Клас саговникові

Клас саговникові класу саговникові — Суcadopsida — це рослини головним чином тропічних і субтропічних областей. Сучасні саговникові поділяються на 10 родів і близько 100 видів, які зовні схожі на пальми і можуть досягати висоти 18 м. їх стебло густо вкрите основами опалих листків. Серцевина стебел велика, в її клітинах відкладаються запасні речовини (звичайно крохмаль). Листки зібрані пучком і знаходяться на верхівці стебел. Вони великі, перисторозсічені, зелені, асимілюючі. Спорангії розташовуються на споролистках, що також розміщені на верхівці рослини. Рослини дводомні. Характерним представником цього відділу є саговник — Сусas геvoluta із стрижневою кореневою системою і пучком великих перисторозсічених листків на верхівці. Батьківщина саговнику — південна Японія; у нашій країні його культивують на Чорноморському узбережжі. Саговник розмножується вегетативно і статево. Вегетативне розмноження здійснюється за допомогою бруньок, які утворюються на стеблі, відпадають і вкорінюються. Статеве розмноження відбувається по типу голонасінних. Видові особливості саговнику полягають у тому, що його пилок триклітин- ний, а із антеридіальної клітини утворюється два багатоджгутикових великих рухливих сперматозоїда. Крохмаль, який відкладається в клітинах серцевини стебла, раніше використовували для виготовлення сагових круп, що мали харчове й дієтичне значення.

Клас гінкгові

До складу класу гінкгові — Ginkgoopsida належить лише один вид — гінкго дволопатеве — Gingo biloba. Гінкго ростуть у Китаї та Японії, де їх висаджують біля храмів. Протягом останніх 150 років гінкго культивують у парках помірних областей світу. Ця рослина дуже стійка до забруднення повітря. Гінкго являє собою красиве, велике, дводомне листопадне дерево заввишки до 40 м з гладенькою, темно-сірою корою. В його кроні є вкорочені й видовжені пагони. На вкорочених пагонах містяться листки з більш-менш цільною трикутною листковидною пластинкою, а на видовжених і у проростків — з глибокою виямкою на верхівці, що ділить пластинку листка на дві лопаті. Восени перед листопадом листки гінкго забарвлюються в золотавий колір. Гінкго розмножуються вегетативно і статевим способом. Статеве розмноження звичайне для голонасінних з такими видовими особливостями: насінні зачатки розміщуються попарно на кінцях коротких пагінців, а восени утворюється насіння з м'ясистим покривом і шаром клітин із здерев'янілими оболонками, що оточує зародок і ендосперм. Це робить їх схожими на плід кістянку. Зародок має дві сім'ядолі. В соковитих покривах насіння міститься масляна кислота, що зумовлює їх неприємний запах. Пиляки утворюються на мікроспоролистках, зібраних у сережки¹.

Клас хвойні

Клас хвойні — Ріпоpsidа серед голонасінних найбільш поширений і найбільш багатий на представників. Свою назву цей клас отримав від назви листків — хвої. Остання являє собою голковид-ні або шиловидні утворення, що звичайно живуть два—чотири роки і мають ряд пристосувань для зменшення випаровування (кутикула, гіподерма, занурені устячка). У деяких видів хвоя щорічно опадає (модрина — Lагіх), а в деяких зберігається протягом 45 років (сосна остиста —Ріnus longaeva). Стебла хвойних мають монопо- діальний ріст, а на коренях утворюється мікориза. У всіх частинах рослин знаходяться смоляні ходи. Лише в деяких видів вони відсутні. Хвойні розмножуються статевим способом. їх насіння знаходиться в жіночих шишках, які в одних рослин розпадаються на окремі луски, у інших розкриваються при дозріванні насіння або опадають з насінням і розкриваються лише після їх сильного підігріву (сосна Банкса — P. banksiana). Клас хвойні об'єднує два підкласи: вимерлий — кордаїтиди і сучасний — хвойні, види якого мають практичне застосування.

Підклас хвойні — Pinidae об'єднує найбільш поширену групу голонасінних рослин. До неї належить 7 родин і близько 560 видів, які відіграють значну роль у формуванні рослинного покриву земної кулі. В Північній Євразії і Північній Америці вони утворюють ліси, сформовані майже чистими насадженнями одного виду. В південній півкулі хвойні найбільш поширені в помірних областях Нової Зеландії, Австралії і Південної Америки. Серед хвойних зустрічаються рослини-гіганти. Наприклад, секвоя вічнозелена (Sequoia sempervirens) досягає висоти 100 м при товщині стебла 10 м; мамонтове дерево (Sequoiadendron gigan- teum) має товщину стебла до 12 м і тривалість життя до 4 000 років. До підкласу хвойні належать родини соснові, кипарисові, тисові.

Родина соснові — Ріпасеае об'єднує 10 родів, близько 250 видів. Соснові розповсюджені в північній півкулі і заходять за Полярне коло. Єдиний вид південної півкулі — сосна Меркуза (Pinus merkusii).

Рід сосна — Pinus — найбільший в родині соснові. Він об'єднує близько 100 видів, представлених вічнозеленими стрункими, заввишки до 75 м деревами, що утворюють пагони двох видів — видовжені і вкорочені. Видовжені пагони вкриті бурими листочками — лусочками, в пазухах яких знаходяться дуже вкорочені пагони. На останніх розташовані пучками листки із 2, 3, 5 (рідше 4 або 8) хвоїнок.

