731808_BC732_mihaylin_i_l_osnovi_zhurnalistiki

Журналістика як масово-інформаційна діяльність

а) від інформаційних агентств і б) від власних кореспондентів.

Цей тип інформації створює особливо гарний ґрунт для реалізації творчих можливостей журналіста.

3.Ділова інформація. До неї відносяться виступи фахівців

зякнайширшого кола питань, що цікавлять аудиторію. Це можуть бути матеріали з медицини, освіти, будівництва, агрономії тощо, як створені самими спеціалістами, так і отримані від них у вигляді інтерв’ю.

4.Довідкова інформація і реклама. До цього виду інформації належать програми радіо і телебачення, театральна й кіноафіша, розклад руху транспорту. Рекламна інформація займає в сучасній журналістиці вагоме місце й виконує не тільки функцію повідомлення, але й фінансового забезпечення видань.

5.Естетична інформація. Це літературні твори, репродукції живопису й художні фотографії в друкованих ЗМІ; музика, вистави, теле- й художні фільми на радіомовленні й телебаченні.

6.Публіцистична інформація або просто – публіцистика. Це серцевина, стрижень журналістики, аналітичні матеріали різних жанрів від коментаря до огляду, статті, нарису. Разом з подієвою інформацією публіцистика створюється в редакційному колективі. Але на відміну від першого виду (подієвої інформації), другий пов’язаний не з відтворенням вже готових фактів і явищ, а із створенням нових духовних та інтелектуальних цінностей. Публіцистичний тип інформації створюють уже не репортери й кореспонденти, а співробітники, що виступають в амплуа оглядача чи редактора напрямку, тобто журналісти більш високої кваліфікації, які мають глибокі знання в галузі своєї тематичної спеціалізації і достатній життєвий досвід.

Друга типологічна концепція соціальної інформації запропонована колективом авторів підручника «Масова комунікація» (К., 1997). Вони виділяють такі типи соціальної інформації:

1.Масово-розповсюджувана (масова) інформація, до якої відносять усю публічно розповсюджувану друковану або аудіовізуальну продукцію (книжки, брошури, пресу, теле- й радіопередачі, а також будь-які записи на касетах чи компактдисках).

111

РОЗДІЛ П’ЯТИЙ

2.Статистична інформація – це офіційно документована інформація державних органів чи наукових установ про процеси, що відбуваються в економічному, соціальному й культурному житті суспільства.

3.Довідково-енциклопедична інформація – це офіційні повідомлення або систематизовані відомості, складені за відповідною формою з використанням передбачених законом засобів про різноманітні події, явища, процеси, героїв та персонажів історії та сучасності.

4.Інформація про особу – це сукупність офіційних документованих анкетних відомостей про особу.

5.Інформація про діяльність державних органів і організацій (правова інформація) – це офіційна інформація, що створюється в процесі діяльності органів влади, громадських чи партійних об’єднань, державних та приватних підприємств, установ та організацій1.

Легко помітити, що типологія львівського підручника включає в себе більше розмаїття явищ соціальної інформації, демонструючи їхню участь у творенні журналістики, тоді як київські науковці зосередили увагу власне на двох її типах: масово-розповсюджуваній (п. 1) та альтернативній до неї офіційній (п.п. 2–5).

Сучасна людина живе зараз у густо насиченому різноманітною інформацією суспільстві. Щодня на неї зі шпальт газет і сторінок журналів, з радіоприймачів і телевізорів навалюється величезна кількість новин і повідомлень найрізноманітнішого характеру. Подальшій ескалації інформаційної агресії на людину сприяє вдосконалення інформаційних технологій, поява новітніх типів журналізму на електронній основі. Разом з тим науковці відзначають, що «фізичні можливості людини пропускати через себе і засвоювати інформацію не збільшилися за останні сімдесят тисяч років»2. А відтак, лише відбір інформації, її уза-

1 Така ж типологія викладена в працях: Москаленко А.З. Теорія журналістики:

підручник/А. З. Москаленко. – К.: Експрес-об’ява, 1998. – С. 67–68 та Основи масово-інформаційної діяльності: Підручник/А.З. Москаленко, Л.В. Губерський, В.Ф. Іванов.– К.: Б.в., 1999.– 159–160. Джерела цієї типології – в Законі України

«Про інформацію» (1992), де у статті 18 «Види інформації» викладена саме така

її типологія.

