13. Лідерство в учнівських группах. Проблема відчуження «ізольованих» учнів. Зміст роботи педагога, спрямованої на подолання проблеми відчуження. Лідерство в учнівських группах. Члени будь-якої групи завжди мають різний статус у ній. По відношенню один до одного вони знаходяться у різних позиціях. Кожен має свої індивідуальні особливості, які дають чи не дають можливість бути достатньо привабливим для інших, викликати симпатію чи антипатію, довіру чи недовіру і т. ін. Одні мають авторитет, повагу, а до інших ставляться нейтрально. Є й такі, які належать до категорії “ізольованих”, неприйнятих спільнотою.

Вершину даної ієрархії займає неформальний лідер. Це особистість, за якою усі інші члени групи визнають право брати на себе найбільш відповідальні рішення.Лідер учнівської групи виступає для однокласників зразком і орієнтиром для наслідування.

В учнівському класі лідером можна назвати такого члена групи, який є найбільш референтною особою, здатною брати на себе відповідальність за вирішення найбільш важливих проблем. Лідер класу може і не викликати симпатії абсолютно у всіх членів групи, але основною рисою лідера є те, що він свою енергію та зусилля спрямовує на активізацію усіх членів класу щодо реалізації цілей. Характеристики завоювання лідерство у класі. Це наступні особливості. 1. Вміння встановлювати контакт з кожним членом групи. 2.Наявність таких рис, як комунікабельність, ініціативність, доброзичливість, сміливість, відповідальність, готовність допомогти. 3. Хороша ерудованість, висока навчальна успішність, готовність поділитися учбовими надбаннями. 4. Привабливий зовнішній вигляд дівчат і внутрішня і фізична сила хлопців.

Критерій лідерства залежить від приналежності до певної вікової категорії. Так, у молодшому шкільному віці лідерство визначається рівнем навчальної успішності однокласника і його авторитетом у першого вчителя. У середніх класах лідером може бути той, хто не обов’язково добре навчається, а в першу чергу той, хто уміє вибудовувати взаємини з однокласниками і є референтною особою. Старшокласники віддають перевагу своєму ровеснику, якому властиві такі особистісні якості, які не тільки визнаються як особливо цінні, а й які слабко представлені або зовсім відсутні у структурі їх особистості.

Проблема відчуження «ізольованих» учнів

у кожній учнівській групі може мати місце таке явище, як відчуження окремих особистостей. Його передумовою є наявність у класі категорії «ізольованих» учнів, які не користуються повагою, авторитетом, до яких ніхто не ставиться навіть із симпатією. Думку таких учнів ігнорують, а до їх поведінкових проявів ставляться байдуже або навіть вороже. Непопулярність «ізольованих» може бути зумовлена наступними причинами. 1. Байдужість до власного навчання та навчальних досягнень однокласників. 2. Відсутність ініціативи, нездатність запропонувати таке, що було б цікаве іншим членам групи, неспроможність підтримати будь-яку розмову. 3. Небажання брати участь у групових заходах, відсутність бажання підтримувати загальні ідеї класу. 4.Недоліки у зовнішньому вигляді, небажання дотримуватися елементарних санітарно-гігієнічних норм. Якщо ізольованість таких учнів у класі триває певний час, вони починають переживати стан відчуження. Потрапляючи у стан відчуження в особистісті виникає схильність до девіантної поведінки, до втрати соціальних зв’язків.

Відчуження – це неповнота, обмеженість, ущербність свого “Я”. Це стає дуже актуальним у віці 13-17 років, коли особистість намагається пізнати таємниці свого “Я”, яке постійно змінюється.

З однієї сторони, причиною відчуження особистості в групі є неприйняття її спільнотою, але це явище за своєю природою глибоко індивідуалізоване, яке торкається найпотаємніших проблем «Я» особистості. Відчуження приводить особистість до втрати власного “Я”, неможливості окреслити перспективу свого майбутнього і невміння справитися з життєвими проблемами.

Зміст роботи педагога, спрямованої на подолання проблеми відчуження

Учні, які перебувають у стані відчуження, потребують психолого-педагогічної допомоги. Робота педагога, спрямована на подолання стану відчуження в окремих учнів має вибудовуватися з опорою на такі принципи.

1.Створення такої атмосфери для «ізольовани» учнів, яка забезпечувала їм свободу вибору поведінки, коли ініціатива залишається за ними.