Найбільш характерним представником цього роду є сосна звичайна— P. silvestris, що добре росте на піщаних грунтах, бідних на органічні речовини. Значення сосни велике й різноманітне. її деревину використовують у будівництві. Цю рослину насаджують для закріплення пісків. У медичній практиці використовують молоді, що тільки почали рости, пагони, так звані соснові бруньки. їх застосовують як сечогінний засіб, від кашлю, а також для інгаляцій при легеневих захворюваннях. Із хвої отримують соснову ефірну олію, а з пагонів — скипидар і каніфоль. Із хвої готують пасту, яку використо вують для лікування опіків, шкірних захворювань, для виробництва зубних паст, кремів. Молода хвоя сосни багата на вітамін С. Кедрова сосна, або сибірський кедр,— Р. sibiriса росте в Сибіру. В ендоспермі насіння міститься до 50 % жирної олії. Рослина багата на смоли, бальзами (терпентин, живиця), вітамін С.

У Сибіру росте також кедровий сланик — Р. pumilа, а в Криму і Закавказзі розповсюджена сосна Палласа — Р. раllasianа.

Рід модрина — Lагіх поширений у Сибіру значно більше від інших родів голонасінних. Види цього роду відрізняються від інших голонасінних тим, що хвоя їх щороку опадає. Вона м'яка, плоска, знизу з білуватими рядами продихів, розміщується пучками на вкорочених пагонах. Найбільш поширеним видом у лісах Уралу і Західного Сибіру є модрина сибірська — L. sibirica — велике дерево висотою до 40 м із сідловидно вигнутими нижніми гілками і міцною, смолистою, довговічною деревиною.

У Східному Сибіру і на Далекому Сході домінує модрина Гмеліна, або модрина даурська (L. gmelinii, або L. dahuгіса), а в середній частині Європи—модрина європейська, або опадаюча,— L. decidua.

7-

195

Кірка модрини містить до 10 % дубильних речовин, а на її стовбурі розвивається гриб — модринна губка, або трута лікарська, що має лікарські властивості. Хвоя модрини містить вітамін С. Деревина її здавна використовується як будівельний матеріал. Амфітеатри цирків Стародавнього Риму і пальові фундаменти будівель Венеції споруджувалися із деревини модрини європейської.

Рід кедр — Cedrus об'єднує чотири види вічнозелених дерев, висотою до 50 м, з сірою кіркою і розкидистою зонтиковою або пі­рамідальною кроною. їх хвоя чотиригранна, зібрана густими пуч­ками по ЗО—40 хвоїнок нд вкорочених пагонах і поодинока на ви­довжених. Шишки напрямлені вгору, з щільно прилеглими широ­кими лусками. При дозріванні насіння (на другий-третій рік) вони розпадаються. Насіння неїстивне. Анатомічна особливість дереви­ни кедра полягає в тому, що трахеїди мають облямовані пори з бахромчастим облямуванням, ядро деревини яскраво-жовте, жов- тувато-коричневе або жовтувато-червоне, а заболонь світла. Дере­вина кедра має ариєм.н.ий запах, міцна, погано колеться. Звичай­них смоляних ходів у деревині немає, але в ній утворюються пато­логічні вертикальні смоляні ходи. Представниками роду є: кедр гімалайський — С. deodara, що росте в Афганістані, Пакистані та в Індії; кедр ліванський — С. libani, розповсюджений у горах Тур- ції, в Лівані та Сирії; кедр кіпрський — С. brevifolia, який зустрі­чається в горах острова Кіпр; кедр атласький — С. atlantica, що росте в Марокко та Алжирі.

Деревина кедрів використовується в будівництві, для виготов­лення різних дерев'яних виробів і сувенірів. Усі види кедра дуже декоративні і широко використовуються для озеленення.

Рід ялиця — Abies дуже поширений у помірній зоні північної півкулі. Це великі, іноді дуже великі дерева, висотою до 100 м і до 2 м у діаметрі. У одних видів кірка тонка, гладенька, з рідкими тріщинами, що розміщуються під кутом одна до одної, і з великими смолянистими вмістищами на поверхні. У інших видів кірка товста, груба, з глибокими поздовжніми тріщинами. Смоляних ходів у деревині немає. Вони можуть утворюватись лише при пораненні дерева (травматичні смоляні ходи). Найбільш поширеним видом є ялиця сибірська — A. sibirica, що утворює майже чисті (з одного виду) ліси на Уралі, Алтаї, в Західному і частково Східному Сибіру, на півночі Монголії, в Північно-Західному і Північно-Східному Китаї.

Ялиця Нордмана, або кавказька,— A. nordmanniana характеризується високою тіньовитривалістю. її ареал охоплює напівкіль- цем південно-східну частину Чорноморського узбережжя. Дерева ялиці Нордмана — довгожителі, доживають до 700 років.

Ялиці застосовуються як будівельний матеріал, у целюлозно- паперовій промисловості, для озеленення парків (вони добре формуються, але погано переносять забруднення повітря в містах). Із хвої одержують ефірну олію, яка використовується для виготовлення штучної камфори. Хвоя багата на вітамін С. Із кори отримують бальзам; для цього звичайно використовують кору ялиці бальзамічної — A. balsamae, з якої добувають так званий канадський бальзам. Він широко застосовується в медицині й мікроскопічній техніці. Деревина ялиці білої, або європейської,— A. alba використовується для виготовлення музичних інструментів і «страсбурзького» терпентину.

