25. Поняття про відчуття.

Відчуття є первинною формою психічного зв'язку організму з середовищем, основним джерелом наших знань про світ і власне тіло. Вони складають головні канали, якими інформація про явища зовнішнього світу і про стан організму доходить до мозку, даючи змогу людині орієнтуватися в навколишньому середовищі і в своєму тілі. Якби таких каналів не було і через органи чуття не надходила інформація до мозку, свідоме життя було б неможливим.

Відчуття - це відображення в мозку людини окремих властивостей, якостей предметів і явищ об'єктивної дійсності внаслідок їх безпосереднього впливу на органи чуття.

Відомі факти, які говорять про те, що людина, позбавлена постійного джерела інформації, впадає в сонний стан. Такі випадки мають місце тоді, коли людина несподівано позбавляється зору, слуху, нюху і коли свідомі відчуття її обмежуються якими-небудь патологічними процесами. Близьким до цього є стан

Таким чином, у розвитку уваги можна виокремити два головні етапи. Перший етап — дошкільний період, протягом якого переважає зовні опосередкована увага (увага, викликана чинниками зовнішнього середовища). Другий — етап шкільного розвитку, у ході якого відбувається бурхливий розвиток уваги і вона опосередковується внутрішніми установками дитини.

Увага відіграє важливу роль у різних професіях, пов'язаних із сприйманням та засвоєнням великої кількості інформації і спілкуванням. Саме тому важливо створити умови, необхідні для її прояву, збереження і розвитку.

26. Рефлекторна природа відчуттів.Рефлекторна теорія відчуттів отримала дальший розвиток у ряді психологічних досліджень (Веккер [4]; Леонтьев [8]; Запорожець, Зінчен-ко, див.: [14]; Соколов, див.: [21]). Так, О. М. Леонтьев на прикладі дотикових відчуттів встановив, що властивості предмета відображення уподібнюються в динаміці рухів руки. Відчуття, відповідно до відомого

психофізіологічного парадоксу, локалізуються там, де реально розташований предмет, а не в рецепторі, як слід було б очікувати, виходячи з рецепторної теорії. Для ілюстрації О. М. Леонтьев наводить приклад: військовий хірург обстежує кульове поранення за допомогою зонда — медичного інструмента у вигляді металевого стержня. Він вводить його в рану і визначає місцезнаходження кулі, досить чітко відчуваючи її. При цьому куля повинна відчуватись у точці її контакту з нервовими закінченнями, тобто на шкірі руки.. Проте сенсорний образ кулі начебто накладається на предмет, що перебуває в тілі пораненого. Можливе лише таке пояснення: цей образ виникає там, де будується, тобто за прямої участі рухової активності, діяльності.

Підтверджують рефлекторну теорію і дані про фізіологічні механізми відчуттів.

Основу механізмів становить робота аналізаторів (від гр. a^aXvovc, — розклад, розчленування) або органів чуттів, які приймають і переробляють певні подразники з внутрішнього і зовнішнього середовища організму. Будь-який аналізатор є складником нервової системи людини і має периферичний відділ (рецептор), аферентні (доцентрові) і еферентні (відцентрові) нерви та складно організовані мозкові центри (представництва у підкірковихл кіркових відділах головного мозку). При подразненні рецептора виникає нервовий імпульс, який по аферентному нерву передається у відповідні центри, які включають групи (ядра) нервових клітин, пов'язаних з окремими, розсіяними в корі і спеціалізованими, невронами. Після переробки в мозкових центрах збудження передається еферентному нерву і виявляється в рухових реакціях рецептора (крізь мікроскоп можна бачити, що рухається навіть подразнювана голкою ділянка шкіри). Це вже безпосередній контакт рецептора з об'єктом, що викликає аферентні збудження, які надходять у мозкові центри. Тут вони трансформуються і, повертаючись, коригують м'язові рухи. Отже, фізіологічні механізми відчуттів мають вигляд рефлекторного кільця — циркуляції нервового збудження, яке розмикається в місці контакту аналізатора з предметом відчуттів. Завдяки цьому рухи ніби обстежують об'єкт, уподібнюючись його властивостям.