- •Вступ Мова і література як основи націєцентричного світогляду особистості
- •Українська мова як основа сучасного ділового спілкування
- •Художня література як основа формування мови Мовний світ давньої української літератури
- •Мовний світ нової української літератури
- •Мовний світ сучасної української літератури
- •Словники як джерело інформації
- •Культура професійного спілкування Поняття про культуру мовлення
- •Вживання фразеологізмів у професійному спілкуванні
- •Особливості вимови звуків
- •Наголошування слів в українській мові
- •Фонетичні засоби милозвучності
- •Види усного мовлення
- •Поняття про мовний етикет та різноманітність його засобів.
Особливості вимови звуків
Орфоепія – це система загальноприйнятих правил як наголошувати слова, а також як вимовляти звуки в різних позиціях, у сполученнях з іншими звуками. Нормативна вимова має велике суспільне значення: вона підвищує рівень культури і полегшує спілкування. Адже відхилення від літературної вимови заважає взаєморозумінню між мовцями, відвертає увагу слухача.
Загалом, порівняно з російською мовою, в українській мові вимова звуків чітка і виразна. Найчастіше написане читається без усяких особливостей, тобто при вивченні української мови універсальним є принцип „які звуки чуємо, такі літери й пишемо, які літери бачимо, такі звуки й вимовляємо”, але слід пам’ятати деякі моменти:
Наголошені голосні вимовляються ясно і не плутаються одна з одною. Ненаголошені голосні [е], [и] менш виразні: ненаголошений [е] наближається у вимові до [и], особливо перед складом з [и], [і], [у], свою чергу ненаголошений [и] наближається до [е], наприклад: [веизут'], [лиемон], [меине], [неисут'], [дереиво], [викриевиети].
Звук [р] в українській мові ствердів, він твердо вимовляється в кінці слова і складу [бурйан], [зв‘ір], [бур‘а], [бур‘ак], [мат'ірйу].
Губні [б], [п], [в], [м], [ф] в усіх позиціях вимовляються твердо, [битие], [л'юбоў], [пеўнией], [пйат'], [мйата], [вйут']. Але перед [і] та в деяких словах перед [а] губні напівпом’якшені [в‘іхоть], [м‘ірка], [скуп‘і], [ц'в‘ях].
Звуки [дж] та [дз] у коренях слів завжди вимовляються як один звук [бдж‘ілка], [йіжджу], [др‘іждж‘і], [п‘ідтверджеин'і], [кукурудза], [дзеркало].
Дзвінкі приголосні і в кінці слова, і в середині слів перед глухими вимовляються дзвінко [л'ід], [в‘іза], [н'іжка], [кладка], але! [лехко], [вохко], [н'іхті], [к‘іхт'і].
Глухі приголосні перед дзвінкими в середині слова одзвінчуються [айзберг], [фудбол], [молод'ба], [воґзал].
Шиплячі звуки в кінці слова і складу, а також переж голосними [и], [е], [а], [о], [у], крім подвоєних, вимовляються твердо [п‘іч], [н'іч], [жур‘і], [житие], [броушура], [парфумие], [плата], [тиша], [шостией], [шеп‘іт], [шчо], [чорнией] [кулаж].
Перед голосними [е], [и] приголосні вимовляються твердо [лекц'ійа], [котлета], [деикан], [диззел'], [липеин'], [в‘інеигрет], [леикаж].
Звукосполучення [тц] [шц], [чц], [жц], перед кінцевим звуком [і] в давальному і місцевому відмінках однини звучать як [ц':], [с'ц], [з'ц], наприклад: [руц':і], [ниц':і], [викруц':і].
Буквосполучення -ться у дієслівних формах звучить як -цця [ц':], наприклад: [колеиц':а], [наўчиц':а], [знайомл'ац':а].
Слід розрізняти звуки [г] і [ґ] і відповідно правильно їх вживати. Звук [г] вимовляється у більшості українських та іншомовних слів [гушча], [густо], [газ], [габарит], [гаван'], [г‘іпс], [г‘ігант], [орган], [Г‘юго]. Звук [ґ] вживається в українських словах [ґава], [ґвалт], [ґандж], [ґедз'], [ґанок], [ґатунок], [ґрунт], [ґонта], [ґул'а], [ґудзиек] [ґрав‘ій], а також в іншомовних словах [ґенотип], [ґол'ф], [ґл'асé,] [ґрадац'ійа], [ґриел'йаж], [Ґете], [Маґеилан], [Гааґа] та ін., але загалом слів з таким звуком не багато, тому не варто зловживати ним.
У деяких випадках вимова [г] і [ґ] залежить від потрібного значення слова: [глей] (намул) – [ґлей] (вишневий клей), [грати] (іграти, гратися) – [ґрати] (решітка) [газель] (тварина) – [ґазель] (вірш у східній поезії), [голка] (швейна) – [ґолка] (сорт пшениці) [гн'іт] (гноблення) – [ґніт] (у свічці).