1.3. Територіальний розподіл аеропорта серед авіадиспетчерів

Для забезпечення ефективного контролю за рухом повітряного судна аеродроми і повітряний простір діляться на райони відповідальності диспетчерських пунктів. За типом виконуваних технологічних задач їх можна класифікувати на диспетчерські пункти «руління», «старту і посадки», «круга», «підходу», «районного центру», диспетчерські пункти «місцевих повітряних ліній», «аеродромні диспетчерські пункти» [7].

- Диспетчер «аеродромного диспетчерського пункту» (АДП) контролює готовність екіпажу повітряного судна до виконання польоту, доводить до нього необхідну інформацію, складає добовий план польотів, фіксує початок і закінчення виконання польоту, погоджує виконання плану польотів з іншими службами (наприклад, з АДП іншого аеропорту). Диспетчер АДП не здійснює контроль за фактичною повітряною обстановкою.

- Диспетчер «руління» контролює рух повітряного судна за території аеродрому, видає дозволи на буксирування, запуск двигунів, рулювання [8].

- Диспетчер «старту і посадки» контролює рух на злітно - посадкової смуги, і передпосадковій прямий, керує злітають і заходять на посадку повітряного судна, видає дозволи на зліт, посадку.

- Диспетчер «круга» керує рухом повітряного судна у сфері повітряного простору від 2 км і нижче і в радіусі 50 км від аеродрому. Видає дозволи на виконання заходу на посадку прилітають ВС і вказівки про первісному наборі висоти вилітають.

- Диспетчер «підходу» керує рухом повітряного судна у галузі повітряного простору, обмеженої висотами 2, 6 км і видаленням від аеродрому 90-120 км; вирішує завдання з визначенням черговості заходу на посадку, побудови необхідних інтервалів ешалонування.

- Диспетчер «районного центру» контролює політ ЗС на висотах від 1,5 до 17 км і в межах встановлених кордонів в горизонтальній площині.

- Диспетчер пункту «місцевих повітряних ліній» керує польотом повітряного судня від висоти 1,5 км і нижче в районі аеродрому.

- Диспетчер «місцевого диспетчерського пункту» керує польотом повітряного судня від висоти 1,5 км і нижче в межах встановленого району відповідальності (зазвичай сумірного по площі з адміністративним регіоном Росії або його значною частиною) в горизонтальній площині. Безліч авіаційних робіт, далеко від великих аеропортів, здійснюються під керуванням диспетчерів МДП. Умови роботи диспетчера досить складні, тому що він приймає рішення у твердому ліміті часу, працює при великому інформаційному навантаженні, при постійно і швидко мінливій повітряній обстановці, несе відповідальність за життя багатьох людей. В умовах інтенсивного повітряного руху під керівництвом одного авіадиспетчера може перебувати одночасно 10-20 повітряних суден. Саме в таких умовах праці доволі вирогідним є виникнення напруження [9].

1.4. Вимоги до людей, що планують стати авіадиспетчерами

Не кожна людина здатна витримати такі умови праці, тому зазначимо психологічні та фізіологічні характеристики які мають бути присутні у особи яка займає посаду диспетчера [10]:

- оперативність та швидка реакція;

- образне мислення та концентрація уваги;

- високий рівень стійкості уваги та гарна моторна пам’ять;

- аналітичне мислення та гострий зір;

- гарний слух, чітка дикція та здатність швидко приймати рішення;

- здатність прогнозувати результат діяльності;

- високий рівень розвитку слухової, зорової, короткочасної пам’яті;

- емоційна стійкість навіть в екстримальних умовах;

- врівноваженість нервової системи;

- витривалість, пунктуальність та відповідальність за вчинки ;

- оперативність діяльності та гнучкість у процесі прийняття рішень;

- організованість у роботі та зібраність діяльності;

- винахідливість та комунікабельність.

При наявності зазначених якостій, мають бути відсутні такі якості особистості як:

- безвідповідальність та емоційна неврівноваженість;

- регідність мислення та неуважність у діяльності;

- тривожність та незібраність;

- неакуратність та швидка втомлюваність [11].

Як вже зазначалось, праця диспетчера є важкою навіть для осіб які відповідають зазначеній психограмі, а при невідповідності їй, чи наявності негативних властивостей, діяльність ускладнюється та стає надто ризикованою. Варто додати, що у професійній діяльності диспетчера стикаються з різноманітними порушеннями функціональних станів. Докладніше про функціональні стани у наступному підрозділі.

