23.Східні слов’яни у VI-iXст.Розселення,суспільний розвиток,господарство,култура і побут.

Східні слов'яни займали територію від Карпатських гір на заході до Середньої Оки і верхів'їв Дону на сході, від Неви і Ладозького озера на півночі до Середнього Подніпров'я на півдні. У VI-IX ст. слов'яни об'єднувалися в спільності, які мали вже не тільки родової, а й територіально-політичний характер. Назва таких спільнот відбувалося або від назв місцевості (поляни, бужани), або від легендарних прабатьків (радимичі, в'ятичі).Основним заняттям східних слов'ян було землеробство. Людина в ті часи ототожнював життя з ріллею і хлібом, звідси і назва зернових культур "жито", що збереглося до наших днів. Південні землі слов'ян обганяли у своєму розвитку північні. Це пояснювалося і більше родючими грунтами на півдні, і стародавніми землеробськими традиціями, що йшли ще від скіфської пори, давніми зв'язками з рабовласницькими державами Північного Причорномор'я. Культура,побут.Зміни, що відбулися в суспільному житті східних слов'ян у VI—IX ст. (удосконалення техніки та технології землеробства, піднесення ремесла, пожвавлення торгівлі, розклад родово-общинного ладу, класова диференціація, виділення дружини на чолі з князем у відособлену привілейовану корпорацію, формування спільної культури, поява перших протодержав) сприяли створенню фундаменту, на якому в IX ст. зросла могутня будова Давньоруської держави. Подальше становлення державності в східних слов'ян було закономірним підсумком внутрішньої еволюції їхнього суспільства. У процесі державотворення помітну роль відіграли зовнішні сили: варяги, які сприяли активізації політичного життя східнослов'янського суспільства, та хозарський каганат, який, постійно загрожуючи агресією, підштовхував слов'янські землі до консолідації. Водночас історичні факти свідчать, що перші протодержавні утворення — князівська влада та інші елементи державотворчого процесу — мають переважно місцеве походження і виникли задовго до утворення Давньоруської держави.У XII в. були складені цікаві замітки про розвиток язичницьких вірувань у давніх слов'ян: «Слово про те, як язичницькі народи поклонялися ідолам і приносили їм жертви». Його автор розділив історію слов'янських вірувань на три періоди. Спочатку слов'яни приносили жертви упирям і берегиням. Потім вони почали «трапезу ставити» Роду і рожаницам. Нарешті, в пізній період язичництва вони стали молитися Перуну.

Упирі та берегині - це злі і добрі місцеві боги. Упирі - це вампіри, перевертні, русалки, лісовики. Зазвичай це колишні люди, померлі не своєю смертю, не поховані і мстящие за це живим. З ними можна боротися, знаючи охоронні обряди. На чолі східнослов'янських племінних союзів стояли князі з племінної знаті. Їх оточувала колишня родова верхівка-"нарочиті люди", "кращі мужі". Найважливіші питання життя вирішувалися на народних зборах-вічових сходах. Існувало ополчення ("полк", "тисяча", розділена на "сотні"). На чолі їх стояли тисяцькі, соцькі.

При переході до класового суспільства виникла особлива військова організація-дружина. Дружина ділилася на старшу, з якої виходили посли і князівські управителі, мали свою землю, і молодшу, яка жила при князі і обслуговує його двір і господарство.