1.Поняття дисципліни Основи Охорони праці та охорона праці в галузі. Охорона праці — це система правових, соціально-економічних, організаційно-технічних, санітарно-гігієнічнихта лікувально-профілактичних заходів і засобів, які спрямова-ні на збереження здоров'я та працездатності людини в процесітрудової діяльності . Охорона праці вивчається у вищих закладах освіти з метоюформування у майбутніх фахівців знань щодо стану і проблемохорони праці в галузі відповідно до напрямку їх підготовки,складових і функціонування системи управління охороноюпраці та шляхів, методів і засобів забезпечення умов виробни-чого середовища і безпеки праці в галузі згідно з чинними зако-нодавчими та іншими нормативно-правовими актами. «Основи охорони праці» — це комплексна дисципліна, якабазується як на загально-освітніх (фізика, хімія, математика),так і на загальнотехнічних та спеціальних дисциплінах (елек-тротехніка, технології) Особливо тісно дисципліна пов'язаназ безпекою життєдіяльності, науковою організацією праці, ер-гономікою, інженерною психологією та технічною естетикою. В законі України «Про охорону праці» та в інших норматив-них документах подано визначення основних понять та термі-нів у галузі охорони праці Умови праці — сукупність факторів виробничого середови-ща і трудового процесу, які впливають на здоров'я і працездат-ність людини в процесі її професійної діяльності Шкідливий фактор — чинник життєвого середовища, якийпризводить до погіршення самопочуття, зниження працездатнос-ті, захворювання і навіть до смерті як результату захворювання Небезпечний виробничий фактор — чинник життєвого се-редовища, який призводить до травм, опіків, обморожень, ін-ших пошкоджень організму або окремих його органів і навітьдо раптової смерті Небезпечні та шкідливі фактори заприродою дії поділяються на такі групи:фізичні, хімічні, біологічні та психофізіо-логічні (рис . 3 . 19).Нещасний випадок на виробництві —раптовий вплив на працівника небезпеч-ного виробничого фактора чи середовища,внаслідок яких заподіяна шкода здоров'юабо наступила смерть Виробнича травма це порушення ана-томічної цілісності організму людини абойого функцій внаслідок впливу небезпечних виробничих фак-торів . Травма є наслідком нещасного випадку .Професійне захворювання — паталогічний стан людини,який обумовлений роботою і пов'язаний з надмірним напру-женням організму або несприятливою дією шкідливих вироб-ничих факторів .Метою дисципліни "Основи охорони праці" є надання майбутнім інженерам теоретичних знань і практичних навичок, необхідних для вирішення питань, пов'язаних із забезпеченням безпечних і нешкідливих умов праці, при розробці і використанні нової техніки та технологічних процесів, організації виробництва, які виключають негативну дію на людину та навколишнє природне середовище. 2.Основи законодавства про працю. Поняття охорони праці визначається ст.1 Закону України "Про охорону праці"."Охорона праці - це система правових, соціально-економічних, організаційно-технічних, санітарно-гігієнічних і лікувально-профілактичних заходів та засобів, спрямованих на збереження здоров'я і працездатності людини в процесі праці"Основні принципи державної політики з охорони праціДержавна політика в галузі охорони праці визначається відповідно до Конституції України Верховною Радою України і спрямована на створення належних, безпечних і здорових умов праці, запобігання нещасним випадкам та професійним захворюванням.Державна політика в галузі охорони праці базується на принципах:- пріоритету життя і здоров'я працівників, повної відповідальності роботодавця за створення належних, безпечних і здорових умов праці;- підвищення рівня промислової безпеки шляхом забезпечення суцільного технічного контролю за станом виробництв, технологій та продукції, а також сприяння підприємствам у створенні безпечних та нешкідливих умов праці;- комплексного розв'язання завдань охорони праці на основі загальнодержавної, галузевих, регіональних програм з цього питання та з урахуванням 13:37:58 інших напрямів економічної і соціальної політики, досягнень в галузі науки і техніки та охорони довкілля;- соціального захисту працівників, повного відшкодування шкоди особам, які потерпіли від нещасних випадків на виробництві та професійних захворювань;- встановлення єдиних вимог з охорони праці для всіх підприємств та суб'єктів підприємницької діяльності незалежно від форм власності та видів діяльності- використання економічних методів управління охороною праці, участі держави у фінансуванні заходів щодо охорони праці, залучення доброчинних внесків та інших надходжень на ці цілі, отримання яких не суперечить законодавству;- адаптації трудових процесів до можливостей працівника з урахуванням його здоров'я та психологічного стану;- інформування населення, проведення навчання, професійної підготовки і підвищення кваліфікації працівників з питань охорони праці;- забезпечення координації діяльності органів державної влади, установ, організацій, об'єднань громадян, що розв'язують проблеми охорони здоров'я, гігієни та безпеки праці, а також співробітництва і проведення консультацій між роботодавцями та працівниками, між усіма соціальними групами під час прийняття рішень з охорони праці на місцевому та державному рівнях;- використання світового досвіду організації роботи щодо поліпшення умов і підвищення безпеки праці на основі міжнародного співробітництва.Закон України "Про охорону праці" визначає положення щодо реалізації конституційного права громадян на охорону їхнього життя і здоров'я в процесі трудової діяльності, регулює за участю відповідних державних органів відносини між власником підприємства, установи й організації або уповноваженим ним органом (далі - власник) і працівником з питань безпеки, гігієни праці та виробничого середовища і встановлює єдиний порядок організації охорони праці в Україні.