Рід ялина — Рісеа об'єднує рослини переважно півночі. Вони розповсюджені як в Євразії, так і в Північній Америці. Ялини дуже тіньовитривалі, тому на них зберігаються нижні гілки, які лежать на землі і можуть укорінюватись (що звичайно не характерно для голонасінних).

Характерним видом цього роду є ялина звичайна, або європейська,— P. abies, що займає великі площі від східної частини Піренеїв до центральних областей Європи. На північному сході Європи, в Заволжі і по всьому Сибіру величезні площі займає ялина сибірська — P. obovata, яка відрізняється від ялини звичайної меншими шишками.

Декоративними видами є ялини колючі, або сріблясті, що являють собою форми двох видів американських ялин — ялини Енгельманна (P. engelmanii) і ялини колючої (P. pungens), а також золотиста і блакитна, що є формами ялини канадської (P. canadensis). Ці форми, крім декоративності, відзначаються відносною газо- і димостійкістю, що важливо для міських умов.

Значення ялин велике. їх використовують у будівництві, целюлозно-паперовій промисловості, для виготовлення музичних інструментів. їх кора містить дубильні речовини і використовується для дублення шкіри. Із деревини при сухій перегонці одержують смолу, скипидар, каніфоль тощо. Хвоя багата на вітамін С.

Родина кипарисові — Cupressaceae – кущі (можуть стелитись або бути притиснутими до землі) і невеликі дерева, але зустрічаються й дерева заввишки до 70м і товщиною стовбура до б м. Смоляних ходів у деревині немає, але є смоляні клітини — ідіобласти. Листки лусковидні або голковидні, дрібні, з однією центральною жилкою і одним смоляним канальцем під нею, розташовані супротивно, перехресно попарно або кільчасто по три, рідше по чотири. У деяких видів (яловець) луски м'ясисті і зростаються Характерним видом цієї родини є яловець звичайний — Juniperus communis. Це однодомна, вічнозелена, довговічна рослина, деревце або кущ з галузистими пагонами.

У медичній і ветеринарній практиці шишки ялівцю використо­вують як сечогінний, відхаркувальний і протимікробний засоби. На основі ефірної олії ялівцю виготовляють харчовий бальзам, який застосовують для заживлення ран.

Яловець козацький — J. sabina — це отруйна рослина. її морфологічною ознакою є м'яка хвоя.

Деякі види цього роду занесено в Червону книгу, наприклад яловець високий — J. taxifolia, яловець червоний — J. oxycedrus, яловець смердючий — J. foetidissima. До родини кипарисові належать такі відомі рослини, як кипарис пірамідальний — Cupressus sempervirens. Кипарис пірамідальний являє собою різновид кипарису вічнозеленого — С. sempervirens var. semper,virens. Це найбільш поширений в культурі вид серед 15—20 видів, що ростуть у Середземномор'ї, Сахарі, Гімалаях, на півдні Китаю і в Америці. Він культивується в Криму і на Кавказі.

Рід туя — Thuya налічує 6 видів, деякі з них широко використо­вуються в садівництві. Відомо 120 садових форм туї західної і 60 садових форм туї східної. Туя східна добре переносить несприятливі умови міст: пил, ущільнення грунту. її листки виділяють ефірну олію, що вбиває хвороботворні мікроби і тим самим оздоровлює повітря.

Родина тисові — Тахасеае належить до порядку тисові — Taxales. Вона об'єднує види, що розповсюджені здебільшого в північній півкулі. Ареал видів цієї родини розірваний. Вони ростуть і в Північній Америці, і в Європі, і в Азії. Характерним представником цієї родини є тис ягідний — Taxus baccata. Це дерева або кущі, іноді дуже великі дерева, що досягають віку 1 500 років, а окремі живуть до 4 000 років і більше.

У листках, молодих пагонах і насінні тису знаходяться ефірна олія і алкалоїд таксин, отруйний для людей, корів і коней. Зайці та олені поїдають тис і не отруюються. Птахи і дрібні звірі (куниця) поїдають насіння тису і тим сприяють його розповсюдженню. Народна медицина використовує молоді пагони тису при серцевих захворюваннях і від водобоязні. Деревина тису тверда, важка, майже не гниє, за що отримала назву «негний-дерево», а через своєрідне забарвлення деревини називається «червоним деревом».

Червоне забарвлення деревини під дією води стає яскраво-фіолетовим, а від довгого перебування у воді — майже чорним.

Деревина тису застосовується в будівництві, для столярних, токарних робіт. Тис широко використовується в зеленому будівництві. Він добре переносить стрижку й формування крони, якій можна надати різноманітної форми. Його темно-зелене за- барвленвя і червоні покрівельки дуже декоративні. Він добре переносить пересадку, забруднення повітря. Відомо 50 садових форм тису.

Клас гнетові

Рослини класу гнетові — Gnetopsida відрізняються від інших голонасінних наявністю судин у вторинній деревині, дихазіальним галуженням стробілів, наявністю схожого на оцвітину покриву навколо стробілів, ознаками минулої двостатевості стробілів, видовженими мікрокапілярними трубками, утвореними і'нтегументами насінних зачатків, двосім'ядольними зародками, супротивним розміщенням листків і відсутністю смоляних ходів. До класу гнетові належить родина ефедрові — Ephedraceae, види якої є більш або менш ксерофільними і напівксерофільними рослинами, що ростуть у пустелях, напівпустелях, степах і рідколіссі, на піщаних і скелястих місцях.

