- •Ввідна лекція.
- •І. Історія як наука.
- •І.І. Предмет і завдання курсу
- •І. Іі. Методологія вивчення історії
- •І. Ііі. Періодизація історії України
- •І.IV. Джерела вивчення історії, їх класифікація та коротка характеристика
- •II.I. Першоначала людського життя на території сучасної України. Давнє населення: трипільці, кімерійці, скіфи, сармати, готи, гуни.
- •Іі.Ііі. Формування території. Назви та самоназви української території
- •Лекція 2.
- •І. Формування давньоруської Київської держави
- •Іі. Політичний устрій Київської Русі.
- •Ііі. Галицько-Волинське князівство та його роль в історії українського народу.
- •Литовсько-польська доба української історії. Початки козаччини. Запорозька січ.
- •Тема 2. Політичне становище та соціально – економічний розвиток
- •Література
- •І. Перехід українських земель під владу Литви та їхнє політичне становище в 14 — першій половині 16 ст.
- •Іі. Соціально-економічний розвиток України в другій половині 14-16 ст.
- •Ііі. Українські землі під владою Речі Посполитої.
- •IV. Ідеологічна боротьба з полонізацією. Братства. Берестейська унія.
- •V. Виникнення козацтва та його роль в історії українського народу
- •V.I. Генеза українського козацтва.
- •V.II. Боротьба козаків з турками і татарами.
- •Лекція 4.
- •І. Події 1648—1657 років в Україні: революція чи національно-визвольна війна?
- •Іі. Богдан Хмельницький — фундатор нової української держави.
- •Ііі. Українська державність у 1648—1654 роках.
- •IV. Переяславська Рада та договір з Московською державою 1654 року. Березневі статті.
- •VI. Руїна (1658-1686).
- •Лекція 4
- •Іі. Політичні концепції мазепинців.
- •Ііі. Остаточна ліквідація української державності (1708—1783).
- •Лекція 5.
- •I. Територіально-адміністративний устрій та населення
- •Іі. Криза феодальних відносин. Буржуазні реформи
- •60—70-Х років XIX ст.
- •Ііі. Соціально-економічний і політичний розвиток на початку XX століття.
- •IV. Революція 1905 – 1907 рр. На Україні.
- •V. Столипінська аграрна реформа на Україні.
- •VI. Українська політична думка у XIX - на початку XX ст.
- •VI. I Відродження національної свідомості.
- •VI. II. Масонство в Україні
- •VI. III. Декабристи.
- •VI. IV. Кирило-Мефодіївське товариство
- •VI. Іv. Народництво.
- •VI.V. Ліберально-демократичний напрям у суспільно-політичному русі
- •VI.VI. Соціал-демократичні ідеї в Україні
- •VI. VII. Український консерватизм.
- •VI. VIII. Націократія
- •VI.IX. Суспільно-політичний рух на західноукраїнських землях.
- •VI.X. Формування політичних партій
- •VII. Трагедія Першої світової війни: причини, характер, головні воєнні дії на території України
- •Лекція 8-9.
- •Створення Центральної Ради.
- •Універсали Центральної Ради
- •Війна Радянської Росії проти унр (кінець 1917— початок 1918 рр.)
- •Брестський мирний договір
- •Історичні уроки Центральної Ради
- •Лекція 9.
- •Іі. Доба Директорії
- •Ііі. Західно-українська народна республіка (зунр)
- •IV. Громадянська війна в Україні
- •Лекція 10-11.
- •II. Національно-державне будівництво
- •III. Соціально-економічне та політичне становище
- •IV. Політика українізації: суть та наслідки
- •V. Голодомор 1932—1933 рр.
- •VI. Сталінські репресії в Україні.
- •VII. Західна Україна у міжвоєнну добу
- •Лекція 12, 13, 14.
- •I. Крах Версальсько-Вашингтонської системи. Початок Другої світової війни, її причини, характер та періодизація.
- •II. Західно-українські землі у контексті радянсько-німецьких договорів 1939 року
- •III. Окупація України військами нацистської Німеччини та її союзників.
- •IV. Рух опору
- •V. Звільнення України від окупантів
- •VI. Підсумки та уроки Другої світової війни. Ціна перемоги для України
- •Лекція 15.
- •II. Загострення політичної боротьби у західних областях
- •III. Десталінізація
- •IV. Нові методи управління народним господарством
- •V. Шестидесятники
- •Література.
- •II. Дисидентський рух в Україні
- •III. Криза у соціально-економічній сфері.
