731808_BC732_mihaylin_i_l_osnovi_zhurnalistiki

Метод журналістики

В. В. Різун взагалі кваліфікує журналіста як «мовну особистість», адже «реальним засобом соціального управління для журналіста є мовний твір – продукт його мовної активності, а саме мовної діяльності»1. Звичайна людина, що приходить у журналістику, повинна в процесі навчання професії вийти на новий рівень мовного розвитку, який можна назвати рівнем усвідомлення власного мовлення і своєї мовної діяльності. Журналістська праця неможлива без особливої і обов’язкової її складової – створення журналістських матеріалів, тобто журналістської творчості. Автор категорично, але цілком слушно твердить: «Для журналіста мовлення – самоціль, оскільки перед ним стоїть редакційне завдання: створити текст про когось або про щось»2.

А відтак, скільки б у сучасному світі не говорилося про дефілологізацію журналістики, це завжди слід сприймати в метафоричному сенсі, як свідчення того, що самого знання мови сьогодні для успіху в цій сфері замало. Професія журналіста вимагає ще й ґрунтовних знань у галузі політології, економіки, соціології, філософії та ін. гуманітарних дисциплін. Але ця вимога не перекреслює необхідності глибоко й досконало знати мову – першооснову журналістської творчості. Над збагаченням свого мовного інструментарію журналіст мусить працювати все життя.

Полемічність практичного мислення спричинює потребу для журналіста часто звертатися до такого прийому ведення дискусії, як доведення хибності аргументів і умовиводів опонента, завдяки чому досягається спростування його позиції.

Існують такі способи спростувань:

1)заперечення тези опонента на підставі доведення її хибності;

2)відхилення аргументів, наведених прибічниками іншої

точки зору на підтвердження хибної тези; З) встановлення відсутності зв’язку між аргументами й те-

зою, на підставі чого робиться висновок про помилковість концепції опонента в цілому.

Журналіст – завжди практик, його мислення емпіричне. Це мислення над фактами і явищами, доступними прямому сприй-

1 Різун В. В. Моделювання і технологія редакторських систем/В. В. Різун. – К.: Інститут системних досліджень освіти, Інститут журналістики Київського університету, 1995. – С. 45.

2 Там само. – С. 46.

281

РОЗДІЛ ДВАНАДЦЯТИЙ

няттю. Журналістика універсальна, синтетична, вона вимагає від журналіста мобілізації всіх його творчих можливостей, які можуть пролягати як у площині художнього, так і наукового мислення.

СЛОВНИК МОЛОДОГО ЖУРНАЛІСТА

ЗАПИСНИК ЖУРНАЛІСТА – зошит чи блокнот, у який журналіст заносить факти, прізвища, дати, висловлювання об’єкта під час інтерв’ю, свої спостереження й роздуми над життям, характерні події і явища, почуті, вичитані чи вдало самим придумані вислови, афоризми, назви та інше.

Характер цих записів залежить від завдань, що стоять перед журналістом, властивостей його пам’яті, від звичок і способів збирання та накопичення матеріалу для майбутнього журналістського твору. Майже всі журналісти користуються записниками, хоч останнім часом їх витісняють диктофони. Записи сприяють поглибленню знань про потрібну журналістові сферу життя, виробляють уміння відбирати найбільш характерні факти, підвищують спостережливість, шліфують майстерність, вчать повсякчасній професійній роботі над словом. Зрозуміло, що далеко не всі записи використовуються в журналістському творі. Але ведення їх – важливий елемент професійної діяльності журналіста.

Упрактичній роботі слід розрізняти стратегічний і тактичний записники. У стратегічний – заносяться перспективні теми і проблеми майбутніх журналістських творів, вдалі вислови, що можуть бути використані як заголовки чи епіграфи, міркування, які можуть правити за висновкові роздуми з приводу конкретних подій, цитати з художніх, публіцистичних та наукових творів і т. д.

Утактичний – заносяться розмови й бесіди під час проведення конкретного журналістського розслідування, фіксуються висловлювання героїв (чи антигероїв) майбутнього твору, цифри, факти, прізвища, дати. Це блокнот оперативної інформації. Вік такого записника короткий, він швидко відправляється до архіву.

