6. Поняття й види об’єднань громадян, їх адміністративно-правовий статус

Право громадян на свободу передбачено в Загальній декларації прав людини й гарантовано Конституцією та законодавством України.

Стаття 36 Конституції України закріплює право громадян України на свободу об’єднання в політичні партії та громадські організації для здійснення й захисту своїх прав і свобод і задоволення політичних, економічних, соціальних, культурних та інших інтересів. При цьому ніхто не може бути примушений до вступу в будь-яке об’єднання громадян чи обмежений у правах за належність чи неналежність до політичних партій або громадських організацій.

Форми суспільної активності громадян виражено в діяльності їх різних об’єднань, тому поняття «об’єднання громадян»є узагальнюючим, що відбиває різноманітність цих форм у реальному житті суспільства.

Діяльність об’єднань громадян носить найрізноманітніший характер. Її може бути спрямовано на участь у розробленні державної політики, розвиток науки, культури, відродження духовних цінностей, розв’язання конкретних соціальних проблем окремих категорій і груп громадян, здійснення благодійної діяльності, охорону навколишнього природного середовища,обумовлено спільністю професійних та інших інтересів громадян тощо.

Одним із критеріїв класифікації об’єднань громадян може слугувати мета їх діяльності. Так, у Законі України «Про об’єднання громадян» від 16 червня 1992 р. наведено чітке визначення різновидів об’єднань громадян — політичних партій і громадських організацій. У свою чергу згідно із Законом України «Про політичні партії в Україні» політичною партією визнається зареєстроване відповідно до закону добровільне об’єднання громадян — прихильників відповідної загальнонаціональної програми суспільного розвитку, яка має за мету сприяння формуванню й вираженню політичної волі громадян, участі у виборах та інших політичних заходах.

На відміну від політичної партії, громадською організацією є об’єднання громадян, створене для задоволення й захисту своїх законних соціальних, економічних, творчих, вікових, національно-культурних, спортивних та інших інтересів.

Найповнішу характеристику об’єднань громадян дозволяє дати їх класифікація за організаційно-правовими властивостями, згідно з якими виділяють:

1) масові об’єднання громадян (політичні партії, творчі спілки, релігійні організації, добровільні товариства, професійні спілки тощо);

2) органи громадської самодіяльності (народні дружини по охороні громадського порядку);

3) органи громадського самоврядування (ради й колективи мікрорайонів, домові, вуличні комітети та ін.).

Об’єднання громадян можуть класифікуватися і за масштабами діяльності. Згідно з цим критерієм можна виділити об’єднання громадян, які діють у масштабах усієї держави, масштабах окремих адміністративно-територіальних одиниць та їх частин, а також об’єднання громадян, діяльність яких носить міжнародний характер і поширюється на територію не тільки України, а й інших держав. При цьому політичні партії діють тільки в державному масштабі. Масштаб діяльності органів громадської самодіяльності та органів громадського самоврядування обмежений кордонами конкретних адміністративно територіальних одиниць.

Об’єднанням громадян притаманні ознаки, що відрізняють їх від державних організацій. При цьому можна виділити загальні ознаки, характерні для всіх об’єднань громадян, а також окремі специфічні ознаки, властиві тим чи іншим об’єднанням громадян.

До загальних ознак слід віднести:

1) добровільність об’єднання. Це відображено в добровільності вступу та виходу з об’єднання громадян, методах роботи, сутністю яких є досягнення певної мети внутрішньоорганізаційними методами, особливих формах примусу, з яких найвищою є виключення із членів об’єднання громадян;

2) організаційні заходи, якими в діяльності об’єднань громадян виступають самоврядування та саморегуляція;

3) відсутність у об’єднань громадян внаслідок їх природи державно владних повноважень (за винятком випадків, коли держава делегує окремі повноваження такого роду й закріплює їх законодавчо, наприклад, закріплення за громадськими інспекторами охорони природи права складати протоколи про адміністративне правопорушення).

