43. Класифікація емоцій та почуттів.

Емоції – це реакції людини на різні подразники, грубо кажучи, це приватний варіант почуттів.

Класифікацію емоцій і їх розбивку на види справити досить складно. Звичайно, можна розділити емоції на позитивні і негативні, але цей поділ буде умовним. Наприклад, злість і гнів в більшості випадків віднесуть до негативним емоціям, але в ряді випадків такі почуття можуть бути на користь. Тому частіше використовується класифікація видів емоцій стосовно до різних сфер життя. Розрізняють такі форми і види емоцій.

Вищі. Відповідають вищим соціальним потребам – любов до Батьківщини, свого народу, іншим людям.

Моральні. Почуття, які випробовують до суспільства, самому собі – дружба, совість, любов і інші емоції, що відповідають за міжособистісні відносини.

Праксические. Виникають у процесі трудової діяльності, пов'язані з її успішністю і не успішністю.

Інтелектуальні. З'являються при розумової діяльності стабільні і стійкі почуття. Такі як допитливість, здивування, радість пізнання істини.

Розібравшись з видами емоцій, можна приступати і до опису їх основних функцій, існують такі види.

Мотиваційно-регулююча. Ця функція виражається в тому, що емоції часто є спонукальним чинником, моделюють поведінку людини.

Комунікативна – зовнішнє вираження емоцій допомагає людині спілкуватися з іншими людьми.

Сигнальна. Емоція, реакція на подразники дає людині можливість зрозуміти, які з потреб потрібно задовольняти в першу чергу.

Захисна функція, дозволяє зреагувати на небезпеку і врятувати людину від неприємностей.

Види позитивних емоцій і їх коротка характеристика

Інтерес – стан, що допомагає розвитку вмінь, навичок та придбання нових знань.

Радість – стан, що свідчить про можливість найбільш повно задовольнити одну зі своїх актуальних потреб. І тим це відчуття яскравіше, чим менше була ймовірність отримання бажаного. Часом радість може переростати в захват, ейфорію, радість.

Симпатія – може грунтуватися на спільних інтересах і захопленні, сексуальної привабливості. Це почуття за певних обставин може розвинутися в захоплення, дружбу, любов, повагу, довіру.

Види негативних емоцій і їх коротка характеристика

Страждання – пов'язано з отриманням інформації про неможливість задоволення важливих життєвих потреб, часто протікає у формі стресу.

Гнів – викликається появою несподіваних перешкод на шляху задоволення потреби виключно важливою для людини. Зазвичай ця емоція протікає у вигляді ефекту не особливо тривалого за часом.

Відраза – викликається обставинами, предметами, людьми зіткнення з якими викликає різке протиріччя з моральними, естетичними, ідеологічними принципами людини. При поєднанні з гнівом у міжособистісних стосунках може провокувати агресію.

Презирство – породжується розбіжністю в життєвих установках людини з поведінкою і життєвою позицією іншої людини.

Страх – з'являється при отриманні інформації про можливу загрозу добробуту. Може викликатися не реальною небезпекою, а уявної, цим і відрізняється від емоції страждання.

Сором – з'являється при усвідомленні невідповідності своїх вчинків, помислів нормам загальноприйнятої моралі або власним установкам.

Почуття поділяють на моральні, релігійні, практичні, інтелектуальні та естетичні.

Моральні (етичні) почуття. Моральні почуття в людини виникають у зв'язку з усвідомленням відповідності або невідповідності своєї поведінки вимогам моралі. У них проявляються соціальний, моральний і духов­ний характер; складність і багатогранність (патріотизм може виявлятися в любові до батьківщини, ненависті до її ворогів, тузі за рідним краєм, любові до рідної природи, вулиці, будинку); дійовий характер (ніхто не змушує людину здійснювати подвиг, любити батьківщину).

Вищим рівнем моральної саморегуляції особистості є совість - усвідомлення людиною відповідальності за свої дії чи бездіяльність. Вона впливає на поведінку через моральне задоволення від виконаного обов'язку і почуття провини за його невиконання. Завищена моральна самооцінка проявляється в самозаспокоєнні, самозадоволенні. Вона нейтралізує почуття провини і включає механізм захисту від нього (уникнення відповідальності, самопрощення).

