1.2. Фактори впливу та рівні регулювання ринку праці

Ринок праці формується як органічна ланка ринкової системи. Він може ефективно функціонувати лише у взаємозв ’язку з ринками товарів та послуг, капіталу та саморегулюється під впливом економічних законів функціонування усієї ринкової системи: по­питу й пропозиції, конкуренції, вартості та грошового обігу.

Ринок праці виникає за наявності певних умов. Першою умовою є юридична свобода і здатність власника робочої сили на свій розсуд розпоряджатись своїми здібностями до праці. Однак цієї умови недостатньо, тому що юридична свобода поки що не примушує власника продавати свою робочу силу. Тому другою умовою виникнення ринку праці є відсутність у людини всього необхідного для ведення свого госпо­дарства як джерела одержання всіх потрібних для життя засобів існування. За цієї умови людина мусить економічно продавати свою робочу силу. Але, як відомо, поява на ринку продавця товару ще не гарантує його продаж – для цього потрібен ще й покупець. Тому третьою умовою виникнення ринку праці є поява на ньому покупця – підприємця, який економічно змушений вийти на ринок праці, щоб купити запропоновану для продажу здатність до праці потрібних йому працівників [38, с. 42].

В мікроекономіці він визначається як похідний ринок. Він вважається похідним від ринку товарів і послуг тому, що попит на ресурси, в тому числі на працю, залежить від попиту на товари, що виробляються з їх допомогою. Разом з тим, пригадуючи схему кругообігу товарів і грошей, визначаємо, що на ринку підприємства і домогосподарства зустрічаються двічі: на ринку ресурсів домогосподарства є продавцями, а підприємства – покупцями; на ринку кінцевих товарів і послуг – навпаки. Отже, ці два ринки тісно пов ’язані між собою. І як попит на ресурси залежить від попиту на товари, так і пропозиція товарів залежить від пропозиції праці, адже товари і послуги з’являються на ринку саме завдяки праці [38, с. 43].

Крім того, слід врахувати, що крім доходів, отриманих завдя­ки праці, на ринок товарів виносяться і нетрудові доходи: нако­пичені раніше суми, соціальні гранти, фінансові доходи від вико­ристання майна (банківські відсотки, орендна плата за задавання нерухомості, відсотки по акціях, облігаціях тощо). Крім того, необхідно враховувати, що кругообіг товарів і грошей не є закритою системою в межах однієї країни. На ринок товарів може виноситися також дохід, зароблений на роботі за кордоном. В результаті домашні господарства формують попит на нестворені ними товари і послуги [10, с. 36].

При низькому попиті на працю може виникати високий попит на товари і послуги. Це призводить до дефіциту на ринку товарів і послуг вітчизняного виробництва, що компенсується підвищенням імпорту товарів. Імпорт товарів формує попит на зарубіжну працю, тоді як попит на вітчизняному ринку праці залишається низьким. З іншого боку, при невисокому рівні нетрудових доходів та при високому рівні пропозиції праці знижується ціна праці, що знижує купівельну спроможність населення, і відповідно, попит на ринку товарів і послуг. Скорочення попиту на ринку товарів і послуг призводить до ще більшого скорочення попиту на ринку праці, і її здешевлення. При невисокому рівні нетрудових доходів та невисокому рівні пропозиції праці в умовах демографічної кризи підвищується ціна праці, що призводить до подорожчання товарів на ринку товарів і послуг, і збіднілості економічно неактивного населення країни [10, с. 37].

Отже, як демонструють наведені приклади, існує тісний взаємозв’язок між ринком праці, ринком капіталу, ринком ресурсів та зовнішньоекономічною політикою країни. Якщо ринок праці є працедефіцитним, то він визначає обсяг пропозиції на ринку товарів і послуг. Якщо ринок праці є праценадлишковим, то він є похідним від ринку товарів і послуг. Вплив зовнішньоекономічних відносин, ринку капіталу та ринку ресурсів на ринок товарів і послуг визначає необхідність їх підпорядкування ринку праці. Бо саме праця викликає попит на ресурсному ринку, попит на ринку капіталу і похідний попит на ринку товарів і послуг. Саме на ринку праці можливе регулювання формування та використання нетрудових доходів та зароблених за кордоном. Адже формування нетрудових доходів визначається ефективністю використання праці на ринку, що приносить прибуток, відсотки та кошти для перерозподілу на соціальні цілі до бюджету. Сприятливі заходи на ринку праці можуть спрямувати нетрудові та зароблені за кордоном кошти не безпосередньо на ринок товарів і послуг, а у виробничий процес [10, с. 37].