До цієї родини належать ефедра хвощова — Ephedra equisetinа і ефедра двоколоскова— Е. distachya - широко розповсюджені в Середній Азії. В їх пагонах знаходиться алкалоїд ефедрин, який застосовується в медичній практиці при зниженому кров'яному тиску (гіпотонії), бронхіальній астмі, коклюші; він є складовою крапель для носа і очей. Препарати ефедрину зберігаються за списком Б.

Відділ покритонасінні, або квіткові,— Агіозрегтае, або Magnoliophytа, займає найвищий щабель в еволюційному розвитку рослинного світу. Він «об'єднує 533 родини, близько 13 000 родів і 250 000—300 000 видів, які панують на більшій частині суходолу нашої планети і відіграють вирішальну роль у формуванні рослинного покриву. Види покритонасінних складають основну частину наземної фітомаси і забезпечують можливість існування людини. Квіткові рослини ростуть у всіх кліматичних зонах і в найрізноманітніших екологічних умовах.

Велика різноманітність покритонасінних пояснює їх високу пристосованість до різних умов існування. Покритонасінні — наймолодша прогресивна група рослин, що інтенсивно розвивається. У багатьох видів покритонасінних збереглись ознаки голонасінних, що є доказом їх загального походження. До цих ознак належать: чергування гаплоїдного і диплоїдного поколінь з домінуванням спорофіта; втрата гаметофітами самостійності і залежність їх існування від спорофіта; характер розміщення частин квітки і плодів на квітколожі у деяких видів покритонасінних (магнолія), що подібний до розміщення насінних лусок у шишок голонасінних; наявність трахеїд з облямованими порами і смоляних ходів у деревині; наявність вічнозелених форм у покритонасінних. Ознаками, що відрізняють покритонасінні від голонасінних, є: наявність квітки і маточки, що утворилась внаслідок зростання плодолистків (мегаспоролистків), а також плоду, що формується із зав'язі маточки після запліднення; утворення насіння всередині плоду, оплодень якого захищає його від механічних пошкоджень і забезпечує зародок вологою та живленням на перших етапах його розвитку; більша, ніж у голонасінних, редукція гаметофітів. Чоловічий гаметофіт (пилок) у покритонасінних складається з двох клітин, одна з яких є генеративною і при поділі утворює два безджгутикових спермія. Жіночий гаметофіт складається переважно з семи клітин і називається зародковим мішком. Архегонії на жіночому гаметофіті не утворюються. Замість них формується яйцевий апарат з яйцеклітини і двох синергід. Крім того, відмінними

. Клас двосім'ядольні, або магноліопсіди

Клас двосім'ядольні, або магноліопсіди,— Dicotylédones, або Magnoliopsida, об'єднує 8 підкласів: магноліїди — Magnoliidae, ранункуліди — Ranunculidae, каріофіліди — Caryophyllidae, гамамелідіди — Hamamelididae, діленіїди — Dilleniidae, розіди — Rosidae, ламіїди — Lamiidae, астеріди — Asteridae. Ці підкласи (містять 429 родин, близько 10 000 родів і 190 000 видів.

Підклас ранункуліди

Види підкласу ранункуліди — Ranunculidae близькі до видів підкласу магноліїди, але більш просунуті еволюційно. Серед них переважають трав'янисті рослини і немає безсудинних форм.

Родина жовтецеві. До цієї родини — Ranunculaceae належить близько 50 родів і понад 2 000 видів, розповсюджених головним чином в областях помірного і холодного клімату. Представники родини — це трав'янисті рослини (наземні і водні), рідше напівкущі, невеликі кущі або ліани з простими, черговими (рідко супротивними) листками без прилистків. Представником родини, що використовується в медичній практиці, є чемерник кавказький — Helleborus caucasicus невелика багаторічна трав'яниста рослина з коротким товстим багатоголовим кореневищем і товстими придатковими коренями.

Плід — складна листянка. Чемерник кавказький росте в гірських лісах Західного Кавказу і в Малій Азії.

Чемерник червонуватий — Н. purpuacens відрізняється від чемерника кавказького тим, що його листки розсічені на 5—7 часток, які, в свою чергу, розділені ще на 2—3 пальчасті частки. Цей вид росте в листяних лісах Західної України і в Західній Європі. Обидва чемерники отруйні, містять серцеві глікозиди, які за характером дії близькі до строфантину.

Аконіт отруйний — Aconitum napellus — багаторічна трав'яниста рослина. її підземним органом є два бульбокорені. Плід — складна листянка. Росте аконіт отруйний у горах середньої Європи, розводиться в парках як декоративна рослина. Це дуже отруйна рослина, містить алкалоїди; особливо багаті на них коренебульби. Аконіт застосовують як знеболюючий засіб при подагрі, ревматизмі, радикуліті. З такою ж метою використовують й інші види аконітів: аконіт каракольський — Aconitum caracolicum, аконіт джунгарський — А. soongoricum, що ростуть у вологих гірських лісах Середньої Азії і в горах Тянь-Шаню. Від аконіту отруйного ці види відрізняються тим, що їх підземний орган складається з ланцюжка коренебульб (до 15 штук).

