4. Поняття делікту

Підставою для відшкодуван­ня шкоди визнається, як правило, делікт. Деліктом є діяння, що суперечить цивільному законодавству і за яке передбачена майнова (цивільно-право­ва) відповідальність. Деліктна відповідальність є позадоговір­ною відповідальністю і настає за порушення загального обов'язку будь-якої особи не завдавати шкоди іншій особі. Деліктна відповідальність виступає у спеціальній формі — зобов'язання, що виникають внаслідок заподіяння шкоди (гл. 40 ЦК), у якому кредитором визнається особа, що постраждала, а боржником — особа, яка завдала шкоди.

За цивільним правом для виникнення обов'язку відшко­дувати шкоду необхідно 4 умови: 1) завдання майнової шко­ди, тобто такої, яка може бути відображена у грошах (ЦК передбачає можливість грошової оцінки, а відтак і відшко­дування моральної шкоди); 2) протиправність діянь особи, яка завдала шкоди, тобто порушення нею юридичних норм і правил; 3) наявність причинового зв'язку між протиправни­ми діями особи, яка завдала шкоди, і цією шкодою; 4) вина особи, яка завдала шкоду.

5. Звільнення від відповідальності

Законодавством передбачено деякі випадки, коли особа, яка завдала шкоди, звіль­няється від відповідальності. По-перше, слід наголосити, що той, хто діяв правомірно, не відповідає за завдану ним шкоду за винятком випадків, передбачених законом. Зокре­ма, не підлягає відшкодуванню шкода, заподіяна в стані необхідної оборони.

По-друге, той, хто заподіяв шкоду, звільняється від її відшкодування, якщо доведе, що вона заподіяна не з його вини. Особа, яка не виконала зобов'язання або виконала його неналежним чином, несе майнову відповідальність лише за наявності вини (умислу чи необережності), крім випадків, передбачених законом або договором. Відсутність вини доводиться особою, яка порушила зобов'язання. Тут слід зазначити, що випадкові дії, які на відміну від необе­режних або навмисних мають зовнішні ознаки правопору­шення, але позбавлені елемента вини, визнаються казусом і здебільшого не тягнуть за собою цивільно-правової відпові­дальності. Крім цього, у випадку, якщо виникненню або збільшенню шкоди сприяла груба необережність самого потерпілого, то залежно від ступеня його вини (а за вини заподіювача шкоди — і залежно від ступеня його вини) розмір відшкодування має бути зменшений або у відшкоду­ванні шкоди повинно бути відмовлено.

6. Відповідальність без вини, поняття джерела підвищеної небезпеки

Однак у деяких випадках законом передбачена цивіль­но-правова відповідальність без вини. Наприклад, юри­дичні та фізичні особи, діяльність яких зв'язана з підвище­ною небезпекою для оточення (транспортні та будівельні організації, промислові підприємства, власники автомобілів та ін.), зобов'язані відшкодувати шкоду, заподіяну джерелом підвищеної небезпеки, якщо не доведуть, що шкода виник­ла внаслідок непереборної сили або умислу потерпілого, тобто вони фактично несуть відповідальність без вини.

Під джерелом підвищеної небезпеки розуміють діяльність, здійснення якої створює підвищену ймовірність заподіяння шкоди через неможливість контролю за нею людини, а також діяльність щодо використання, транспортування, зберігання предметів, речовин та інших об'єктів виробничого, господар­ського чи іншого призначення, які мають такі само властивості. До таких об'єктів належать насамперед автомобілі, інші транспортні засоби, небезпечні тварини тощо.

Наголосимо, що до цивільно-правової відповідальності притягається не водій (оператор) відповідного об'єкта, а його володар, тобто юридична особа або громадянин, які в силу права власності чи на інших законних підставах (право господарського відання, договору оренди, довіреності тощо) володіють об'єктом.