Загальновідомо, що ефективне функціонування ринку праці в будь-якій країні можливе в разі дотримання ряду умов, а саме:

1) повна самостійність і незалежність продавця та покупця робочої сили в поєднанні з їхньою економічною відповідальністю;

2) відносини суб’єктів на ринку праці – це відносини договорів та угод між рівноправними партнерами, яким притаманний високий ступінь потенційної мобільності;

3) функціонування ринку праці тим ефективніше, чим активніша конкуренція між власниками робочої сили за право зайняття робочого місця та роботодавців за залучення кваліфікованої робочої сили;

4)  має існувати баланс між робочими місцями, сукупною пропо­зицією робочої сили та грошовою масою заробітної плати;

5) наймані працівники та роботодавці для захисту своїх інтересів можуть об'єднуватись у спілки. Проте в одній спілці вони перебува­ти не можуть;

6) мають активно проявлятись ринкові мотивації поведінки економічних суб'єктів на ринку праці;

7) обов’язковим є встановлення загального ринкового середовища в економіці [38, с. 43].

Для повного уявлення про трансформаційні процесі необхідно провести факторний аналіз трансформаційних процесів у сфері регулювання зайнятості населення на регіональному рівні [12, с. 8].

За територіальними ознаками можна виділити три рівні ринку праці: національний (макрорівень), регіональний (мезорівень) і локальний, місцевий (мікрорівень).

«Локальний ринок праці» визначається як процес економічної взаємодії продавців і покупців робочої сили на території міст, районів та інших муніципальних утворень, завдяки якому формується попит і пропозиція робочої сили на місцевому рівні. Ареал формування локального ринку праці можна розглядати в адміністративних межах муніципального утворення, а також у так названих соціальних межах (ареал повсякденної життєдіяльності людей, що працюють і проживають на території міста і його зони впливу).

Нові аспекти розкриваються на ринку праці при характеристиці виконуваних містами регіону функцій: інституціональних, економічних, соціальних, адміністративно-організаційних та інших. При цьому можна відстежити зростання притягальної сили великих міст у зв'язку з фактичним перетворенням їх в регіональні «столиці» і розвиток окремих елементів та функцій середніх і малих міст. Концентруюча роль великих міст найбільш яскраво проявляється в локалізації фінансово-банківських установ, зростанні значення сфери ділових послуг, зосередження нових галузей, що зв'язані з ринковими реформами. Великі міста виявилися більш підготовленими до реформ, ніж більшість середніх і малих міст. У той же час вони зосереджують і найбільш явні риси централізованої економіки, що зумовлює суперечливість і драматизм наявних перетворень [45, с. 6].

У своїх працях В.І. Герасимчук зазначає, що дія несприятливих соціально-економічних умов регіонального розвитку відрізняється глибиною, інтенсивністю, спрямованістю і перебуває під впливом багатьох взаємопов’язаних соціально-економічних факторів, які діють на різних стадіях розвитку ринків праці. За цим критерієм можна виділити дві групи факторів, які належать до іншої класифікації: першу групу становлять фактори, під впливом яких склався сучасний стан регіональних ринків праці й визначилися його особливості – розмір відкритого та прихованого безробіття, загальні обсяги пропозиції робочої сили її освітнього та професійно-кваліфікаційного рівня; другу групу факторів становлять фактори, які визначаютьі визначатимуть у перспективі формування попиту і пропозиції робочої сили тобто перспективи розвитку регіональних ринків праці в умовах певного ринкового середовища з урахуванням особливостей їхнього сучасного стану, обумовленого дією факторів першої групи [16, с. 367].

Багаточисельні локальні фактори і умови, що концентровані і фокусуванні в межах системи міст регіону, утворюють своєрідну взаємодію, під впливом якої відбувається зародження, функціонування і розвиток взаємодіючих міських ринків праці в регіонах. Особливу значимість щодо впливу на процес регулювання та процес зайнятості населення на рівні регіону мають, на нашу думку, наступні фактори:

– природно-географічні – створюють передумови економічного й соціального розвитку регіону (ресурсний потенціал регіону наявність водних, паливно-енергетичних,земельних ресурсів, ступінь урбанізації регіону тощо). Ці фактори визначають соціально-економічний рівень регіону, напрям його господарської спеціалізації, рівень трудового потенціалу структуру зайнятості, що взагалі зумовило особливості освітнього і професійно-кваліфікаційного рівня населення та його статево-вікової структури. Останнє визначає регіональні відмінності у чисельності, структурі, ступені розбалансованості попиту і пропозиції робочої сили на ринках праці в умовах реструктуризації економіки [15, с. 74];

– демографічні – характеризують демографічну ситуацію регіону (особливе значення належить якості трудового потенціалу регіону, міграційним процесам та регіональним програмам розвитку людських ресурсів);

– соціальні – характеризують рівень соціального розвитку (особливе значення належить політиці доходів населення рівню розвитку соціально-трудових відносин, соціальному рівню життя та забезпечення населення) [15, с. 75];

– економічні – характеризують рівень економічного розвитку регіону (особливе значення належить типу господарського розвитку регіону (у територіально-галузевій структурі економіки регіону відокремлюють такі функціональні типи господарського розвитку: з багатофункціональною структурою господарства; з переважно промисловою структурою; з переважно сільськогосподарською структурою) та фактори інвестиційного впливу (поліпшення інвестиційного клімату потребує насамперед таких умов: стабільного розвитку економіки, чіткої правової системи; зменшення податкового тиску на виробника; подолання корумпованості; встановлення чітких прав власності; підвищення рівня доходів населення; стабільного політичного середовища; розвинутої матеріальної інфраструктури; відсутності перешкод для виходу на регіональний та зовнішній ринки));

– організаційно-технологічні – характеризують ступінь розвитку форм організації виробництва регіону та вплив науково-технічного прогресу (особливе значення має тип розвитку, який склався в регіоні й визначив промислово-галузеву і технологічну структуру його економіки) [15, с. 75]. В ринкових умовах при виході з масштабної кризи виробництва, що охопила всі сфери виробництва депресивні сфери економіки мають як правило, високий рівень зайнятості й, відповідно, виштовхують на територіальний ринок праці значну частину раніше зайнятого населення, збільшуючи масштаби пропозиції робочої сили. Прискорення темпів зростання пропозиції робочої сили відбувається на тлі поширеної міграції та тимчасових і сезонних форм зайнятості.

Отже, тип промислового розвитку в умовах різкого спаду виробництва визначає масштаби вивільнення робочої сили, а в умовах відсутності й нерозвиненості ринкових регуляторів – обсяги прихованого безробіття в регіоні. Ці самі фактори впливають на потенціал і перспективи розширення зайнятості, попит на робочу силу на регіональних ринках праці. Так працівники низької кваліфікації виходять на ринок праці за трудозатратного типу промислового виробництва, а за трудоощадного, навпаки, кваліфіковані спеціалісти що потребують певної перекваліфікації. У регіонах з такою структурою пропозиції робочої сили необхідно розширювати пропозицію робочих місць створюючи конкурентоспроможні виробництва, які поглинали б висококваліфіковану робочу силу [15, с. 75]. Виявляється і фактор розміру організаційних одиниць: переважання у виробничій структурі регіону великих середніх або малих підприємств за розміром чисельністю працюючих, за обсягом основного капіталу та випуску продукції. Виробничо-технологічний рівень підприємств, що належать до великих організаційних одиниць, характеризується, як правило, підвищеним середнім віком робочого місця, зношенням основних фондів матеріало- та енергомісткими технологіями орієнтованими на виробництво проміжного продукту. Саме такі підприємства першими стали «постачальниками» робочої сили на регіональний ринок праці визначали масштаби пропозиції та її структуру, значний рівень прихованого безробіття занижену ціну робочої сили низьку трудову мобільність. Отже, створення на основі великих підприємств середніх і малих високотехнологічних підприємств з гнучкими формами виробництва швидкою окупністю основних фондів і високою трудовою мобільністю може підвищити попит на робочу силу, зменшити обсяги прихованого безробіття поліпшити структуру пропозиції робочої сили на регіональних ринках праці [45, с. 7];

– ринкові – залежать від інтенсивності впливу організаційно-технологічних та соціально-економічних факторів регіону (неринковий характер впливу на процес формування регіональних економік виявляється, передусім, у створенні високо витратної неконкурентоспроможної регіональної економіки яка до того ж не має в багатьох випадках повного циклу виробництва кінцевого продукту, обумовлена його інтенсивністю на попит і пропозицію робочої сили). Розбалансованості між попитом і пропозицією робочої сили на сучасних регіональних ринках праці сприяє низька трудова мобільність населення яка не відповідає потребам якості й професійно-кваліфікаційного складу робочої сили що виходить на ринки праці. Дія цього фактору обмежується нерозвиненістю інституціональних засад та інститутів ринкового середовища, зокрема інфраструктури ринку праці тощо [45, с. 7];