Дельфіній високий — Delphinium elatum — це багаторічна трав'яниста рослина з пальчастороздільними або пальчасторозсіченими, в обрисах округлими листками. Плід — складна листянка. Дельфіній високий росте в лісній зоні Східної Європи і в Сибі­ру, часто розводиться в садах і парках. У всіх частинах рослини знаходяться алкалоїди курареподібної дії. Такі ж алкалоїди притаманні й іншим видам цього роду: дельфінію півбородатому — D. semibarbatum — з жовтими квітками, дельфінію сплутаному — D. confusum — з фіолетовими квітками і густим опушенням листків і чашолистків, дельфінію сітчастоплідному—D. dictyocarpum — з темно-синіми квітками і блакитними або білуватими нектарниками і стамінодіями.

Сокирки польові, або зозулині черевички,— Consolida regalis — однорічна рослина з галузистим стеблом заввишки до 70 см. Плід листянка. Сокирки поширені скрізь, як польовий бур'ян, що засмічує зернові культури. Але ця рослина розводиться як декоративна. У її надземній частині є кілька алкалоїдів. Народна медицина використовує віночки сокирок як сечогінний і протиглисний засоби, а також у вигляді примочок при запаленні очей. Види роду калюжниця — Саltha являють собою багаторічні трави. Плід апокарпний — складна листянка.

Калюжниця росте на болотах і на луках у помірній зоні Східної і Західної Європи.

Народна медицина використовує листя цієї рослини при опіках, а препарати із трави — при „захворюваннях шкіри.

Види роду купальниця — Trollius — це багаторічні трав'янисті рослини з досить великими, кулястими лимонно-жовтими квітками, із забарвленими пелюстковидними чашолистками і пелюстками, що перетворились на вузькі оранжеві нектарники. Плід — складна листянка. Найбільш поширений вид — купальниця європейська— Trollius europaeus, яка здавна введена в культуру як декоративна рослина. Види роду чорнушка — Nigella — це однорічні рослини з простими перисторозсіченими на вузькі, майже нитко- видні частки листками і поодинокими синіми, блакитними, рідше білими або блідо-рожевими квітками. Плід коробочко- видний, ценокарпний, складається із п'яти зрослих листянок.Чорнушки розповсюджені в Південній Європі.

У медичній практиці використовується чорнушка дамаська — Nigella damascena. її насіння застосовують як сечогінний засіб і при жіночих захворюваннях, а також як прянощі в хлібопечінні, при солінні, квашенні. Від досить поширеного виду — чорнушки посівної — Nigella sativa чорнушка дамаська відрізняється більш вузькими (вузьколінійними) листками і наявністю покривала із зближених верхівкових листків навколо квітки.

Горицвіт весняний — Adonis vernalis — багаторічна трав'яниста рослина, з товстим темно-бурим кореневищем.Плід — складна сім'янка. Уся рослина отруйна, що зумовлено наявністю в ній серцевих глікозидів. Росте горицвіт дико в лісостепу і в степовій зоні Східної Європи, в Сибіру на схилах, лісових луках, серед кущів.

У медицині застосовують надземну частину рослини, збираючи її в період цвітіння (квітень — травень) і використовуючи як серцевий засіб. До родини жовтецеві належить великий рід жовтець — Ranunculus, що об'єднує близько 600 видів, розповсюджених по всіх континентах і часто домінуючих у рослинному покриві. Жовтеці — це багаторічні трави з простими, розчленованими, довгочерешковими прикореневими і нижніми стебловими і сидячими верхівковими листками. Плід складний апокарпний — складна сім'янка. Всі жовтеці — отруйні рослини. Деякі з них, наприклад жовтець їдкий — Ranunculus acris, використовують як бактерицидний і фунгіцидний засоби для лікування гнійних і важкозагоюваних ран. Бактерицидними і фунгіцидними властивостями характеризуються також види родів сон — Pulsatilla і ломиніс — Clematis. Види роду рутвиця—Thalictrum: Th. minus — рутвиця мала, Th. aquilegifolium — рутвиця орликолиста, Th. foetidum — рутвиця смердюча містять речовини глікозидного характеру і застосовуються для зниження кров'яного тиску, при захворюваннях шкіри, жовтусі, епілепсії та інших захворюваннях. Декоративними рослинами цієї родини є орлики — Aquilegia, ане­мони — Anemone, купальниці — Trollius.

Родина макові — Papaveraceae — об'єднує 26 родів і близько 250 видів, розповсюджених головним чином у країнах північної півкулі — в Євразії та Північній Америці. Це звичайно трав'янисті рослини, рідко кущі або невеликі дерева. Плід ценокарпний: коробочка, що може бути різної фор­ми і розкриватися по-різному. Насіння багато, воно дрібне, з олій­ним ендоспермом.

Найбільш характерним представником родини є мак снотвор­ний— Papaver somniferum. Це культивована одно­річна рослина з широкопродовгуватими, двоякозубчастими лист­ками. Вся рослина, крім насіння, отруйна, що зумовлено наявністю алкалоїдів. Основні плантації маку снотворного були в Малій Азії, Ірані, Туреччині, Киргизії та Казахстані. Зараз його культура, у зв'язку з поширенням наркоманії, заборонена. Необхідна кількість маку культивується лише в спеціальних господарствах. У медичній практиці застосовується засохлий молочний сік маку — опій як заспокійливий і болетамувальний засіб.

Мак дикий — Papaver rhoeas — однорічна рослина, бур'ян. В медицині пелюстки маку дикого використовуються від кашлю.

Мак східний — P. orientale являє собою багаторічну трав'я­нисту рослину з великими червоними квітками. Його культивують як декоративну рослину.

