111_agroekolog

Таблиця 5.6

Параметри родючості ґрунтів, що визначають їх придатність для одержання органічної продукції

Показники	Чорноземи на лесі і лесоподіб-				Темно-сірі
		них суглинках			на сугли-
	типові		опідзо-	звичайні	нках
			лені
Вміст часток 0,01 мм,%	40-50		40-50	40-50	30-40
Вміст гумусу, %	>4,5		>4,0	>3,0	>2,5
Потужність гумусового	>80		>70	>60	>50
шару, см
Вміст рухомого фосфору	високий		високий	високий	підвище-
					ний
Вміст рухомого калію	високий		високий	високий	підвище-
					ний
Реакція ґрунтового роз-	6,1-7,0		6,1-7,0	6,1-7,0	5,6-6,0
чину (рН)
Щільність, г/см3	1,18-1,25		1,23-1,30	1,28-1,35	1,33-1,40
Твердість, кг/см2	14-18		14-18	14-18	16-20
Вологість у шарі 0-30 см,	40-60		40-60	40-60	45-65
% від повної вологоємно-
сті

В Україні також розроблена методика оцінки екологічного стану території за придатністю до отримання екологічно безпечної продукції. Згідно до вимогами ДСТУ 7244:2011 «Якість ґрунтів», придатними вважають сільськогосподарські угіддя, агроекологічний стан яких не перешкоджає одержанню високоякісної сировини для продуктів дитячого та дієтичного харчування і фармакологічної сировини; у їх складі або відсутні шкідливі речовини, або їх кількість мінімальна.

До обмежено придатних відносять землі сільськогосподарського призначення, агроекологічні показники ґрунтової родючості, екологічної стійкості та показники санітарно-гігієнічного стану ґрунту дають змогу отримати високоякісну сировину лише деяких сільськогосподарських культур, найбільш толерантних до токсичних речовин.

Непридатними визнають землі сільськогосподарського призначення, на яких неможливо одержати придатну сировину. (табл. 5.7).

211

Таблиця 5.7

Нормативи оцінок еколого–токсикологічного стану земель, за якими можна визначити придатність території

для біологічного рослинництва [19]

					Нормативи оцінок
		Пестициди			Важкі метали			Щільність забруд-
								нення радіонуклі-
Типологія орних земель								дами, Бк/кг
	Навантаження, кг/га д.р	Залишкові		Валові форми			Рухомі форми у ґрунті	Сs-137	Sr-90
		кількості
				У ґрунті		У рослинах (на тест – культурах)
		У ґрунті	У рослинах	Кларки елементів	ГДК елементів
Придатні	3	Не	Не	1-2	0,5	ГДК	ГДР	0,01-0,09	0,02
		вияв-	вияв-
		ляють-	ля-
		ся	ються
Обмежено	3-4	≤ГДК	≤ГДК	2-3	0,5-1,0	≤ГДК	≤ГДР	0,01-0,09	0,02-0,05
придатні
Ризикова-	>4	>ГДК	>ГДК	>3	>1	>ГДК	>ГДР	0,01-1,50	0,05-1,00
но придат-								1,50-5,00
ні

Науково – обґрунтовані сівозміни. Дуже важливо по-

вернутись до чергування культур, яке є основним способом боротьби з бур’янами, хворобами рослин, регулює родючість ґрунту та вміст у ньому основних поживних речовин. При розробці сівозмін необхідно враховувати, що ґрунт повинен бути покритий рослинністю чи рослинними рештками протягом максимально можливого часу. Тому варто висаджувати проміжні та ґрунтопокривні культури. Для степової і лівобережної лісостепової зони - це люцерна та еспарцет. Культури суцільного висіву повинні складати у сівозміні 35-50%. Також необхідно використовувати сівозміни через чутливість рослин до власних виділень у ґрунт (колінів). Вразливі до власних виділень буряк столовий, шпинат, рослини з родини гарбузових. Їх не можна вирощувати в монокультурі більше двох років поспіль. Також через недотримання сівозмін збільшується імовірність накопичення у ґрунті збудників захворювань та шкідників.

