Бабезіози — група облігатно-трансмісивних протозойних кровопаразитар- них хвороб тварин, збудниками яких є одноклітинні організми, що належать до роду Babesia. Бабезіози — природно-осередкові інвазії. Біологічними пе- реносниками збудників є кровосисні членистоногі — іксодові кліщі. Переда- вання бабезій від самок кліщів потомству відбувається трансоваріально (че- рез яйця) або трансфазно. Кожному виду бабезій притаманні свої специфічні біологічні переносники. Тому ареал цих хвороб перебуває у тісній залежності від поширення окремих видів кліщів. На бабезіози хворіють велика рогата худоба, вівці, коні, свині, собаки, коти. Паразити локалізуються в еритроци- тах, іноді їх знаходять у лейкоцитах і плазмі крові.

	Бабезіоз — гостра, часто ензоотична, трансмісивна
БАБЕЗІОЗ ВЕЛИКОЇ
РОГАТОЇ ХУДОБИ	хвороба, яка характеризується гарячкою, анемією,
	жовтяничністю слизових оболонок, порушенням фун-

кцій серцево-судинної системи та органів травлення, гемоглобінурією, зни- женням продуктивності тварин. Вона спричинюється кровопаразитами

Babesia bigemina (син. Piroplasma bigeminum, звідси й стара назва хвороби — піроплазмоз) та B. bovis.

Збудники. B. bigemina — паразит порівняно великих розмірів (від 2,2 до 6 мкм). Його довжина більша за радіус еритроцита. Трапляється у вигляді кулястих, овальних, амебоподібних, грушоподібних форм, але характерною є парногрушоподібна, причому дві «груші» з’єднані вузькими кінцями під гост- рим кутом. У клітинах крові ці одноклітинні організми частіше містяться в центральній їх частині. Ураженість еритроцитів може досягати 10 – 15%.

B. bovis (син. B. colchica, B. argentina) має середні розміри (від 1,5 до

2,4 мкм). В еритроцитах можуть бути різні форми, але типовими є парно- грушоподібні, з’єднані тонкими кінцями під тупим кутом і розміщені по пе- риферії клітин. Збудник може уражувати до 40 %, а в деяких випадках — до 70 % еритроцитів (див. вкл., рис. 85).

Цикл розвитку. Під час ссання крові іксодовий кліщ інокулює разом зі слиною мерозоїти збудника хвороби в кров сприйнятливої тварини, що й при- зводить до зараження худоби. В еритроцитах бабезії розмножуються бінар- ним поділом і брунькуванням. Після поділу ядра дочірні клітини іноді три- валий час не розходяться повністю, а залишаються з’єднаними тонкими ци- топлазматичними містками, утворюючи типові парногрушоподібні форми. В організм кліщів, специфічних переносників, бабезії потрапляють разом з кров’ю в період кровоссання. В організмі переносників паразити розмножу- ються шляхом мерогонії (множинного поділу). Через гемолімфу мерозоїти мі- грують у слинні залози та яйцеві фолікули. У відкладених самками таких кліщів яйцях знаходяться паразити, які передаються личинці, — трансоварі- альне передавання збудника.

Епізоотологічні дані. До бабезіозу сприйнятливі всі породи великої рогатої худоби. Дорослі тварини порівняно з молодняком хворіють у тяжчій формі. Основним переносником збудника B. bigemina є однохазяїнний іксодовий кліщ Boophilus calcaratus. Менш важливу роль відіграють види Rhipicephalus

349

bursa та Haemaphysalis punctata. Біологічними переносниками B. bovis є

трихазяїнні кліщі Ixodes ricinus та I. persulcatus. Бабезіоз реєструється в па- совищний період. Перші випадки захворювання спостерігають навесні, при- близно через 2 тижні після виявлення на тваринах кліщів-переносників. Найбільша кількість хворих припадає на травень – червень і серпень – вере- сень, що пов’язано з максимальною активністю членистоногих. Біотопами кліщів є вологі, порослі чагарником луки. Швидкому розвитку й розмножен- ню кліщів, а відповідно й поширенню бабезіозу сприяють дощова погода та наявність на пасовищах дрібних ссавців — годувальників переносників збуд- ників хвороби.

