drotyanko_l_g_filosofiya_naukovogo_piznannya

Розділ 3

___________________________________________________________________________________

починає відноситися безпосередньо до самих понять, у них знаходить шукане знання, на слово ж починає дивитися як на сторонній і довільний знак», – писав він1. Очевидно, що саме ставлення до слова як до зовнішнього стосовно думки знака й забуття істинної ролі слова у формуванні понять приводить або до їхнього ототожнення, або до зневажливого ставлення до слова.

О.О. Потебня розглядав слово й поняття не як опозицію, а як діалектичну єдність, у якій кожна зі складових має свою винятковість, не притаманну іншій у процесі пізнання людиною світу, але водночас обумовленою іншою. У цій єдності слово виступає засобом утворення поняття і до того ж не зовнішнім, не таким, якими є винайдені людиною засоби писати, колоти дрова і т.п., а навіяним самою природою людини й незамінним. Він наголошував на тому, що характерна для поняття ясність, відношення субстанції до атрибуту, необхідність у їхньому поєднанні, прагнення поняття зайняти місце в системі – все це початково досягається у слові й удосконалюється ним. «З цього боку слово, – писав він, – схоже з поняттям, але тут же криється й відмінність того та другого»2. На його думку, якщо логічне поняття абстрагується від чуттєвого образу, то слово може однаково виражати й чуттєвий образ, і поняття.

Продовжуючи таку традицію у розумінні кореляції слова й поняття, сучасний російський філософ В.В. Бібіхін зазначає, що у ХІХ – ХХ ст. ст. наївному віднесенню слова до речі було покладено край. У мові побачили прошарок між суб’єктом і світом, а прив’язування слова до речі стало справою мислення. Розглядаючи зв’язок мислення й мови, він прагне виявити роль їхніх форм у процесі осягнення світу. Підтримуючи думку про те, що мова за своєю сутністю є повідомленням про «подію світу» (М.М. Бахтін), він вважає, що люди не розпоряджаються мовою: «Спроби надати значення її знакам продукують зворотну дію: мова замість висвітлення заходить у темряву. Всемогутність свідомості, її здатність надавати значення будь-чому та бути чим завгодно, здавалось би, споріднена із всемогутністю знака. Проте всемогутність свідомості обмежена уявленнями останнього. Лише з ними свідомість може робити будь-що. На знаки всемогутність свідомості вже не розповсюджується. Свідомості ніколи не вдавалося фіксувати і зупинити їх»3. Отже, слово й поняття є відносно незалежними стосов-

1Потебня А.А. Мысль и язык / А.А. Потебня. – М.: Лабиринт, 1999. – С. 143. (Перек-

лад з рос. автора)

2Там само. С. 145.

3Бибихин В.В. Язык философии / В.В. Бибихин. – М.: Прогресс, 1993. – С. 71. (Перек-

лад з рос. автора)

81

Філософія наукового пізнання

___________________________________________________________________________________

но одне одного, але водночас обумовлюють одне одного. Це випливає з того, що з одного боку, думка є вільною, здатною деякий час обходитися без слова. Але, з другого боку, думка пов’язує наше слово тому, що вона завжди заздалегідь має сенс, який потребує слова й водночас є таким, що вимагається словом.

За образним висловлюванням В.В. Бібіхіна, раніше від будь-якого підшукування «засобів вираження» для «мислительних змістів» ми або чуємо слово думки, або не чуємо його. Інакше кажучи, підшуковування слова для думки не виступає другорядним стосовно мислення, а активно втручається у формування понять. Слово повинне підхоплювати думку на злеті і навпаки – думка підхоплюється словом, а слово підхоплюється думкою. Отже, поняття й слово, яке його виражає, складають діалектико-суперечливу єдність.