3. Кодекс законів про працюСтаття 1. Завдання Кодексу законів про працю УкраїниКодекс законів про працю України регулює трудові відносини всіх працівників, сприяючи зростанню продуктивності праці, поліпшенню якості роботи, підвищенню ефективності суспільного виробництва і піднесенню на цій основі матеріального і культурного рівня життя трудящих, зміцненню трудової дисципліни і поступовому перетворенню праці на благо суспільства в першу життєву потребу кожної працездатної людини.Законодавство про працю встановлює високий рівень умов праці, всемірну охорону трудових прав працівників.Стаття 2. Основні трудові права працівниківПраво громадян України на працю, - тобто на одержання роботи з оплатою праці не нижче встановленого державою мінімального розміру, - включаючи право на вільний вибір професії, роду занять і роботи, забезпечується державою. Держава створює умови для ефективної зайнятості населення, сприяє працевлаштуванню, підготовці і підвищенню трудової кваліфікації, а при необхідності забезпечує перепідготовку осіб, вивільнюваних у результаті переходу на ринкову економіку.Працівники реалізують право на працю шляхом укладення трудового договору про роботу на підприємстві, в установі, організації або з фізичною особою. Працівники мають право на відпочинок відповідно до законів про обмеження робочого дня та робочого тижня і про щорічні оплачувані відпустки, право на здорові і безпечні умови праці, на об'єднання в професійні спілки та на вирішення колективних трудових конфліктів (спорів) у встановленому законом порядку, на участь в управлінні підприємством, установою, організацією, на матеріальне забезпечення в порядку соціального страхування в старості, а також у разі хвороби, повної або часткової втрати працездатності, на матеріальну допомогу в разі безробіття, на право звернення до суду для вирішення трудових спорів незалежно від характеру виконуваної роботи або займаної посади, крім випадків, передбачених законодавством, та інші права, встановлені законодавством.4. Трудовий договірТрудови́й догові́р — угода між працівником і власником підприємства, установи, організації або уповноваженим ним органом (далі власник), за якою працівник зобов'язується виконувати роботу, визначену цією угодою з підпорядкуванням внутрішньому трудовому розпорядку, а власник — виплачувати працівникові заробітну плату і забезпечувати умови праці, необхідні для виконання роботи, передбачені законодавством про працю, колективним договором й угодою сторін. Працівник має право реалізувати свої здібності до продуктивної і творчої праці шляхом укладення трудового договору на одному або одночасно на декількох підприємствах, в установах, організаціях, якщо інше не передбачене законодавством, колективним договором або угодою сторін.Відповідно до Конституції України будь-яке пряме або непряме обмеження прав чи встановлення прямих або непрямих переваг при укладенні, зміні та припиненні трудового договору залежно від походження, соціального і майнового стану, расової та національної належності, статі, мови, політичних поглядів, релігійних переконань, членства у професійній спілці чи іншому об'єднанні громадян, роду і характеру, занять, місця проживання не допускається.Вимоги щодо віку, рівня освіти, стану здоров'я працівника можуть встановлюватись законодавством України.5. Робочий час типи робочого часуРобочий час — це встановлений законодавством або на його основі відрізок календарного часу, впродовж якого працівник відповідно до правил внутрішнього трудового розпорядку, графіка роботи й умов трудового договору, повинен виконувати трудові обов'язки. Розрізняють нормальний, скорочений і неповний робочий час. Так, відповідно до ст. 50 КЗпП України, нормальна тривалість робочого часу працівників не може перевищувати 40 год. на тиждень. Наголосимо, що передбачені законодавцем гарантії стосовно граничної тривалості робочого часу поширюються на найманих працівників підприємств усіх форм власності (ст. З КЗпП України). У колективних договорах або інших локальних актах можуть бути закріплені положення про 40-годин-ний робочий тиждень, а також менші за тривалістю норми робочого часу на цьому підприємстві, в установі, організації. Відповідно до нормативів робочого часу його можна класифікувати:• робочий час нормальної тривалості;• робочий час зі зменшеною тривалістю:• скорочений робочий час;неповний робочий час;• надурочні роботи; • робочий час зі збільшеною тривалістю: • ненормований робочий час.