Патогенез та імунітет такі самі, як і при інших піроплазмідозах.

Клінічні ознаки. Інкубаційний період становить 1 – 2, іноді до 3 тижнів. Перебіг хвороби гострий і починається з різкого підвищення температури тіла до 41 – 42 ºС. У великої рогатої худоби спостерігаються пригнічений стан, прискорення пульсу до 100 – 120 ударів і дихання до 70 – 80 рухів за хвили- ну, відсутність жуйки та апетиту. Сеча на 2 – 3-тю добу хвороби набуває ро- жевого, а згодом темно-червоного кольору. Сечовиділення часте, утруднене. Молочна продуктивність знижується на 40 – 80 %, молоко набуває червонува- того відтінку і гірке на смак. Порушується функція органів травлення. Спо- чатку відмічають пронос, який змінюється стійкою атонією. Фекалії сухі, зі слизом, іноді з домішками крові. Слизові оболонки на початку хвороби гіпе- ремійовані, а потім стають анемічними та жовтяничними. Кров водяниста, значно зменшується вміст гемоглобіну і кількість еритроцитів. Спостерігаєть- ся анізоцитоз, пойкілоцитоз, базофільна зернистість в еритроцитах, поліхро- матофілія та лейкоцитоз. Тварини стають виснаженими. У корів можуть бути аборти. Загибель худоби настає через 3 – 5 діб. Летальність сягає 60 %.

Патологоанатомічні зміни. Трупи тварин виснажені. Слизові оболонки та підшкірна клітковина бліді й жовтяничні. Скелетні м’язи в’ялі. Кров водянис- та, згортається погано. Серозні оболонки внутрішніх органів жовтяничні, з ма- совими крапчастими крововиливами. В грудній порожнині міститься 2 – 4 л транссудату червонуватого кольору. Легені в стані гіперемії й набряку, в брон- хах знаходиться піниста рідина. Серце гіпертрофоване, м’язи в’ялі, на епі-, ен- до-, а іноді і в міокарді — крововиливи. В черевній порожнині може бути не- значна кількість транссудату. Печінка збільшена, розм’якшена, буро-жовтого кольору, кров’яниста. Жовчний міхур значно збільшений, заповнений густою жовчю темно-зеленого кольору. Бувають випадки розриву селезінки. Нирки збільшені, паренхіма драглиста, капсула легко знімається, під нею — крапчас- ті крововиливи, мозковий шар світліший від кіркового. Слизова оболонка сечо- вого міхура бліда, з дрібними крововиливами, сеча світло- або темно-червоного кольору. Лімфатичні вузли збільшені в об’ємі, соковиті на розрізі, червонувато- го кольору. Книжка заповнена сухими кормовими масами. Слизові оболонки сичуга й кишок набряклі, гіперемійовані, з крововиливами.

Діагностика. Діагноз установлюють комплексно, враховуючи епізоотологі- чні дані, характерні клінічні ознаки й патологоанатомічні зміни, а також ре- зультати мікроскопічного дослідження мазків крові, які фарбують за методом Романовського. Високоефективними є також серологічні методи діагностики

(РЗК, РІФ, РНГА, ELISA).

Бабезіоз потрібно диференціювати від анаплазмозу, сибірки, лептоспірозу, пастерельозу, хронічної гематурії, отруєнь мінеральними речовинами.

350

Лікування. Хворим тваринам надають спокій, не виганяють на пасовище. Забезпечують водою, до раціону вводять свіжу траву й сіно.

