14.1. Сутність і принципи безготівкових розрахунків.

Господарські зв’язки – необхідна умова діяльності підприємств. Вони забезпечують безперебійне постачання, безперервність процесу виробництва, своєчасність відвантаження й реалізації продукції. Оформляються й закріплюються господарські зв’язки договорами у випадках, коли одне підприємство постачає товарно–матеріальні цінності (ТМЦ), а інше підприємство отримує ТМЦ і стає платником. Між ними виникають розрахункові відносини.

Розрахункові відносини – зобов’язання покупця оплатити у встановлений термін вартість ТМЦ, робіт, послуг та інші заборгованості після виконання постачальником договірних зобов’язань чи права постачальника вимагати від покупця суму оплати за відвантажені йому товари, виконані роботи і здійснені послуги.

Крім того, у підприємств виникають розрахункові відносини з працівниками по заробітній платі, з різними централізованими бюджетними й позабюджетними фондами, із бюджетом і іншими організаціями й установами.

Основна маса всіх розрахункових операцій здійснюється у безготівковій формі за допомогою перерахування (переказу) коштів із рахунків платника на рахунок одержувача коштів. Безготівкові розрахунки проводяться за допомогою різних банківських операцій (кредитних, розрахункових), що заміняють готівку в обігу. Посередниками в цих розрахунках виступають банки. Для збереження коштів і проведення безготівкових розрахунків підприємства відкривають поточні рахунки в банках. На цих поточних рахунках зосереджуються кошти, що надходять від реалізації продукції (робіт, послуг) чи від здійснення кредитних і інших операцій. З поточних рахунків здійснюється більшість усіх платежів підприємств: оплата рахунків постачальників, платежі в бюджет і різні фонди, одержання готівки у касу підприємства й інші платежі.

Безготівкові розрахунки у народному господарстві - це розрахунки між підприємствами, фізичними особами, що здійснюють розрахунки шляхом перерахування коштів із поточних рахунків платника на поточний рахунок одержувача коштів. Усі інші види розрахунків вважаються готівковими.

Система безготівкових розрахунків являє собою сукупність принципів організації розрахунків, вимог, що до них пред’являються, форм і способів розрахунків.

До основних принципів безготівкових розрахунків відносяться:

обов’язкове збереження грошей на рахунках у банку всіма підприємствами й організаціями й проведення розрахунків через установи банків;

платежі з поточного рахунка платника здійснюються тільки при наявності в нього на рахунку власних коштів чи на правах його кредитування;

списання коштів із рахунка здійснюється банком тільки за згодою платника за винятком випадків безакцептного списання, передбачених за рішенням Арбітражного суду.

При безготівкових розрахунках можуть застосовуватися наступні форми: акредитивна, інкасова, вексельна, рахунковими чеками і з використанням розрахункових документів на паперових носіях і в електронному вигляді.

У безготівкових розрахунках для здійснення розрахункових операцій використовуються наступні форми платіжних інструментів:

меморіальні ордери;

платіжні доручення;

платіжні вимоги;

платіжні вимоги–доручення;

рахункові чеки;

акредитиви;

векселі;

банківські платіжні картки.

Розрахункові документи (платіжні вимоги, рахункові чеки й ін.) представляються клієнтом у банк, що його обслуговує, для інкасації. Інкасація (інкасо) – здійснення банком за дорученням клієнта операцій з розрахунковими й супровідними документами з метою одержання платежу чи передачі розрахункових документів цим банком у банк платника в день їхнього надходження чи, якщо документи надійшли після закінчення операційного часу – на наступний робочий день.

Факт списання грошей з поточного рахунка платника оформляється меморіальним ордером.

Банк одержувача повинен зарахувати кошти на рахунки своїх клієнтів по розрахункових документах в електронному вигляді в день їхнього одержання, якщо при здійсненні контролю реквізитів цих документів не виявлено розбіжностей.

Платіжне доручення – документ, що є письмовим дорученням (розпорядженням) клієнта обслуговуючому його банку на перерахування визначеної суми коштів із свого рахунка. Доручення приймається банком до виконання протягом 10 днів із дня виписки. День заповнення платіжного доручення не враховується.

