10. Цивільне право як наука і навчальна дисципліна

Науку цивільного права в узагальнюючому вигляді можна визначи­ти як систему знань про закономірності становлення і розвитку ци­вільно-правових явищ і як діяльність, спрямовану на здобуття нових знань щодо цивільно-правових понять, категорій, суджень та ідей.

Як галузь цивільного права, так і його наука має свій предмет.

Але якщо предметом цивільного права як галузі права України є певні суспільні відносини, то предметом науки є саме цивільне право як галузь права, цивільне законодавство, законодавчі акти, в яких мають місце норми цивільного права, інші джерела цивільно­го права, правозастосовча практика тощо.

В науці цивільного права застосовують загальні, галузеві мето­ди дослідження: діалектичний матеріалізм; метод порівняльного правоведення; комплексний аналіз; системний аналіз; метод кон­кретних соціологічних досліджень тощо.

Особливість цивільного права як навчальної дисципліни полягає в тому, що вона має за мету насамперед навчати цивільному праву і науці цивільного права.

Базою навчання є: цивільне законодавство, наука цивільного права, загальна теорія права, філософія, історія та інші науки. Сис­тема навчальної дисципліни побудована з урахуванням системи ЦК, хоча вони повною мірою не збігаються.

11. Цивільне правовідношення

Цивільне правовідношення — це урегульоване нормами цивільно­го права фактичне суспільне відношення, учасники якого є юри­дично рівними носіями цивільних прав та обов'язків.

Нормами цивільного права можуть бути врегульовані особисті немайнові, майнові відносини і відносини, що виникають у сфері інтелектуальної діяльності.

В одних випадках цивільні правовідносини виникають незалеж­но від волі їх учасників (народження породжує право особи на життя, на охорону здоров'я, на медичну допомогу тощо). В основі такого виникнення лежить подія.

Найчастіше цивільні правовідносини є наслідком волевиявлен­ня особи (осіб) — дії. У цивільному праві такі дії називаються правочинами.

У деяких випадках для виникнення правовідношення необхідна наявність як події, так і дії. Так, з дня смерті особи відкривається спадщина. Факт відкриття спадщини є передумовою для її прий­няття. Але такої передумови недостатньо для виникнення правовід­ношення власності у спадкоємця. Необхідно ще прийняти спадщи­ну — належним чином виразити свою волю стати власником спад­кового майна.

Цивільне правовідношення має певну структуру.

Складові час­тини цієї структури називають елементами. Це — суб'єкт; об'єкт; зміст цивільного правовідношення.

Суб'єкт — це особа, яка є носієм цивільних прав та обов'язків у зв'язку з участю в конкретному цивільному правовідношенні.

Суб'єктами можуть бути громадяни (фізичні особи), юридичні осо­би, держава, Автономна Республіка Крим, територіальні громади. Той із учасників правовідношення, який наділений правами, нази­вається уповноваженою особою (кредитором), а учасник, який не­се обов'язки — зобов'язальною особою (боржником).

Бувають випадки, коли учасник правовідношення одночасно є кредитором і боржником.

Об'єкт правовідношення — це те благо, у зв'язку з яким виникає правовідношення і щодо якого учасники правовідношення мають права і обов'язки.

Об'єктами правовідносин можуть бути: особисті немайнові блага (життя, здоров'я, особиста недоторканність, без­печне для життя і здоров'я довкілля тощо); майно (речі, майнові права та обов'язки, результати роботи, послуги); результати інте­лектуальної діяльності (твори літератури, науки і мистецтва, вина­ходи та інші результати творчості).

Зміст правовідношення становлять суб'єктивні права та обов'яз­ки його учасників. Суб'єктивні права та обов'язки тісно пов'язані між собою. Кожному суб'єктивному праву однієї особи відповідає певний суб'єктивний обов'язок іншої.