Зі специфічних хіміопрепаратів при бабезіозі великої рогатої худоби при- значають лікарські засоби з групи органічних фарб: на основі диміназен аце-

турату (азидин, бабезен, бабецид, батризин, береніл, верибен, піроцид, хана-

ніл) у вигляді 7%-го розчину на дистильованій воді в дозі 3,5 мг/кг внутрі-

шньом’язово або підшкірно; на основі діамідину (імідокарб, імідазолін, імізол)

— 2,2 мг/кг підшкірно або внутрішньом’язово у вигляді 1 – 7%-го водного роз- чину; на основі флавакридину (трипафлавін) — 3 – 4 мг/кг внутрішньовенно в 1%-му водному розчині; на основі піроплазміну (акаприн) — 1 мг/кг підшкі- рно або внутрішньом’язово у вигляді 1 – 2%-го водного розчину. У разі потре- би застосування цих препаратів повторюють через 1 – 2 доби.

Одночасно обов’язково призначають симптоматичне й патогенетичне ліку- вання. Це насамперед серцеві засоби — кофеїн, камфора, наперстянка. З ме- тою стимуляції еритропоезу потрібно застосовувати вітамін В12, комплекси

мікроелементів (міді, кобальту). Для нормалізації кислотно-оснóвного стану і активізації окисно-відновних процесів внутрішньовенно вводять хлорид кальцію, хлорид натрію, глюкозу або комплексні мінеральні розчини на зра- зок броваглюкіну, борглюконату. При порушенні діяльності травного каналу призначають проносні — глауберову сіль (250 – 300 г), краще з відваром льо- ну або вівса чи штучну карловарську сіль (50 г). Для кращої евакуації хімусу з травного каналу та розслаблення спазмів сфінктерів застосовують молочну кислоту. Щоб посилити неспецифічну захисну реакцію організму, тваринам внутрішньовенно вводять 10%-й розчин АСД-2 з аскорбіновою кислотою.

Профілактика та заходи боротьби. Оскільки найуразливішою ланкою в епізоотичному ланцюзі бабезіозу є кліщі-переносники, то й заходи профілак- тики мають бути спрямовані насамперед на боротьбу з ними. Велику рогату худобу випасають на пасовищах, де немає іксодових кліщів. Надійною профі- лактикою захворювання є стійлове утримання тварин та регулярне їх купан- ня або обприскування емульсіями акарицидних препаратів (перметрин, К-отрин, бутокс, бензофосфат та ін.), які повторюють через кожні 9 – 10 днів. Виконують комплекс організаційно-господарських і агротехнічних заходів з метою створення несприятливих для розвитку кліщів умов: проведення меліоративних робіт, організація культурних пасовищ. Здійснюють також хіміопрофілактику бабезіозу. У неблагополучній щодо цієї інвазії місцевості на початку спалаху бабезіозу тваринам вводять береніл або азидин, які запобігають зараженню кровопаразитами впродовж 2 – 3 тижнів. Особливу увагу приділяють профілактиці бабезіозу худоби, завезеної в ензоотичний осередок.

	Хвороба спричинюється кровопаразитами Babesia
БАБЕЗІОЗ ДРІБНОЇ
РОГАТОЇ ХУДОБИ	ovis і B. motasi (син. Piroplasma ovis). Хворіють вівці,
	кози, архари, муфлони, лані, благородні олені. Хво-

роба виявляється лихоманкою, анемією, гемоглобінурією, іктеричністю слизо- вих оболонок, загальним пригніченням, абортами, різким порушенням дія- льності серцево-судинної системи та органів травлення.

Збудники. B. оvis в еритроцитах має кулясту, овальну, еліпсоподібну, гру- шоподібну форми. Розміри залежно від форми паразита становлять 1 – 2,5 мкм (менші за радіус еритроцита). Типова форма — парногрушоподібна. «Груші» з’єднуються вузькими кінцями під тупим кутом, розміщуючись в ери-

351

троциті по периферії або в центрі. Грушоподібні паразити, особливо парні, трапляються рідко, переважають кулясті форми. Інвазованість еритроцитів досягає 45 %.