2 Лило Т. Я Криза макротексту/Тарас Лильо//Публіцистика і тенденції

розвитку світу: Зб. наукових статей. – Львів, 1999. – С. 66.

112

Журналістика як масово-інформаційна діяльність

гальнення на аналітичній основі може врятувати людину та її розум від розчинення в хаосі світу. Цей процес і здійснює масова інформація.

Для того, щоб уявити процеси її творення та спосіб функціонування важливо взяти до уваги таке. Унаслідок запровадження дедалі більшої спеціалізації в житті суспільства люди все більше втрачають здатність розуміти одне одного, оскільки предметом їхньої діяльності стають дедалі вужчі ділянки дійсності.

Науковці створюють статті й монографії, висувають гіпотези, пишуть звіти про свої дослідження, здійснюють відкриття. Причому представники навіть суміжних дисциплін вже далеко не завжди розуміють сутність проведеної їхніми колегами роботи. Наукова інформація, як різновид соціальної, має характер езотеричної, внутрішньої інформації, вона не доступна масовій аудиторії у тій формі, в якій виробляється і потребує свого роз’яснення, витлумачення у звичних для реципієнтанеспеціаліста поняттях.

Ще одним різновидом соціальної інформації є професійний її тип. Кожна спеціальність (фах) має свої секрети, потребує певних спеціальних знань, навичок і вмінь. Для того, щоб розповісти широкому читачеві про професійні обов’язки та діяльність інженера чи агронома, учителя чи лікаря, будівельника чи митника, необхідно також звернутися до простих і звичайних понять, зуміти професійну термінологію, часто цілий соціальний діалект (соціолект, жаргон) перекласти на зрозумілу масовій аудиторії мову.

Те ж саме справедливо сказати й про художній тип соціальної інформації. Художня думка в ХХ столітті ускладнилася настільки, що далеко не всі твори музики, живопису, театру, кіно, літератури є зрозумілими широкій аудиторії безпосередньо. Процес їхнього сприйняття сьогодні вимагає опосередкування мистецькою критикою. Афористично це висловив французький філософ і літературний критик Роланд Барт, сказавши: «Критика не є наука. Наука вивчає смисли, критика їх виробляє. (..) Відношення критики до твору є відношенням змісту до форми»1. Іншими

1 Барт Р. Критика и истина/Р. Барт//Зарубежная эстетика и теория

литературы ХІХ – ХХ вв.: Трактаты, статьи, эссе. – М., 1987. – С. 377.

113

РОЗДІЛ П’ЯТИЙ

словами, художній твір залишається певною річчю в собі без роз’яснювального його витлумачення літературної (чи якоїсь іншої мистецької) критики, яка й відіграє роль перекладача художнього висловлювання на мову масової інформації.

Нарешті, кожна особистість, навіть звичайна людина, володіє величезним обсягом індивідуальної інформації, яка складається з її життєвого досвіду, погляду на явища й процеси дійсності, ставлення до героїв та персонажів історії та сучасності. Ця індивідуальна інформація також становить величезну цінність, оскільки саме людство являє собою спільноту окремих особистостей, які складають цілісність саме завдяки тому, що комунікативно пов’язані між собою.

Авідтак, далеко не вся соціальна інформація, що функціонує

всуспільстві, доступна широкій аудиторії навіть тоді, коли відзначається важливістю й актуальністю. Пресічна людина не зрозуміє наукових новинок, складних художніх творів, комерційних таємниць, професійних секретів, хоч би вони й були їй повідомлені. Журналістика сьогодні – це спосіб перетворення (пе-

рекладу) наукових, професійних та фахових, комерційних та бізнесових, художніх та індивідуальних знань і повідомлень на загальнозрозумілу масову інформацію. Якщо люди здатні розуміти один одного, так це тому, що в соціальній інформації є шар, який виконує роль духовного мосту між представниками різних соціальних спільнот – це шар масової інформації.

Іншимисловами,журналістперекладаєфаховий,спеціальний, насичений термінами дискурс на загальнозрозумілу для широкого загалу читачів мову. При цьому слід розуміти, що, як і при будь-якому перекладі, втрачаються якісь деталі й барви оригіналу, переклад не може бути цілковито адекватним до першоджерела. Це істина, яка визнається всіма фахівцями з теорії перекладу. У знаменитому романі М. де Сервантеса Сааведра «Дон Кіхот» головний герой пояснював своєму менш освіченому супутнику: «Переклад, дорогий Санчо Панса, – це фламандский килим зі споду». Тим не менше, журналист як перкеладач наукових, професійних, художніх та індивідуальних дискурсів на мову масової інформації повинен, як і перекладач будь-яких текстів, домагатися точності й повноти в донесенні змісту повідомлення до читачів.

