Teoriya_derzhavi_i_prava

18. система права та її елементи (на прикладі України). Система права - це сукупність чинних норм права певної держави, якій властиві як єдність та узгодженість, так і диференціація (поділ) на відносно самостійні структурні утворення (норми, інститути, галузі права та ін.). Система права поділяється на відносно самостійні структурні елементи: 1.Правова норма - первинний найменший структурний елемент права, правило поведінки, що визнане і охороняється державою. 2.Інститут права - уособлена група юридичних норм, які регулюють суспільні відносини конкретного виду (наприклад, інститут приватної власності у цивільному праві, інститут відповідальності посадових осіб в адміністративному праві, інститут референдуму в конституційному праві; інститут відповідальності за екологічні правопорушення).3.Галузь права - уособлена сукупність норм, спрямована на регулювання певної сфери якісно однорідних суспільних відносин. Галузь права - найбільший структурний підрозділ і центральна ланка права (наприклад, конституційне, цивільне, кримінально-процесуальне право та ін.).4.Підгалузь права - сукупність правових інститутів в межах однієї галузі права не є обов'язковим компонентом кожної галузі.Наприклад, у складі конституційного права виділяють підгалузі: парламентське, муніципальне; у цивільному - зобов'язальне, авторське, спадкове; у фінансовому - бюджетне, податкове.

19.система законодавства (поняття принципи). СИСТЕМА ЗАКОНОДАВСТВА - сукупність джерел права, що є формою вираження права, то сукупність законів і підзаконних нормативних актів.Структура:

1. По горизонталі, тобто сферам суспільних відносин:- Галузеве законодавство містить норми, що регулюють якісно визначений вид суспільних відносин, що є предметом однієї галузі права (земельне, сімейне законодавство).- Внутрішньогалузеве законодавство містить норми підгалузі чи інституту права, що регулюють різновиди галузевих правовідносин (авторське в складі цивільного)- Комплексне законодавство включає норма декількох галузей права, що регулюють різні по своєму змісті суспільні відносини, що складають самостійну сферу суспільної діяльності (господарське, транспортне, військове).

2. По вертикалі, тобто за рівнем юридичної чинності, у залежності від органа, державної влади, що видали нормативний акт.

- Парламентські закони, - Нормативні укази глави держави (Президента) - Постанови Уряду - Нормативні акти міністерств і відомств - Нормативні акти муніципальних органів влади

20.правові відносини: поняття структура зміст. Правовідносини – це урегульовані нормами права і забезпечувані державою вольові сусп відносини, що виражаються в конкретному зв’язку між суб’єктами. Структура: 1. Юр факт – підстава виникнення, зміни і припинення правовідносин; 2. Суб’єкти – сукупність осіб, що беруть участь у правовідносинах; 3. Юридичний зміст і його стр-ра; 4. Об’єкт – те, з приводу чого виникає і здійснюється д-ть суб’єктів правовідносин. Ознаки: 1. Є різновидом сусп. відносин, соц. зв’язком. Правовідносини складаються між людьми чи колективами як суб’єктами права з приводу соц. блага або забезпечення яких-небудь інтересів; 2. Є ідеологічними відносинами – результатом свідомої д-ті людей. Правовідносини не виникають, не проходячи через свідомість людей; 3. Є вольовими відносинами. Правовідносини можуть виникати і припинятися поза волею їх учасників; 4. Виникають, змінюються, припиняються, як правило, на основі норм права у разі настання передбачених нормою фактів; 5. Мають, як правило, двосторонній характер і слугують особливою формою зв’язку взаємообумовлених прав і обов’язків, що закріплені в правових нормах; 6. Охороняються державою, забезпечуються заходами державного впливу аж до примусу.

