VII. Захист прав на об'єкти промислової власності

Спори, що виникають у зв'язку із застосуванням законів України «Про охорону прав на винаходи і корисні моделі» і «Про охорону прав на промислові зразки» та іншими розглянутими законодавчими актами, що визначають об'єкти промислової власності, розглядаються судом, арбітражним або третейським судом у порядку, встановленому законодавством України (відповідно ст.30, ст.27). Деякі спори розв'язуються в адміністративному або в адміністративно-судовому порядку. Так, будь-яке рішення Держпатенту, що стосується заявки, може бути оскаржене протягом трьох місяців від дати одержання рішення чи копій затребуваних патентних матеріалів. Дана скарга має бути розглянута Апеляційною радою Держпатенту протягом чотирьох місяців від дати надходження в межах мотивів, викладених у скарзі (ст.22 Закону «Про охорону прав на винаходи і корисні моделі»).

Держпатент має право також відповідно до п.14 ст.15 Закону «Про охорону прав на винаходи і корисні моделі» та п.9 ст.14 Закону «Про охорону прав на промислові зразки» поновити пропущені з поважних причин строки, що стосуються експертизи заявок.

В адміністративному порядку розглядаються спори з приводу видачі патенту. Будь-яка особа може оскаржити в Апеляційній раді видачу патенту протягом шести місяців від дати публікації відомостей про видачу патенту. Скарга має бути розглянута Апеляційною радою також протягом шести місяців від дати її надходження. Власник патенту повинен бути ознайомлений з матеріалами скарги. Скаржник і власник патенту мають право брати участь у розгляді скарги. Скарга має бути розглянута в межах викладених у ній мотивів.

Рішення Апеляційної ради може бути оскаржене в судовому порядку протягом шести місяців від дати одержання рішення.

У судовому порядку розглядаються спори з приводу будь-якого порушення патентних прав, передбачених чинним законодавством. Будь-яке посягання на права власника патенту, передбачені чинним законодавством, тягне за собою відповідальність. На вимогу власника патенту таке порушення має бути припинено, а порушник зобов'язаний відшкодувати власникові патенту заподіяні збитки. Вимагати відновлення порушених прав може також особа, яка придбала ліцензію, якщо інше не передбачено ліцензійним договором.

У судовому порядку розв'язуються спори про:

— авторство на винахід, корисну модель, промисловий зразок;

— встановлення власника патенту;

— порушення майнових прав власника патенту;

— укладання та виконання ліцензійних договорів;

— право попереднього користування;

— винагороду винахіднику;

— компенсації.

Суди розглядають також інші спори, пов'язані з охороною прав, що надаються чинним законодавством власникам патентів.

Свідоцтво на знаки для товарів і послуг може бути визнано недійсним повністю або частково у разі:

— невідповідності зареєстрованого знака умовам надання правової охорони;

— наявності у свідоцтві елементів зображення знака та переліку товарів і послуг, яких не було у поданій заявці.

В адміністративному порядку розглядаються спочатку скарги на будь-яке рішення Держпатенту щодо заявки. Скарга має надійти до Апеляційної ради протягом трьох місяців від дати одержання рішення Держпатенту чи копій затребуваних матеріалів.

Апеляційна рада зобов'язана розглянути скаргу протягом чотирьох місяців від дати її надходження в межах мотивів, викладених у ній (ст. 15 Закону).

Як уже зазначалося, Апеляційна рада розглядає також заперечення проти видачі свідоцтва.

Якщо рішення Апеляційної ради не задовольняє будь-яку із сторін, воно може бути оскаржено в судовому порядку. Спори, що виникають у зв'язку з будь-яким посяганням на права власника свідоцтва, розглядаються безпосередньо судом, арбітражним або третейським судом.

Порушенням прав власника свідоцтва вважається будь-яке посягання на них з боку третіх осіб. На вимогу власника свідоцтва таке порушення повинно бути припинено, а порушник зобов'язаний відшкодувати власникові свідоцтва заподіяні збитки. На вимогу власника свідоцтва з товару, його упаковки має бути знятий незаконно використовуваний знак чи позначення, схоже з ним настільки, що їх можна сплутати, або знищено виготовлення зазначених зображень. Такі ж права має особа, яка придбала ліцензію, якщо інше не передбачено ліцензійним договором.