114

Журналістика як масово-інформаційна діяльність

СОЦІАЛЬНА ІНФОРМАЦІЯ

Індивідуальна				Наукова
інформація		Н. І.		інформація
	І. І.	М. І. Х. І.		Художня
				інформація
		П. І.
Професійна				Масова
інформація				інформація

Продемонструємо процес творення масової інформації на прикладі від протилежного. У всеукраїнському тижневику «Наша газета +» 27 листопада 1999 р. на сторінці «Клуб допитливих» у рубриці «Очевидне – неймовірне» була опублікована стаття відомого журналіста Валентина Смаги «Альберте, ти не правий!» Вона розповідала про відкриття українського ученого Петра Пруссова, яке спростовує теорію відносності Альберта Ейнштейна. Автор досить популярно розповідає, що для зручності своїх висновків сам знаменитий фізик, творець теорії відносності, вдався до спрощення фізичного світу, відмовившись від явища ефіру.

Але далі журналіст, закликавши читача згадати шкільний курс фізики, пропонує йому досить складні термінологічно й незвичні для неспеціаліста наукові факти. «Усім відомо, – пише В. Смага, – що при переміщенні провідника в магнітному полі виникає електрорушійна сила. Це і є електричний струм. Проте є також, стверджує Пруссов, і поздовжня дія магнітного поля на провідник. Вона впорядковує рух частинок ефіру в потік, який і захоплює вільні електрони, внаслідок чого на кінцях провідника, розташованого вздовж магнітного поля, також виникає електрорушійна сила.

Поперечна дія магнітного поля на провідник – це, згідно з Петром Пруссовим, використання потенційної енергії ефіру, на чому ґрунтується вся сучасна енергетика.

115

РОЗДІЛ П’ЯТИЙ

Поздовжня дія приведе до використання кінетичної енергії ефіру. У ній – ключ до енергетики майбутнього, коли людство зможе отримати необхідну енергію безпосередньо з Космосу».

Цілком очевидно, що виклад журналіста не є загальнозрозумілим, і читачі, що не мають спеціальної підготовки, не зрозуміють відкриття українського науковця. Сенсаційний за своєю сутністю матеріал залишиться несприйнятим аудиторією. Журналістові не вдалося перетворити наукову інформацію на масову. А це явище не просто не бажане, а цілком заборонене в процесі творення масової інформації.

Адже журналістика функціонує в системі: автор (журналіст) – інформація (текст) – аудиторія. З самого початку виникнення газет і журналів постало питання про вимірювання цінності й корисності інформації з погляду її використання. Важлива проблема діяльності журналіста – встановлення таких взаємин з аудиторією, за яких потенційна інформація стає прийнятою, засвоєною, а відтак і реальною.

В американській журналістиці, аби уникнути брутального ґвалтування свідомості читачів від некомпетентних інтерпретацій журналістів-дилетантів, було запропоновано правило «news not views» (новини без поглядів). Асоціація американських редакторів ще в 1923 р ухвалила рішення про те, що новини не повинні містити оцінок, нав’язувати читачам погляди журналістів. Це рішення було прийняте для захисту читачів від агресивності інформаційного потоку, мало певні наслідки, але змінити прагматичну природу журналістики виявилося неспроможним.

При цій нагоді розгляньмо поняття «новина» як важливу категорію теорії журналистики.

Новина – це повідомлений факт. Проблемі факту в журналістиці буде присвячено в цьому підручнику окремий розділ. Тут же у вигляді необхідної дефініції необхідно вказати на таке: факт – це будь-який виокремлений фрагмент реальної дійсності. Під фактом може розумітися подія, явище, статистичні дані, висловлювання знакової особи та ін. Новина як повідомлений факт – це актуальна частина соціальної інформації. Випуски новин на радіо чи телебаченні передбачають передачу в ефір щойно одержаних повідомлень – це ще одне значення поняття «новина».

