5. Система адміністративного права. Адміністративне право як галузь права та наука.
Система адміністративного права — це сукупність адміністративно-правових норм та інститутів, об’єднаних єдиним предметом і методом, принципами й цілями та розташованих у певній логічній послідовності. Вона складається з двох частин: загальної і особливої.
Норми загальної частини адміністративного права мають універсальний характер і розраховані на застосування в усіх галузях і сферах функціонування органів виконавчої влади, інших уповноважених здійснювати управлінську діяльність суб’єктів. Ці норми закріплюють принципи здійснення державного управління; правове становище суб’єктів адміністративного права; форми й методи управлінської діяльності органів виконавчої влади, місцевого самоврядування; спеціальні адміністративно-правові режими; засоби забезпечення законності й дисципліни в сфері управління, а також регламентують адміністративний процес і відповідальність за адміністративним правом.
Особливу частину адміністративного права складають норми, призначені для регулювання відносин, що виникають у окремих галузях управління. Ця частина об’єднує: 1) адміністративно-правові засади організації матеріального виробництва (управління народним господарством), 2) соціально-культурного та 3) адміністративно-політичного будівництва. Зазначені норми спрямовано на впорядкування суспільних відносин у певних сферах. Так, за допомогою норм першої групи регламентують відносини у сферах економіки, сільського господарства, будівництва та житлово-комунального господарства, комунікацій, використання й охорони природних ресурсів, торгівлі, фінансів тощо. Відносини у сферах освіти, науки, охорони здоров’я, культури, соціального захисту населення регулюють норми другої групи. Норми третьої групи спрямовано на регламентацію відносин у сферах оборони, національної безпеки, внутрішніх справ, юстиції, закордонних справ.
Приписи загальної і особливої частин взаємозалежні й представляють єдине ціле — систему адміністративного права. Це підтверджує той факт, що норми загальної частини застосовують до всіх інститутів особливої частини. Наприклад, загальні правила, що регулюють порядок підготовки, видання, набрання чинності й дію правових актів управління реалізуються в усіх галузях (сферах) управління з урахуванням їх специфіки.
Адміністративне право та інші галузі права
Найбільш тісний зв'язок спостерігається між адміністративним правом і конституційним правом, яке становить основу всіх галузей права, включаючи й адміністративне. Предметом конституційного права є передусім суспільні відносини, які складаються у зв'язку із здійсненням влади, діяльністю органів державної влади, проведенням виборів до представницьких органів державної влади, реалізацією конституційного статусу громадян і т. ін. Конституційні положення закріплюють місце органів виконавчої влади в системі державного механізму, підстави їх взаємовідносин з органами державної влади, правосуддя і прокуратури, важливі принципи їх формування і діяльності. Таким чином, приписи норм конституційного права слугують вихідною основою для норм адміністративного права, які регулюють різноманітну і повсякденну виконавчо-розпорядчу діяльність органів державного управління. В нормах адміністративного права розвиваються і деталізуються положення Конституцій України та інших джерел конституційного права щодо функціонування виконавчих і розпорядчих органів.
Певні зв'язки існують між адміністративним правом і трудовим правом у сфері регулювання службових відносин. Норми останнього визначають статус державних службовців як учасників трудового процесу. Що стосується норм адміністративного права, то вони регулюють державно-службові відносини, а саме: умови вступу на державну службу, порядок її проходження, правила користування документами, повноваження посадових осіб в організації трудового процесу.
Адміністративне право досить тісно пов'язане з цивільним правом, передусім тому, що ці галузі регулюють відносини майнового характеру. Проте норми цивільного права стосуються майнових відносин, в яких сторони є рівноправними, а норми адміністративного права — майнових відносин, які базуються на адміністративній підпорядкованості одної сторони другій.
Адміністративне право межує з фінансовим правом, яке регулює відносини, що складаються у процесі фінансово-бюджетної діяльності держави. Для регулювання цих відносин використовується адміністративно-правовий метод. Однак фінансове право визнане самостійною галуззю, оскільки регулювання мобілізації, розподілу та використання грошової маси в державних інтересах має велике значення і характеризується специфічними особливостями.