Так само кореляція поняття й терміну тлумачиться в логіці, де результати мислительної діяльності обов’язково фіксуються у знаковій формі. «Безпосередньо такими формами у природній мові є загальні описові імена, – говорив вітчизняний логік Є.К. Войшвилло. – Зазвичай замість них використовуються різного роду скорочення («студент», «трикутник»). Поняття складають сенс імен такого роду і через… їхню функцію – мисленного виділення предметів – пов’язують ці імена з об’єктами, які вони повинні представляти як знаки мови в процесах комунікації й мислення»1. Причому в даному випадку він розглядає поняття не як деяку характеристику знаків, а як певну форму відображення дійсності на ступені абстрактного мислення, тобто на ступені пізнання дійсності за допомогою мови. З цього видно, що він розміщує слова, терміни мови між об’єктивним світом і поняттями як формами мислення. Він виділяє два види ситуацій щодо кореляції понять та термінів: 1) у процесі пізнання людина вводить деяке поняття, виділяючи тим самим певний клас предметів, і потім підбирає якенебудь скорочене слово – загальне ім’я для цих предметів; 2) у наявності вже є деяке ім’я, що інтуїтивно використовується для позначення деяких предметів, а потім утворюється поняття про відповідні предмети. Тобто тут наголошується на взаємообумовленості та взаємозв’язку понять і термінів.

Особливу роль цей взаємозв’язок відіграє у процесі розвитку науки, коли відбувається заміна застарілої теорії новою, яка, за словами К. Хюбнера, хоча і використовує терміни попередньої, але при цьому не завжди покращуючи останню. Наприклад, терміни «маса», «імпульс», «швид-

1Войшвилло Е.К. Понятие как форма мышления: Логико-гносеологический анализ / Е.К. Войшвилло. – М.: Изд-во МГУ, 1989. – С. 95. (Переклад з рос. автора)

82

Розділ 3

___________________________________________________________________________________

кість», «час», «простір» фігурують як у сучасній фізиці, так і в попередніх фізичних теоріях, проте означають абсолютно різні речі, що пов’язано з усім теоретичним контекстом, чи це картезіанська, ньютоніанська, чи ейнштейніанська фізичні концепції1. На таку підміну змісту термінів та формування нових понять і термінів у їхній взаємодії звертав увагу й В. Гейзенберг, наголосивши, що значення всіх понять і слів, які утворюються на основі взаємодії між світом і дослідниками, не можуть бути точно визначеними. А це означає, що ми достеменно не знаємо, якою мірою вони можуть нам допомогти у пізнанні світу. Іноді ми знаємо, що вони можуть застосовуватися в деяких досить широких сферах внутрішнього й зовнішнього досвіду, але ми ніколи точно не знаємо, де знаходяться межі їхньої застосовуваності2. Але все ж таки наукові поняття він вважав більш визначеними, ніж їхнє словесне вираження.

З розвитком науки формування понять і термінів, що стоять за ними, набуває дедалі більше опосередкованого, неочевидного характеру, адже частіше за все наші абстракції не фіксують ніякої реальності окрім змісту, який ментально експлікується дослідником-гносеологом як нормативна можливість свого мислення. У процесі подальшого розвитку певної науки відбувається логічна експлікація (уточнення) того, що вчений бачить зсередини поняття, перебуваючи всередині мисленої сутності цього поняття, і дивлячись її очима на те, що відбувається у світі. Прикладом може бути погляд на світ у термінах теорії відносності. З такої точки зору, поняття й терміни – це продукти людської духовної культури, які можуть ніяк не корелювати з об’єктивною дійсністю, а отже, в такому випадку важко говорити про співвідношення цих продуктів людського духу один з одним.

Цікавим є підхід до аналізу даного співвідношення філософівпостмодерністів, здійснюваний на перехресті філософії мови та лінгвістики. Так, Ж.Дельоз вважав, що саме мова та її основні форми (слово, речення) дають можливість філософії виходити за межі традиційних побудов, адже смисл, закладений у поняттях, виражається реченнями, але наявний у самих речах. Він вводить новий термін – «сигніфікація», зазначаючи, що йдеться про зв’язок слова з універсальними або загальними поняттями та про відношення синтаксичних зв’язків до того, що вміщує поняття. З позиції сигніфікації елементи речення є тим, що «означає» понятійні змісти, які здатні вказувати на

1Хюбнер К. Критика научного разума: пер. с нем. / К. Хюбнер. – М.: ИФРАН, 1994. –

С. 158.