Моральні почуття формуються в процесі виховання та реального життя. В їх основі - знання норм поведінки, вимог моралі. Людина, яка поводиться відповідно до узвичаєних норм, почуває себе впевнено, в іншому разі може відчувати незручність, сором, гнів на себе.

Емоційно-ціннісне взаємне ставлення людей - тривимірне і виражається в симпатії - антипатії, повазі - неповазі, близькості - віддаленості. Поєднання симпатії з повагою, позбавлене емоційної близькості, характеризує відносно поверхові контакти. Поєднання симпатії і близькості за відсутності поваги проявляють батьки, які тепло і турботливо ставляться до своїх дітей, однак вважають їх недостатньо вольовими, самостійними.

Аналогічно диференціюються негативні стосунки людей. Неповага, антипатія, емоційне віддалення, пре­зирство, ненависть характеризують ставлення до ворога. Антипатія може поєднуватися з близькістю в стосунках між кровними родичами, обтяжених взаємними образами і приниженнями, прагненнями помсти. Емоційне ставлення до людини впливає на оцінку її особистості, професійних якостей.

Моральні почуття можуть бути позитивними і негативними.

Позитивні моральні почуття. До них належать симпатія, прихильність, дружба, любов, кохання, зако­ханість.

Симпатія - стійке позитивне (схвальне) ставлення, що виявляється в привітності, доброзичливості, зами­луванні, спонукає до спілкування, уваги, допомоги (альтруїзму). Її виникнення може бути усвідомленим (спільність поглядів, ідей, цінностей, інтересів, моральних ідеалів) та малоусвідомленим (зовнішня привабливість, риси характеру, манера поведінки тощо).

Почуття близькості, яке ґрунтується на симпатії до іншої людини, називають прихильністю. Виявляється вона вже в дитини до людей, які задовольняють її потребу. Тісні стосунки між дитиною і матір'ю полегшують її контакти з іншими об'єктами. Нерозвинений зв'язок із матір'ю змушує дитину придушувати своє прагнення до інших соціальних контактів. Прихильність існує й у дорослих, вибірковість її втілюється в дружбі.

Дружба - стійкі вибіркові стосунки, побудовані на взаємній прихильності, однакових очікуваннях і рішеннях, потребі в спілкуванні. Почуття дружби до особи іншої статі є складовою кохання, але необов'язково з ним пов'язане. На відміну від симпатії і кохання, які можуть бути односторонніми, дружба передбачає оєобистісну взаємодію (атракцію), взаємний прояв дружніх почуттів. Завдяки цьому вона забезпечує задоволення емоційних потреб, взаємне пізнання, соціальну взаємодію та діалог особистостей, набуває характеру особистих (інтимно-довірливих) стосунків. Дружба усвідомленіша і прагматичніша.

Жінки мають тісніші дружні стосунки, ніж чоловіки, вони більше схильні до саморозкриття, охочіше роз­мовляють на інтимні теми. Чоловіки схильні до спільної діяльності і спільних ігор із друзями. У відносинах дружби орієнтація на подібність переважає над орієнтацією на доповнюваність. Більшість воліє дружити з людьми свого віку, статі, соціального стану, освіти, за подібністю основних цінностей, інтересів. Дружать і не схожі за психічним складом люди. Відкрита й імпульсивна людина може мати другом відлюдькувату і стриману. Стосунки між ними дають кожному змогу само- виразитися за мінімального суперництва; водночас вони репрезентують велике розмаїття рис особистості.

Почуття любові є не емоцією, а ставленням, спроможним викликати емоції певного забарвлення. Це ілюструє любов батьків до дітей, важлива характеристика якої (особливо материнської) - емоційна близь­кість як готовність дати дитині своє тіло, ніжність, розуміння, підтримку, підбадьорення. Материнська любов безумовна: мати любить дитину за те, що вона є, тому її любов непідконтрольна дитині, її в матері не можна заслужити. Батько любить за те, що дитина виправдовує його очікування, така любов керована - її можна заслужити, але можна і втратити. Дбайливість батьків визначається чутливістю до потреб дитини і готовністю їх задовольнити.