21.юридичні факти: поняття та види. Юридичні факти — це конкретні життєві обставини, з якими норми права пов'язують виникнення, зміну або припинення правовідносин. Юридичні факти розподіляються на дії та події. Дії — це вчинки людини, акти державних органів, пов’язані з волевиявленням суб’єктів правовідносин. Юридичні дії в свою чергу поділяються на правомірні та протиправні. Правомірні дії відповідають приписам юридичних норм, у них виражається правомірна (відповідно до законодавства) поведінка. У свою чергу правомірні дії поділяються на юридичні вчинки та юридичні акти. Протиправні дії суперечать правовим приписам, завдають шкоди інтересам суспільства і держави. Події — це явища природи, виникнення і розвиток яких не залежать від волі суб'єктів права. (наприклад, досягнення особою певного віку). В той же час, по-перше, багато подій лише на початку можуть залежати від волі людини (народження людини, її смерть, пожежа тощо). По-друге, розвиток науки і техніки збільшує можливості людини впливати на природні явища і процеси. Явища, що не залежать від волі і свідомості людини, не залишаються незмінними, відповідно скорочується або збільшується й галузь юридичних подій в класичному визначенні

22. поняття правосуб’єктності, основні елементи. Правосуб'єктність (праводієздатність) — це здатність бути суб'єктом права. Складовими правосуб'єктності є правоздатність, дієздатність та деліктоздатність. Правоздатність — це передбачена нормами права здатність мати суб'єктивні права та виконувати юридичні обов'язки. Є загальна (здатність мати будь-які права та обов'язки, що передбачені законодавством), галузева (здатність бути носієм прав та обов'язків у тій чи іншій галузі права) та спеціальна (професійна) правоздатність. Правоздатність індивідів виникає з моменту народження та припиняється з настанням біологічної смерті. Жодна особа не може бути обмежена в правоздатності. Правоздатність організацій виникає з моменту реєстрації статуту, положення в органах влади або з моменту видання компетентним органом акта про їх створення (якщо такі організації діють на основі загального положення про такого роду організації). Дієздатність — це передбачена нормами права здатність особистими діями набувати юридичних прав та обов'язків. Існує повна, неповна, часткова та обмежена дієздатність. Повністю недієздатними за рішенням суду визнаються особи, що мають тяжкі психічні захворювання. Дієздатність у фізичних осіб виникає з моменту досягнення ними визначеного законодавством віку або настання певних обставин (укладення шлюбу, влаштування на роботу за контрактом). Правоздатність і дієздатність у колективних суб'єктів виникають і припиняються одночасно. Деліктоздатність — це здатність суб'єкта нести юридичну відповідальність за невиконання обов'язків або за вчинення різних правопорушень.У ряді випадків деліктоздатності передує настання повної дієздатності. Напр, до кримінальної відповідальності можуть притягуватися особи, яким на момент учинення злочину виповнилося 16 р., а певних видів злочину — 14 років. Цікаво, що, ще не досягнувши повної дієздатності, такі особи є деліктоздатними. Передумовою деліктоздатності є осудність особи, тобто здатність у момент учинення правопорушення розуміти характер своїх дій та керувати ними.

23. Пон-тя джерела права та їх види Джерела права – це спосіб організації системи права з урахуванням практики найбільш поширених форм його прояву, які в системі з-ва, набувають всіх ознак права (загальнообов’язковість, нормативність, формальна визначеність, системність).

Джерела або форми права розкривають (визначають) витоки або джерела, які застосовуються для створення нац. зак-ства. Види джерел права: -правовий звичай – це санкціоноване держ. звичаєве правило поведінки, яке набуло загального х-ру; нормативний прецедент (судовий) в Англії або адміністр. в США – це рішення суду; -нормативний договір – це визнані держ. правила поведінку, які встановлені за домовленістю сторін; -нормативно-правовий акт – це письмовий документ певного, компетентного органу держ., в якому проголошено загально-обов’язкове правило поведінки, має загально-обов’язковий х-р.