Чистотіл великий — Chelidonium majus — це бага­торічна трав'яниста рослина з коротким кореневищем і стрижне­вим галузистим коренем. У всіх частинах рослини знаходиться жовтий або оранжевий молочний сік, що містить алкалоїди. Чистотіл росте в Європі, Сибіру, зустрічається в Середній Азії. У медицині чистотіл застосовується для лікування туберку­льозу, захворювань шкіри, для виведення бородавок, а також як жовчогінний засіб.

Підклас каріофіліди

Види підкласу каріофіліди — Саryophyllidае — це в основному трав'янисті рослини і кущі з ценокарпним гінецеєм, зігнутим пери­ферійним зародком і периспермом. Наявність у примітивних видів цього підкласу апокарпного гінецея споріднює його з підкласом магноліїди.

Родина гречкові. До родини гречкові — Polygonaceae нале­жить 40 родів і близько 900 видів, широко розповсюджених майже по всій земній кулі. Це трави, кущі або ліани, рідко невеликі дере­ва. Плід псевдомонокарпний, тригранний, іноді крилатий горішок. Насіння містить борошнистий ендосперм. Типовим для родини є вид гречка звичайна — Fagopyrum sagittatum. Це однорічна рослина з червонуватим заввишки ЗО— 70 см стеблом. Плід — псевдомонокарпний тригранний бурий горішок. Батьківщиною гречки є Східна Азія. Ця культура широко куль­тивується в Україні та інших країнах. Очищені від оплоднів плоди гречки відомі в ужитку під назвою «гречана крупа», вони є цінним продуктом харчування.

Із квітучих верхівок гречки одержують глікозид рутин, який застосовується при захворюваннях, пов'язаних з підвищеною про­никливістю судин і їх ламкістю, а також для зниження кров'яного тиску.

Гірчак зміїний, ракові шийки, або змійовик — Polygonum bistorta — це багаторічна трав'яниста рослина з товстим зігнутим червонуватим кореневищем. Плід — горішок.

Росте гірчак зміїний скрізь на вологих луках, вздовж річок, у чагарниках, на торфовищах, іноді зустрічається в лісотундрі та тундрі.

У медицині використовується його кореневище як в'яжучий засіб. Рослина медоносна.

Гірчак перцевий, або водяний перець— Polygonum hydropiper — це однорічна рослина з галузистим червоніючим восени, лежачим або підведеним стеблом заввишки 10—70 см, видовжено ланцетними листками, часто з чорними залозистими крапками з нижнього боку. Плід — горішок.

Рослина розповсюджена скрізь (крім півночі) на зволоже­них місцях, по берегах річок, канавах. її сира трава має смак перцю.

У медичній практиці використовується надземна частина рослини як кровоспинний засіб. Із гірчака перцевого добувають жовту фарбу.

Гірчак почечуйний — Polygonum persicaria — це однорічна рослина. Листки ланцетні з червонувато-бурою пля­мою (у вигляді підківки) в середній частині листкової пластинки. Плід — тригранний горішок. У медичній практиці використовують траву як сечогінний і протигемороїдальний засоби.

Гірчак звичайний, або спориш звичайний,— Polygonum aviculare — це однорічна рослина заввишки 10—40 см з підведеним або лежачим стеблом. Спориш — одна з найпоширеніших рослин, росте по всій Ук­раїні. В медичній практиці використовують траву споришу як сечо­гінний засіб при захворюванні нирок, як кровоспинний засіб при маткових кровотечах, при туберкульозі легенів.

Ревінь тангутський— Rheum tanguticum — це ба­гаторічна трав'яниста рослина з великим кореневищем, що дося­гає маси 12 кг, і прямим стеблом до 3 м заввишки.

Плід — червоно-бурий, тригранний, окрилений горішок. У всіх частинах рослини знаходиться велика кількість друз оксалату кальцію. Батьківщиною ревеню тангутського є Північно-Західний Китай і Тібет. У багатьох країнах він широко культивується. У медицині застосовується кореневище з коренями як проносний і в'яжучий засіб. У побуті використовують черешки прикорене­вих листків для приготування компотів, киселів, начинки для пи­ріжків⁴. З цією ж метою використовують і черешки ревеню го­роднього — R. rhaponticum.

Щавель кінський — Rumeх confertus — це бага­торічна трав'яниста рослина з борозенчастим стеблом заввишки до 1,5 м. Плоди — темно-бурі окрилені горішки, що залишаються на рослині протягом усієї зими. Щавель кінський розповсюджений майже по всій Європі (крім північних районів), на Кавказі, в Сибіру, Казахстані, Середній Азії і на Далекому Сході в лісах, на луках, по берегах річок, озер, біля доріг, на вигонах. У медицині використовують його кореневи­ще з коренями і плоди для лікування дизентерії, легеневих і матко­вих кровотеч, захворювань печінки, опіків.

Щавель кислий —Rumeх confertus — це багато­річна дводомна трав'яниста рослина з борозенчастим стеблом заввишки до 1 м і стріловидними черешковими нижніми листками. Плід — тригранний, темно-коричневий, блискучий горішок.

Щавель кислий росте по всій Європі (за винятком Криму), на Кавказі, в Сибіру, на Далекому Сході на луках, у розріджених лісах, у горах, культивується як овочева культура. У медицині вико­ристовуються: сік трави цієї рослини — для лікування лихоманки, цинги, ревматизму, корости; плоди — як в'яжучий і кровоспинний засіб; кореневище й корені — як в'яжучий засіб.