212

Сівозміни до того ж повинні передбачати чергування культур за їх вимогливістю до кількості поживних речовин. Найбільш сприятливою можна вважати наступну послідовність: першого року висаджують вимогливі рослини, другий – бобові, що відновлюють вміст азоту і покращують структуру, третього – менш вимогливі. Потім усе повторюється.

Застосування екологічно безпечних енергоощадних технологій. Використання безполицевого обробітку ґрунту глиби-

ною не більше 11 см. Мінімізація кількості операцій та обробітків ґрунту є основним шляхом до відновлення природних умов ґрунтоутворення та суттєво зменшує витрату пального.

Використання ферментних препаратів та ефективних мікроорганізмів (ЕМ - препарати). Якщо в ґрунті поселяються корисні мікроорганізми (фотосинтезуючі, молочнокислі, азотфіксуючі, фосфоромобілізуючі, дріжджі, актиноміцети, ферментуючі), вони пригнічують патогенну мікрофлору, підвищують імунітет рослин і їхню стійкість до ураження шкідниками, перепаду температур та несприятливих природних явищ. Ферментні препарати здатні значно прискорювати процес перегнивання органіки та отримання високоякісного компосту, при цьому вони абсолютно безпечні для довкілля.

Використання сидератів. Зелені добрива, зокрема бобові рослини, збагачують ґрунт мінеральними речовинами та органікою, але при цьому вони ще й здатні захищати ґрунт від ерозійних і дефляційних процесів, стримують розвиток бур’янів, є доповненням до сівозмін, можуть бути цінними медоносами. Наприклад, якщо на ділянці два роки висівати жито озиме, то при цьому зникне пирій повзучий. Найкраще відновлюють родючість ґрунту квасоля, горох, боби, соя, люцерна, еспарцет. Крім збагачення ґрунту азотом за допомогою бульбочкових бактерій ці рослини з глибокою кореневою системою поглинають калій, фосфор, кальцій і переводять їх у верхній орний шар. На глинистих ґрунтах покращують їх структуру гречка, льон, соя і ріпак.

Мульчування — це укриття ґрунту рослинними рештками з метою попередження його висихання, заощадження вологи, поліпшення умов для кореневої системи рослин, знищення бур’янів тощо (рис. 5.5 у додатку).

Убіологічному землеробстві ґрунт завжди повинен бути накритий. Для цього використовують різні органічні матеріали

213

(траву, бур’яни, тирсу, кору, папір), які перегниваючи збагачують ґрунт поживними речовинами. Застосовують також агроволокно, темну поліетиленову плівку багаторазового використання. Мульчування забезпечує такі характеристики стану ґрунту, які в найбільшій мірі забезпечують повноцінний розвиток рослини: оптимальна вологість і щільність ґрунту, температура ґрунту повинна бути дещо нижчою за температуру повітря, та достатній вміст вуглекислоти у ґрунті.

Обмеження застосування мінеральних добрив. Мета бі-

ологічного землеробства - створення «живого» родючого шару ґрунту. Тому проголошується відмова від синтетичних агрохімікатів. Основна увага надається вирощуванню сидератів, використанню органічних добрив (гній, біогумус, торф, компост) - найголовнішого чинника відтворення родючості ґрунтів, орієнтації на біологічні методи фіксації азоту з атмосфери. Оптимальні норми внесення органічних добрив у перерахунку на гній наведено у табл. 5.8.