Окремими ознаками, притаманними окремим об’єднанням громадян, є:

1) членство в об’єднанні та відносини членства, що випливають звідси;

2) обов’язковість участі членів об’єднання громадян у його роботі та створенні матеріальної бази об’єднання шляхом внесення членських внесків;

3) наявність статуту об’єднання громадян. У діяльності об’єднань громадян здебільшого відсутні комерційні цілі або одержання прибутку. Виняток становить лише діяльність кооперативних організацій. Крім того, допускається господарська або інша комерційна діяльність об’єднань громадян для виконання їх статутних завдань і цілей.

Взаємовідносини держави та об’єднань громадян носять виключно правовий характер. Це проявляється в законодавчому закріпленні правового статусу об’єднань громадян низкою нормативно-правових актів. Основними серед них є Закон України «Про об’єднання громадян», а також закони України «Про свободу совісті та релігійні організації», «Про професійні спілки, їх права та гарантії діяльності». Діяльність деяких об’єднань громадян, у тому числі кооперативних організацій, комерційних фондів, органів громадської самодіяльності, регулюють відповідні законодавчі акти.

Значною мірою взаємовідносини держави й об’єднань громадян регулюють норми адміністративного права. Ці норми визначають правовий статус об’єднань громадян, а саме: сукупність прав і обов’язків, які реалізуються в правовідносинах, що виникають між об’єднаннями громадян і суб’єктами виконавчої влади.

Насамперед це стосується питань легалізації об’єднань громадян. Іншими словами, держава офіційно визнає об’єднання громадян і оформлює його правове становище. Офіційне визнання об’єднань громадян здійснюється шляхом їх реєстрації або повідомлення про заснування. Для реєстрації об’єднання громадян його засновники подають заяву про це, а також певні документи, перелік яких визначено законодавством. Крім того, громадські організації можуть легалізувати своє заснування шляхом письмового повідомлення про це відповідних державних органів.

Основоположне значення у визначенні правового становища об’єднання громадян має його статут. Він повинен містити:

назву, мету та завдання об’єднання; умови й порядок прийому в члени об’єднання та виходу з нього; структуру, порядок створення й діяльності статутних органів об’єднання; права та обов’язки його членів; джерела надходження коштів і порядок здійснення видів діяльності, необхідних для виконання статутних завдань; порядок внесення змін і доповнень у статут; порядок реорганізації або ліквідації об’єднання; юридичну адресу.

Політичні партії та міжнародні громадські організації підлягають обов’язковій реєстрації Міністерством юстиції України, а легалізацію громадських організацій здійснює відповідно Міністерство юстиції України, органи місцевої державної адміністрації, а також виконавчі органи місцевого самоврядування. Відмову в реєстрації об’єднання громадян може бути оскаржено в судовому порядку. Законом встановлено й певні вимоги до засновників об’єднань громадян. Так, політичні партії можуть створюватися тільки за ініціативою повнолітніх громадян України, які необмежено судом у дієздатності та не перебувають у місцях позбавлення волі. Стосовно громадських організацій, то їх засновниками, крім громадян України, можуть бути іноземні громадяни й особи без громадянства, яким виповнилося 18 років.

Засновниками молодіжних і дитячих організацій можуть бути особи, які досягли 15річного віку. Важливим чинником, що впливає на адміністративно-правовий статус об’єднань громадян, є встановлення державою обмежень на створення й діяльність об’єднань громадян. Так,не підлягають легалізації такі об’єднання громадян, а діяльність легалізованих об’єднань громадян забороняють у судовому порядку, якщо їх метою є: зміна насильницьким шляхом конституційного ладу та в будь-якій протизаконній формі порушення суверенітету й територіальної цілісності держави, підрив її безпеки, незаконне захоплення державної влади, пропаганда війни, насильства, розпалювання міжетнічної, расової та релігійної ворожнечі, посягання на права й свободи людини, здоров’я населення, створення воєнізованих формувань. Держава не втручається в діяльність об’єднань громадян,надаючи їм широку автономію. Проте це не виключає здійснення з боку держави контролю за діяльністю об’єднань громадян. Так, органи, що проводять легалізацію об’єднань громадян, здійснюють контроль за додержанням ними положень статуту. Законом закріплено право представників цих органів бути присутніми на заходах, які проводять об’єднання громадян,вимагати потрібні документи й одержувати в необхідних випадках пояснення.