B. motasi — найбільший з усіх внутрішньоеритроцитарних паразитів дріб- них жуйних тварин. Переважають куляста, овальна, амебоподібна, грушопо- дібна форми. За розмірами вони більші від радіуса еритроцита (2,5 – 4 мкм). Типовою діагностичною формою вважають парногрушоподібну. Паразити з’єднуються вузькими кінцями під гострим кутом і розміщені в центрі ерит- роцита. В одному еритроциті може міститись від 1 до 4 збудників. Паразите- мія сягає 20 %.

Цикл розвитку такий самий, як і при бабезіозі великої рогатої худоби. Епізоотологічні дані. Бабезіоз дрібної рогатої худоби — природно-

осередкова трансмісивна хвороба. До збудників сприйнятливі вівці й кози всіх порід і віку, однак тяжче хворобу переносять дорослі тварини. Ягнята й козенята, як правило, переносять інвазію легко, часто безсимптомно. Поши- рення бабезіозу серед овець і кіз пов’язане з біотопами двохазяїнних кліщів Rhipicephalus bursa. Експериментально доведено можливість перенесення інвазії кліщами I. persulcatus і D. marginatus. Хвороба часто реєструється в Криму. Захворювання тварин починається наприкінці квітня і триває до ве- ресня, але пік інвазії припадає на червень – липень, що збігається з найви- щою активністю кліщів-переносників. Можливі спалахи захворювання й у вересні – жовтні, що пов’язують з нападами кліщів роду Dermacentor та ли- чинок Rh. bursa. Тварини, що перехворіли на бабезіоз, залишаються парази- тоносіями понад 2 роки, а кліщі передають збудників інвазії трансоваріально впродовж 56 поколінь. При цьому одноклітинні організми не втрачають своєї патогенності.

Клінічні ознаки. Клінічні прояви бабезіозу, спричиненого B. ovis і B. motasi, подібні. Нерідко спостерігається змішана інвазія.

Інкубаційний період триває 1 – 2 тижні. Захворювання починається з різ- кого підвищення температури тіла до 42 ºС і вище і зберігається на такому рівні впродовж усієї хвороби. Апетит спочатку погіршується, згодом зникає повністю. Загальний стан пригнічений. Прискорюються пульс і дихання. Слизові оболонки на початку хвороби гіперемійовані, на 2 – 3-тю добу блід- нуть і стають жовтяничними. Сеча стає червоною. Розвивається атонія пе- редшлунків. Хворі тварини відстають від отари, залежуються, у них може відмічатися м’язове тремтіння, парези кінцівок. У кітних вівцематок вини- кають аборти, у лактуючих — зменшується або припиняється лактація. Під час гематологічних досліджень виявляється різке зниження вмісту гемогло- біну, кількості еритроцитів та лейкоцитів. Спостерігається анізопойкілоцитоз. Гострий перебіг хвороби триває 5 – 7 діб і 60 – 80 % тварин гине з явищами набряку легень та розладу діяльності серцево-судинної системи.

Патологоанатомічні зміни. Трупи тварин, що загинули від бабезіозу, ви- снажені. Слизові оболонки, підшкірна клітковина, серозні покриви жовтяни- чні. Легені в стані набряку, з крапчастими крововиливами. В трахеї й бронхах міститься піниста рідина. Серце збільшене, на епі- й ендокарді — крововили- ви. Селезінка збільшена, пульпа кров’яниста, розм’якшена, темно-червоного кольору. Печінка збільшена, повнокровна, буро-червоного кольору, з крапча- стими крововиливами. Нирки збільшені, на їхній поверхні також спостеріга- ються крововиливи, межі кіркового й мозкового шарів стерті. Лімфатичні ву-

352

зли збільшені, соковиті на розрізі, з крововиливами. Книжка наповнена су- хими кормовими масами. Слизові оболонки сичуга й кишок набряклі, вкриті слизом, з численними крапчастими й плямистими крововиливами.