								Таблиця 5.8
		Рівні біологізації землеробства для різних зон
				України, т/га (М.К.Шикула)
Зона, підзо-			Норма органічних добрив
на						Рівень біологізації землеробства
			для бездефіцитного балансу
						і норми органічних добрив
				гумусу
			коли-	серед-	екстен-	нарос-	інтенси-		дуже інте-
			вання	ня	сивна	таючий	вний		нсивний
Південний			6-8	7	4	4-7	7-14		14
Степ
Північний			8-10	9	5	5-9	9-18		18
Степ
Східний	і		10-12	11	6	6-11	11-22		22
центральний
Лісостеп
Західний			12-14	13	7	7-13	13-26		26
Лісостеп
Східне	і		14-16	15	8	8-15	15-30		30
центральне
Полісся
Західне	По-		16-18	17	9	9-17	17-34		34
лісся

214

Перевагу варто надавати органічним добривам, отриманим за допомогою ефективних мікроорганізмів. ЕМ прискорюють перегнивання органічних матеріалів та відходів до утворення компосту. Можливе компостування різних органічних відходів: соломи, бадилля, бур’янів, трави, тирси, листя, паперу тощо (всього, що здатне перегнивати). Дуже цінним вважається вермикомпост (біогумус), продукт переробки органічних відходів дощовими і каліфорнійськими черв’яками. Таке добриво відновлює родючість ґрунту краще, ніж гній і гарантує значне збільшення врожаю. Біогумус продається під торговими марками Гумісол, Гуміпас, Гумігран.

Повна заборона використання мінеральних добрив є передчасною, оскільки це значно обмежує здатність ґрунтів до самовідновлення та може створювати умови для незбалансованого живлення. Скоріш було б доцільним використовувати мінеральні добрива як доповнення в колообігу поживних речовин, але повністю від них відмовлятися зарано. Мінеральні добрива необхідно використовувати переважно у природній формі (кам’яне борошно, калійні і магнієві добрива, водоростевий вапняк, природні фосфати), а не виготовляти синтетичними методами.

Обмеження застосування мінеральних добрив, насамперед азотних, передбачає перехід на роздрібнене їх внесення у локальний спосіб. Норми внесення мінеральних добрив треба привести у відповідність з нормами органічних добрив, щоб вони складали співвідношення 1:5 т/кг діючої речовини. Синтетичні азотні добрива можуть використовуватись лише для компенсації азотної нестачі при внесенні соломи як органічного добрива. Тоді вони швидко поглинаються мікроорганізмами і перетворюються на біологічний азот. Фосфорні і калійні добрива доцільніше використовувати у формі сиромелених мінералів (фосфоритне борошно, сильвініт тощо).

Не самі азотні добрива є причиною надлишкового нагромадження в продукції нітратів, а надмірно високі дози і порушення технології внесення. Застосування фосфоритів виправдане на кислих ґрунтах, а за нейтральної чи лужної реакції вони неефективні. До того ж внесення великих доз органіки також може призвести до підвищення накопичення нітратів у ґрунті і рослинах. Внесення добрив є найбільш ефективним, якщо здійснюється локально і враховує потребу рослини у великому спектрі поживних

215

макро – і мікроелементів. Сучасне рослинництво повинно враховувати принцип комфортності, тобто створення таких умов, за яких ріст рослини відбувається в умовах відсутності стресів через нестачу чи надлишок поживних речовин, коли елементи живлення доступні кореневій системі, дія добрив пролонгована, наявні мікроелементи, блокуються важкі метали, перш за все кальцієвмісними речовинами.

Використання якісного елітного насіння, вирощеного за технологією біологічного землеробства. Від якості насіння на 20 - 30% залежить майбутній урожай. У біологічному землеробстві особливо важливими є адаптивність до місцевих кліматичних умов, стійкість до хвороб і шкідників. Важливі також поживні й смакові якості.

Відмова від використання хімічних засобів захисту рос-

лин. Традиційні пестициди здатні знищувати не лише шкідників, а й безпечних для людини комах, зменшувати харчові запаси для птахів, можуть погіршувати стан здоров’я людини та пригнічувати ґрунтову мікрофлору. Біологічні препарати для боротьби зі шкідниками та хворобами сільськогосподарських культур виготовляються на основі грибків, бактерій, що є природними збудниками захворювань у шкідників та комах - антагоністів. Також цікавим є використання сівозмін, чергування культур, що обмежує поширення шкідників.