116

Журналістика як масово-інформаційна діяльність

Новини відзначаються такою атрибутикою:

1)вони відбивають останні події, відтворюють картину світу, що склалася на цей мемент;

2)новини несистематичні, новинарна картина світу характеризується колажністю;

3)завданням новин не є інтерпретація і упорядкування повідомлень;

4)новини невічні, вони живуть до того часу, поки зберігають актуальність, далі їх витісняють інші форми знання;

5)події, подані як новини, відзначаються несподіваністю, незвичністю;

6)новини будуються на передбаченні можливого інтересу аудиторії;

7)новини служать орієнтирами і вказівниками знань, але не замінниками знань;

8)новини передбачувані; у цьому полягає головний парадокс новин, заздалегідь відомо про візит Президента, ювілеї, відриття виставок, новинами стає в такому випадку не сама подія, а зміст події, підписані угоди, сказані на відкритті

слова1.

Як продукт активної діяльності людини новини і соціальна інформація в цілому характеризуються цілепокладенням. Про це дуже добре сказали автори підручника «Масова комунікація». «Соціальна інформація,– відзначили науковці,– ніколи не буває нейтральною. Інформація, що передається засобами масової комунікації, об’єктивно впливає на людей. Проводилося досить багато досліджень, метою яких було довести, що можна виконати настанову американської журналістики “news not views” (новини без поглядів), але вони щоразу показували, що навіть без коментаря, через добір новин чи якісь інші умови комунікатор свідомо чи несвідомо певним чином впливав на аудиторію»2.

Журналіст, як і будь-який політично активний громадянин, просто не може не мати своїх поглядів на ті чи інші події і явища сучасності, не може не мати свого ставлення до героїв і персонажів історичної дійсності. Так же, як і всі інші громадяни,

1 Бакулев Г.П. Массовая коммуникация: Западные теории и концепции: учеб.

пособие для студентов вузов/Г. П. Бакулев. – М.: Аспект Пресс, 2005. – С. 106.

2Масова комунікація: підручник./А. З. Москаленко, Л. В. Губерський,

В.Ф. Іванов, В. А. Вергун – К.: Либідь, 1997. – С. 54.

117

РОЗДІЛ П’ЯТИЙ

він має цілковите право оприлюднити свою точку зору. Справа полягає в іншому: важливо, щоб він не заважав решті суб’єктів інформаційних відносин висловити свої погляди, навіть тоді, коли б вони виявилися альтернативними щодо його позиції. Лише вільний ринок ідей є гарантією справді гармонійного розвитку суспільства, лише за такої умови продуктивного обміну думками можливий пошук найбільш прийнятних рішень виникаючих соціальних проблем. Модель внутрішнього плюралізму повинна сприйматися як норма сучасної журналістики.

Зрештою, у світі мас-медіа американська концепція «news no views» далеко не є переважаючою. Німецькі журналісти, як уже мовилося, віддають перевагу «адвокатському» типу журналістики, вважаючи, що її завдання можуть бути розв’язані не в площині чистої інформатики, а на рівні публіцистики, тобто активної пропаганди загальнолюдських життєвих цінностей.

Вітчизняна традиція розуміння журналістики ніколи не сприймала її лише як безстороннього носія інформації,

азавжди розглядала як спосіб формування громадської думки, соціальної педагогіки, розв’язання важливих суспільних завдань, захисту простої людини від сваволі державного бюрократичного апарату.

Ця проблема давня, можливо, вона має такий же вік, як і сама журналістика. Наприклад, понад століття тому, у далекому вже 1891 р., між Іваном Франком і Михайлом Драгомановим зав’язалася дискусія з приводу інформаційного чи аналітичного вибору в журналістиці.І. Франко, прикро вражений конфіскацією прокуратурою гострої публіцистичної статті М. Драгоманова в газеті «Хлібороб», висловився за такі дві засади журналістської творчості: «1) писати річі наукові без публіцистичного вістря,

анавіть без усякого вістря, т. є. говорити і не договорювати до крайнього слова, 2) писати річі суцільні, зв’язані одні з одним, але без спільного титулу, а по змозі писати так, щоби преміси [повідомлення. – І. М.] були осібно, а виводи осібно»1. М. Драгоманов, однак, вступив у полеміку з колегою. «З приводу пропавшої статті в «Хліборобі» я б з Вами поспорив, – писав він у відпо-

1 І. Франко до М. Драгоманова від 15 вересня 1891 р.//Збірник ІсторичноФілологічного Відділу ВУАН. – К., 1928. – № 52: Матеріали для культурної й громадської історії Західної України. – Т. 1: Листування І. Франка і М. Драгома-

нова. – С. 361.