- •IV. Україна на шляху до державного суверенітету і незалежності
- •Лекція 18 .
- •II. Акт проголошення незалежності України
- •III. Державотворчі процеси в Україні в умовах незалежності
- •IV. Прийняття Конституції України 1996 року
- •V. Формування багатопартійної системи в Україні
- •VI. Релігія та церква у сучасній Україні
- •VII. Україна і світ
- •Література
- •Список рекомендованої літератури
І. Історія як наука.
“Historia magistra vitae” (Історія — вчителька життя) — цей відомий вислів давньоримського мислителя Цицерона перевірений віками. Світ вивчає історію задля того, щоб, пізнаючи минуле, розуміти сьогодення і бути спроможними передбачити майбутнє. Термін “історія” давньогрецького походження. Спочатку він означав “дослідження”, “розповідь” тобто вивчення минулого. Згодом цей термін перейшов у латинську мову і поширився в усіх країнах Європи.
Є декілька значень поняття “історія”. У широкому розумінні слова історія — це загальний процес розвитку. Ми говоримо про історію природи, історію людини тощо. Під історією в більш вузькому значенні слова ми розуміємо життя й розвиток людського суспільства. Цим терміном позначається також наука, що вивчає минуле людства. Отже, узагальнюючи, можна сказати, що історія — це, з одного боку, процес, рух у часі, а з другого — пізнання цього процесу.
Розрахунки вчених свідчать, що люди існують на планеті близько 3 млн. років. За цей час змінилося приблизно 560 тисяч поколінь. 558000 з них жили за умов родоплемінного устрою, 90 останніх — знали писемність, 9 — книгодрукування, і тільки 560-тисячне покоління знайоме з більшістю матеріальних і духовних надбань, які будь-коли до цього мало людство.
І.І. Предмет і завдання курсу
Предметом курсу історії України є вивчення і розвиток людського суспільства на всіх українських землях. Надзвичайно складним, тяжким і водночас славним був історичний шлях народів на нашій землі. Протягом багатьох віків українському народові доводилося відстоювати своє право на історичне існування, на свою національну і державну незалежність. “Читати українську історію,— писав видатний український письменник і політичний діяч В.Винниченко 25 травня 1918 р. у своєму щоденнику, — треба з бромом — до того це одна з нещасних, безглуздих, безпорадних історій, до того боляче, досадно, гірко, сумно перечитувати, як нещасна, зацькована, зашарпана нація тільки те й робила за весь час свого державного (чи вірніше: півдержавного) існування, що одгризалась на всі боки: од поляків, руських, татар, шведів. Уся історія — ряд, безупинний, безперервний ряд повстань, війн, пожарищ, голоду, набігів, військових переворотів, інтриг, сварок, підкопування...”.
На вивченні історії свого народу мусить формуватися патріотична свідомість громадян України. Проте, кожне покоління переписує історію по-новому. Звертаючись до минулого, залишаючись дитям своєї доби, ми маємо справу не з фізично існуючим предметом дослідження, а з власною “конструкцією”.
І. Іі. Методологія вивчення історії
Методологія історичної науки — це система принципів і засобів побудови теорій, різних рівнів систематизації історичного знання, а також емпіричних досліджень на рівні конкретного історичного аналізу. Як відомо, кожне суспільство і людство у цілому поділені по вертикалі на класи і соціальні групи — страти, а по горизонталі водночас на етноси і нації. Проте досить довго в історичній науці увага була зосереджена лише на діяльності класів та класовій боротьбі, це входило до рамок так званої класократичної парадигми, яка стверджувала, що класи є основними акторами суспільно-історичного життя, при цьому провідну роль відводили пролетаріату, цінності й інтереси останнього підносили в абсолют. Теоретично обґрунтовувалось, що забезпечити пролетаріату всі права можливо лише шляхом установлення його диктатури, ліквідації приватної власності на засоби виробництва та знищення експлуататорських класів. На цій парадигмі виросло не одне покоління радянських людей.
Сьогодні перед вченими стоїть завдання перейти на новий, гуманістичний, національно орієнтований світогляд, на позиції загально-цивілізаційного мислення, сформувати плюралістичні підходи щодо власне українського державотворення. Для досягнення цього необхідно спиратися на теоретичні методи філософського, загально-наукового та конкретно-наукового характеру. Студентам необхідно звернути увагу на такі методологічні засади як принцип історизму, єдності соціального та гносеологічного аналізу, об'єктивності, врахування суперечностей, поступ від абстрактного до конкретного і навпаки.