Допомагають боротися зі шкідниками і посадки рослин – медоносів, бо це залучає корисних комах у 8 - 10 разів більше. Тому рекомендується створення квіткових конвеєрів, коли в міжрядді створюються посадки нектароносів з визріванням у різні строки. Також для захисту можна використовувати відвари і настої трав, що мають інсектицидні і фунгіцидні властивості.

Розробка екологічного паспорта кожного поля. Докладна інформація про стан конкретної місцевості із зазначенням ґрун- тово-кліматичних характеристик, рівня родючості й антропогенних змін є основою для точного землеробства.

5.3. Принципи органічного виробництва

Біологічні чи альтернативні системи землеробства є фактично розрізненими технологіями екологізації сільського господарства. Останніми роками у світі виникла необхідність створення

216

єдиної системи, стандартизованої та регульованої законодавчо, яка б визначала чіткі критерії екологічної прийнятності виробництва та екологічної безпечності продукції. Так виникло поняття органічного виробництва.

а б Рис. 5.6. Знак органічного продукту в країнах ЄС (а) та

США (б)

Органічне виробництво – це цілісна система господарювання і виробництва харчових продуктів та для використання на нехарчові цілі, метою якої є отримання органічної продукції на всіх її стадіях виробництва. Вона включає вимоги щодо вирощування, виробництва, переробки, сертифікації, маркування, перевезення, зберігання та реалізації органічної продукції; і спрямована на покращення основних показників стану здоров’я населення, охорони довкілля, забезпечення раціонального використання і відтворення ґрунтів та інших природних ресурсів.

Основними принципами ведення органічного виробництва Проект Закону України «Про органічне виробництво називає»:

збереження та відтворення родючості ґрунтів методами, що оптимізують їх біологічну активність, забезпечують збалансоване постачання поживних речовин рослинам, зберігаючи земельні та інші природні ресурси, необхідні для виробництва органічної продукції;

утилізацію відходів і побічних продуктів рослинного і тваринного походження у процесі виробництва органічної продукції;

врахування місцевого та регіонального екологічного стану територій під час вибору продукції для виробництва;

підтримку стійкості рослин профілактичними заходами шляхом вибору відповідних видів та сортів, стійких до

217

шкідників і хвороб, відповідних сівозмін, механічних, фізичних та біологічних методів захисту;

підтримку здоров’я тварин шляхом стимулювання їхнього природного імунного захисту, а також вибору відповідних кормів і методів господарювання;

виробництво продуктів органічного тваринництва з тварин, які були на органічному утриманні від народження і протягом усього життя;

вибір порід з урахуванням можливості тварин пристосовуватися до місцевих умов, їхньої життєздатності, стійкості до хвороб;

годівля тварин кормами, отриманими в результаті органічного виробництва та з природних речовин несільськогосподарського походження;

виключення штучно виведених поліплоїдних тварин. Методами, що забезпечують органічне виробництво, є: за-

борона використання хімічно-синтезованих речовин; виключення застосування генетично модифікованих організмів (ГМО), продуктів їхньої переробки або продуктів, вироблених з ГМО та їхніх похідних.

Таким чином, в основі органічного виробництва лежить наслідування і використання тих процесів, які відбуваються в природі. Органічне виробництво розглядає землю як живий організм і ставить перед собою завдання отримати високоякісні і безпечні продукти харчування. Головна його відмінність від традиційної системи, яка склалась в Україні – повноцінність продукції. Сучасне технохімізоване господарство направлене на отримання максимальної віддачі при мінімальних затратах праці. А от харчова цінність продуктів до уваги не береться, і виробники не зважають на можливі негативні наслідки для здоров’я людей та стану навколишнього середовища.