З низкою норм кримінального права пов'язаний зміст норм адміністративного права про відповідальність за адміністративне правопорушення. Так, КпАП встановлює адміністративну відповідальність посадових осіб, а норми кримінального законодавства — їх кримінальну відповідальність за посадові злочини.
Від адміністративного права як галузі права необхідно відрізняти адміністративне законодавство, яке є складовим елементом законодавства України. Якщо адміністративне право — це сукупність правових норм, що регулюють суспільні відносини у сфері державного управління, то під адміністративним законодавством розуміється система правових актів, в яких ці норми знаходять свій зовнішній прояв. Адміністративне законодавство охоплює не всі нормативно-правові акти, а тільки закони та інші акти Верховної Ради України, укази і розпорядження Президента України та урядові постанови загально-нормативного характеру, що належать до управлінської діяльності.
Особливості адміністративного права (своєрідності адміністративно-правового методу регулювання) зумовлені специфікою державного управління як юридично-владної діяльності, що здійснюється виконавчими та іншими державними органами.
Наука адміністративного права
Науку адміністративного права покликано аналізувати суспільні відносини в сфері державного управління й систему норм, що їх регулюють (адміністративно-правові норми), досліджувати та узагальнювати закономірності правового регулювання організації і діяльності апарату державного управління.
Вона також вивчає правовий статус суб’єктів і об’єктів виконавчої влади, правові форми й методи державного управління, способи забезпечення державної дисципліни та законності в управлінській діяльності, розробляє наукові проблеми, пов’язані з удосконаленням адміністративно-правових інститутів загального, галузевого й міжгалузевого управління.
Розвиток науки адміністративного права слід розглядати на загальному фоні розвитку держави й права.
У перші роки радянської влади адміністративним правом займалися вчені-адміністративісти, наукові погляди та позиції яких формувалися в дореволюційний час, коли практика державного управління й нормативна база його регулювання ще тільки складалися. Це ускладнювало їх наукову розробку.
Перший підручник з адміністративного права (автор — А. Єлістратов) було видано в 1922 р., але його зміст не розкриває діяльності державного апарату того часу.
На початку 30-х років наука адміністративного права (тобто дослідження адміністративно-правових проблем) перестала існувати, зовсім припинилося вивчення предмета «Адміністративне право» у вищих навчальних закладах. Це пояснюється тим, що в умовах того часу управління здійснювалося шляхом організаційного впливу без використання правових форм і методів.
Таким чином, наука адміністративного права пережила ідейну та кадрову кризи. Але слід ураховувати й об’єктивні чинники: до 1936 р. управління у нас не було чітко відмежоване від інших форм державної діяльності — ні за Конституцією, ні фактично. Виконкоми в період між з’їздами рад мали владу й управляли, а раднаркоми належали до числа законодавчих органів. За таких умов важко було виділити управлінську діяльність як самостійний об’єкт вивчення, відокремити управлінський апарат від інших ланок державного апарату.
Розвиток науки адміністративного права активізувався після прийняття в 1936 р. Конституції СРСР. У ній чітко визначалися органи державного управління, форми їх діяльності, в деяких статтях розкривався зміст їх виконавчої і розпорядчої діяльності, встановлювався підзаконний характер усіх актів управління, закріплювалися організація й повноваження місцевих органів галузевого управління, основи адміністративно-правового статусу громадян.
У 1938 р. відбулася I Всесоюзна нарада з питань науки радянської держави й права, яка прийняла рішення відновити науку адміністративного права та поставила завдання розробити питання про обсяг повноважень органів державного управління, вивчити методи управління економікою, соціально-культурним будівництвом тощо. Активізувалася й підготовка вчених-адміністративістів.
У 1940 р. було видано підручник із адміністративного права, підготовлений І. Анановим, Л. Генкіним, Б. Ландау, К. Солнцевим та ін.
У роки Великої Вітчизняної війни у сфері науки адміністративного права й адміністративного законодавства розроблялися проблеми, обумовлені умовами воєнного часу.