2.Організація роботи з дорослими (вчителями, шкільним психологом, батьками), спрямованої на спонукання школярів до такого контакту, який би допомагав вивести їх з небажаного психічного стану .

У ході роботи з учнями, які перебувають у стані відчуження, потрібно розв’язувати такі завдання: 1) спонукати появу у них нових форм переживань; 2) сформувати адекватне ставлення до себе та інших; 3) сформувати адекватну самооцінка; 4) активізувати відповідні компоненти системи самосвідомості; 5) сприяти зростанню впевненості досліджуваних в собі; 6) розвивати прийоми спілкування з вчителями, батьками, ровесниками; 7) формувати зрілу ідентичність особистості.

Важливе розуміння, співчуття по відношенню до них, зняття напруги, підвищення загальної культури, особистісна перспектива, допомагає довірливе ставлення до кожної особистості, подання власного позитивного прикладу. Всі ці заходи допомогають переборювати учням проблеми у спілкуванні, які виникають у їхніх учнівських групах. Важливим є акцентування досягнень у стосунках з однокласниками, позитивне стимулювання, створення виховних ситуацій з елементами опори на життєвий досвід значущих особистостей.

У цілому проведена робота зі школярами, які у своїх учнівських групах є «ізольованими» особистостями і перебувають у стані відчуження, має сприяти усвідомленню ними своєї значущості, що стає кроком до самоприйняття, прийняття їх спільнотою, а згодом – і прийняття та інтеріоризація цінностей своєї учнівської групи.

14. Психологія міжособистісних взаємин школярів. Психологічний клімат у педагогічних та учнівських колективах. Конфлікт в учнівському колективі, методи його подолання і технології попередження

Психологія міжособистісних взаємин школярів

У процесі суспільної взаємодії між людьми складаються міжособистісні взаємини. Це реальні зв’язки, які виникають та існують у конкретних умовах життя і спілкування людей. У ході міжособистісних взаємин виявляється соціальна сутність людини та її індивідуальні психологічні особливості.

Передусім міжособистісні взаємини починають формуватися у процесі сприймання однієї людини іншою. Має місце взаємне сприймання контактуючими людьми анатомо-фізіологічних особливостей одне одного, їх психологічних та соціальних властивостей. На основі особистого досвіду кожної зі сторін, світогляду, знань щодо виробленого суспільством еталона сприймання у свідомості суб’єкта сприймання виникає образ об’єкта. Він є досить суб’єктивними і формує ставлення – позицію особистості до об’єкта. На основі ставлень виникають симпатія чи антипатія між людьми.

Отже, на основі взаємного сприймання складаються міжособистісні взаємини людей. Це суб’єктивні зв’язки і ставлення, які виникають і існують між людьми в соціальних групах.

Мала соціальна група (клас) має складну систему спілкування та структуру взаємин між її членами. У спільній цілеспрямованій діяльності члени групи (класу) повин¬ні виконувати певні робочі функції: обмінюватися ін¬формацією, узгоджувати свої дії з логікою навчального процесу, виконувати певні вимоги. Офіційно ці функції фік¬суються і охороняються інструкціями та правилами і по¬в’язані з виконанням навчальної діяльності. Групи, об’єднані такими взаєминами, називають формальними або офі¬ційними.

Формальна структура групи — це зовнішні ко¬мунікативні зв’язки, за допомогою яких здійснюється спілкування учнів у праці, навчанні та інших різнови¬дах діяльності. У межах офіційної (формальної) структури у процесі спонтанного розвитку формується неофіційна (неформальна) структура групи, яка відображає внутрішні взаємини між її членами. За своєю природою ці міжособистісні зв’язки є вторинними стосовно формальних взаємин, хоча за інших умов вони можуть бути чинником об’єднання учнів у різні неформальні групи. Головними засобами контролю тут є звичаї, тра¬диції, групові звички, фіксовані у громадській думці.

Соціально-психологічний клімат у педагогічних та учнівських колективах

Соціально-психологічний клімат — якісна сторона міжособистісних взаємин, яка проявляється у вигляді сукупності психологічних умов, що сприяють або перешкоджають продуктивній діяльності та всебічному розвитку особистості в групі. Сприятливий соціально-психологічний клімат в учнівському колективі сприяє кожному учневі самоствердитися, виявити повною мірою увесь свій інтелектуальний і особистісний потенціал. У педагогічних колективах сприятливий соціально-психологічний клімат є умовою вирішення усіх проблем, які виникають в організації навчально-виховного процесу школи.

