7.3. Психологічні механізми, критерії та етапи розвитку моральної свідомості людини

Є дві речі, які возвеличують наші душі:

зоряне небо над нами і моральні закони

всередині нас.

І. Кант, німецький філософ

Посійте вчинок - і пожнете звичку,

посійте звичку — і пожнете характер,

посійте характер — і пожнете долю.

В.М. Теккерей, англійський письменник

Завдання виховання студентської молоді можна реалізувати сповна, якщо ми керуємося адекватними психологічними теоріями, проникаємо

207

«у внутрішню сутність процесів розвитку особистості» (Л.С. Вигот-ський).

Розвиток особистості відбувається у процесі активного засвоєння, привласнення людиною тієї чи іншої культури. Особистість - це соціальне утворення, яке відображає міру привласнення і реалізації людиною цінностей, норм, цілей, форм і засобів діяльності та ставлення до них. Тому виховання треба розглядати як входження людини в контекст сучасної культури, як процес її ідентифікації в культурі через засвоєння і прийняття нею своєрідних культурних символів (норм, правил, зразків поведінки та ін.), які регулюють взаємини людей у суспільстві.

Особистість - цілісність, яка самовизначається. Особистість - автор, який пише самого себе: як людина себе формує залежить не тільки від того, що їй пропонують, а й від того, що вона обирає, а ще якою мірою вона внутрішньо вільна та ініціативна. Вона є суб'єктом власної життєдіяльності та активності. Тому виховання можна визначити як створення відповідних умов (матеріальних, соціальних, організаційних та ін.) для зростання особистості через включення її в різні види діяльності.

Розвиток є саморух, саморозвиток через вольові зусилля, свідомість і самосвідомість. Тому виховання відбувається через організацію власної діяльності людини і насамперед через організацію провідної діяльності (Д.Б. Ельконін). Для студентів провідною діяльністю є навчально-професійна діяльність.

Психологічним механізмом формування будь-якої якості особистості є поєднання трьох компонентів:

1) Зразок - конкретний образ того, що і як робити, знання соціальної норми, правила поведінки в конкретних життєвих ситуаціях, модель взаємодії людина-людина.

2) Емоція - переживання, яке приховане за нормою і разом з нею виявляє ставлення людини до іншої людини. Емоції мають і самостійну мотиваційну енергію - це рушій нашої поведінки, її мобілізувальна сила. Будь-яка емоція існує в єдності з образом (когнітивна структура) та афективним її тоном. Унаслідок цього відбувається кодування інформації в довготривалій пам'яті. «Будьте жагучі в пошуках істини» (І.П. Павлов).

3) Дія (вчинок) - одиниця поведінки, акт морального самовизначення особистості щодо людей, суспільства й самої себе. Особистість будує саму себе з досвіду багатьох своїх учинків і через них розкриває свої особистісні якості.

Дамо деякі пояснення щодо кожного складника формування якості особистості.

Моральні норми (на відміну від суспільних законів) суб'єктивно вільні, їх підтримує і контролює традиція, санкціонує суспільна думка та власна

2О8

совість. За порушення моральних норм не карають, а осуджують, не схвалюють. Ці норми дають змогу кожному з нас бути захищеними від замаху на свою особистість, свої інтереси, свою честь. Моральні норми наказують і захищають, а їхнє виконання створює добре ім'я, репутацію, честь, гідність людини. Є кодекси честі офіцера, лікаря, психолога. Зараз пропонується запровадити у ВНЗ кодекс честі студента, викладача, керівника. «Справжня честь - це настанова самому собі за будь-яких обставин діяти тільки з огляду на корисність для людей» (Бенджамін Франклін).

Проте моральні норми мають загальний характер (поважати людину, виявляти емпатію до неї тощо), а їхнє дотримання приховує потенційні протиріччя між їхнім змістом і формальною стороною виконання. Наприклад, моральна норма - поважати людину - загальна вимога, але як це зробити викладачеві у конкретному життєвому випадку, коли студент безвідповідально ставиться до своїх обов'язків? Або гуманне ставлення - людяність, повага до людської гідності, але як це поєднати зі справедливістю, вимогливістю, турботою про майбутнє студента? Через це етичним інструментом практичного втілення моральних норм у життя є конкретні правила, сукупність яких є етикетом. Етикет - встановлений порядок (правила) поведінки людей будь-де (заклад освіти, театр, вулиця тощо). Оволодіння людиною етикетом - це оволодіння нею культурою взаємин. Зараз етикет нескладний (на відміну, наприклад, від рицарського етикету), але ж він існує, його треба кожному знати і дотримуватися!

У вищій школі формою прояву соціальної поведінки є дотримання студентами (як і викладачами) норм і правил внутрішнього розпорядку ВНЗ, виконання службових обов'язків і обов'язків студента, ставлення людини до інших тощо. Кожна з них відображає певну рольову субординацію (викладач - студент, керівник - підлеглий), хоча й не виключає загальної культури взаємин.