2Гейзенберг В. Физика и философия. Часть и целое: пер. с англ. / В. Гейзенберг. – М.:

Наука, 1989. – С. 50.

83

Філософія наукового пізнання

___________________________________________________________________________________

інші речення, які, у свою чергу, виступають як передумови даного речення. Тобто, якщо більшість філософів розміщують терміни, слова між речами і їхніми понятійними образами, то Ж. Дельоз ставить поняття між речами і словами. Для нього лише відношення між словом і поняттям володіє необхідністю, тоді як інші відношення – денотації як відношення між словом і річчю та маніфестації як відношення між словом і суб’єктом – необхідності не мають, залишаючись довільними. Проте він вважає, що всі ці відношення взаємно обумовлюють одне одного і ніяке з них не є первинним стосовно інших взагалі, але при певних умовах кожне з них може розглядатися як домінуюче.

Ж. Дельоз по суті продовжив у нових умовах розвивати ідеї видатного французького лінгвіста Ф. де Соссюра, який на початку ХХ ст. заклав підвалини загального мовознавства. За його теорією мови, наше мислення, якщо не брати до уваги його словесне вираження, є аморфною масою, у якій ніщо чітко не розмежоване і тому без допомоги знаків ми не змогли б з достатньою ясністю й сталістю відрізняти одне поняття від іншого. Для Ф. де Соссюра специфічна роль мови стосовно думки полягає не у створенні матеріальних звукових засобів для вираження понять, а в тому, щоб слугувати посередником між думкою та звуком, і в такий спосіб, щоб їхнє об’єднання неодмінно вело до обопільного розмежування одиниць1. Він порівнював мову з аркушем паперу, де мислення – це лицьова його сторона, а звук – зворотна, і розділити їх у будь-який спосіб неможливо, як і неможливо відділити ні думку від звука, ні звук від думки. Він вважав поняття і звук елементами мови. З таким висновком, на наш погляд, можна погодитися лише у тому випадку, якщо елементи мови – слова, терміни – беруть участь у формуванні понять. В інших випадках звуки, слова й речення можна вважати елементами мислення, адже ми мислимо задопомогою слів, навітьколи їх не вимовляємо.

Відомий американський лінгвіст А. Вежбицька, аналізуючи зв’я- зок слова й поняття, рішуче заперечує думку деяких учених про те, що без слова немає поняття. Для цього вона посилається на приклади з мови. «Якби бодай одна з мов не мала слів для таких понять, як усі, якщо або тому що, чи відобразилося б це на когнітивних можливостях тих, хто говорить? Якби замість слів у цій мові були суфікси, які означають ті ж самі поняття, відсутність спеціальних слів не грала б ролі»2. Інша справа, якщо у деякій мові є слова, які можуть слугувати

1Соссюр де Ф.. Курс общей лингвистики: пер. с фр. / Ф. де Соссюр. – Екатеринбург:

Изд-во Уральск. ун-та, 1999. – С. 112–113.

2Вежбицкая А. Язык. Культура. Познание: пер. с англ. /А. Вежбицкая. – М.: Русские словари, 1997. – С. 292. (Переклад з рос. автора)

84

Розділ 3

___________________________________________________________________________________

перекладами для слів типу всі, якщо, тому що. Але у них більш широкий спектр значень, який охоплює не лише «всі», але й «багато», не лише «якщо», але й «коли», не лише «тому що», але й «після». У такому разі однозначної відповіді на питання про можливість когнітивних можливостей людей, які говорять, не буде. Іноді наявність розмаїття значень не впливає на дані можливості, а іноді, коли мовна ситуація потребує однозначності вживання того чи іншого слова, наприклад, при перекладі з однієї мови на іншу мову, відсутність в останній цілком певного слова, яке б передавало цілком певний смисл, може вплинути на діалогічну ситуацію і смисл сказаного одним співбесідником не буде зрозумілим для іншого.