. Підклас диленіїди

Підклас диленіїди — Dilleniidae найбільший серед підкласів квіткових рослин. Він об'єднує 95 родин. Види цього підкласу по­ходять від магноліїд, тому найдавніші види диленіїд мають бага­то спільних ознак з видами магноліїд. Разом з тим деякі родини цього підкласу дуже спеціалізовані і за особливостями будови кві­ток значно відрізняються від магноліїд.

Родина хрестоцвіті, або капустяні — Cruciferae, або Brassicaceae, об'єднує 380 родів (близько 3 000 видів), що роз­повсюджені по всій Землі, але найбільша їх різноманітність характерна для країн помірного клімату північної півкулі Хрестоцвіті — це трав'янисті (одно- і багаторічні) рослини, рід­ко кущі й кущики. Плід ценокарпний: стручок (іноді членистий) або стручечок (рід­ко горішок), розділений вздовж перетинкою, на якій розміщується насіння. Серед видів родини багато овочевих, олійних, лікарських рослин, є декоративні види. Характерними видами роди­ни є такі. Грицики — Capsella bursa pastoris — од­норічний бур'ян (може давати 2—3 покоління за рік), заввиш­ки 15—50 см. Плоди — оберненотрикутно- серцевидні стручечки.

У медицині використовують траву грициків при маткових кровотечах. Народна медицина використовує їх також при за­хворюваннях печінки, нирок і сечового міхура, при каменях у нирках і жовчному міхурі.

Жовтушник сірий — Erysimum canescens —це дворічна рослина з галузистим стеблом заввишки 30—80 см. двокінцевими волосками. Плід — тонкий стручок (шириною 1 мм і довжиною 4—7 см), відігнутий від стебла. Вся рослина сіра від опушення притисненими двороздільними або двокінцевими волосками.

Ця рослина зустрічається в Європі, Середній Азії, Захід­ному і Східному Сибіру, на Кавказі в степах, по сухих підви­щеннях і схилах. Вона введена в культуру, оскільки містить глікозиди серцевої дії і використовується як серцевий і сечо­гінний засіб.

Жовтушник лакфіолевидний — Е. cheiranthoides — це однорічна рослина, що може давати два-три покоління на рік. Плоди до 4 см завдовжки з чотирироздільними волосками. Використовується як і Е. canescens.

Рід гірчиця — Sinapis налічує кілька видів, серед яких гірчиця чорна — S. nigra, або Brassica nigra, гірчиця біла — S. alba і гір­чиця сарептська, або гірчиця сиза,— S. juncea (Brassica juncea), використовуються в медицині. Гірчиці — це однорічні рослини з ліровидними нижніми листками, ланцетовидними середніми і вузьколанцетними верхніми. Морфологічними діагностичними ознаками цих видів є будова стручків і положення їх на стеблові, розміри та забарвлення насіння.

У гірчиці білої стручки розташовані під кутом 90° до стеб­ла і мають довгий, сплюснутий і шаблевидно зігнутий носик. Крім того, всі частини рослини вкриті шорсткими волосками. Насіння порівняно велике, жовте, у воді ослизнюється. Остання властивість використовується в медицині.

У гірчиці сарептської стручки розміщені під ку­том 45° до стебла, майже циліндричні, з видовженим, шиловидно звуженим носиком; насіння жовте, буре або сизувате.У гірчиці чорної стручки притиснені до стебла, чотиригранні, з коротким носиком; насіння темно-буре. У насінні S. nigra і S. juncea міститься глікозид синігрин, у насінні S. alba він відсутній. У насінні всіх видів гірчиць міститься жирна олія. Після її видалення із насіння S. nigra, S. juncea одержують, гірчичне борошно для виробництва столової гірчиці і гірчичників. Молоді рослини гірчиць використовують як зелений корм і сило­сують.

До складу родини входить багато овочевих культур, для яких характерні цілющі властивості. Наприклад, поширені види роду капуста — Brassica, зокрема капуста головчаста, або городня,— В. capitata (В. oleracea), їстівною частиною якої є величезна вер­хівкова брунька. Капуста брюссельська — В. gemmifera відзна­чається високим стеблом, у пазухах листків якого утворюються невеличкі (розміром з волоський горіх) качанці. Капуста са­войська — В. sabauda має пухирчасті або гофровані листки. Капуста квіткова — В. cauliflora характеризується розрослими галузистими суцвіттями і недорозвиненими квітками на соковитих квітконіжках. Капуста кольрабі — В. caulorapa відзначається ріпо- видно потовщеним стеблом, яке використовується в їжу. Всі види капусти мають цінні харчові властивості. Вони містять вітаміни А, В,, В₂, С, Р, К і мінеральні солі. Сік В. capitata використовують для лікування виразки шлунку і дванадцятипалої кишки.

До роду Brassica належать також: ріпа — В. гара — дворічна рослина, підземним органом якої є коренеплід; брюква — В. napus і турнепс — дворічні рослини з коренеплодами; суріпка — В. саш- pestris — дикоросла рослина, що засмічує посіви культурних рос­лин. Редька городня — Raphanus sativus і редис — R. sativus var radicula утворюють коренеплоди, що містять вітаміни та ефірну олію. їх використовують в їжу, а народна медицина сік коренеплодів з медом або цукром застосовує як відхаркувальний засіб. Хрін звичайний — Armoracia rusticana утворює соковиті, м'ясисті коре­ні, які широко використовуються як приправа до страв. Корені й листки хрону вважаються ефективним протицинготним, фітонцид­ним і бактерицидним засобом. Декоративними рослинами цієї родини є нічна фіалка —Hespe­rts matronalis, левкой однорічний — Matthiola annua, лакфіоль звичайний — Cheiranthus cheiri та ін.