118

Журналістика як масово-інформаційна діяльність

відь на пропозиції І. Франка.– Для народу простого так писати не можна. Це ми, книжники, намуштровані факти в однім місці читати, а виводи в другім, або «читати поміж рядків», – а прості люди цієї науки не мають»1. Під «простими людьми», звичайно ж, у термінології сучасної теорії комунікації, розумівся масовий читач. В українській суспільній свідомості журналістика завжди сприймалася як модель аналітичної діяльності, у якій факти і висновки не розкладаються на різні полички, публіцистичні ідеї не ховаються у підтекст, навпаки увиразнюються, старанно обґрунтовуються й аргументуються, підносяться публіці в легкій для сприйняття образній формі.

Отже, інформація в журналістиці – це не просто новини, а працюючі повідомлення, це новини, що увійшли в свідомість і вплинули на аудиторію в розрахованому автором напрямі. Журналістика – це прагматична, спонукальна інформація. Саме це робить її масовою.

Условосполученні «масова інформація» складник «масовий» означає зовсім не низької якості, не ширвжитковий. На перший же план висуваються такі ознаки масовості:

1. Спрямованість на масу (на все населення) при відсутності безпосереднього контакту, незалежно від розмірів

іпросторової розосередженості аудиторії. Слід при цьому мати на увазі відносність поняття «масовості». Особливо великі тиражі й справді називаються «масовими», але здебільшого така ситуація характерна для тоталітарних країн, де існує монополія держави чи партії на розвиток преси і поширення інформації. Наприклад, у Радянському Союзі центральні газети «Правда», «Известия», «Труд» видавалися величезними накладами 15–20 млн примірників; але реальна причина таких високих тиражів полягала в примусовій передплаті на ці видання; передплачувати їх були зобов’язані усі члени партії, вчителі, працівники науково-дослідних інститутів, викладачі вищих закладів освіти та студенти і т. д.

Уринкових же умовах, унаслідок вільної конкуренції народжується й існує велика кількість газет і журналів з меншими тиражами. Зменшення тиражів, але збільшення кількості видань сприяє більш повному задоволенню інформаційних по-

1 Драгоманов до Франка від 22 вересня 1891 р.//Там само. – С. 363.

119

РОЗДІЛ П’ЯТИЙ

треб громадян, «масовому» охопленню населення інформацією, забезпечує можливість вибору періодичних видань за політичною спрямованістю чи інтересами.

Тираж слід співвідносити з розмірами розрахункової аудиторії. Дві тисячі примірників – малий наклад для України й навіть для Харкова, але для Харківського національного університету імені В.Н. Каразіна, у якому саме таким накладом виходить внутрішня газета «Харківський університет», це тираж масовий.

Так само масовим є тираж у п’ять-шість тисяч для районної газети, що видається в районі зі загальною кількістю населення 40–50 тис. мешканців. Наприклад, у конкурсі «Часопис», що його проводить щороку до Дня журналіста Харківська обласна державна адміністрація та Харківське обласна організація Спілки журналістів України, у 2000 р. в номінації «Читацькі симпатії» експертна комісія відзначила Кегичівську районну газету «Наш край». Її разовий тираж склав 2165 примірників. Нібито

вабсолютних вимірах він малий. Але в Кегичівському районі Харківської області проживає 25,6 тис. мешканців. У розрахунку на 1 тис. населення газета виявилася найбільш масовою.

2.Відповідність до потреб маси в інформації. Журналістика зорієнтована переважно на загальнозначиму інформацію, змістом якої є відображення життєдіяльності суспільства

вповідомленнях, відомостях, знаннях. Журналістика спрямована на забезпечення інформаційних потреб населення в ідеологічній, суспільно-політичній, науково-технічній, економічній, культурній та ін. сферах. Засобом безпосереднього обміну інформацією між людьми є спілкування. Журналістика і є головним комунікативним каналом, що забезпечує обмін інформацією в найрізноманітніших сферах. Вона є масовою, бо соціальна інформація, що створюється журналістами й поширюється через канали масової комунікації, становить інтерес для всього суспільства, є загальноцікавою.

3.Прагнення до консолідації, тобто вироблення спільної для багатьох позиції. Формуючи громадську думку навколо найважливіших проблем суспільного буття, журналістика сприяє об’єднанню людей за поглядами й інтересами. Обговорення проблем і вироблення спільної позиції щодо їх розв’язання консолідує націю, дає кожному громадянинові відчуття плеча, відчуття своєї несамотності в світі. Журналістика – це органи

120