Відповідаючи на питання: «Чи не можна, щоб люди володіли поняттями без слів?» А. Вежбицька говорить, що поняття, звичайно, можуть існувати без слів, але, по-перше, наявність слова (окремої лексичної одиниці) слугує прямим свідченням існування поняття, а за його відсутності є, у кращому випадку, лише побічні свідчення. Подруге, при людському спілкуванні недостатньо «володіти» поняттям, важливими є також засоби передачі його іншим людям. Для деяких понять така передача можлива за допомогою описових конструкцій чи парафраз; проте для інших необхідно мати пряме лексичне вираження. Отже, А. Вежбицька наполягає на необхідності як понять, так і слів, які виражають їхній сенс, причому в нерозривній єдності слова й поняття. Ця єдність має особливе значення при перекладі з однієї мови на іншу, оскільки в цьому процесі завжди щось втрачається і жодне слово не зберігає абсолютного значення, не маючи точних еквівалентів у інших мовах.

Але відомо також, що жодна з конкретних наук не може дати цілісного уявлення про поняття і термін, оскільки має справу лише з власними логічними і мовними структурами. Через взаємопроникнення мовних засобів, їхньої міграції з науки в науку, з побутової мови в наукову і навпаки відбувається поліваріантне тлумачення понять, яким ставляться у відповідність ці мовні знаки, і не кожне тлумачення адекватно репрезентує зміст відповідного поняття, що заважає правильному розумінню останнього. Тому необхідно, по-перше, більш ретельно робити відбір термінів для означення понять, а по-друге, звертатися до метамови, лише якій виявляється під силу логіко-семантичний аналіз понять і термінів конкретних мов.

ЕОМ і проблема співвідношення поняття й терміну

Ця проблема актуалізується нині у зв’язку з комп’ютеризацією наукового знання і необхідністю привести мови наук у відповідність до

85

Філософія наукового пізнання

___________________________________________________________________________________

сучасної машинної мови. З цієї точки зору викликає певний інтерес проведений І.Ю. Алексєєвою аналіз співвідношення поняття з таким мовним засобом, як фрейм, що пов’язаний з комп’ютеризованою наукою. Порівнюючи поняття і фрейм як структуру для репрезентації знань, вчена зазначає, що «фрейм як текст у загальному випадку істотно різниться від текстів, у яких ідеться про характеристики об’єкта поняття»1, де під об’єктами понять вона розуміє ті тексти, які фіксують вербальний фрагмент змісту поняття.

Відмінність, на її думку, полягає в тому, що текст, у межах якого фіксується поняття, зазвичай має характер мови, тобто складається з речень. Такий текст дає змогу одержати інформацію про те, що об’єкту поняття притаманні ті чи інші характеристики. Найпростішим прикладом такого тексту І.Ю. Алексєєва називає визначення чогонебудь, зокрема, ромбу («ромб – це плаский чотирикутник з рівними сторонами»), яке є судженням про притаманні об’єкту (у даному випадку ромбу) певні характеристики. Текст зовсім іншого типу репрезентує фрейм. Відтворимо приклад фрейму, наведеного І.Ю. Алексєєвою – фрейм ЯБЛУКО:

(ЯБЛУКО (СОРТ (VALUE (АНТОНІВКА))) (МІСЯЦЬ ЗБОРУ (VALUE (ВЕРЕСЕНЬ)(ЖОВТЕНЬ))) (СМАК (VALUE (КИСЛИЙ (КОЛИ: ЛІТОМ)(КИСЛО-СОЛОДКИЙ (КОЛИ: ВОСЕНИ)))))),

в якому текст, що повідомляє дещо про характеристики яблука, побудований абсолютно інакше, а тому можливості «перекладу», трансформації його у мовний текст є досить невизначеними (тут VALUE перекладається як «значення»). Зокрема, у наведеному прикладі фрейму все, що записано в слотах (частинах фрейму, що містяться в дужках) не є характеристиками, загальними для загального класу яблук, оскільки АНТОНІВКА не є ознакою всіх без винятку яблук, і тому ця ознака не входить до змісту поняття «яблуко».