Доручення використовується в розрахунках по товарних і нетоварних платежах:

за фактично відвантажену продукцію, виконані роботи, надані послуги;

для попередньої оплати за продукцію, роботи, послуги;

для завершення розрахунків по актах звірки взаємної заборгованості між підприємствами;

перерахування податків, обов’язкових платежів до бюджету і різних централізованих бюджетних і позабюджетних фондів тощо.

Фізичні особи використовують платіжні доручення у випадку перерахування коштів із своїх поточних рахунків і вкладних (депозитних) рахунків без яких–небудь підтверджуючих документів.

Платіжна вимога–доручення – це комбінований документ: верхня частина – вимога постачальника (одержувача коштів) до одержувача (платника) оплатити вартість відвантаженої продукції, виконаних робіт, наданих послуг, нижня частина – доручення платника своєму банкові перерахувати зі свого рахунка зазначену суму. Платіжна вимога–доручення разом із відвантаженою продукцією чи після надання послуг, виконання робіт відсилається постачальником покупцю, який у порядку акцепту (згоди на оплату) заповнює нижню частину документа власними реквізитами і здає у свій банк для оплати, тобто доручає банку списати визначену суму зі свого рахунка для оплати і перерахувати її постачальникові.

Сума, яку платник згоден сплатити одержувачеві, вказується в нижній частині вимоги – доручення. Вона не може перевищувати суму, що вимагає до оплати одержувач і яка вказується у верхній частині вимоги–доручення.

Банк приймає до оплати вимогу–доручення від платника протягом 20 календарних днів із дати оформлення його одержувачем.

Платіжна вимога–доручення повертається без виконання, якщо сума, зазначена платником, перевищує суму на рахунку платника.

Розрахунки з використанням чеків застосовуються в безготівкових розрахунках підприємств і фізичних осіб із метою скорочення розрахунків готівкою за отримані товари (роботи, послуги).

Рахунковий чек – це документ, що містить письмове розпорядження власника рахунка (чекодавця) установі банку (банку–емітенту), що веде його рахунок, сплатити чекоодержувачеві зазначену в чеку суму.

При розрахунках за допомогою рахункових чеків використовуються наступні поняття:

чекодавець – юридична чи фізична особа, що здійснює платіж за допомогою чека і підписує його;

чекоодержувач – юридична особа, що є одержувачем коштів за чеком;

банк–емітент – банк, що видає чекову книжку юридичній чи фізичній особі.

Фізичним особам для здійснення одноразових розрахунків видається рахунковий чек (як окремий бланк), термін дії якого складає 3 місяці з дати його видачі. Фізичним особам можуть видаватися і чекові книжки на суму, що не перевищує залишок коштів на рахунку чекодавця, або на суму, внесену їм готівкою.

Рахункові чеки, що видаються юридичним особам, брошуруються у лімітовані чекові книжки по 10, 20 чи 25 аркушів. Це бланки суворої звітності. Термін дії лімітованої чекової книжки –1 рік. День оформлення чекової книжки чи окремого чека не враховується.

Розрахунковий чек із чекової книжки пред’являється до оплати в банк чекоодержувача протягом 10 календарних днів (день виписки рахункового чека не враховується). Рахункові чеки, що виписані після зазначеного терміну, вважаються недійсними і до оплати не приймаються.

Гарантована оплата чеків забезпечується депонуванням коштів платника на окремому рахунку в банку–емітенті.

Чек приймається до оплати безпосередньо від чекоодержувача, на ім’я якого виписаний документ, що підтверджує одержання товару (робіт, послуг). Власнику лімітованої розрахункової книжки заборонено передавати її іншим особам, а також підписувати незаповнені бланки і проставляти на них відбитки печатки.

За бажанням фізичної особи рахунковий чек може виписуватися на ім’я іншої особи, яка стає в цьому випадку його власником.

Чек із чекової книжки чекодавець виписує при здійсненні платежу і видає за отримані ним товари (виконані роботи, надані послуги). Виписуючи чек, чекодавець переносить залишок ліміту коштів із корінця попереднього чека на корінець чека, що виписується, і виводить залишок нового ліміту. Чек підписується особою, що має право підпису розрахункових документів, і повинен мати відбиток печатки.

Чекоодержувач здає чек у банк, що його обслуговує.

Банк чекоодержувача приймає чек і спеціальним зв’язком передає чек (інкасує чек) до банку–емітента, який перераховує кошти до банку чекоодержувача, і той зараховує їх на поточний рахунок чекоодержувача.