Кохання - почуття між двома людьми, які на основі потреби в об'єднанні і зближенні добровільно відда­ють себе одне одному, ототожнюють свої інтереси і прагнення. Іноді ним уважають сліпе захоплення. Так, найчастіше пристрасть за роки подружнього життя згасає, на її місце приходить дружба-любов.

Гострою стадією кохання є закоханість - відносно стійке емоційне ставлення, потяг до іншої людини.

Закоханість - тільки початок і можливість знайти кохання. Зумовлюється зовнішньою привабливістю людини, навіть окремих рис зовнішності (можна захопитися очима, усмішкою, ходою). У період закоханості людина створює в уяві барвистий і прекрасний образ, що може не відповідати дійсності, а її об'єкт часто здається недосяжним. Переповнена закоханістю людина може не бачити нічого, крім об'єкта своїх почуттів, прагне постійно бути з ним, готова заради цього покинути всі свої справи. Із часом закоханість перетворюється на кохання або виявляється псевдокоханням.

Закохуються частіше в красивих зовні, кохають - за душевну красу. Сентиментальні натури споглядають свої почуття кохання, милуються ними; пристрасні - живуть своїм почуттям, для них воно найважливіше.

Зріле кохання поєднує еротичне, чуттєве захоплення, потребу в людському теплі, духовній близькості. Для повноцінного розвитку особистості людина повинна в певному віці пройти через тривалу стадію платоніч­ного кохання.

Негативні моральні почуття. Серед них розрізняють ворожість, озлобленість, цинізм, заздрість тощо.

Ворожість - неприязне ставлення до того, з ким людина перебуває в конфлікті. Вона ще не є агресією, а агресивні вербальні і фізичні дії до її складу не входять. Вони можуть виникнути з почуття ворожості, мотивуватися ним. Сильно вираженим почуттям ворожості є ненависть - конкретно спрямоване стійке негативне почуття людини. Ненавидіти можна окремих людей і людство загалом.

Результатом придушення образ і злості, формою хронічної ворожості до всього, жорстокості є озлобленість. Формується поступово і часто має свої витоки в дитинстві. Озлобленими діти стають внаслідок жорстокого поводження з ними батьків і дорослих. Вони ставляться до людей байдуже, черство, безсердечно, часом жорстоко, бо так ставились колись до них.

Цинізм - стійке презирливе ставлення людини до культури суспільства, його духовних та моральних цін­ностей. Термін «цинізм» походить від давньогрецької філософської школи кініків, що влаштовували диспути на афінському пагорбі Кіносарг і проповідували презирство до суспільної культури, незалежність людини від суспільства, повернення до «природного» стану. Цинізм проявляється в словах і вчинках: нарузі над культурними надбаннями людства, знущанні з моральних принципів, висміюванні ідеалів, приниженні людської гідності. Він є емоційним і моральним почуттям.

Неприязне, вороже ставлення до успіхів, популярності, моральної переваги чи домінувальної позиції іншої особи називають заздрістю. У ній фокусуються прагнення людини, щоб усе (успіхи, заслуги, становище інших людей) належало тільки їй. Заздрість може переживатися як досада, злість на того, хто, як здається її суб'єктові, досяг незаслуженого успіху, несправедливо одержав блага, і як образа на долю у зв'язку з власними невдачами. Проявляється на рівні свідомості (усвідомлення гіршого власного становища), емоційного переживання (розпач, роздратування або злість через таке становище), реальної поведінки (руйнування, усунення предмета заздрості). Заздрість виникає через соціальну несправедливість і тільки з приводу того, чим цікавиться, що цінує людина, у чому відчуває потребу. Як стверджував Арістотель, «люди заздрять тим, хто до них близький за часом, за місцем, за віком і за славою». Іноді людина, боячись викликати заздрість інших, знижує свою творчу енергію й ентузіазм, приховує свій добробут і досягнення, користується ними таємно, не одержуючи внаслідок цього цілковитого задоволення.