282

Метод журналістики

За спогадами Ю. Мокрієва, Костянтин Паустовський навіть під час відпочинку, на прогулянці, не розлучався із записником, занотовуючи туди свої нові спостереження і враження, влучні словесні формули. Розповівши якось співбесідникам цікаву історію і почувши їх пораду написати про це, він відповів: «Може й напишу. У всякому разі в записній книжці у мене вже воно є… […] Записна книжка… – продовжував. – Хтось зрівняв її з етюдниками художника. Може, це й справді так. Хоча, скажу вам, записати слово все ж таки легше, ніж схопити й зафіксувати на полотні фарби природи»1.

У романі Леоніда Жуховицького «Зупинитися, озирнутися» (1973) описано переглядання журналістом-оповідачем свого записника, привезеного з відрядження. Цей епізод прикметний не лише констатацією певних фактів, але й наведенням перебігу думок, що виникають у газетяра при роботі із записником. «Я відсунув склянку з квітами, сів на підвіконня і дістав з кишені блокнот. Він був пом’ятий і брудний,– читаємо в романі. – У журналістських блокнотів узагалі коротке життя – одна поїздка. Ось і цей був увесь пописаний і покреслений, останній запис виліз на обкладинку.

Я став переглядати блокнот. Деякі фрази були підкреслені, іноді навіть двома рисками, а збоку ще стояв знак оклику. Але тепер цим поміткам не варто було особливо вірити: на місці здається важливим одне, а коли під руками весь матеріал – інше. Я розбирався в кляузній квартирній справі, говорив з десятками потрібних і непотрібних людей, кожен з них залишив хоча б рядок у блокноті.

Зовсім не обов’язково було записувати стільки. У мене гарна пам’ять, і за бажання я міг би навіть зараз написати нарис, узагалі не заглядаючи в блокнот. Раніше я так і робив. Я брав пам’яттю, витрачав її, не рахуючи, – перші свої нариси взагалі складав у голові як вірші. Але я збирався жити довго і працювати багато, а голова в людини одна – тому тепер я заощаджував свою пам’ять, як розумний майстровий береже інструмент. Пам’ять – хліб газетяра, головне при збиранні матеріалу. Ще важлива ерудиція.

1 Мокрієв Ю. Таке близьке…: спогади./Юрій Мокрієв – К.: Рад. письменник,

1974. – С. 181.

283

РОЗДІЛ ДВАНАДЦЯТИЙ

Я відшукав у кишені червоний олівець і заново підкреслив найбільш істотне. Тепер залишалося написати»1.

Досвід головного героя роману Георгія Неспанова свідчить про такі важливі засади журналістської праці: 1) у журналістській інформації немає нічого зайвого чи неважливого, усе має бути старанно записане, зафіксоване; адже завдяки документалізму газетярство і відрізняється від інших видів творчості, а забезпечення документальності можливе лише за умов автентичного відтворення висловлювань, позицій, поглядів, що їх фіксує в своєму записнику журналіст; 2) не намагайтеся працювати над журналістським твором до цілковитого завершення збирання матеріалу; це два різних етапи творчої праці журналіста: збирання інформації та написання твору; лише завершення першого етапу озброює журналіста остаточною, перевіреною концепцією; не витрачайте час і зусилля на гіпотези, які можуть виявитися марними і розваляться від бесіди з наступним інформатором; 3) якою б гарною пам’яттю ви не володіли, заощаджуйте її, користуйтеся записником, знайте, що можливості людської пам’яті обмежені.