Обмін рахункових чеків на готівку й одержання здачі готівкою із суми чека для юридичних осіб заборонено. Фізичні особи можуть обміняти чек на готівку чи одержати здачу із суми рахункового чека готівкою (але не більше 20 відсотків від суми цього чека).

Невикористані рахункові чеки по закінченні терміну дії лімітованої чекової книжки чи після використання ліміту підлягають поверненню в банк–емітент, який їх погашає. За бажанням клієнта банк може продовжити термін дії чекової книжки чи поповнити її ліміт у випадку його використання.

У випадку порушення клієнтом порядку розрахунків рахунковими чеками банк може позбавити його права користування цим платіжним документом, якщо це передбачено умовами договору про розрахунково–касове обслуговування.

Для одержання готівки з поточного рахунка на виплату заробітної плати, на відрядження, на виробничі потреби й інші платежі, дозволені до виплати готівкою згідно діючого законодавства, використовуються грошові чеки, що брошуруються в не лімітовані чекові книжки.

Грошові чеки – це наказ підприємств банку, що його обслуговує, про видачу зі свого поточного рахунка зазначеної у грошовому чеку суми готівкою.

Нелімітовані чекові книжки містять 25 чи 50 грошових чеків і видаються підприємству на підставі їхньої заяви.

Однією із розповсюджених форм безготівкових розрахунків є акредитивна форма розрахунків.

Акредитив – це грошове зобов'язання перед банком, видане за дорученням клієнта на користь контрагента останнього, відповідно до якого банк–емітент (банк, що відкрив акредитив) зобов’язаний виконати платіж третій особі (беніфіціару) за поставлені товари, виконані роботи, надані послуги чи надати повноваження іншому (виконуючому) банку здійснити цей платіж.

При акредитивній формі розрахунків використовуються наступні терміни:

банк–емітент – банк платника, що відкриває акредитив своєму клієнтові;

банк виконуючий – банк беніфіціара чи інший банк, що з доручення банку–емітента виконує акредитив;

заявник акредитива – клієнт, що відкриває акредитив;

беніфіціар – юридична особа, на користь якої виставлений акредитив (продавець товару, виконавець робіт, послуг).

Акредитив відкривається або за рахунок власних коштів або за рахунок кредиту банку і супроводжується депонуванням коштів.

При відкритті акредитива заздалегідь бронюються кошти платника в повній сумі на окремому рахунку у банку – емітенті чи виконуючому банку шляхом перерахування грошей з поточного рахунка заявника акредитива на окремий аналітичний рахунок “Розрахунки по акредитивах” відповідних балансових рахунків у банку – емітенті чи виконуючому банку.

Акредитив вважається відкритим після того, як здійснені відповідні бухгалтерські записи по рахунках, і спрямоване повідомлення про відкриття й умови акредитива бенефіціару. Банк–емітент повідомляє виконуючий банк про відкриття акредитива не пізніше наступного робочого дня після одержання заяви від клієнта. Про відкриття й умови акредитива виконуючий банк повідомляє бенефіціара (авізує акредитив) протягом 10 робочих днів із дня одержання повідомлення від банку–емітента (авізуючого банку).

Акредитив відкривається для розрахунків тільки з одним покупцем. Він повинний містити тільки ті умови, що банк може документально перевірити. Термін дії й порядок розрахунків акредитивами визначаються договором між платником і постачальником

Для відкриття акредитиву платник подає в банк, що його обслуговує, заяву, у якій вказується:

номер договору, відповідно до якого відкривається акредитив;

найменування постачальника і найменування банку, що виконує акредитив;

вид акредитива, загальне найменування товарів (робіт, послуг), що сплачуються за рахунок акредитива;

умови реалізації акредитива (документи, види товарів і т.д.);

сума акредитива.

Після відвантаження товару, виконання робіт, надання послуг беніфіціар представляє необхідні документи, передбачені умовами акредитива разом із реєстром документів по акредитиву у виконуючий банк, який ретельно перевіряє надані документи на предмет дотримання умов договору акредитива. Якщо хоча б одну з умов акредитива не виконано, виплати по акредитиву не здійснюються, про що інформується банк–емітент і повідомляється беніфіціар для одержання згоди на виконання акредитива. У випадку не одержання відповіді протягом 7 робочих днів після відправлення повідомлення чи надходження негативної відповіді, усі документи по акредитиву повертаються до беніфіціара з інформацією про причину відмови. Якщо ж усе нормально, то банк – виконавець списує кошти зі спеціального рахунка і зараховує їх на поточний рахунок беніфіціара.