Фінансові органи та органи податкової адміністрації здійснюють контроль за джерелами і розмірами прибутків та інших фінансових надходжень, а також за правильністю сплати об’єднаннями громадян податків. З свого боку, об’єднання громадян мають представляти фінансовим органам декларацію про прибутки та витрати.

Контроль за виконанням об’єднаннями громадян чинних нормі стандартів можуть здійснювати екологічні, пожежні, санітарно-епідемічні та інші органи державного нагляду й контролю.

За порушення законодавства об’єднання громадян несуть відповідальність у встановленому законом порядку. До них можуть бути застосовані попередження, штраф, тимчасове припинення діяльності. У випадках, передбачених законом,об’єднання громадян може бути примусово розпущено(ліквідовано) на підставі рішення суду.

Для здійснення діяльності об’єднання громадян наділяють широкими правами. Вони можуть виступати учасниками суспільних правовідносин, набувати майнові та немайнові права,брати участь у розробленні державної політики й формуванні органів влади, проводити масові заходи тощо.

Основним законодавчим актом, який визначає правове становище релігійних організацій, а також їх взаємовідносини з державою, є Закон України «Про свободу совісті та релігійні організації». Сутність правового регулювання взаємовідносин держави й релігійних організацій полягає в такому, що держава та її органи не користуються методами державно-правового контролю або примусу при визначенні громадянами свого ставлення до релігії, не втручаються в релігійну діяльність організацій віруючих, якщо вона не порушує законів держави та встановленого порядку, не надають релігійним організаціям матеріальної підтримки, не доручають їм виконання будь-яких державних функцій. Разом з тим, держава сприяє встановленню відносин взаємної релігійної та світоглядної терпимості й поваги між людьми, охороняє законну діяльність релігійних організацій і право віруючих на відправлення релігійних культів і ритуальних обрядів, здійснює державний контроль за додержанням законодавства України про свободу совісті та релігійні організації. У свою чергу, релігійні організації позбавлено права втручатися в справи держави, брати участь у діяльності політичних партій, висувати кандидатів до органів державної влади. Ці організації займаються питаннями, пов’язаними із задоволенням релігійних потреб громадян. При цьому релігійні організації мають право на участь у суспільному житті та використання засобів масової інформації нарівні з об’єднаннями громадян.

Основні категорії, ключові поняття та визначення теми.

Державна служба в Україні — це професійна діяльність осіб,що займають посади в державних органах та їх апараті з метою практичного виконання завдань і функцій держави й одержують заробітну плату за рахунок державних коштів.

Посада — це визначена структурою й штатним розписом первинна структурна одиниця державного органу та його апарату, на яку покладено встановлене нормативними актами коло службових повноважень.

Державним службовцем є особа, яка в порядку, встановленому правовим актом, займає посаду в державній організації — органі державної влади, на підприємстві, в установі, організації, заснованих на державній власності.

До спеціалістів належать службовці, які мають професійні знання в окремих галузях і здійснюють професійну діяльність.

Діяльність допоміжного персоналу пов’язано з виконанням матеріально-технічних дій (операцій), які не тягнуть за собою юридичних наслідків, але мають значення в управлінській практиці, оскільки в процесі такої діяльності готуються умови для здійснення юридично значущих дій.

До посадових осіб належать ті службовці, на яких покладено здійснення організаційно розпорядчих і контрольно-дорадчих функцій.

До представників адміністративної влади належать службовці, чиї дії поширено на осіб, їм не підпорядкованих.

Політичною партією визнається зареєстроване відповідно до закону добровільне об’єднання громадян — прихильників відповідної загальнонаціональної програми суспільного розвитку, яка має за мету сприяння формуванню й вираженню політичної волі громадян, участі у виборах та інших політичних заходах.

Громадською організацією є об’єднання громадян, створене для задоволення й захисту своїх законних соціальних, економічних, творчих, вікових, національно-культурних, спортивних та інших інтересів.