– фактори трудової і професійної мобільності населення регіону – набувають значення в окремих містах і селищах регіонів країни які мають одне або декілька підприємств з місцетвірною функцією. Припинення виробництва, скорочення або ліквідація робочих місць на таких підприємствах призводить до завмирання життя населених пунктів, створює вкрай несприятливі соціально-економічні умови для соціальної атмосфери та демографічного стану в таких населених пунктах. Родинне безробіття стає характерною ознакою для таких регіональних одиниць що стає найбільш соціально небезпечним явищем тому професійна профорієнтація таких містах суттєво обмежена або зовсім неможлива за збереження наявного стану, а пошук роботи пов’язаний із міграцією в інші населені пункти та зміною місця проживання. В умовах нерозвиненості ринкових інститутів (ринок житла інформаційний банк даних про наявні вакантні робочі місця важливість перекваліфікації) та відсутності громадських посередницьких організацій зі сприяння працевлаштуванні доля таких внутрішньо регіональних одиниць заслуговує на особливу увагу з боку регіональної влади та потребує дослідження науковцями [45, с. 7–8].

Ключовою ланкою регіонального соціально-економічного розвитку є обгрунтоване проведення міської політики з організації і регулювання ринку праці системи міст регіону. Існує назріла потреба активного організаційно-регулятивного впливу владних структур на зайнятість населення. Недостатня увага до соціальної складової реформування економіки. Це проявляється, зокрема, в розвитку і загостренні цілої низки негативних тенденцій і явиш суспільного життя, що свідчить про відсутність єдиної, координованої соціальної політики, в тому числі й політики зайнятості як в масштабі країни, так і окремих територіальних утворень.

В умовах децентралізації влади, розвитку самоврядування і ринкових відносин міські управлінські структури мають проводити власну, самостійну політику, спрямовану на забезпечення зростання рівня і якості життя населення. Міська політика – свідома, регулююча дія на економічні, соціальні та інші процеси, що відбуваються у міському середовищі, з метою досягнення сформульованих цілей. Реалізація міської політики вимагає енергійних дій з боку владних структур, швидкого вибору варіанту вирішення проблем розвитку міста [15, с. 78].

Міську політику зайнятості можна розглядати як комплекс заходів регулюючої дії на міські соціально-економічні та інші процеси, що здійснюються органами місцевої влади або з їх участю, і спрямований на формування та розвиток ринку праці, забезпечення ефективної зайнятості населення. Важлива риса міської політики зайнятості – її найбільш тісний зв’язок з інституційними змінами в економіці (приватизацією, конверсією, утворенням ринкової інфраструктури), а також фінансовими, промисловими, інвестиційними, податковими, земельними та іншими політиками, що проводяться на рівні певного міста та системи міст регіону.

Визначальною умовою проведення ефективних змін у сфері зайнятості населення і регулювання ринку праці системи міст регіону є організаційно-управлінський механізм. Він виступає у формах узгодженої нормативно-законодавчої бази, гнучкого поєднання мобілізаційних економічних, фінансових, організаційних та інших інструментів регулювання [24, с. 33].

Об’єктами регулювання в сфері зайнятості виступають окремі групи населення (зайняті, незайняті, частково зайняті, тимчасово зайняті), підприємства і організації всіх форм власності, господарської орієнтації і профілю. При цьому вони можуть бути об'єктами регулювання як з боку органів влади центрального і регіонального рівнів, так і органів місцевого самоврядування. Суб’єктами, що виробляють і реалізують політику в сфері зайнятості населення, виступають державні і муніципальні інститути, що приймають відповідні господарсько-політичні рішення і, тим самим, діють на хід економічних і соціальних процесів [12, с. 4].

Нині задача реалізації політики зайнятості полягає у формуванні інститутів ринку праці. Інститут ринку праці – досить широке поняття, до якого входять як зведення законів про зайнятість, про трудові відносини, регламентації прав і обов’язків робітників, роботодавців, так і, власне, багаточисельні суб'єкти ринку праці. Останні покликані регулювати зайнятість у сфері зайнятості, діяти на ринок праці [12, с. 6].