У міжособистісних взаєминах «викладач-викладач», «студент-студент» норми визначаються самими учасниками взаємодії, що відображає їхню моральну і психологічну культуру. Проте етикет (знання правил) без душі перетворює людину в маніпулятора (Е. Шостром), який позбавлений індивідуальності, цілісності та душі. Маніпулятор ставиться до людей як до речей, але й сам одночасно стає річчю. Маніпуляції небезпечні й руйнівні для міжособистісних взаємин. У Євангеліє від Матвія сказано: «Що за користь людині, якщо вона завоює увесь світ, але втратить власну душу?»

У ставленні «людина-людина» виявляються моральні почуття, які можуть набувати самостійної мотиваційної енергетики. Наприклад, коли поведінка загрожує призвести до наслідків, суперечливих моральним

2О9

почуттям, вона гальмується, бо порушує душевний емоційний комфорт («докори сумління»). Навпаки, коли практична поведінка буває навіть шкідлива для здоров'я, але її наслідки відповідають моральному почуттю, вона реалізується (наприклад, шестирічна Настя Овчарова, ризикуючи власним життям, врятувала свою маленьку сестричку від вогню).

Від чого тоді залежить людська недбалість? Внутрішня духовна безпечність стримує безперервний процес духовної самозміни особистості, викликає безтурботність, пасивність, недбале ставлення до своєї діяльності й поведінки, поблажливе ставлення до самого себе. Стан безпечності виявляється не тільки в тому, що суб'єкт не дотримується суспільно значущих вимог, норм і правил, а ігнорує навіть елементарні правила соціальної поведінки, демонструє байдужість і до самого себе.

Отже, те, які соціальні норми і правила людина обирає, яку модель поведінки реалізовує, значною мірою залежить від її почуттів, від само-ставлення. У зв'язку з цим важливо формувати у студентів самоповагу, почуття особистої гідності і честі. Слід також пам'ятати, що моральні почуття роблять життєдіяльність людини залежною від її потреб, бажань, інтересів, цінностей і референтної групи (для студентів це може бути студентська група). Важливим є також те, що справжній виховний ефект базується на позитивних емоціях. Негативні емоції можуть виникати, але не як кінцева мета педагогічного впливу, а як можливий ситуативний засіб, переборення якого потрібно для досягнення позитивного емоційного ефекту (наприклад, студент боїться втратити повагу авторитетного викладача). Якраз педагогічний такт дає змогу викладачеві будувати спілкування зі студентами на позитивних емоціях, встановлювати і підтримувати позитивний психологічний контакт з ними. Педагогічний такт - це моральна категорія, своєрідний дотик вихователя до почуттів вихованця.

Принцип гуманізму вимагає, щоб навіть у складних і суперечливих ситуаціях зберігалася повага до людини. Проте поважне ставлення до студента не виключає, а передбачає вимогливість викладача до нього. Є така педагогічна залежність: вимогливість до особистості збільшується й ускладнюється в міру зростання поваги до неї (А.С. Макаренко).

Відтінки ставлення викладача до студента залежать від рівня вихованості останнього і від конкретних умов педагогічної взаємодії та варіюються від прихованої симпатії до підкреслення холодності, від радісності до сухості, від м'якості до суворості. Педагогічний такт викладачі виявляють у врівноваженій поведінці (витримка, самовладання), у довірі до студента, в оптимістичному підході до нього. Водночас довіра - не потурання, вона дійова тоді, якщо щира та поєднується з контролем і вимогливістю (але не підозрілість, яка пригнічує).

21О

Третій складник якості особистості - дія (вчинок) людини, що має такі психологічні особливості:

1) Вчинок завжди діалогічний, а його сутність можна зрозуміти лише в контексті ставлення людини до людини - це дійова смислова позиція однієї людини до іншої. Якраз через учинки людина піднімається до своєї сутності як особистості.

2) Вчинок - акт вільного волевиявлення, який не потребує ніякої винагороди (І. Кант), він особисто сконструйований і реалізований особистістю. Актуалізація морального вчинку тому й можлива поза соціальним контролем.

3) Вчинок характеризується одиничністю, відповідальністю і аксіологічністю (ми оцінюємо не технічний бік учинку, а моральний).

За рівнем усвідомлення розрізняють учинки вольові (усвідомлені); свідомі, але з непередбачуваним результатом; афективні (образа, гнів, відчай та ін.), імпульсивні (неусвідомлені). За своєю спрямованістю вчинки поділяються на егоїстичні, прагматичні та альтруїстичні. За видом розрізняють учинки практичні, словесні та вчинки без зовнішнього вияву (умовчання, витримка, самообіцянка, самонаказ тощо).

У вчинках можуть виявлятися протиріччя між спонуканням (мотивом) та результатом (див. табл. 7.1).

Таблиця 7.1 Співвідношення між мотивом і результатом учинку

Мотив Результат

+ +

- -

+ -

- +

Рівень усвідомлення людиною свого вчинку визначається моральною його оцінкою (вербалізація), осяганням розумом його смислу (навіщо?), адекватністю переживань його наслідків.

При аналізі й оцінці викладачем учинку студента не повинно бути упередженості, самовпевненості, емоційної збудливості. Оцінка вчинку залежить від того, які стосунки між викладачем і студентом. Вони повинні будуватися на принципі справедливості. Викладач має бути рефлексивним, оцінювати себе й бачити себе очима студентів.