Отже, невизначеність фрейму в загальному випадку як тексту, що містить інформацію про характеристики об’єкта, не дає змоги визнати правильним твердження, що фрейм розкриває зміст поняття і що системи фреймів являють собою строгі визначення понять. Автор робить висновок, що для розв’язання задач технологічного характеру система фреймів може бути зручною й корисною, але для логіко-філософської концепції поняття вона не додає нічого, хоча може поставити нові питання, що стосуються характеристики понять як форм мислення2.

1Алексеева И.Ю. Человеческое знание и его компьютерный образ / И.Ю. Алексеева. –

М.: ИФРАН, 1993. – С. 103. (Переклад з рос. автора)

2Там само. С. 113–120.

86

Розділ 3

___________________________________________________________________________________

До того ж, фреймова схема передачі інформації може бути використана лише тоді, коли останню можна подати у вигляді знакових систем, зручних для машинної обробки, передачі та збереження інформації.

Більшість дослідників зазначають, що у зв’язку з появою багатьох нових когнітивних засобів представлення знань (наукових і позанаукових, вербалізованих та невербалізованих) з’являються спроби ототожнити їх з поняттям як найбільш визначеним когнітивним засобом вираження знання. Такі спроби не завжди здійснюють позитивний вплив на розвиток логіки й епістемології, оскільки відбувається некоректна підміна логіко-методологічних форм представлення знання когнітивноструктурними. Вони застерігають, що при аналізі форм знання необхід-

но розрізняти їхній когнітивний образ і знакову структуру, представ-

лену в мовленнєвому чи не мовленнєвому вигляді. Тому пряме перенесення результатів аналізу фреймових та інших подібних когнітивних структур знання в епістемологічний чи логічний тексти є некоректним.

Тоді як терміни, на відміну від понять, піддаються машинній обробці, якщо їх закодувати у відповідній системі числення й надати в такий спосіб певного кількісного значення. Оскільки ми мислимо й говоримо за допомогою слів, то мозок відповідним чином кодує отриману інформацію через значення цих слів. Значення є скоріше запам’ятовуванням результатів узагальнення образів, або настанов, ніж шаблоном для людського мозку. При виникненні значення у мозку, очевидно, виникає схема установки і відкладається у пам’яті для повторного використання. З метою розпізнання настанов цього взірця (адреси доступу) йому відводиться серійна послідовність сигналів (рядок бітів), так зване слово (послідовність знаків). Коли адресована цим словом пам’ять наповнюється інформацією, воно отримує значення. За подібною схемою створено й комп’ютер, який кодує значення слів у певній системі машинного числення, що дає змогу обробляти та передавати словесну інформацію, переводячи її у цифрову. Це зближує слово (термін) як когнітивний образ із фреймом, схемою, формулою тощо.

Сказане певною мірою поглиблює розуміння відмінності між поняттям і терміном, словом. При вираженні поняття мовними засобами, словами відбувається процес перетворення поняття на значення. От-

же, зв’язок понять та термінів не є безпосереднім, він опосередковується процедурою означення поняття через систему ознак.