У післявоєнний період значний внесок у розвиток науки адміністративного права зробили вчені О. Луньов, М. Студенікін, Ю. Козлов, В. Манохін, О. Альохін, В. Власов, Ц. Ямпольська, О. Якуба, Р. Павловський, Г. Петров, Д. Бахрах та ін.
У їх працях було висвітлено питання про сутність державного управління, особливості адміністративно-правових відносин, їх суб’єктів, державну службу, вдосконалення діяльності виконавчо-розпорядчих органів, зміцнення законності й державної дисципліни. Головними для вчених-адміністративістів були проблеми вдосконалення системи органів управління, чіткого розмежування компетенції між ними, підвищення відповідальності кожного органу й посадової особи за доручену справу, розширення прав громадян і посилення їх гарантій тощо.
Після війни увагу вчених було зосереджено на проблемах підготовки єдиного законодавчого акта з адміністративного права. На жаль, ця робота не мала успіху, тому законодавець пішов іншим шляхом — проведення кодифікації правових приписів, що регулюють відносини окремих інститутів адміністративного права. Було прийнято Основи законодавства Союзу РСР і союзних республік про адміністративні правопорушення, КпАП, Основи законодавства України про культуру та інші акти.
У розвиток адміністративного права в Україні суттєвий внесок зробили І. Пахомов, А. Клюшниченко, О. Бандурка, В. Опришко, І. Голосніченко, Л. Коваль, В. Авер’янов, О. Андрійко, В. Цвєтков, А. Селіванов, С. Ківалов, Є. Кубко, Є. Додін, В. Колпаков, А. Комзюк та ін., О. Якуба, Р. Павловський, М. Тищенко, В. Гаращук, які брали участь у підготовці законодавства стосовно забезпечення та реалізації прав громадян, про адміністративні правопорушення, наукових розробках проблем державного управління, діяльності місцевих органів державного управління, контролю в сфері державного управління, адміністративної відповідальності, адміністративного процесу.
Основні категорії, ключові поняття та визначення теми.
Управління — цілеспрямована сукупність дій, що забезпечують погодження і координацію спільної праці з метою досягнення суспільно значущих цілей та розв’язання поставлених завдань.
Технічне управління пов’язано зі створенням людьми, їх об’єднаннями машин і механізмів, використання їх з метою полегшення умов праці.
Біологічне управління спрямовано на використання об’єктивних законів природи, що відкриваються біологічними науками для створення нових сортів рослин і порід тварин.
Соціальне управління, управління суспільством в цілому можна розуміти як механізм організації громадських зв’язків, що здійснюються всіма державними органами, незалежно від конкретного призначення, органами місцевого самоврядування, а також об’єднаннями громадян.
Державне управління – самостійний вид державної діяльності, що має організуючий, виконавчо-розпорядчий, підзаконний характер, особливої групи державних органів (посадових осіб) щодо практичної реалізації функцій і завдань держави в процесі повсякденного й безпосереднього керівництва економічним, соціально-культурним та адміністративно-політичним будівництвом.
Під адміністративним законодавством розуміють систему правових актів, у яких знаходять свій зовнішній прояв адміністративно-правові норми.
Предмет адміністративного права становлять суспільні відносини, які виникають з метою реалізації і захисту прав громадян, створення нормальних умов для функціонування громадянського суспільства й держави.
Метод адміністративного права - сукупність зафіксованих у нормах цієї галузі прийомів (засобів) впливу на суспільні відносини, що складають її предмет, застосування яких дозволяє створити належні умови для реалізації і захисту прав громадян, нормального функціонування громадянського суспільства й держави.
Система адміністративного права — це сукупність адміністративно-правових норм та інститутів, об’єднаних єдиним предметом і методом, принципами й цілями та розташованих у певній логічній послідовності. Вона складається з двох частин: загальної і особливої.
Виконавча влада - механізм поділу влади органами виконавчої влади.
Завдання для самостійної підготовки з теми
1. У чому полягає сутність предмету адміністративного права?