Надурочні роботи — це роботи понад встановлену тривалість робочого дня (ст.ст. 52, 53 і 61 КЗпП). Надурочні роботи, як правило, не допускаються. Трудове законодавство вказує, що до надурочних робіт працівники можуть залучатися лише у виняткових випадках, визначених законодавством. Такими наприклад е проведення робіт, необхідних для оборони країни, відвернення громадського або стихійного лиха, виробничих аварій та негайного усунення їх наслідків, а також у інших випадках передбачених ст. 62 КЗпП.6.Час відпочинку працюючихЧас відпочинку — це встановлений законодавством час, протягом якого працівники вільні від виконання трудових обов'язків і який вони можуть використовувати на власний розсуд. Основними видами відпочинку є:— перерви протягом робочого дня;— щоденний відпочинок (перерви між робочими днями);— щотижневі дні відпочинку;— святкові й неробочі дні;— відпустки.Перерви протягом робочого дня і щоденний відпочинокВідповідно до законодавства працівникові протягом робо¬чого дня може надаватися перерва для відпочинку й харчу¬вання тривалістю не більше 2 годин, яка не включається в ро¬бочий час.Вона має надаватися, як правило, через 4 години після по¬чатку робіт. Час початку й закінчення перерви встановлюєть¬ся статутом, колективним договором або правилами внутріш¬нього трудового розпорядку. Працівники можуть використо¬вувати час перерви на свій розсуд. На цей час вони можуть також відлучатися з місця роботи.На тих роботах, де за умовами виробництва перерву вста¬новити не можна, працівникові має бути надано можливість приймання їжі протягом робочого часу. Перелік таких робіт, порядок і місце приймання їжівстановлюються власником або уповноваженим ним органом за погодженням із профспіл¬ковим органом підприємства, установи, організації (ст. 66 КЗпП України).На практиці перерва для відпочинку і харчування встанов¬люється, як правило, тривалістю від ЗО хвилин до 1 години залежно від конкретних умов для цього та графіків змінної роботи, що діють на підприємстві.Напередодні святкових, неробочих і вихідних днів за по¬годженням власника або уповноваженого ним органу з проф¬спілковим органом роботи тривалістю більше ніж 6 годин мо¬жуть виконуватися без перерви для відпочинку і харчування. Для деяких категорій працівників, крім цього, встановлю¬ються перерви, що мають спеціальне призначення і вклю¬чаються в робочий час із відповідною оплатою їх. До них на¬лежать перерви для:

— годування дитини (ст. 183 КЗпП України);

— обігріву і відпочинку (ст. 168 КЗпП України);

— працівників зі шкідливими умовами праці тощо.

7.Заробітна плата.Особливості оплати праці медичних працівників

Заробі́тна пла́та, скорочено зарплата (також заробітна платня) — винагорода, обчислена, зазвичай, у грошовому виразі, яку за трудовим договором власник або уповноважений ним орган виплачує працівникові за виконану ним роботу. Розмір зарплати залежить від складності та умов виконуваної роботи, професійно-ділових якостей працівника, результатів його праці та господарської діяльності підприємства.