Сутність правового регулювання взаємовідносин держави й релігійних організацій полягає в такому, що держава та її органи не користуються методами державно-правового контролю або примусу при визначенні громадянами свого ставлення до релігії, не втручаються в релігійну діяльність організацій віруючих, якщо вона не порушує законів держави та встановленого порядку, не надають релігійним організаціям матеріальної підтримки, не доручають їм виконання будь-яких державних функцій.

Завдання для самостійної підготовки з теми

1. Поняття посади і посадової особи, класифікація посад.

2. Розкрийте сутність поняття державної служби.

3. Наведіть класифікацію державної служби.

4. Перерахуйте ознаки державної служби.

5. Розкрийте сутність поняття «державні службовці».

6. Наведіть класифікацію державних службовців.

7. Особливості відповідальності державних службовців.

8. Розкрийте сутність обмежень державних службовців щодо сумісництва та суміщення з іншими видами діяльності.

9. Перерахуйте державні обмеження на створення й діяльність об’єднань громадян.

10. Розкрийте специфіку відповідальності об’єднання громадян за порушення законодавства.

Перелік індивідуальних завдань з теми

1. Особливості проходження служби в органах внутрішніх справ.

2. Соціальне забезпечення державних службовців.

3. Організаційно-правові засади державної служби.

4. Особливості управління державною службою.

5. Служба в органах місцевого самоврядування: загальна характеристика.

6. Проходження державної служби: загальне поняття.

7. Особливості стадій проходження державної служби.

8. Дисциплінарна відповідальність державних службовців.

9. Особливості дисциплінарної відповідальності окремих видів державних службовців.

10. Особливості реалізації права громадян на їх об’єднання.

Основные категории, ключевые понятия и определения темы

Государственная служба в Украине — это профессиональная деятельность лиц, которые занимают должности в государственных органах и их аппарате с целью практического выполнения задач и функций государства и получают заработную плату за счет государственных средств.

Должность — это определенная структурой и штатным расписанием первичная структурная единица государственного органа и его аппарата, на которую возложен установленный нормативными актами круг служебных полномочий.

Государственным служащим является лицо, которое в порядке, установленном правовым актом, занимает должность в государственной организации — органе государственной власти, на предприятии, в учреждении, организации, основанных на государственной собственности.

К специалистам принадлежат служащие, которые имеют профессиональные знания в отдельных областях и осуществляют профессиональную деятельность.

Деятельность вспомогательный персонал связан с выполнением материально-технических действий (операций), которые не влекут за собой юридических последствий, но имеют значение в управленческой практике, поскольку в процессе такой деятельности готовятся условия для осуществления юридически значащих действий.

К должностным лицам принадлежат те служащие, на которых возложено право осуществления организационно распорядительных и контрольных функций.

К представителям административной власти принадлежат служащие, чьи действия распространенно на лица, им не подчиненных.

Политической партией признается зарегистрированное согласно закону добровольное объединение граждан — приверженцев соответствующей общенациональной программы общественного развития, которая имеет за цель содействия формированию и выражению политической воли граждан, участия в выборах и других политических мерах.

Общественной организацией является объединения граждан, созданное для удовлетворения и защиты своих законных социальных, экономических, творческих, вековых, национально-культурных, спортивных и других интересов.

Сущность правового регулирования взаимоотношений государства и религиозных организаций заключается в том, что государство и его органы не пользуются методами государственно-правового контроля или принуждения при определении гражданами своего отношения к религии, не вмешиваются в религиозную деятельность организаций верующих, если она не нарушает законов государства и установленного порядка, не предоставляют религиозным организациям материальной поддержки, не поручают им выполнение любых государственных функций.

Задачи для самостоятельной подготовки по теме

1. Понятие «должности» и «должностного лица».

2. Раскройте сущность классификации должностей.

3. Раскройте сущность понятия государственной службы.

4. Пересчитайте признака государственной службы.

5. Раскройте сущность понятия «государственные служащие».

6. Приведите классификацию государственных служащих.

7. Особенности ответственности государственных служащих.

8. Раскройте сущность ограничений государственных служащих относительно совместительства и совмещение с другими видами деятельности.

9. Пересчитайте государственные ограничения на создание и деятельность объединений граждан.

10. Раскройте специфику ответственности объединения граждан за нарушение законодательства.

18