Розрізняють наступні види акредитивів: покриті й непокриті; відкличні й безвідкличні.

Покритий – це акредитив, при якому для здійснення платежів заздалегідь бронюються кошти платника в повній сумі в банку–емітентові чи банку–виконуючому. Такі акредитиви іммобілізують оборотні кошти платника, але вигідні банку, у якому відкрито акредитив, і контрагенту платника.

Непокритий (гарантований) – акредитив, оплата по якому забезпечується банком за рахунок наданого їм кредиту без попереднього бронювання коштів платника.

Безвідкличний – акредитив, що може бути змінений чи анульований тільки за згодою постачальника (беніфіціара), на користь якого він відкритий, і банку–емітента.

Це тверде зобов’язання банка–емітента оплатити кошти у порядку й терміни, визначені умовами акредитива, якщо передбачені їм документи представлені від виконуючого банку до банку–емітента і дотримані терміни й умови акредитива.

Умови акредитива є дійсними для беніфіціара, поки він не повідомить про згоду на внесення змін у них банк, що авізував йому ці зміни. Беніфіціар повинен письмово повідомити про згоду чи про відмову щодо внесення змін. Прийняття часткових змін не дозволяється.

Бенефіціар може достроково відмовитися від використання акредитива.

Відкличний – акредитив, до якого можуть бути занесені зміни або він може бути анульований банком платника за його дорученням без попередньої згоди з постачальником (наприклад, у випадку недотримання умов, які передбачені договором). Постачальник може відмовитися від акредитива, якщо така можливість обумовлена при його оформленні. Відкличний акредитив, невигідний постачальникам, на практиці використовується рідко.

Для примусового списання (стягнення) коштів із рахунків платників застосовуються розрахунки платіжними вимогами.

Примусове списання коштів із рахунків платників дозволяється тільки у випадках, передбачених законодавством України, а саме: на підставі виконавчих документів Арбітражного суду. Банки виконують платіжні вимоги щодо примусового списання коштів з усіх рахунків підприємства, у тому числі поточних, депозитних, відкритих за рахунок цього підприємства для здійснення розрахунків по акредитивах.

Юридичні особи, що примусово стягують кошти з рахунків підприємств та фізичних осіб, несуть відповідальність за обґрунтованість примусового списання коштів і вірність даних, внесених у платіжну вимогу щодо примусового стягнення коштів. Такими особами являються: державні виконавці, податкові органи й підприємства (які здійснюють примусове списання коштів на підставі визнаних претензій), що на підставі документів, встановлених законодавством України, мають право оформляти й представляти в банк розрахункові документи щодо примусового списання коштів із рахунків платника.

Банк юридичної особи, що виставляє вимогу щодо примусового стягнення коштів, приймає платіжні вимоги і відповідні супровідні документи протягом 10 календарних днів із дати їхнього складання, а банк платника – протягом 30 календарних днів із дати їхнього складання.

Платіжні вимоги осіб, що примусово стягують грошові кошти, приймаються банком до виконання незалежно від наявності достатнього залишку коштів на рахунку платника.

Ці платіжні вимоги виконуються банком у повному обсязі чи частково в межах наявного залишку, у невикористаній сумі повертаються тим, хто виставляє вимоги про примусове стягнення коштів, разом із супровідними документами із вказівкою на зворотній стороні цих документів суми, що списана з рахунка платника, і дати списання, завіреними підписом і відбитком штампа банку.

Підприємства, що мають постійні господарські зв’язки між собою по зустрічних постачаннях товарів, виконуваних роботах, наданих послугах, використовують таку форму розрахунків як залік взаємної заборгованості платників. Вони можуть здійснювати розрахунки періодично по сальдо зустрічних вимог.

У договорах між підприємствами передбачається періодичність звірення взаємної заборгованості зі складанням відповідного акта, терміни і платіжні інструменти, із використанням яких будуть здійснюватися розрахунки. Після складання акта звірення взаємної заборгованості в терміни, визначені законодавством, та сторона, на користь якої склалося кредитне сальдо взаємних зобов’язань, виписує розрахунковий документ (платіжне доручення, платіжну вимогу–доручення) чи оформляє вексель.