Свого часу ототожнення понять та термінів, а саме ще на початку зародження ЕОМ, привело деяких учених-кібернетиків і навіть філософів до хибного висновку. Він полягав у тому, що, оскільки робота обчислювальної машини ґрунтується на маніпуляціях над символами, які можуть інтерпретуватися у термінах бази даних (яка часто розглядається як часткова модель дійсності), то комп’ютер значною мірою

87

Філософія наукового пізнання

___________________________________________________________________________________

має здатність до мислення. На хибність цього висновку вказує Дж. Лакофф, стверджуючи, що людське мислення не просто механічно маніпулює абстрактними поняттями й символами, а виробляє ці поняття, істотно спираючись на людський досвід і уявлення, на особливості сприйняття, моторної активності і культури, з одного боку, і властивості метафори, метонімії (перейменування) та ментальної образності – з другого. А тому поняття, категорії лише здаються абстрактними й існуючими незалежно від людей. Насправді ж вони співвідносяться з речами дійсно існуючими чи лише уявлюваними як дійсно існуючі саме людьми, завдяки цьому набуваючи певного значення й імені, адже люди розуміють світ у термінах певних речей.

Комплементарність мовних і мисленнєвих засобів

Зазначене вище свідчить, що термін є мовною формою відображення процесу мислення, що здійснюється через поняття. Але при цьому термін може відображати не тільки одне поняття, а їхню систему, яка складає певну теорію. Тобто термін може відображати деяке явище, як, наприклад, термін «субстанціальність» у класичному філософському сенсі цього терміну охоплює весь зміст розуму, мислення, логіки, тобто претендує на абсолютність, безумовність, самодостатність. Та не можна вважати, що термін завжди й цілком повністю покриває зміст відображуваного поняття, як і саме поняття не повністю покриває собою відображувану дійсність. Це іноді призводить до збіднення змісту поняття, до неоднозначного й неадекватного його тлумачення. Люди нерідко користуються одними і тими ж термінами, вкладаючи в них різний зміст.

Про такі випадки писав Е.В. Ільєнков. Говорячи про розвиток науки та її термінів, він зазначав: «Звичайно ж мова виникає раніше, ніж наука. Наука при своєму народженні вже застає величезну кількість розроблених загальних та загальнозрозумілих термінів, кожен з яких позначає більш чи менш чітко сформоване абстрактне уявлення. Наука як така відразу починає з критичного переосмислення всіх цих абстрактних уявлень, з їх методичною систематизацією, класифікацією і т.д., тобто її турботою із самого початку стає вироблення понять. Поняття… є дещо більшим, ніж просто абстрактно-загальним, зафіксованим терміном, ніж значення загального терміну»1.

Коли та чи інша наука тільки-но зароджується, для її мовних засобів характерним є виокремлення відповідних термінів, які б адекватно

1Ильенков Э.В. Диалектическая логика: Очерки истории и теории / Е.В. Ильенков. –

М.: Политиздат, 1984. – С. 232–233. (Переклад з рос. автора)

88

Розділ 3

___________________________________________________________________________________

відображали предмет дослідження та відповідну понятійнокатегоріальну систему, щоб найкраще передати зміст досліджуваних об’єктів. Для прикладу можна навести становлення класичної механіки І. Ньютона, коли він широко використовував математичний апарат для дослідження фізичних явищ. Для нього важливим було встановити зміст застосовуваних термінів, а не їх знаковий вигляд.

Проведений аналіз співвідношення поняття й терміну дає певне уявлення про неоднозначність вживання мисленнєвих та мовних засобів при формуванні наукових знань. Така «розмитість» у їх використанні іноді приводить до неадекватного тлумачення висновків певної наукової теорії. Тому виникає потреба в постійному уточненні цих засобів, звільненні їх від зайвих відхилень та виключень. Вводячи нові терміни, дослідники тим самим уже термінологічно виділяють новий зміст, що дає змогу уникнути змішування понять та термінів, а також самих понять. Про це особливо важливо пам’ятати, коли відбувається перенесення понять і термінів з однієї сфери науки в іншу або з однієї соціокультурної практики в інші.