Родина вересові. Ця родина — Ericaceae об'єднує 140 родів і близько 3 500 видів, поширених переважно в північній півкулі в країнах з субтропічним, помірним і холодним кліматом. Це кущі, рідко напівкущі, дерева або ліани, вічнозелені і листопадні, з про­стими черговими листками, без прилистків, з відносно широкою, голчастою або лускатою пластинкою. У багатьох видів спостерігається мікориза.Плід — коробочка, кістянка або ягода, насіння — з ендоспермом і коротким зародком.

Багно звичайне — Ledum palustre — вічнозеле­ний кущ. Багно росте дико в тундрі, лісотундрі, лісовій смузі, на торфо­вих болотах. Ця рослина отруйна, з різким п'янким, запаморочли­вим запахом і гірким смаком. У народній медицині застосовуються листки при різних захворюваннях, переважно проти коклюшу, зо­лотухи, ревматизму, кровотеч. Багном обкурюють приміщення для знищення комах. Ефірна олія багна звичайного дуже подразлива і, всмоктуючись, паралізує центральну нервову систему.

Верес звичайний — Calluna vulgaris — це вічно­зелений кущ заввишки. Плід—куляста коробочка, опушена білими щетинистими волос­ками. Верес росте в соснових борах Європи, в Західному і Східному Сибіру. У народній медицині він застосовується при ниркових каменях, катарі шлунку. Ця рослина—добрий медонос.

Мучниця звичайна — Arctostaphylos uva ursi — це сланкий вічнозелений напівкущ із шкіря­стими оберненояйцевидними листками, що звужуються в короткий черешок. На кожній тичинці є два вирости — шпорці. Плоди являють собою кістянки червоного кольору, борошнисті, з однією — п'ятьма кі­сточками, малоїстівні. Мучниця росте дико в лісовій зоні, на піща­них місцях, під кущами. У медицині застосовуються листки мучниці як сечогінний і в'я­жучий засоби. В листках і стеблах містяться дубильні речовини. З них видобувають чорну фарбу.

Брусниця — Уассіпіит уіїіб ісіаеа — це вічно­зелений кущик заввишки із шкірястими еліптичними або овальними, зверху темно-зеленими, знизу бліднішими, з бурими (майже чорними) залозками листками, краї яких трохи загнуті вниз. Плід — куляста багатонасінна яскраво-червона їстівна ягода. Брусниця дико росте в Європі, Азії, Америці в сухих соснових лісах, рідше на вапняних грунтах. Надземну частину брусниці застосовують у медицині при каме­нях нирок, ревматизмі, подагрі як сечогінний засіб. В її листках міститься багато дубильних речовин. Плоди брусниці використо­вують у харчовій промисловості і в домашньому побуті. Рослина медоносна.

Чорниці — Vaccinium myrtillus являють собою листопадний напівкущик з ребристими зеле­ними прямостоячими стеблами, що відходять від повзучого стебла. Плоди — кулясті, чорні з сизуватим нальотом ягоди. Чорниця розповсюджена в Європі, Сибіру, росте головним чи­ном в ялинових лісах, на багатих гумусом грунтах. Сушені плоди чорниці використовуються при шлункових захво­рюваннях, проносах (особливо в дітей). Крім того, вони широко вживаються для їди. Листки чорниці рекомендуються для лікуван­ня діабету.

Буяхи — Vaccinium uliginosum — це кущик заввишки з прямостоячими, округлими, зеленими пагонами, еліптич­ними або оберненояйцевидними листками на коротких черешках із трохи завернутими вниз краями.. Пло­ди — ягоди, округлі, овальні з сизим нальотом. Вони приємні на смак і містять багато вітаміну С, моно- і дисахариди, органічні кислоти, дубильні речовини. Буяхи ростуть у сируватих хвойних і листяних лісах, на торф'я­них болотах, у заростях кедра і рододендрона, на півночі і в серед­ній зоні Європи, в Західному і Східному Сибіру, на Далекому Сході, на Кавказі. Плоди застосовують як протицинготний засіб. Чай з листків рекомендовано вживати при анемії, діабеті, для поліпшення обміну речовин.

Журавлина болотна — Oxycoccus palustris являє собою вічнозе­лений кущик з нитковидними лежачими стеблами. Плід — куляста, темно-червона, багатонасінна, кисла, соковита ягода. Журавлина росте дико на торф'яних болотах у середній і пів­нічній смузі Європи, в Сибіру, на Далекому Сході.

У медицині застосовують: плоди — як жарознижуючий, проти­цинготний, протизапальний засіб, при захворюваннях шлунку, пе­чінки тощо; листки — як протицинготний засіб, при простудних захворюваннях, зниженій кислотності. Плоди використовують у хар­човій промисловості. До їх складу входить бензойна кислота, що зумовлює їх зберігання протягом 8—9 місяців у свіжому вигляді. - Декоративними видами цієї родини є види роду рододендрон — Rhododendron. Деякі з них культивують у закритому грунті під назвою азалії.