24. Принципи права та правова доктрина як специфічні джерела права. Принципи права – головні ідеї і засади, які проголошені правом і об’єктивно визначають зміст, сутність і перспективи розвитку права взагалі.Загально-соц. принципи права: - економ., - соц., - політичні, - ідеологічні, - морально-духові. Загальні принципи права: 1. принцип свободи (реалізується через можливість вибору сусп. ладу і форми правління, варіанта поведінки та ін.), 2. справедливості (реалізується через пропорційність вкладеного й отриманого в усіх формах життєдіяльності людини і їх правового забезпечення), 3. рівності (відбувається в принципах єдності прав і обов’язків), 4. гуманізму (реалізується через повагу і захист основних прав людини), 5. демократизму (реалізується через вираження в ньому свободи народу), 6. законності (реалізується у виданні законів). Правова доктрина у свій час (до XX ст.) відіграла позитивну роль. Виступаючи як одне із джерел права, вона сприяла сприйняттю римського права. Правова доктрина створювалася та впливала на формування системи права і структуру правової норми. пр доктрина — концептуально оформлена думка відомих учених із питань права.

25. Дія нормативних актів у часі, у просторі, за колом осіб. Дія у часі: цій дії властиві два основних моменти: набрання актом чинності; втрата актом чинності; Нормативні акти набувають чинності: а) або з моменту їхнього прийняття; б) або з моменту їхнього оприлюднення (офіційного опублікування); в) або з моменту настання строку, зазначеного в самому нормативному акті або в спеціальному акті про введення його в дію. Дія у просторі: відбувається у відповідності з територіальним і екстериторіальним принципами. Тер. дія норм.-пр. акта окреслена територією держави, окремого регіону, адміністративно-терит. одиниці. Дія за колом осіб підлягає загальному правилу: всі особи, що перебувають на тер. держави тимчасово або постійно, підпадають під дію її приписів. У цьому виявляється тісний зв'язок двох меж дії норм.-пр. актів: за колом осіб і в просторі.

26. Пон-тя реалізації правових норм. Основні форми Реалізація це виконання норм права всіма суб’єктами права.Реалізація норм права забезпечується, з одного боку, створенням державою реальних умов і засобів, що сприяють безперешкодному добровільному здійсненню відповідними суб'єктами сформульованих у правовій нормі зразків поведінки, а з другого — засобами заохочення, переконання і примусу до бажаної поведінки, а також можливістю застосування санкцій у разі невиконання вимог правової норми. Є дві форми: • активна — припускає реалізацію заг пр норм, якими користуються суб'єкти права щодо всіх інших суб'єктів. Цим правам відповідають обов'язки всіх інших суб'єктів не робити дій, які б могли перешкодити їх здійсненню; • пасивна — припускає реалізацію норм, що містять заборони, через утримання суб'єкта від дій, за які встановлюється юридична відповідальність. Вона полягає в додержанні обов'язків, непорушенні заборонних норм, узгодженні своєї поведінки зі змістом норм права, які встановлюють юридичну відповідальність.

27. Тлумачення в праві: пон-тя, ф-ї, види Тлумачення застосовується як роз’яснення змісту права або з’ясування змісту норми, наприклад для депутатів, суддів, слідчих. В зв’язку з цим, тлумачення поділяються на: офіційні (здійснюються конст. судом) і неофіційним, яке здійснюється держ. органами, громадянами в зв’язку з цим офіц. суб’єктом тлумачення є КСУ, а неофіц. є науковці, які здійснюють доктринальне тлумачення, адвокати, юристи, які в межах своєї професії роз’ясняють громадянській зміст правових принципів. Завданням тлумачення є забезпечення законності, правопорядку. Способи тлумачення норм права: Граматичний або мовний спосіб тлумачення; Логічний спосіб тлумачення; Систематичний спосіб тлумачення; Історичний спосіб тлумачення; Функціональний спосіб тлумачення.

28. Способи тлумачення нормативних актів. Способи тлумачення норм права - сукупність однорідних прийомів та засобів, за допомогою яких установлюється зміст юридичних норм, об'єктивованих у нормативно-правових приписах відповідних джерел (форм) права. 1. Граматичний (філологічний, лексичний, текстовий) - з'ясування змісту норми права на підставі засобів граматичного і лексичного аналізу її словесного формулювання. 2. Систематичний (системний) - з'ясування змісту норми права встановленням її системних юридичних зв'язків з іншими нормами, її місця та ролі у системі права. 3. Телеологічний (цільовий) - з'ясування змісту норми права відповідно до закладеної у ній мети - орієнтира для поведінки. 4. Логічний - з'ясування змісту норми права (не виходячи за рамки тексту нормативно-правового акта) на підставі використання законів, правил і прийомів формальної логіки. 5. Спеціально-юридичний - з'ясування змісту норми, засноване на досягненнях юридичної науки і практики, знанні юридичної техніки, техніко-юридичних способів і прийомів, використовуваних нормотворцем для вираження своєї волі, на професійному умінні і навичках інтерпретатора.