Заздрість є ознакою обмеженості розуму і дріб'язковості характеру, ворогом щастя, з яким потрібно боротися і який необхідно перемогти. В іншому разі відбуваються виснаження, деформації особистості, людина стає тривожною, усамітненою, постійно невдоволеною. Для нейтралізації таких переживань вона вдається до саморуйнівних фантазій, байдужості, цинізму, глузувань. Однак рідко це допомагає уникати душевної травми, спричиненої відчуттям дефіциту і неповноцінності свого існування, - людина страждає від сумнівів, нав'язливих думок, що іноді переростає в намагання зробити так, щоб інші зазнали невдачі, нещастя, дискредитували себе. Це штовхає на скоєння аморальних учинків, навіть злочинів.

Заздрість супроводжують егоїзм, марнославство, надмірне честолюбство. І. Кант розрізняв «чорну» заздрість (намагання позбавити блага іншого) і недоброзичливість. Людині притаманна і захоплива («біла») заздрість, яка не породжує ворожих почуттів до успішної людини, а стимулює роботу над собою задля досягнення подібних чи кращих результатів.

Релігійні почуття. Виявляються вони в ставленні людини до Бога і переживаються як радісна зустріч із трансцендентною (поза людиною) та іманентною (наявною у внутрішньому світі) реальністю. їх наслідком є обожнення людини (переживання любові, віри, надії) та орієнтація на творення блага для інших людей. Спотворене релігійне почуття виражається в самонасолоді, підпорядковане особистим смакам, переживанням суб'єктивних потреб і поєднується з позитивним ставленням до магічного, фактично сатанинського, страхом перед смертю.

Практичні почуття. Ними є почуття щастя від успіхів діяльності, самореалізації творчих здібностей, знань та вмінь, переживання власної спроможності, компетентності, віра у свої сили. Виявляються в став­ленні людини до діяльності, її цілей, процесу та результатів і постають як радість, творче натхнення, задоволення від досягнення мети, приємна утома, захопленість справою.

Від рівня практичних почуттів залежать продуктивність праці, глибина осмислення її сенсу в особистому житті та суспільне значення.

Інтелектуальні почуття. Зумовлює їх пізнавальна діяльність людини. Багатьма ознаками такі почуття подібні до інтелектуальних емоцій. До інтелектуальних почуттів належать почуття щастя, яке пережива­ють унаслідок успіхів в інтелектуальній діяльності, відчуття інтелектуальної спроможності (володіння інтелектуальним досвідом), почуття ясності і інтелектуальної позиції, віра у свої інтелектуальні сили. Вони - важливий стимул людського прогресу, розвитку людської думки, збагачення знань. Почуття допомагають перемагати труднощі, невдачі і досягати результату. Інтелектуальні почуття є основою осмислення інте­лектуальної праці в особистісному та суспільному значеннях. За їх відсутності людина впадає в нудьгу, пустощі, лінощі, іронічність, піддається сумнівам.

Завдяки цим почуттям вона інтелектуально розвивається, утверджується, досягає висот.

Естетичні почуття. В основі їх - переживання задоволення або незадоволення, викликані красою або потворністю сприйманих об'єктів, явищ природи, творів мистецтва, а також людей, їхніх учинків і дій. Есте­тичні почуття - це розуміння краси, гармонії, піднесеного, трагічного і комічного. Реалізуються вони через емоції, інтенсивність яких перебуває в межах від легкого хвилювання до глибокої схвильованості, від задоволення до естетичного захоплення.

Передумовою естетичних почуттів є здатність сприймати гармонію і красу світу, художній образ. їх ви­никнення і сутність неможливі без наявності естетичного смаку - здатності реагувати на прекрасне, поєднаної з проникливим здоровим поглядом. Людина, наділена естетичним смаком, переживає приємні або неприємні для неї емоції, діапазон яких надзвичайно широкий.

Види почуттів та емоції вказують на індивідуальні особливості емоційної сфери особистості. Вони є важливою складовою внутрішнього світу людини.