3.4.Сутність «міграції» наукових понять і термінів

у сучасній науці

Щоб зрозуміти специфіку зміни змісту понять і термінів, які пе-

реносяться з однієї культурної сфери в іншу, потрібно розглянути відмінності між «словом» і «терміном». У перекладі з латинської мови «термін» – це границя, межа. Термін близький за змістом до слова як мовної одиниці, а не до поняття, яке є мисленнєвою одиницею. Проте «термін» і «слово» теж розрізняються між собою тим, що: 1) Термін

має завжди лише одне значення, а слово може мати кілька значень.

Наприклад, термін «імовірність», з одного боку, може виражати математичне співвідношення між певними величинами (ймовірність того, що монета впаде гербом догори, дорівнює ½), а з другого боку, є більш широке й менш визначене поняття ймовірності, яке називається «ступенем правдоподібності» того чи іншого явища. Воно стосується не лише математичних співвідношень, але й до виявлення ступеня істинності будь-якого висловлювання (наприклад, ймовірно, сьогодні буде дощ). 2) Термін повинен бути нейтральним з точки зору експре-

сивно-емоційного забарвлення, тобто він має бути позбавленим емоцій, переживань тощо. 3) Термін не повинен мати синонімів та дублю-

ючих його форм.

89

Філософія наукового пізнання

___________________________________________________________________________________

Проте кожен термін хоч і має лише одне значення, воно не залишається незмінним протягом усього періоду його застосування в мовленнєвій діяльності. З часом той чи інший термін може набувати іншого значення (наприклад, термін «рух» у ХVII–XVIII ст. ст. означав лише механічне переміщення предметів, а зараз він означає будь-які зміни предметів – механічні переміщення, фізичні, хімічні, біологічні та інші подібні зміни). Отже, термін відображає не лише статику в мові, але й її динаміку. Як правило, терміном є слово або словосполучення зі спеціальної (наукової, філософської, технічної, медичної тощо) галузі знань. Він слугує для точно визначеної назви явищ, предметів чи процесів, які досліджуються відповідною галуззю науки. Він виконує не лише номінативну (nomina – в перекладі з латини означає ім’я, назва), але й пізнавальну функції, оскільки сприяє виявленню нового, ще незвіданого в предметах та явищах.

Історія розвитку людства засвідчує, що в усі епохи жодна мова не залишається незмінною. На неї впливають як внутрішні чинники її становлення та функціонування, так і зовнішні, які пов’язані з процесами міграції окремих людей і цілих соціальних груп, війнами й поневоленням одних народів іншими і т.д. У результаті цих процесів «мігрантами» стають самі слова, словосполучення й терміни, які впливають на мову, до обігу якої вони входять. Про такий тип «міграції» слів і термінів писав ще В. фон Гумбольдт, створюючи теорію порівняльного мовознавства. Він зазначав, що, наприклад, Індія мала вплив на увесь південно-східний архіпелаг з найдавніших часів. І тут, «як і в усіх випадках змішування народів, вплив здійснює не лише усне мовлення, але одночасно й ним привнесена і в ньому розквітла духовна культура»1. Під впливом усного мовлення формувався власний алфавіт південно-східних народів, а водночас і письмо, і літературна мова. Дослідження мови народів Індії, малайських мов та папуаської мови Нової Гвінеї дали змогу В. фон Гумбольдту зробити висновок про схожість багатьох слів цих мов, пов’язану, на його думку, саме з їхньою «міграцією» з однієї мови в іншу.

Більшість дослідників мови вважають, що таке запозичення слів, виступаючи природним результатом спілкування різних країн, асимілюючись, зовсім не викривляє саму мову, оскільки цьому перешкоджає її «нервова система», граматика, структура мови, яка складає її нормативну основу. Проте не лише зазначені чинники визначають дух відповідної мови, але й її семантика, яка є найбільш рухливою і дина-

1Гумбольдт В. фон. Избранные труды по языкознанию: пер. с нем. / В. фон Гумбольдт; общ. ред. Г.В. Рамишвили. – М.: Прогресс, 2000. – С. 42. (Перекладзрос. автора)

90