КОНВЕРГЕНТНА РЕДАКЦІЯ (від лат. cоnvergentio – наближення, зближення) – організація роботи колективу журналістів у такий спосіб, коли матеріали створюються передусім для електронної версії часопису, а вже потім надаються для інших технічних каналів комунікації – паперових газет, телебачення чи радіомовлення. Головний смисл конвергентної редакції – в обслуговуванні одночасно усіх каналів поширення інформації, але електронному ресурсу надається пріоритет через його надоперативність. Журналіст, сидячи на події за портативним комп’ютером, спочатку виготовляє коротку замітку й негайно розміщує її на постійно оновлюваній стрічці новин; цей текст звучить на радіо й на телебаченні в новинах; далі автор береться за виготовлення більш докладного повідомлення, супроводжує його фотографіями; потім звертається за коментарем до незалежного експерта; потім бере розгорнуте інтерв’ю в провідного ньюзмейкера і т. д. Усі ці тексти в міру

1 Жуховицкий Л. Остановиться, оглянуться…: роман/Леонид Жуховицкий.–

М.: Сов. Россия, 1986. – С. 6.

284

Метод журналістики

їх появи розміщуються в мережі. Для паперової газети з цих кількох текстів виготовляється аналітична стаття, яка подає подію в усій її глибині, контекстних зв’язках тощо. Ця версія вміщується в електронній версії паперової газети. Таким чином, електронний текст розглядається як головний, а інші як його версії.

n

285

РОЗДІЛ ТРИНАДЦЯТИЙ

ЖУРНАЛІСТИКА ЯК ТВОРЧІСТЬ

Обов’язки журналіста в справі виготовлення інформації.

Умови спеціалізації журналіста. Семантичний, синтаксичний

та прагматичний аспекти творчості. Зміст і форма журналістського твору.

Аналітико-інтегруюча праця журналіста. Вимоги до роботи з фактом.

Процес аналізу причиново-наслідкового зв’язку. Форми аналізу. Чинники змістово-формальної єдності. Редакторська діяльність як творчість

b

РОЗДІЛ ТРИНАДЦЯТИЙ

Суб’єктом масово-інформаційної діяльності є журналіст. У якій би галузі журналістики він не працював, його праця

завжди пов’язана з творчістю. Саме так її і треба сприймати. Про прагматизм цього виду творчої діяльності говорять так

багато, що створюється враження, ніби журналістика в цілому не самодостатня, вона ніби не мета, а засіб досягнення якихось інших цілей, які лежать поза нею: перенесення інформації від індивідуального джерела до масового споживача, формування

впевному напрямку громадської думки, забезпечення прийняття конкретних урядових рішень. А відтак, побутує думка: результат творчості журналіста – не сам матеріал, а спричинений ним ефект.

Це так лише почасти. Адже кожен журналіст береться за перо

впотребі творчості, у пошуку самовираження. Щодня підписуючи своїм ім’ям журналістські твори, він має на меті описати соціальне довкілля, повідомити читачам про найважливіші актуальні новини, розповісти про долі своїх героїв, їхні думки й почування, а, можливо, оприлюднити правду й про себе. А це вже така висока мета, задля якої варто жити й працювати, хоч би цей конкретний журналіст і не домігся прийняття за своїми публікаціями урядових ухвал.

Журналістика завжди балансує між творчістю й ремеслом. Вона ремесло тому, що має ужитковий характер, спрямована на досягнення очікуваного результату, пов’язаного з формуванням громадської думки в певному напрямку, із службовим характером діяльності журналіста. Журналістика – це творчість тому, що пов’язана з народженням нових духовних сутностей, із створенням раніше неіснуючих, невідомих, суспільно-корисних цінностей.

Сучасна газета чи журнал, радіопрограма чи телепередача – продукт колективної творчості, але це не знімає проблему таланту, творчої індивідуальності в журналістській праці. Яскрава особистість, що має глибокі знання, уміння викладати інформацію просто й зрозуміло, гарну мову, загальнолюдську привабливість, потрібна в будь-якій галузі журналістики.

Професійні обов’язки журналіста в справі виготовлення інформації можуть бути зведені до такого.

1.Участь у плануванні, поточному й перспективному, що включає висунення своїх оригінальних ідей, пошук інформації,

288

Журналістика як творчість

жанрового розв’язання матеріалу, проведення інформаційних кампаній, відкриття нових рубрик, оновлення оформлення видання.

