого самоврядування.

Вибори президента України регламентуються Конституцією та окремими законами: “Про вибори президента України”, “Про особливості застосування Закону України “Про вибори президента України”.

Вибори та виборчі системи	149

Виборча система України щодо парламентських виборів пройшла певну еволюцію. Вибори народних депутатів України 1994 р. відбулися на основі мажоритарної виборчої системи абсолютної більшості. Вибори 1998 р. та 2002 р. – на основі змішаної виборчої системи (50 % складу парламенту обрано на основі пропорційної виборчої системи із жорсткими (закритими) списками, інші 50 % – на основі мажоритарної виборчої системи відносної більшості). Чергові вибори до Верховної Ради 2006 р. та позачергові 2007 р. проходили за пропорційною виборчою системою із жорсткими списками. Закон України “Про вибори народних депутатів України” від 17 листопада 2011 р. ознаменував поворот до змішаної виборчої системи, за якою також відбуваються вибори депутатів місцевих рад.

Україна як держава перехідної демократії потребує подальшого вдосконалення виборчої системи. Для цього необхідно змінити виборчу законодавчу базу: запровадити відкриті виборчі списки, відокремити бізнес від влади, запровадити ефективні механізми боротьби з корупцією. Розбалансованість влади, корупція, брак системних реформ гальмують державний розвиток України і глибинне реформування забезпечить ефективний прогрес нашої країни та створить умови для побудови її виборчої системи за кращими світовими зразками [65, с. 78].

Питання для самоконтролю

1.У чому полягає суть процесу виборів?

2.Які принципи покладено в основу виборчих систем?

3.Назвіть основні типи виборчих систем та їх різновиди.

4.Охарактеризуйте мажоритарну виборчу систему.

5.Охарактеризуйте пропорційну виборчу систему.

6.У чому полягають особливості змішаної виборчої систе-

ми?

7.Розкрийте суть політичного маркетингу.

8.Розкрийте суть політичного менеджменту.

9.Якими законами регулюється виборча система України?

150		Тема 11

МЕТОДИЧНІ ВКАЗІВКИ

План семінарського заняття

1.Виборча система: суть та принципи.

2.Типи виборчих систем, їхні різновиди.

3.Політичний менеджмент.

4.Політичний маркетинг.

5.Головні засада формування та розвитку виборчої системи України.

Список рекомендованої літератури

1. Політологія у запитаннях і відповідях : навч. посіб. / І. Г. Оніщенко, Д. Т. Дзюбко, І. І. Дуднікова та ін.; за заг. ред.

К. М. Левківського. – К. : Вища шк., 2003. – С. 197–204.

2.Політологія / за ред. А. Колодій. – К. : Ельга, Ніка-Центр, 2003. – 664 с.

3.Про вибори народних депутатів України: Закон України

від 17 листопада 2011 р. [Електронний ресурс]	// Відомості
Верховної Ради України (ВВР), 2012, № 10-11, ст.	73. –Режим
доступу: http://zakon3.rada.gov.ua/laws/show/4061-17

Тематика рефератів та доповідей

1.Виборча система та особливості формування виборчих

округів.

2.Переваги і недоліки виборчої системи в Україні.

3.Український політичний менеджмент.

4.Політичний маркетинг: аналіз, оцінка, перспективи.