Охорона навколишнього середовища

У зв΄язку з бурхливим розвитком промисловості виникла проблема охорони навколишнього середовища від забруднення промисловими викидами, що становить істотну небезпеку для здоров΄я людей.

Для попередження забруднення атмосферного повітря, водойм, а також грунту твердими відходами треба, насамперед використовувати технологічні ресурсозберігаючі методи, які є сукупністю технологічних і конструктивних заходів, що передбачають істотне скорочення кількості цільового продукту.

Основними забруднювачами являються: стічні води, газові викиди,тверді відходи. Вони шкідливо впливають на організм людини, в тому випадку, коли їх кількість перевищує ГДК.

Для запобігання ушкодження організму льдини газовими викидами потрібно вибрати відповідний метод очищення: адсорбційний, каталітичний. Та відповідно підібрати поглинач і схему циклічну (нециклічну).

Метод очищення промислових стічних вод: підібрати метод очищення. Ми обрали (обираємо) комплексне очищення.

Тверді відходи: спалюємо або ж пропонуємо поховання.

І взагалі при охороні навколишнього середовища, щодо промислового виробництва ми повинні звернути увагу на:

- розробку принципово нових енерготехнологічних процесів і відповідного обладнання для виробництва продукції на основі комплексної переробки сировини й раціонального використання енергії, потоків, що дозволить набільш технічно реально й економічно доцільно мінімілізувати відхои;

- розробку систем послідовного використання й регуляції матеріальних потоків окремих процесів і виробництв, зокрема систем оборотного водо – і газовикористання;

- розробку способів переробки вторинних ресурсів, які повинні бути складовою частиною систем рекуперації й послідовного використання матеріалів;

- вивчення механізму утворення токсичних речовин і вдосконалення з урахуванням його технологічних процесів;

- на заміну токсичних матеріалів на менш або взагалі нетоксичні;

- розробку безводних і технологічних процесів, що не

З цього випливає, що ми, тільки ми можемо впливати як на свій організм, так і на повітря, воду, грунт. Отже ми повинні намагатися, щоб якнайменше шкідливих речовин потрапило в навколишнє середовище і цим самим ми збережемо живі організми в воді, грунті, врятуємо дерева та інші дари природи і цим же самим врятуємо і себе.

3. Характеристика сировини, що перероблюэться, матеріалів та готової продукції, стандарти. Приклади готової продукції (ескізи виробів).

Поліетиле́н (-СН2–СН2-)_n — є карбоцепним полімером аліфатичного органічного вуглеводня олефінового ряду етилену. Термопластичний насичений полімерний вуглеводень; твердий, безколірний, жирний на дотик матеріал. Він легший за воду, горить повільно синюватим полум'ям без кіптяви.

Якщо етилен нагріти до 150—200°С і піддати високому тиску, його молекули почнуть сполучатися одна з одною у великі молекули. Сполучення молекул відбувається за рахунок розриву в кожній з них подвійних зв'язків з утворенням одинарних й вивільненням двох одиниць валентності. Молекули поліетилену мають лінійну структуру. На кінцях полімерних молекул, зрозуміло, вільними валентності не залишаються, як це показано на схемі. Вони насичуються приєднанням до кінців молекул вільних атомів або радикалів, що утворюються при руйнуванні молекул етилену.

Будову молекул полімеру зображають звичайно скорочено структурою однієї елементарної ланки. Скорочена структурна формула поліетилену:

• [ —CH₂—CH₂— ]_n

Число n показує, скільки молекул мономеру сполучається в молекулу полімеру. Це число називають коефіцієнтом полімеризації.

Різні молекули даного полімеру складаються з різного числа молекул мономеру. Тому й молекулярні маси різних молекул даного полімеру різні. В галузі полімерних сполук молекулярна маса показує не масу кожної окремої молекули, а середню молекулярну масу. Молекулярна маса окремих молекул даного полімеру може значно відрізнятися від його середньої молекулярної маси.

Середня молекулярна маса полімеру може істотно змінюватися залежно від умов його одержання, а разом з тим змінюються і властивості полімеру.

Так, наприклад, коли етилен піддавати полімеризації під тиском 300 атм, то утворюється пластичний полімер з довжиною ланцюжків макромолекул до 1500—2000 елементарних ланок. Середня молекулярна маса такого поліетилену досягає 56 000 в. о. При тиску 1500 атм утворюється твердий поліетилен з довжиною ланцюжків макромолекул до 5000—6000 елементарних ланок і з середньою молекулярною масою понад 150 000 в. о.

Властивості:

Стійкий до дії води, не реагує з лугами будь-якої концентрації, з розчинами нейтральних, кислих і основних солей, органічними і неорганічними кислотами, навіть концентрованою сірчаною кислотою, але розкладається при дії 50%-ої азотної кислоти при кімнатній температурі і під впливом рідкого чи газоподібного хлору і фтору. При температурі вище 70^оС він набухає та розчиняється у хлорованих і ароматичних вуглеводнях.

При кімнатній температурі не розчиняється і не набухає в жодному з відомих розчинників. При підвищеній температурі (80° C) розчинний в циклогексані і чотирихлористому вуглеці. Під високим тиском може бути розчинений в перегрітій до 180° C воді.

З часом, розкладається з утворенням поперечних міжланцюгових зв'язків, що призводить до підвищення крихкості на тлі невеликого збільшення міцності. Нестабілізований поліетилен на повітрі піддається термоокислювальній деструкції (термостарінню). Термостаріння поліетилену проходить за радикальним механізмом, супроводжується виділенням альдегідів, кетонів, перекису водню та ін.