Молоді журналісти іноді ставлять не позбавлене змісту питання: хіба можна планувати новини? А якщо некеровані самі новини, то як же можна керувати їх висвітленням? Насправді ж досвідчений журналіст знає, що в суспільстві існує величезна кількість прогнозованих подій і очікуваних новин, які підлягають висвітленню в його газеті. Раз на два місяці відбувається сесія міської ради, попередньо плануються відвідання міста Президентом чи Головою кабінету міністрів, театр завершує підготовку нової вистави і на певну конкретну дату призначена її прем’єра, у конкретну дату розпочинається навчальний рік і опалювальний сезон, за наперед складеним календарем відбуваються матчі футбольного чемпіонату і т. д.

Виявляється, багато подій прогнозовані. Вони й підштовхують журналіста до цілеспрямованого, а не стихійного пошуку новин. Гарний журналіст завжди планує свою роботу, він знає, про що буде писати завтра, післязавтра і на третій день. З процесу планування розпочинається творчість Це її перший щабель. Що краще журналіст уявляє своє найближче й віддалене майбутнє, тим легше йому здійснювати свої професійні функції.

2. Організаторська робота передбачає налагодження контактів з усіма, хто може постачати новини, інформувати про майбутні подiї, брати участь у виявленні проблем та пошуку шляхів їхнього розв’язання. Іншими словами, до цього виду обов’язків журналіста відноситься створення ним міцної джерельної мережі для своєї масово-інформаційної діяльності та постійне її поповнення й вдосконалення. Сюди ж належить робота з позаштатними авторами, та утворення каналів зворотного зв’язку (тобто від читачiв до газети).

Джерельна мережа – основа професійної діяльності журналіста, до неї він звертається щодня для збирання новин або перевірки достовірності вже віднайдених фактів. База джерел (ньоюзмейкерів) складається з урядовців, учених, керівників і рядових спеціалістів, що працюють у галузі тематичної спеціалізації журналіста. До них щоденно звертається автор у пошуку новин, консультується з важливих питань громадського життя, просить прокоментувати ту чи іншу подію. Розгалуженість мережі дже-

289

РОЗДІЛ ТРИНАДЦЯТИЙ

рел визначає рівень кваліфікації журналіста. Вона у висококласного журналіста настільки широка, що кожний день до нього звертаються самі джерела, щоб поділитися корисною й цікавою інформацією.

3.Участь у підготовці до випуску інформації: створення власних інформаційних текстів. Звернімо увагу майбутнього журналіста, що розпочинається цей етап після завершення збирання інформації, тоді, коли джерела інформації випорожнені, журналіст познайомився з усіма можливими версіями подій, витлумаченнями фактів спеціалістами. Лише тоді він має право взятися за створення власного журналістського твору.

Журналіста відзначає уміння писати в будь-яких умовах. Добре, якщо в нього є кабінет вдома і в редакції, диктофон і персональний комп’ютер. Усе це полегшує творчу працю і робить

їїкомфортною. Але журналіст спроможний писати свої журналістські твори і на підвіконні в установі, і на коліні в полі, і на столику вагонного купе, і у «вулкані Етни», як образно висловився письменник Сава Дангулов у романі «Кузнецький міст». Необхідність працювати в будь-яких умовах викликана такою якістю журналістики, як оперативність. Успіх справи тут вирішуються часом не тим, хто краще напише, а тим, хто перший встигне повідомити важливу новину. Журналіст не має права чекати натхнення, потрапити у творчий застій. Він повинен бути готовий завжди видати кінцевий продукт творчості – журналістський текст.

4.Аналіз власної діяльності, що може мати індивідуальний i колективний характер, здійснюватися на самоті чи на різного роду «летючках», нарадах. Журналіст кожну свою публікацію мусить сприймати як маленьке чудо, цінувати кожне слово, що з’являється за його підписом. Нову публікацію він повинен уважно перечитати, проаналізувати редакторські виправлення, якщо такі мали місце, ще раз замислитися над тим, чи всі інформаційні джерела він використав для створення цього матеріалу, чи правильно побудував композиційно свій текст, чи всі аргументи навів для доведення своєї позиції.

У редакціях, де працюють професіонали, існує практика, виправдана досвідом багатьох поколінь працівників мас-медіа, проводити творчі наради з питань планування та обговорення опублікованих чисел. На цих нарадах журналісти в своєму ко-

290