Семінарське заняття 3 психологія

Будь-яка уява породжує щось нове, змінює те, що дано у сприйманні. Ця зміна, перетворення, відхилення від даного може виразитися, по-перше, у тому, що людина створює собі картину того, чого в дійсності вона ніколи не бачила, по-друге, у створенні картини того, чого взагалі ще не було, але має бути здійснене (проект на майбутнє), нарешті, у побудові фантастичної картини, котра ніби зовсім неузгоджена з дійсністю. Але й у цьому випадку вона враховує її суттєві сторони та найбільш значущі риси. Тобто відхід уяви від дійсності не є втечею від неї; цей відхід є необхідним, щоб глибше проникнути в дійсність. Отож, можна погодитись, що уява разом із відчуттям, сприйманням, пам'яттю, інтуїцією та мисленням належить до пізнавальних процесів.

Досить довго - до середини XX ст. - науковці не могли наблизитись до розуміння специфічного психологічного механізму (принципу дії) уяви. Спершу таким механізмом визнавали асоціацію - і це було ще однією причиною змішування уяви із репродуктивними (відтворювальними) процесами, адже асоціація якраз виступає психологічним механізмом пам'яті та уявлення. Якщо уявляти уяву як процес, побудований на асоціативному зв'язку, доведеться навіть складні творчі акти пояснювати простим комбінуванням готових елементів - згідно з законами схожості, суміжності та контрасту. Тоді усе нове у нашій уяві може бути пояснене як рокіровка старого; але залишаться незбагненними ані стани творчого натхнення, ані непересічна оригінальність творчих продуктів справжніх митців.

Найбільш вдалою спробою визначити психологічний механізм уяви є теорія бісоціації А. Кестлера. Психологічним механізмом уяви є бісоціація. Бісоціація (як принцип творчий) має ту ж глибинну відмінність від асоціації (як принципу нетворчого), що й уява - від пам'яті. Асоціація - це царина звички, рутини, стереотипу; асоціативним є таке встановлення зв'язків між ідеями та образами, в якому немає нічого несподіваного, бо ці ідеї та образи вже давно перебувають десь поруч, в одній галузі, площині досвіду, в одній «асоціативній матриці». Бісоціацією стає момент раптової зустрічі ідей, образів, які належать до зовсім різних асоціативних площин, контекстів. Раптова бісоціація двох звичайно непорівнюваних матриць завершується стрибком думки від одного асоціативного контексту до іншого. Відбувається переструктурування досвіду.

Бісоціативний акт лежить в основі не тільки уяви, але й гумору, де також дуже важливим є момент раптової, неочікуваної демонстрації добре знайомої ситуації в новому світлі. Факт «старіння» реприз та анекдотів свідчить про те, що саме миттєва (бісоціативна) зустріч ідей та образів, які раніше ніколи не траплялися разом, призводить до почуття смішного. Потім, коли зв'язок цих ідей стає звичним (тобто утворюється єдина асоціативна матриця) повторення колись кумедної ситуації стає нудним. Те, що можна сказати про повторення смішного, слід поширити і на всяке дублювання оригінального взагалі.

Умовою, необхідною для здійснення акту бісоціації, є тимчасове усунення свідомого контролю. Особливості підсвідомої роботи, відображені у сновидіннях, полегшують бісоціативний зв'язок. Бісоціації, за А. Кестлером, сприяє саме підсвідома робота психіки, - а не свідома (повністю освітлена і доступна контролю, програмована завчасно, дисциплінована і стереотипна), чи несвідома (повністю позбавлена свідомого контролю, автоматична, така, що відбувається на рівні навичок). Місце бісоціації - саме між свідомим і несвідомим, там, де немає ані стереотипного руху думки, ані стереотипних автоматизованих навичок. Тільки у цьому динамічному стані психіки, вільному від стереотипів, творча уява може поєднувати непоєднуване, утворювати нові синтези.

6. Психічне життя людини можна порівняти з потоком образів сприйнятих предметів і явищ, думок і почуттів, вражень від них, споминів про те, що було і образів майбутнього, яке уявляє людина. Цей потік постійно поповнюється все новою інформацією, все новими образами, пов'язаними з повсякденною діяльністю, спілкуванням з іншими людьми, змінами в своєму фізичному і психічному стані. В такий ситуації найважливішою і необхідною умовою упорядкованості психічної діяльності, ефективності усіх її видів є увага. Саме увага забезпечує успішну трудову і навчальну діяльність. Уважність необхідна у повсякденному житті, у спілкуванні з іншими людьми, у побуті.