2. У чому полягає особливість методів предмету адміністративного права?
3. Класифікація та сутність принципів адміністративного права.
4. Розкрийте спільні риси у співвідношенні виконавчої влади, державного управління та адміністративного права.
5. Перелічіть ознаки соціального управління та розкрийте їх сутність.
6. Виділіть суб'єктів державне управління
7. Визначте місце виконавчої влади в системі поділу влади
8. Розкрийте специфіку системи адміністративного права.
9. Розкрийте сутність завдань і функцій адміністративного права.
10. Висвітліть джерела адміністративного права
Перелік індивідуальних завдань з теми
1. Основні етапи становлення адміністративного права.
2 Українська наука адміністративного права на сучасному етапі.
3. Сутність сучасних адміністративних реформ в Україні.
4. Становлення і розвиток українського адміністративного права в Україні.
5. Державне управління: поняття, принципи, суб'єкти.
6. Виконавча влада: поняття, функції, місце в системі поділу влади.
7. Поняття та особливості адміністративно-правових норм.
8. Види адміністративно-правових норм.
9. Особливості реалізації адміністративно-правових норм.
10. Роль та місце міжнародних актів у розвитку адміністративного законодавства України.
Управление — целенаправленная совокупность действий, которые обеспечивают согласование и координацию общей работы с целью достижения общественно значащих целей и решение поставленных задач.
Техническое управление связано с созданием людьми, их объединениями машин и механизмов, использование их с целью облегчения условий работы.
Биологическое управление направлено на использование объективных законов природы, которые приоткрываются биологическими науками для создания новых сортов растений и пород животных.
Социальное управление, управление обществом в целом можно понимать как механизм организации общественных связей, которые осуществляются всеми государственными органами, независимо от конкретного назначения, органами местного самоуправления, а также объединениями граждан.
Государственное управление – самостоятельный вид государственной деятельности, которая имеет организующий, исполнительно-розпорядительный, подзаконный характер, особой группы государственных органов (должностных лиц) относительно практической реализации функций и задач государства в процессе повседневного и непосредственного руководства экономическим, социально-культурным и административно-политическим строительством.
Под административным законодательством понимают систему правовых актов, в которых находят свое внешнее проявление административно-правовые нормы.
Предмет административного права представляет общественное отношение, которое возникало с целью реализации и защиты прав граждан, создание нормальных условий для функционирования гражданского общества и государства.
Метод административного права - совокупность зафиксированных в нормах этой области приемов (средств) влияния на общественное отношение, которое составляло ее предмет, применение которых разрешает создать надлежащие условия для реализации и защиты прав граждан, нормального функционирования гражданского общества и государства.
Система административного права — это совокупность административно-правовых норм и институтов, объединенных единым предметом и методом, принципами и целями и расположенных в определенной логической последовательности. Она состоит из двух частей: общей и особой.
Исполнительная власть - механизм деления власти органами исполнительной власти.
Задача для самостоятельной подготовки из темы
1. В чем состоит сущность предмету административного права?
2. В чем заключается особенность методов предмета административного права?
3. Классификация и сущность принципов административного права.
4. Раскройте общие черты в соотношении исполнительной власти, государственного управления и административного права.
5. Перечислите признака социального управления и раскройте их сущность.
6. Выделите субъектов государственное управление
7. Определите место исполнительной власти в системе деления власти
8. Раскройте специфику системы административного права.
9. Раскройте сущность заданий и функций административного права.
10. Осветите источники административного права
Перечень индивидуальных заданий по теме
1. Основные этапы становления административного права.
2 Украинская наука административного права на современном этапе.
3. Сущность современных административных реформ в Украине.
4. Становление и развитие украинского административного права в Украине.
5. Государственное управление: понятие, принципы, субъекты.
6. Исполнительная власть: понятие, функции, место в системе деления власти.
7. Понятие и особенности административно-правовых норм.
8. Виды административно-правовых норм.
9. Особенности реализации административно-правовых норм.
10. Роль и место международных актов в развитии административного законодательства Украины.