Вчинки при повторенні в аналогічних ситуаціях стають звичками (друга натура людини). Наявність моральних звичок і моральних почуттів" є передумовою виконання моральних норм і протидії їх порушенню, вони визначають відмінну, внутрішню вихованість людини (див. табл. 7.2).

211

Таблиця 7.2 Рівні моральної вихованості людини (за К. К. Платоновим)

Назва рівня	Структура	Прояв у поведінці	Завдання виховання
Внутріш­ня вихо­ваність (відмінна)	Наявність мораль­них звичок і мо­ральних почуттів як передумови ви­конання моральних норм і протидії їх­ньому порушенню	Здійснення мораль­них вчинків і проти­дія вчинкам, які су­перечать моральним нормам	Зміцнення моральних звичок
Зовнішня вихованість:
а) добра вихова­ність	Наявність навичок застосування добре засвоєних мораль­них норм	Мимовільні дії, які відповідають мо­ральним ситуаціям	Виховання моральних звичок поведінки
б) ситуа­тивна ви­хованість	Ґрунтовні знання, але виконання в ситуаціях, які загро­жують покаранням	Довільне виконан­ня моральних дій. Можливе здійснення аморальних вчинків поза контролем	Вправляння в мораль­них вчинках і форму­вання моральних на­вичок поведінки
в) погана вихова­ність	Знання мораль­них норм, але від­сутність навичок і звичок	Поодинокий прояв невихованості в но­вих ситуаціях	Навчання моральним знанням і навичкам моральної поведінки
Невихова­ність	Неясне уявлення про моральні нор­ми, відсутність мо­ральних звичок	Частий прояв неви­хованості, аморальні вчинки	Навчання знанням про соціальні норми та про правила їхнього виконання. Вправлян­ня у конкретних ситу­аціях спілкування

Отже, потрібно переходити до нової одиниці психологічного аналізу: від дії людини до її вчинку. Одночасно аналіз акцентують на моральному, соціальному і культурному аспектах, тому що у вчинку людини виявляється її ставлення до інших і самого себе, розкриваються особистісні якості суб'єкта.

Органічна єдність моральних знань і моральних почуттів, раціонального й емоційного складають моральну свідомість людини. За Л. Колбергом, є такі показники і рівні розвитку моральної свідомості в генезисному плані:

212

I рівень - доконвенційний (притаманний дошкільникам). Норми для дитини існують як зовнішньо задані. Вона їх виконує лише під тиском авторитету або через страх покарання.

II рівень - конвенційний (характерний для школярів). Норми виконуються через бажання відповідати зразкам, щоб підтримувати з авторитетними людьми стосунки довіри, поваги, лояльності. Виникає почуття сорому, обов'язку і власної гідності.

III рівень - постконвенційний (за Л. Кольбергом, після 20-ти років і то не в усіх). Виконання норм визначається внутрішнім законом совісті. Людина діє за принципом гуманності, справедливості, відповідальності. Поведінка набуває рис природності, невимушеності.

Чи всі дорослі досягають третього рівня розвитку моральної свідомості? Чи є дорослі з доконвенційним і конвенційним рівнем розвитку моральної свідомості?

Розвиток моральної свідомості треба пов 'язати з моральним змістом самосвідомості особистості. Переживання свого «Я», самоцінності, почуття власної гідності сприяє інтеріоризації етичних норм, підвищує сприйнятливість щодо вимог моралі, етики і втілюється в конкретні вчинки.

В юнацькому віці підвищується інтерес до своєї особистості, до світу власних почуттів. Зацікавленість іншими людьми наповнюється усвідомленим співчуттям, бажанням зрозуміти мотивацію їхньої поведінки.

Зростає ефективність впливу студентської групи як колективу на своїх членів, діють механізми наслідування, ідентифікації, самоусвідомлення, вольового зусилля. Студентський вік відкритий для свідомого набування досвіду моральної поведінки, духовності, культури. Тому виховання студентської молоді - це насамперед створення умов і допомога в організації самовиховання студента, у зростанні його особистості як майбутнього інтелігента.

У найбільш загальному вигляді можна визначити два вектори професійного зростання особистості студента:

1) Формування індивідуального стилю розумової діяльності, розроблення і опанування нових методів самостійної навчальної роботи.

2) Особистісне зростання професіонала, розвиток творчих можливостей, набування професійної і моральної культури.

Стратегічними орієнтирами виховання студентів є істотна нейтралізація результатів негативних соціальних впливів завдяки розвитку в молоді критично-рефлексивного ставлення до них; допомога кожному відчути свою глибоку відповідальність перед суспільством, державою, батьками та собою за майбутнє України. Виховання повинно стати процесом, який породжує у студентів смисли життя, залучаючи їх до культурних цінностей. У зв'язку з цим треба розробляти й використовувати ефективні психолого-педагогічні засоби (технологію) засвоєння майбутніми фахівцями

213

абсолютних цінностей, морально-духовних національних цінностей як репрезентантів їхньої особистості.