Для підвищення якості медичних послуг одним з кроків, які слід зробити, визнано необхідність

створення економічної мотивації для покращення якості медичних послуг, зокрема, шляхом зміни

оплати праці працівників галузі охорони здоров’я за рахунок виділення двох складових:

1) постійної (на основі єдиної тарифної сітки)

2) змінної (залежно від обсягу і якості наданої медичної допомоги)

Новий підхід до оплати праці було частково використано в пілотних регіонах. Однак через те, що оклад

першого тарифного розряду в Єдиній тарифній сітці залишився нижчим за мінімальну заробітну плату,

суттєве підвищення заробітної плати відчув лише медичний персонал, в якого обсяги роботи суттєво

перевищують нормативи (зокрема, для сімейних лікарів 1500 пацієнтів та 1200 пацієнтів відповідно в

місті та селі). Водночас непорозуміння щодо оплати за якість надання медичної допомоги і

визначення, що за якість сплачують в межах економії фонду оплати праці. Власне реформа охорони здоров’я, розпочата в пілотних регіонах у 2011 році, одним із своїх завдань

мала на меті покращити фінансове забезпечення медичних працівників. Цьому підтвердженням є

зміст відповідних положень Програми економічних реформ на 2010-2014 роки "Заможне суспільство,

конкурентоспроможна економіка, ефективна держава".

Однією з причин низької якості медичної допомоги в вищезазначеній програмі було визнано

відсутність мотивації медичних кадрів до якісної праці. Особлива увага до медичних кадрів не набула

належної ваги на рівні законодавчих актів Верховної Ради України та рішень Кабінету Міністрів

України. Основний тягар підтримки медичних фахівців наразі лежить на Міністерстві охорони здоров’я

та місцевій владі. Негативна динаміка збільшення кількості фахівців, які працевлаштовуються в інших

країнах, збільшення нападів на медичних працівників, оптимізація з одночасною реорганізацією

закладів охорони здоров’я зумовлюють потребу вивчити та оцінити правове становище медичних

працівників.

Медичні працівники повинні мати доступ до сучасних наукових досягнень, наукової літератури, участі

в наукових заходах, а не лише отримувати середню зарплату по Україні. Зазначені та інші аспекти

становлять суть мотивації, що повинна бути впроваджена українською владою. На сьогодні робляться

лише певні кроки, які не отримали достатньої фінансової підтримки.

8.Трудова дисципліна.Стягнення і заохочення

Трудова дисципліна — це встановлений нормами права порядок взаємовідносин учасників трудового процесу, що визначає точне виконання ними своїх трудових функцій. На підприємствах вона відповідно до ст. 140 КЗпП забезпечується створенням необхідних організаційних та економічних умов для нормальної високопродуктивної праці, свідомим ставленням до праці, методами переконання, а також заохоченням за сумлінну працю. У трудових колективах створюється обстановка нетерпимості до порушень трудової дисципліни, суворої товариської вимогливості до працівників, які несумлінно виконують трудові обов'язки. Щодо окремих несумлінних працівників застосовуються в необхідних випадках заходи дисциплінарного і громадського впливу.

Заохочення за успіхи в роботі

За успіхи в роботі на підприємстві, в установі, організації застосовуються будь-які види заохочень, передбачені в за¬тверджених трудовими колективами правилах внутрішнього трудового розпорядку (ст. 143 КЗпП України). Заохочення бувають:

— моральні (оголошення подяки, нагородження почесною грамотою тощо);

— матеріальні (видача премій, нагородження коштовним подарунком);

— надання переваг і пільг (надання житла в першу чергу, пільгової — за неповну оплату або безплатно — путівки в бу¬динок відпочинку, санаторій та ін.; виділення будівельних матеріалів або надання позички на будівництво індивідуаль¬ного житлового будинку тощо) (ст. 145 КЗпП України);

— заохочення за особливі трудові заслуги (ст. 146 КЗпП України). Успішне і сумлінне виконання трудових обов'язків працівником враховується при реалізації його кар'єри.

Заохочення, як правило, оголошуються наказом або розпо¬рядженням власника чи уповноваженого ним органу. Відо¬мості про заохочення заносяться до трудової книжки праців¬ника (за винятком премій, передбачених системою оплати праці, або коли виплата їх має регулярний характер).

Стягнення за порушення трудової дисципліни

За порушення трудової дисципліни до працівників може бути застосовано одну з мір стягнення:

— догану;

— звільнення.

Законодавством, статутами і положеннями про дисциплі¬ну для окремих категорій працівників може бути передбаче¬но й інші дисциплінарні стягнення (ст. 147 КЗпП України).

Порушення трудової дисципліни — це невиконання або виконання на неналежному рівні працівником покладених на нього трудових обов'язків. Не можуть вважатися порушен¬ням трудової дисципліни відмова неповнолітнього працівни¬ка виконувати понаднормові роботи (ст. 63 КЗпП України), невиконання працівником трудових обов'язків через його недостатню кваліфікацію, у зв'язку з непрацездатністю або коли немає належних умов для виконання роботи.