Найважливішою особливістю протікання усіх пізнавальних процесів є їхній вибірковий і направлений характер. Із безлічі об'єктів людина завжди вибирає щось одне, те, про що думає, що уявляє. Цю особливість свідомості пов'язують з такою його властивістю, як увага. При цьому свого особливого змісту як пізнавальний процес увага не має, вона є динамічною стороною усіх пізнавальних процесів.

Увага - це спрямованість і зосередженість свідомості, що забезпечує підвищення рівня сенсорної, інтелектуальної або рухової активності індивіда.

Спрямованість виявляється у довільному або мимовільному виборі, вибірковості об'єктів, які відповідають потребам суб'єкту, меті і задачам його діяльності. Концентрованість виявляється в одночасному відволіканні від всього стороннього, у тимчасовому ігноруванні усіх інших об'єктів. При цьому відображення стає більш ясним і чітким, думки і інформація утримуються в свідомості доти, доки діяльність не буде завершена, доки не буде досягнута її мета. Таким чином, забезпечуються контроль і регулювання діяльності.

У своїх вищих формах увага пов'язана з регулюванням протікання психічних процесів і свідомої поведінки людини.

В залежності від об'єкту зосередження увага може виявлятися у сенсорних, мнемічних, розумових і рухових процесах. На цій основі виділяють такі форми прояву уваги: сенсорна (перцептивна), інтелектуальна, моторна (рухова).

Найбільш вивченою у нинішній час є сенсорна увага (зорова, слухова). Більшість даних, що характеризують увагу, отримані, фактично, при її дослідженнях. Сприяючи підвищенню ефективності сприймання, пам'яті, мислення, увага виявляєтся немов би всередині самих пізнавальних процесів. Саме з нею пов'язані повнота і точність сприймання. Ослаблення уваги може призвести до значних порушень перцептивних процесів і викривлення образу, що формується.

В розробці фізіологічних основ уваги велику роль зіграли роботи видатних російських фізіологів І. П. Павлова і А. А. Ухтомського.

Вже в висунутому І. П. Павловим поданні про особливі реакції нервової системи - орієнтовних рефлексах (рефлекс «що таке?», як його називав І. П. Павлов) містилося припущення про рефлекторну природу мимовільної уваги. Подразники, сигнали, що надходять в мозок, викликають орієнтовно-дослідну реакцію. «Ми вдивляємось в образ, що виявляється, дослухаємось до виникаючих звуків, посилено втягуємо новий запах...» - писав І. П. Павлов. Всі ці прояви забезпечують постійну готовність організму до несподіванок, готовність відповісти на будь-які обставини тією або іншою формою поведінки. Іншими словами, людина або тварина стає уважною ще до оцінки події, що настала.

На сьогоднішній день вивчені досить складні орієнтовні реакції. Вони складають собою цілий комплекс, зв'язаний з активністю значної частини організму. До нього входять зовнішні рухи (такі, як поворот очей і голови у напрямку подразника), а також зміни чутливості певних аналізаторів; зміни характеру обміну речовин; зміни дихання, серцево-судинні і шкіряно-гальванічні реакції, тобто вегетативні зміни; зміни електричної активності мозку.

Згідно з ідеями І. П. Павлова і А. А. Ухтомського явища уваги пов'язані з підвищенням збудливості певних мозкових структур в результаті взаємодії процесів збудження і гальмування. Концентрація психічної діяльності в певному напрямку і одночасне відволікання від усього іншого досягається завдякизакону взаємної індукції нервових процесів збудження і гальмування у корі великих півкуль головного мозку. На думку І. П. Павлова, в кожний момент часу в корі є якась дільниця, що характеризується найбільш сприятливими, оптимальними умовами для збудження. Ця дільниця (її звуть «домінантою» за термінологією А. А. Ухтомського) виникає за законом індукції нервових процесів; при цьому нервові процеси, що концентруються в одній області кори мозку, викликають гальмування в інших її областях (і навпаки). Так забезпечуються оптимальні умови для сприймання і міркування того, на що спрямована увага.