Діагностика. Під час установлення діагнозу враховують епізоотологічні дані (вік тварин, пору року, наявність кліщів-переносників), клінічні ознаки, патологоанатомічні зміни. Підтверджують діагноз шляхом виявлення пара- зитів у мазках крові, пофарбованих за методом Романовського. Застосовують також серологічну діагностику (РЗК, РТЗК, ELISA).

Бабезіоз дрібної рогатої худоби потрібно диференціювати від лептоспірозу, сибірки, тейлеріозу, анаплазмозу.

Лікування таке саме, як і при бабезіозі великої рогатої худоби. Профілактика та заходи боротьби. Основою профілактики бабезіозу овець і

кіз є недопущення нападу на них кліщів-переносників. З цією метою тварин випасають на культурних пасовищах, вільних від кліщів. У гірських і перед- гірних районах рекомендується ранній перегін чи перевезення овець із зимо- вих (рівнинних) на літні (високогірні) пасовища, вільні від іксодових кліщів. У разі неможливості організації випасання тварин на пасовищах, вільних від кліщів, овець регулярно (через кожні 7 – 10 днів) обробляють (шляхом обпри- скування чи купання) емульсіями або розчинами акарицидів. З цією метою використовують перметрин, бутокс тощо.

Застосовують також метод хіміопрофілактики. Для цього при появі в отарі перших випадків захворювання овець на бабезіоз тваринам вводять препара- ти диміназен ацетурату в профілактичній дозі. За потреби їх введення повто- рюють через 2 тижні.

ТЕЙЛЕРІОЗ	Тейлеріоз — гостра або підгостра трансмісивна хво-
(THEILERIOSIS)	роба великої і дрібної рогатої худоби та деяких диких
	тварин, що характеризується збільшенням поверхне-

вих лімфатичних вузлів, гарячкою постійного типу, різким порушенням дія- льності серцево-судинної системи та органів травлення, численними крово- виливами в слизових оболонках і внутрішніх органах, виснаженням та висо- кою летальністю.

Тейлеріоз — найнебезпечніша з кровопаразитарних хвороб жуйних тварин. Він завдає значних економічних збитків. Втрати визначаються високою смерт- ністю (40 – 80 %), абортами, неплідністю, зниженням молочної продуктивності, схудненням корів, низькою якістю м’яса. У биків-плідників, що перехворіли на тейлеріоз, втрачається статева активність, порушується сперматогенез.

Збудники. Збудниками тейлеріозу у великої рогатої худоби є Theileria annulata, Th. parva, Th. mutans, у овець і кіз — Th. ovis і Th. hirci. Локалі-

зуються вони в клітинах системи мононуклеарних фагоцитів лімфатичних вузлів, селезінки, печінки, кісткового мозку, а також в еритроцитах і лейко- цитах.

Морфологія збудників залежить від стадії їх розвитку. У перші дні хвороби виявляють так звані «гранатні тіла» тільки в мазках, виготовлених з пункта- ту лімфатичних вузлів, печінки або селезінки. У препаратах, забарвлених за методом Романовського, це клітини завбільшки від 8 до 20 мкм, цитоплазма яких має голубий колір і містить значну кількість (15 – 40 і більше) темно- червоних ядер різноманітної форми (див. вкл., рис. 86).

На 2 – 3-тю добу хвороби, а іноді пізніше у мазках крові виявляють ерит- роцитарні форми тейлерій (мерозоїти). Вони бувають кулястої, овальної, па-

353

личко-, комо-, хрестоподібної форми, але переважають кулясті та овальні. Розміри мерозоїтів становлять від 0,5 до 2,5 мкм. В одному еритроциті вияв- ляють від 1 до 7 паразитів. Цитоплазма їх забарвлюється в голубий колір, яд- ро — у червоний. Ураженість еритроцитів досягає 80 – 95 %.