Виділяють наступні важливі ознаки сприятливого соціально-психологічного клімату в групі. 1. Взаємна повага між членами групи. 2. Дух товариськості, поєднаний з високою внутрішньою дисципліною, принциповістю, відповідальністю, вимогливістю до себе та інших людей. 3. Зведення до мінімуму формального голосування як засобу вирішення питання. 4. Наявність дискусій, в яких беруть участь усі члени групи. 5. Всебічне і повне використання наявних у членів групи умінь і навичок. 6. Безконфліктний розподіл обов'язків, відсутність дублювання у розподілі їх між членами групи. 7. Відкрите, безпосереднє висловлювання всіма членами групи думок при обговоренні питань, що стосуються групи. 8. Відсутність тиску з боку лідера, керівника на членів групи. 9. Об'єктивність в оцінці стану справ у групі. 10. Здатність швидко змінювати стосунки зі своїми колегами. 11. Достатня поінформованість членів групи про те, що відбувається в групі, які завдання має вирішити група, стан справ у них. 12. Довіра й висока вимогливість членів групи один до одного. 13. Доброзичлива і ділова критика. 14. Задоволення кожним членом групи приналежністю до цієї групи. 15. Почуття взаємодопомоги в ситуаціях, які викликають фрустацію у будь-кого з членів групи. 16. Прийняття на себе відповідальності за стан справ у групі, колективі. 17. Терпимість членів групи у ставленні до інших людей. 18. Відчуття того, що кожний представник буде при потребі під захистом групи. 19. Глибокий інтерес групи до переживань кожного її члена, тактовність у стосунках між членами групи, делікатність, чуйність у взаєминах.

Конфлікт в учнівському колективі, методи його подолання і технології попередження

Конфлікт в учнівському колективі – це зіткнення протилежно спрямованих цілей, інтересів, позицій або поглядів учнів – суб’єктів взаємодії. Конфлікт, в залежності від отриманого результату може бути конструктивним чи диструктивним. Конструктивний конфлікт пов’язаний із суперечністю, розбіжністю і боротьбою з принципово значущих проблем. Він може бути джерелом розвитку групи на шляху до нових цілей. Диструктивний конфлікт виконує негативну, руйнівну функцію. Він є результатом помилкового, неправильного розуміння реальності, що характерно для школярів, які є ще незрілими особистостями і часто не можуть адекватно оцінити обставини, що склалися.

Існує 4 стадій розвитку конфлікту: 1) виникнення конфліктної ситуації; 2)усвідомлення конфліктної ситуації; 3) перехід до конфліктної поведінки; 4)розв’язання конфлікту.

Учителеві варто сприяти тому, щоб учасники конфлікту в учнівській групі усвідомили справжні його причини, визначилися у способах його подолання, обрали найбільш конструктивний стиль поведінки у конфлікті. (стиль конкуренції, стиль компромісу, стиль співпраці,стиль уникнення)

При ефективному управлінні конфліктом його наслідки можуть грати позитивну роль.

Виділяють такі правила попередження конфлікту. 1.Виявити предмет і джерело можливого конфлікту. 2.Не можна відразу розібратись у всіх проблемах взаємин. Треба з’ясувати головну, яка може стати стрижнем конфлікту: взаємна неприязнь ділове суперництво або просто заздрість. 3.Треба знати, як розвивається конфлікт. Він проходить три стадії: виникнення напруженості у взаєминах; вияв конфліктної поведінки; вирішення конфлікту. 4.Потрібна правильна оцінка ситуації обома сторонами. 5.Особливу увагу треба проявляти до конфліктних осіб. 6.Треба пам’ятати, що кожна людина – індивідуальність, і вміти прийняти точку зору іншого.

Загальні рекомендації до розв’язання конфліктної ситуації можуть бути зведені до наступного: 1.Визнати існування конфлікту, тобто визнати наявність протилежних цілей. 2.Визначити можливість переговорів як методу подолання конфлікту. 3. Необхідно виявити коло питань, які становлять предмет конфлікту 4. Розробити варіанти розв’язання конфлікту. Сторони при спільній роботі пропонують декілька варіантів рішень. 5. Ухвалити узгоджене рішення. Після розгляду ряду можливих варіантів, при взаємному обговоренні і за умови, що сторони приходять до згоди.