29. Пон-тя правового впливу на суспільні відносини. Вплив права - це результативна дія формально-юридичного джерела права на поведінку індивідуальних і колективних суб'єктів.

Вплив права на суспільні відносини пов'язаний з настанням певного результату. При цьому результативним вплив права вважається як для суб'єкта, з поведінкою якого пов'язується реалізація нормативно закріплених приписів, так і для суспільних відносин, в межах яких здійснюється процес реалізації права.

Правовий вплив може відбуватися в 2 формах: активній та пасивній.

Активна форма передбачає безпосереднє використання засобів та методів правового регулювання та правової охорони в процесі соціальної життєдіяльності. Цілі активного впливу полягають у : вдосконаленні та оптимізації усталених правових відносин; усуненні правопорушень; реалізації юридичної відповідальності стосовно правопорушників.

Пасивна форма передбачає опосередкований вплив права на суспільні відносини. Тому не відбувається безпосереднього правового втручання в суспільні відносини, але сам факт наявності права виступає в якості фактора, що спонукає суб'єктів діяти відповідно до юридично закріплених приписів і утримуватися від вчинення дій протиправного характеру. Цілями пасивного впливу є: збереження усталеного на даному етапі соціального розвитку правопорядку;запобігання правопорушень

30. Поняття правової поведінки, її ознаки та види Правова поведінка — це передбачені нормами права соці­ально значима поведінка індивідуальних чи колективних суб'єк­тів, що контролюється їх свідомістю та волею, і породжує відпові­дні юридичні наслідки. Правовій поведінці притаманні такі ознаки: 1) має соціальне значення, тобто поведінка людей з точки зору інтересів оточуючого середовища оцінюється як соціально ко­рисна чи соціально шкідлива;

2) має свідомовольовий характер, тобто припускає усвідомлен­ня і ставлення особи до своїх дій щодо наслідків, які вони пород­жують;

3) має правовому регламентацію, тобто за допомогою правових норм впроваджується у життя корисна поведінка та витісняється небажана, шкідлива поведінка;

4) має здатність породжувати юр. наслідки, тобто будьяка правова поведінка, виконуючи роль юридичного факту в ме­ханізмі правового регулювання, впливає на виникнення, зміну або припинення правовідносин, у яких здійснюються суб'єк­тивні права і юридичні обов'язки, реалізуються заходи відпові­дальності.

За юр. наслідками правова поведінка поді­ляється на 2 види:

1) правомірна - усвідомлена діяльність суб'єктів, яка відповідає нормі права та соціально корисним цілям і знаходиться в установлених законодавством межах;

2) протиправна (правопорушення).- та, що протирічить правовим приписам;

31. Механізм правового регулювання: основні складові Механізм правового регулювання — це система правових засобів (способів і форм), за допомогою яких забезпечується впорядкування суспільних відносин, їхня відповідність вимогам правових норм.Механізм пр. регулювання утворюють:1. Норми права і принципи права, об'єктивовані в законах та підзаконних нормативно-правових актах.

2. Акти тлумачення права (інтерпретаційні акти).3. Акти застосування норм права (правозастосувальні акти).4. Правовідносини, суб'єктивні права та юридичні обов'язки суб'єктів правовідносин.

Правове регулювання являє собою процес послідовного використання правових засобів для розвитку суспільних відносин, шляхом врегулювання поведінки їхніх учасників, тобто механізм правового регулювання складається з ряду стадій.

1 стадія - регулювання суспільних відносин на нормативно-правовому рівні, тобто регулювання всіх відносин даного виду, які виникають й існують, за допомогою встановлення певної правової норми.