Цикл розвитку. Тейлерії розвиваються в організмі як у іксодових кліщів- переносників, так і жуйних тварин. Зі слиною кліщів у стадії німфи чи імаго у лімфу і кров тварин інокулюються спорозоїти розміром 1 – 3 мкм. Вони про- никають у лімфоїдні клітини, ростуть і розмножуються спочатку в результаті послідовного поділу ядер з утворенням макромеронтів («гранатних тіл»), а потім множинним брунькуванням з утворенням мікромеронтів. Сформовані в мікромеронтах мерозоїти проникають в еритроцити тварин, де розмножують- ся простим поділом на 2 або 4 паразити.

Еритроцитарні фази тейлерій заковтуються личинками й німфами кліщів разом з кров’ю хворих тварин або тейлеріоносіїв. Дослідженнями останніх років (Л. П. Дьяконов та ін.) доведено наявність у кишечнику личинок і німф кліщів макро- й мікрогамет, тобто стадій статевого процесу у тейлерій, що за- вершується формуванням спорозоїтів у слинних залозах німф та імаго.

Епізоотологічні дані. Тейлеріоз великої й дрібної рогатої худоби досить поширений на Півдні Росії, у державах Середньої Азії, в Казахстані, на Кав- казі, а також у Туреччині, Ірані, Сирії, Китаї, Кореї, Болгарії, у багатьох кра- їнах Африки, Азії та Латинської Америки.

Джерелом інвазії є хворі тварини і тейлеріоносії. Хворіють усі породи ве- ликої й дрібної рогатої худоби, сприйнятливі також буйволи. Переносниками збудників великої рогатої худоби є кліщі роду Hyalomma (H. anatolicum, H. detritum, H. scupense). На тварин кліщі нападають в усіх активних фазах розвитку. Їх біотопами є степові та передгірні цілинні пасовища. Ці кліщі пе- резимовують у приміщеннях, тому не виключена можливість захворювання худоби на тейлеріоз не тільки в пасовищний, а й у стійловий період. Макси- мальну кількість хворих тварин реєструють у червні – липні, що пов’язано з найвищою активністю імаго кліщів-переносників (H. anatolicum і H. detritum).

У країнах Африки крім зазначених переносниками тейлерій є іксодові кліщі Rh. appendiculatus, Rh. aurei, Rh. jeanelli, Rh. capensis, H. dromedarii, H. impressum, H. truncatum, H. excavatum.

Переносниками тейлерій овець є іксодові кліщі Haemаphуsalis sulcata, Ixodes persulcatus, Dermacentor marginatus, а також кошарний кліщ (Alveonasus lahorensis). У країнах Африки переносниками збудників хвороби є кліщі Rh. bursa, Rh. evertsi та деякі види роду Hyalomma. Сезонність і динаміка тейле- ріозу визначаються видовим складом і біологічними особливостями перенос- ників, а також погодними умовами.

Патогенез та імунітет. Активне розмноження тейлерій відбувається у лім- фоїдних ретикулоендотеліальних клітинах, внаслідок чого лімфоцити пере- творюються на молоді бластні форми, спостерігаються проліферативні проце- си. Поряд з цим уражені клітини руйнуються, що призводить до порушення обмінних процесів та інтоксикації організму тварин. Розвиваються глибокі зміни у вуглеводному, мінеральному, білковому обмінах. Підвищується пори- стість стінок судин, з’являються численні крововиливи та набряки. Розвиток меронтів у лімфоїдних клітинах слизових оболонок сичуга й кишок призво- дить до появи гранулемоподібних утворів, а потім виразок. Процес травлення

354

при цьому порушується, розвивається атонія травного каналу, завал книжки. Розмноження тейлерій в органах кровотворення спричинює порушення ерит- ропоезу, масового руйнування еритроцитів, внаслідок чого розвивається ане- мія. Виникає різко виражена гіпоксія, ацидоз, порушується робота центру терморегуляції, що значно погіршує загальний стан тварин і в тяжких випа- дках через 8 – 12 діб після початку хвороби призводить до їх загибелі.