В Україні виробництвом органічної продукції займаються станом на 2011 р. у 148 господарствах на 270 тис. га або 0,8 % орних земель за участю іноземних (переважно з консультативною місією) організацій. У світі поміж країн органічного руху Україна посідає 21 місце. Серед вітчизняної органічної продукції найбільшу частку складають зерно пшениці, гречка, горох, соняшник. Великі органічні проекти є в центральних, південних і західних регіонах. Овочі і фрукти вирощувати органічним способом знач-

218

но складніше, тому такі проекти дрібні. Зернові і олійні виробництва займають площі у тисячі і десятки тисяч гектарів, а овочеві – 0,5 - 3 га. Із сертифікованих господарств на частку виробників продукції тваринництва припадає до 10%, що обумовлено більш жорсткими вимогами, ніж до продукції рослинництва.

Світовий досвід набагато ширший. Координація органічного виробництва здійснюється міжнародною організацією IFOAM. Станом на 2010 р. система органічного сільського господарства розвивалася у 120 країнах. У Європі її впроваджують на площі близько 5 млн. га, у Північній Америці – 1,5 млн. га, у Австралії

– 10,6 млн. га. Частка земель для органічного землеробства у Швейцарії та Австрії складає більше 10%. У Німеччині 26% ринку сільськогосподарської продукції припадає на органічну. В середньому в країнах Європи органічні агропідприємства складають 2 - 4 % від загальної кількості.

Проаналізуємо систему органічного господарювання, що склалася в європейських країнах. Її технологічні вимоги наведені у Постанові комісії (ЄС) №889/2008 від 5 вересня 2008 р.: Детальні правила щодо органічного виробництва, маркування і контролю для впровадження Постанови Ради (ЄС) №834/2007 стосовно органічного виробництва і маркування органічних продуктів. Отже, до основних принципів органічного виробництва в Євросоюзі можна віднести:

Обов’язкове комплексне ведення сільськогосподарського виробництва, яке включало б в одному господарстві і рослинництво, і тваринництво з метою забезпечення рослинництва добривами і більш комфортних, природних умов утримання худоби.

Цілісний підхід органічного господарювання вимагає виробництва худоби у зв’язку з землею. Оскільки виробництво худоби завжди означає господарювання на землі сільськогосподарського призначення, слід запровадити заборону на безземельне утримання тварин. У більшості випадків поголів’я повинне мати постійний доступ до відкритого повітря для випасу, якщо це дозволяють погодні умови, і такі зони вільного випасу мають бути організовані в межах відповідної системи сівозмін.

Органічне рослинництво ґрунтується на живленні рослин головним чином через екосистему ґрунту. Заборонене гідропонне вирощування рослин.

219

Передбачається застосування різних методів культивації та обмежене використання добрив, при чому чітко визначається, які саме речовини мінерального і передусім органічного походження дозволяється використовувати.

Значно обмежене використання пестицидів. Перевага надається запобіжним заходам боротьби зі шкідниками та бур’янами за допомогою препаратів рослинного і тваринного походження, мікроорганізмів, мінеральних речовин природного походження.

Встановлено граничну кількість органіки для внесення на угіддя за вмістом азоту у гної на рівні 170 кг/га.

Пріоритет розвитку бджільництва як способу підвищення віддачі рослинництва.

У органічному тваринництві при виборі порід слід брати до уваги їхню здатність адаптуватися до місцевих умов, життєздатність та опірність хворобам; також слід заохочувати широке біологічне різноманіття. Практика органічного сільського господарства має запобігати надто швидкому вирощуванню свійської птиці.

Худобу слід відгодовувати травою, фуражем і кормами, виробленими переважно у власному господарстві у відповідності до правил органічного сільського господарства, враховуючи відповідні фізіологічні потреби тварин. Додатково, для забезпечення основних дієтичних потреб тварин, може виникнути потреба у використанні на чітко визначених умовах певних мінералів, мікроелементів та вітамінів.

В органічному виробництві не дозволяється запобіжне застосування хімічно синтезованих традиційних лікарських препаратів.

Насіннєвий матеріал, що використовується в органічному виробництві, повинен бути отриманий лише органічними методами. У кожній країні ведуться бази даних органічного насіннєвого матеріалу.

Враховуються географічні і структурні відмінності у сільському господарстві, в тому числі кліматичні обмеження.

Окреме транспортування продукції, отриманої органічними методами.

220