Принциповим напрямком реалізації державної політики зайнятості має залишатися збереження достатньо відчутної ролі центральних, регіональних та місцевих владних структур у забезпеченні і регулюванні зайнятості до повноважень органів місцевого самоврядування в сфері зайнятості та формування ринку праці слід віднести такі:

– визначення основних напрямків міської політики зайнятості;

– прийняття нормативних актів, що конкретизують центральні закони в сфері зайнятості;

– координація політики в сфері зайнятості з іншими видами міської політики;

– експертиза нормативних актів, що приймаються, на предмет їх впливу на зайнятість населення;

– формування системи аналізу і прогнозу ринку праці в системі міст регіону, що завбачає моніторинг соціально-трудової сфери і прогноз економічних, демографічних та інших процесів, прогноз безробіття і т.п;

– оцінка міського середовища з позиції наявності або відсутності в ній достатніх умов для забезпечення зайнятості (затрати на освіту, професійну підготовку, перепідготовку, охорону здоров’я і т.п.)

– розробка організаційних процедур прийняття і реалізації цільових програм щодо сприйняття зайнятості населення, збереження робочих місць;

– розробка медичного забезпечення в частині: аналізу і прогнозу ринку праці; економічного прогнозу; визначення стратегії розвитку системи міст регіону, оцінки ефективності та ступеня реалізації прийнятих короткострокових, середньострокових і довгострокових програм;

– розробка і оцінка індикаторів зайнятості, що сигналізують про стан економіки в системі міст регіону, наприклад таких, як: рівень зайнятості населення у зв’язку з показниками середньодушового доходу; рівень звітної неповної зайнятості (офіційно реєстрованої) та неврахованого безробіття і т.п.;

– розробка нормативів порогових значень («сигналів занепаду») названих показників, що необхідні для збалансованого регулювання всіх елементів ринку праці (попиту і пропозицій робочої сили, ціни праці, звільнення працівників, форм реалізації економічної активності працездатного населення) з урахуванням реальних умов міст регіону [15, с. 79].

Конкретні дії органів влади з формування міського ринку праці є явними і відкритими, прямими і побічними, загальними і ефективними. Найважливішими інструментами регулювання міських ринків праці регіону є переважно економічні [15, с. 80]. Серед них:

– створення тимчасових робочих місць в державному і муніципальному секторах економіки (програма громадських робіт);

– створення постійних робочих місць в державному і муніципальному секторі економіки;

– цільове субсидування зайнятості в приватному секторі (у т.ч. і на основі муніципального замовлення);

– професійна підготовка, перепідготовка і підвищення кваліфікації працюючих і безробітних (у т.ч. і на основі цільових програм);

– стимулювання приватних та інших інвестицій переважно шляхом змін в системі оподаткування та інших протекційних заходів [15, с. 80].

Важливим напрямком реалізації управлінських рішень у сфері зайнятості населення є удосконалення функціонування територіальних підрозділів центральної служби зайнятості. Всебічна оцінка ефективності їх функціонування може бути дана на основі виконання системи взаємопов'язаних показників, що характеризують кінцеві результати її роботи. Серед показників оцінки ефективності міських служб зайнятості регіону слід виділити:

– частину чисельності незайнятих громадян, працевлаштованих при сприянні служб зайнятості в загальній чисельності прийнятих на роботу в місті; в загальній чисельності незайнятих трудовою діяльністю громадян, що звернулися в центр з питань працевлаштування;

– частину безробітних, які пройшли професійне навчання при сприянні служб зайнятості;

– рівень запобігання безробіттю, що розглядається як відношення кількості збережених і створених робочих місць до економічно активного населення;

– кількість працевлаштованих безробітних з розрахунку на одного працівника зайнятості (без молодшого обслуговуючого персоналу) за рік [14, с. 126].

Важливою ланкою міської політики стає моніторинг, який дає змогу акумулювати виконання прийнятих програм, відстоювати поточні положення стану ринків праці міст регіону і готувати інформацію для прийняття рішень на перспективу [14, с. 126].

Отже, політика уряду різних рівнів впливає на сукупну пропозицію та попит на працю, що визначає ефективність функціонування ринку праці як окремого регіону так і країни в цілому. Для кращого розуміння даного механізму необхідно детальніше розглянути, що являють собою такі елементи ринку праці як «попит» та «пропозиція», їх взаємозалежність, визначити їх джерела формування та вплив деяких факторів.