Тварини, що перехворіли на тейлеріоз, набувають напруженого несте- рильного імунітету, який зберігається в разі відсутності повторного інвазу- вання впродовж 2 – 4 років. Імунітет зумовлений як клітинними, так і гумо- ральними його чинниками. Встановлено, що на 3 – 4-ту добу після укусу клі- ща з’являються антитіла проти меронтів, а на 7 – 10-ту добу — проти еритро- цитарних стадій збудника. Напруженість і тривалість імунітету залежить від патогенності збудника. Слід мати на увазі, що антитіла специфічні для кож- ного виду збудника. Вивчення імунітету при тейлеріозі великої рогатої худо- би успішно проводилось у лабораторії протозоології ВІЕВ (м. Москва), де створено культуральну вакцину. Її успішно застосовують у неблагополучних щодо цієї інвазії регіонах.

Клінічні ознаки. Перебіг хвороби гострий і підгострий. Інкубацій- ний період при зараженні через укус кліщів-переносників становить 6 – 12 діб. Першою ознакою хвороби є різке збільшення й болісність регіонарних лі- мфатичних вузлів (колінної складки, пахових, надвим’яних, передлопатко- вих), розміщених по ходу лімфатичних судин від місця прикріплення кліщів. Через 2 – 3 доби температура тіла підвищується до 41 – 42 ºС і утримується на такому рівні 5 – 10 діб. Загальний стан тварин у перші дні хвороби може бути задовільний, але вже через 3 – 4 доби відмічають загальне пригнічення, зниження або повну відсутність апетиту, припиняється жуйка, з’являється запор. Лактація у корів різко знижується або зовсім припиняється. Видимі слизові оболонки спочатку гіперемійовані, потім стають анемічними, іктерич- ними, з численними крововиливами. Іноді набрякають повіки і виникає сльо- зотеча. У сльозах зі слідами крові можна виявити меронти тейлерій. Спосте- рігаються крововиливи на непігментованих ділянках шкіри (вим’я, мошонка, внутрішня поверхня вушних раковин). Хворі тварини переважно лежать, не реагують на зовнішні подразнення, голова повернута набік. Нерідко тільні корови абортують. Різко прискорюється пульс (80 – 130 ударів) і дихання (40 – 80 рухів за хвилину). Під час дослідження крові відмічають еритропенію, ге- моглобінемію, лейкоцитоз. У лейкограмі спостерігають зміщення ядра вліво, до юних форм і мієлоцитів. Часто виявляють нормобласти, еритроцити з ба- зофільною зернистістю. Розвивається анізоцитоз, пойкілоцитоз і поліхрома- зія. Виснаження і слабкість швидко наростають і з явищами кахексії до 80% тварин гине.

У овець і кіз хвороба починається з різкого підвищення температури тіла до 41 – 42 ºС. Тварини пригнічені, апетит і жуйка зникають. Збільшуються лімфатичні вузли. Прискорюються пульс і дихання. Слизові оболонки споча- тку анемічні, а потім стають жовтяничними. Розвивається запор, у фекаліях з’являються домішки крові та слизу. У деяких тварин сеча набуває темного кольору. Хвороба триває 4 – 12 діб і в 50 % закінчується летально.

Патологоанатомічні зміни. Трупи виснажені. Слизові оболонки, шкіра на непігментованих ділянках та підшкірна клітковина жовтяничні, з крапчас- тими та смугастими крововиливами. Поверхневі лімфатичні вузли збільшені,

355

на розрізі соковиті, гіперемійовані, зі значними крововиливами під капсулою та в паренхімі. В грудній порожнині і осерді міститься невелика кількість прозорої рідини жовтого чи червоного кольору. Костальна й легенева плевра жовтяничні, з крапчастими крововиливами. Легені анемічні, верхівки їх ем- фізематозні, з крововиливами в паренхімі. Серце збільшене, м’язи в’ялі, сіру- вато-жовтого кольору. На епікарді й ендокарді — крапчасті та смугасті кро- вовиливи.