1.5. Психічний аналіз особливостей роботи авіаційних диспетчерів

Напруженість як спектр діяльнісних станів організму, що характеризуються підвищеним рівнем функціонування різних психофізіологічних систем в порівнянні зі станом спокою. В руслі цього підходу розробляється поняття напруженності як ведучого функціонального стану, що супроводжує будь-яку цілеспрямовану діяльність і характеризує ступінь відповідності умов діяльності можливостям людини. На підставі критерію оптимальності відповідності витрачаються людиною зусиль вимогам діяльності виділяється продуктивна і непродуктивна напруженість. У більш вузькому сенсі термін позначає ряд станів людини-оператора, що визначаються фактором інтенсивності і структури інформаційного навантаження. Тому з цих позицій стан розуміється як реакція індивіда на інформаційну структуру навантаження, що визначається головним чином режимом пред'явлення інформації. Одним з головних критеріїв ступеня напруженості є адекватність реакції індивіда на зміни в інформаційній структурі стимуляції. У деяких випадках за допомогою поняття напруженість характеризується одна з фаз втоми, пов'язана з підтримкою високого рівня працездатності в результаті вольових зусиль. Нерідко терміном позначається коло станів людини, що виникають в ускладнених умовах діяльності. Серед різноманітних варіантів поняття найбільш розроблено поняття психічної напруженості, що характеризує особливості психічної діяльності людини в стресогенних ситуаціях. За типом характеру вплив цих станів на ефективність діяльності виділяють стану операційної напруженості. та емоційної напруженості. Операційна, в основі якої лежить переважання процесуальних мотивів діяльності, надає мобілізуючий вплив на індивіда і сприяє збереженню високого рівня працездатності. Розвиток станів емоційної напруженості призводить до падіння ефективності та дезорганізації діяльності. Як можливо помітити, визначення стану напруженності моє в інженерній психології декілька підходів, проте усі вони тісно переплітаються у довершене одне одним визначення [12].

При напруженні спостерігаються зміни в динамічних характеристиках нервової системи, які в цілому можна кваліфікувати як підвищення рівня її активація, такий стан доволі частий для диспетчорів. При розгляді структурно-функціональних особливостей надмірно вираженого нервово-психічної напруги звертає на себе увагу те, що для нього типові дезорганізація психічної діяльності, істотні відхилення в психомоториці, глибокі зрушення в нейродинамічні характеристиках і яскраво виявлену почуття загального фізичного і психічного дискомфорту . На перший план виступають скарги на порушення діяльності соматичних органів. Психічні порушення, що також мають місце, залишаються як би на другому плані, маскуються соматичними скаргами, з яких найбільш частими є скарги на порушення з боку серцево-судинної системи, органів дихання та видільної системи і лише потім йдуть скарги на порушення в психомоториці і на зниження здібностей до продуктивної розумової діяльності.Тобто диспетчер не одразу розуміє причини фізичних захворювань, він не повязує їх з психологічною напруженістю. Почуття фізичного дискомфорту супроводжується негативним емоційним фоном, падінням настрої, відчуттями тривоги, неспокою, гострим очікуванням невдачі, провалу та інших неприємних наслідків ситуації екстремальній ситуації. Хоча випробувані з напругою намагалися підкреслити, що у них є насамперед соматичні порушення, найбільш виражені зрушення у них спостерігаються з боку психічної діяльності. До цих порушень належать погіршення уваги, розумової працездатності, кмітливості, завадостійкості, настрою, емоційної стійкості, координації рухів, невіра в можливість власними силами подолати труднощі і звідси зневіру в успіх. При сильній напруженності виявляються виразні ознаки порушень у психічній сфері [13]:

- особливо значно знижується об'єм уваги, його стійкість і здатність до концентрації, здатність до перемикання уваги;

- істотно знижуються продуктивність короткочасної пам'яті і здатність до довготривалого вербальному збереження.

- виявляються яскраво виражені негативні зрушення і в такій характеристиці оперативного мислення, як здатність до вирішення логічних завдань;

- страждає координація діяльності.

В.Л. Марищук зі співавторами класифікує напруженість за двома ознаками:

1) характеру порушень в діяльності

2) силі, стійкості цих порушень [14].

За першою ознакою розрізняються такі форми напруженості, як гальмівна, імпульсивна і генералізована:

Гальмівна форма характеризується уповільненим виконанням інтелектуальних операцій, особливо страждає перемикання уваги, утруднюється формування нових навичок і переробка старих, погіршується здатність виконувати звичні дії в нових умовах та інші [15].

Імпульсивна форма напруженості виражається переважно у збільшенні кількості помилкових дій при збереженні або навіть збільшенні темпу роботи. У цьому випадку характерними є схильність до малоосмисленних, імпульсивних дій, помилки в диференціювання надходять сигналів, забування інструкцій (навіть найпростіших), невиправдана поспіх, метушливість. Такі прояви особливо характерні для осіб з недостатньо сформованими професійними навичками, тобто для диспетчерів новачків.

Генералізована форма напруженості характеризується сильним збудженням, різким погіршенням виконання, рухової дискоординацией, одночасним зниженням темпу роботи та наростанням помилок, що в кінцевому рахунку призводить до повного зриву діяльності. Що стосується форми напруженості за ознакою сили і стійкості порушень, то вона, на думку авторів, буває 3 видів [16]:

1) незначна, швидко зникаюча;

2) тривала і помітно позначається на процесах діяльності;

3) тривала, практично не зникає.