2 стадія передбачає індивідуалізацію певної правової норми щодо вимог певного конкретного випадку. На цій стадії правозастосувальні акти закріплюють за суб'єктом правовідносин певні суб'єктивні права чи юридичні обов'язки.

3 стадія— це реалізація правової норми у правомірній поведінці суб'єктів правовідносин. На цій стадії відбувається реалізація норм права, тобто досягається безпосередній результат дії механізму правового регулювання

32. Пон-тя правопорядку та законності (принципи) Правопорядок — це частина системи суспільних відносин, що врегульовані нормами права і перебувають під захистом закону та охороняються державою. Він встановлюється в результаті додержання режиму законності в суспільстві. Якщо законність — це принцип, метод діяльності, режим дій і відносин, то правопорядок є їх результатом.

Правопорядок — стан (режим) правової упорядкованості (врегульованості і погодженості) системи суспільних відносин, що складається в умовах реалізації законності. Інакше: це атмосфера нормального правового життя, що встановлюється в результаті точного і повного здійснення розпоряджень правових норм (прав, свобод, обов'язків, відповідальності) всіма суб'єктами права. Правовий порядок як динамічна система вбирає в себе всі впорядковуючі засади правового характеру.Кожна країна формує свій правопорядок. Необхідність його формування і вдосконалення обумовлюється двома зустрічними інтересами — громадянського суспільства і держави, їх основними законами і тенденціями розвитку.

33. Правопорушення: пон-тя, види, склад Правопорушення — це діяльність або бездіяльність делікто-здатного суб’єкту, який порушує вимоги законів. Види: проступки та злочини. Проступок – це правопорушення в сфері цивільного, трудового, екологічного з-ва, які тягнуть застосувати юр. в-ть в межах цих галузей. Злочини – це винні, протиправні, шкідливі, небезпечні для життя людини обставини, за які настає кримінальна в-ть. Наслідок правопорушення: юридична і кримінальна відповідальність.

34. Пон-тя юр. відповідальності. Умови виникнення юр.відповідальності. Юридична відповідальність – це відповідальність суб’єктів права, яка встановлена в правових нормах, найчастіше передбачена ЗУ. Юр. в-ть передбачається за юр. ознакою, тобто кримінальна, цив.-пр., конст., дисциплінарна та ін.Юр. в-ть – це передбачені законом види в-ті, які передбачають правопорушника позбавити певних сусп. особистих або майнових благ в примусовому порядку, тобто з урахуванням держ.-владного впливу на порушника. Підстави настання юр. в-ті: юр. в-ть настає тільки з тих підстав, тобто сукупності обставин, наявність яких вимагає застосування юр. в-ть – це здійснення правопорушення. Умови виникнення юр відп-сті – наявність правопорушення.

35. Види і функції юр.відповідальності Види юр. в-ті: 1. конституц. (передбачена КУ до суб’єктів К, наприклад: імпічмент президента або позбавлення депутатської недоторканості), 2. адміністративна – настає за суспільно-шкідливі, протиправні і винні діяння, що полягають на сусп. порядок, права і свободи громад.; 3. дисциплінарна – встановлюється трудовим кодексом за сусп.-шкідливі порушення працівником вимог трудового з-ва; 4. цив-правова – настає за порушення врегульованих нормами цив. права, майнових і особистих відносин, а також деяких відносин, врегульованих цивільним, сімейним, земельним та трудовим законом; 5. матеріальна – настає за заподіяння матеріальної шкоди під час виконання службових або виробничих відносин; 6. кримінальна в-ть – настає тільки за винні, тяжкі злочини дії у межах, встановлених кримінальним кодексом. В теорії та практиці виділяють такі форми вини: - умисну (ст. 24 КК); - необережну (ст.25 КК); - змішану (складну, подвійну). Умисел поділяється на такі види: - прямий умисел; - непрямий (побічний, евентуальний) умисел. Необережність поділяється на такі види: - злочинну недбалість; - злочинну самовпевненість. Умисна форма вини передбачає, що особа, яка його вчинила: - усвідомлювала суспільно небезпечний характер своєї дії чи бездіяльності: - передбачала суспільно небезпечні наслідки; - та бажала (при прямому умислі);