Очеревина жовтянична, часто з крововиливами. Печінка червоно-корич- невого кольору, збільшена, в’яла, під капсулою і в паренхімі спостерігаються крововиливи. Жовчний міхур розтягнутий темно-зеленою густою жовчю. Селе- зінка збільшена у 1,5 – 2 рази, розм’якшена, на розрізі темно-вишневого ко- льору, з крововиливами під капсулою. Нирки збільшені, під капсулою, а та- кож у кірковому й мозковому шарах та на слизовій оболонці мисок відміча- ються крапчасті крововиливи. У сечовому міхурі міститься прозора сеча світ- ло- або темно-жовтого кольору, на його слизовій оболонці — крапчасті крово- виливи. Книжка заповнена сухими кормовими масами. Слизова оболонка си- чуга потовщена, набрякла, гіперемійована, з великою кількістю крапчастих або плямистих крововиливів, виразок, вузликів. Слизова оболонка тонкої й товстої кишок набрякла, гіперемійована, вкрита слизом, з поодинокими кро- вовиливами. Для тейлеріозу особливо характерні гранулемоподібні ураження в органах. Спочатку вони мають вигляд червоних, а пізніше сіро-жовтих або блідо-червоних горбків і плоских бляшок. На слизовій оболонці сичуга вони розпадаються з утворенням ерозій та виразок.

Діагностика. Діагноз на тейлеріоз установлюють на підставі результатів комплексного дослідження. При цьому враховують епізоотологічні дані, клі- нічні ознаки хвороби, патологоанатомічні зміни та дослідження мазків- відбитків з пунктату поверхневих лімфатичних вузлів, печінки, селезінки, які забарвлюють за методом Романовського з метою виявлення «гранатних тіл». У пізніші терміни розвитку хвороби мазки крові досліджують з метою виявлення еритроцитарних стадій тейлерій. Для ранньої діагностики та ви- явлення тейлеріоносійства використовують серологічні методи діагностики (РЗК, РТЗК, ELISA) з антигенами, виготовленими з «гранатних» або еритро- цитарних форм тейлерій.

Лікування. Високоефективних специфічних хіміопрепаратів для лікуван- ня тейлеріозу немає. Тому пропонується кілька схем комплексного лікування.

Хворій тварині дають усередину препарати з групи органічних барвників: 1%-й водний розчин хіноцину в дозі 1 мг/кг один раз на день 3 дні підряд. На 4 – 5-ту добу лікування призначають бігумаль у дозі 12,5 мг/кг. Патогенетич- ні й симптоматичні засоби застосовують залежно від перебігу хвороби.

За іншою схемою вводять препарати комплексу № 1: 7%-й водний розчин

диміназен ацетурату в дозі 3,5 мг/кг внутрішньом’язово; окситетрациклін у

дозі 2 – 5 тис. ОД/кг внутрішньом’язово; 20%-й розчин кофеїну — 5 – 20 мл підшкірно; вітамін В12 — 1 – 2 мкг/кг внутрішньом’язово. Через 2 – 6 год тва-

рині внутрішньовенно вводять препарати комплексу № 2: 10%-й розчин хло-

риду натрію в дозі 0,5 мл/кг і 10%-й розчин аскорбінової кислоти в дозі 1 мл на 3 – 5 кг маси тіла. Після введення цих розчинів худобі дають без обмежен- ня воду, перегін або молочну сироватку.

Для лікування жуйних тварин, хворих на тейлеріоз, рекомендується засто- совувати протималярійний препарат АБП (акрихін + бігумаль + плазмоцид). Його вводять перорально в дозі 1,1 г на 100 кг маси тіла один раз на добу

356