У судовому порядку розглядаються, зокрема, спори про встановлення власника свідоцтва, про укладання та виконання ліцензійних договорів, про порушення майнових прав власника свідоцтва.

Суди розглядають також інші спори, пов'язані з охороною прав власника свідоцтва на знак для товарів і послуг.

Висновки.

Україна поставила собі за мету докорінно оновити суспільство, перебудувати господарський механізм і, врешті-решт, істотно поліпшити добробут народу. У розв'язанні цих завдань велике значення має використання потужного науково-технічного потенціалу країни, зокрема такого невичерпного джерела, як технічна творчість.

Зважаючи на економічні, соціальні, екологічні, оборонні та інші національні інтереси, необхідно за короткий термін здійснити комплекс заходів, які сприятимуть підвищенню якісних характеристик вітчизняного науково-технологічного потенціалу до рівня стандартів розвинених країн, інтенсифікації процесу опанування науковими знаннями, новими технологіями та їх практичному використанню.

Нині в Україні діють понад 70 підзаконних актів у сфері охорони об'єкти промислової власності, які регламентують порядок одержання такої охорони, реєстрації об'єкти промислової власності, використання та передачі прав на них, вимоги до патентних повірених тощо.

Основними джерелами законодавства України про промислову власність на сьогодні є: Закон України «Про власність» від 7 лютого 1991 р.; Закон України «Про основи державної політики в сфері науки і науково-технічної діяльності» від 13 грудня 1991 р.; Закон України «Про науково-технічну інформацію» від 25 червня 1993 р.; Закон України «Про охорону прав на винаходи і корисні моделі» від 15 грудня 1993 р.; Закон України «Про охорону прав на промислові зразки» від 15 грудня 1993 р.; Закон України «Про охорону прав на знаки для товарів і послуг» від 15 грудня 1993 р.; Закон України «Про охорону прав на сорти рослин» від 21 квітня 1993 р.; Закон України «Про тваринництво» від 15 грудня 1993 р.; Положення про Державне патентне відомство України від 21 липня 1992 р.; Тимчасова методика (основні положення) визначення доходу від використання винаходів та раціоналізаторських пропозицій та ін.

Важливим джерелом патентного права України є міжнародні договори. Кабінет Міністрів України своєю заявою від 26 серпня 1992 р. проголосив про приєднання України до Паризької конвенції про охорону промислової власності, Мадридської угоди про міжнародну реєстрацію знаків, до Договору про патентну кооперацію. Уряд України взяв на себе обов'язки, що випливають із зазначених конвенцій, Угоди і Договору. Якщо міжнародним договором України встановлено інші правила, ніж ті, що передбачені законодавством України про промислову вартість, то застосовуються правила міжнародного договору.

Основними об'єктами промислової власності є результати винахідництва та промислові зразки. Права об'єктів промислової власності охороняється державою і засвідчується патентом, який надає його власнику виключне право на використання зазначених об'єктів на свій розсуд, якщо таке використання не порушує права інших власників патентів; також права об'єктів промислової власності охорона можуть здійснюється у формі свідоцтва, якщо йдеться про знаки для товарів і послуг, або секрети виробництва (ноу-хау).

Актуальні питання сьогодення, які потрібно вирішувати у сфері промислової власності є розробка концепції системи державного управління промисловою власністю, залучивши до цієї справи відповідні міністерства, відомства, наукові установи. Вона повинна бути оприлюднена для обговорення широким загалом. Адже саме інтелектуальна власність і взагалом промислова власність є майбутнім нашої країни.

Використана література:

1. Конституція України: Прийнята на п'ятій сесії Верховної Ради України 28 червня 1996 року.-К.: Юрінком, 1996.

2. Закон України "Про власність"// Відомості Верховної Ради України. 1991. № 20. Ст.249.

3. Проблеми охорони інтелектуальної власності в Україні (Аналітична доповідь УЦЕПД) // Національна безпека і оборона. — 2001. — № 10. — С. 2—46.

4. Загальна теорія цивільного права / Підр. за ред. О.А. Підопригори і Д.В. Бобрової. - К.: Вища шк., 1992.

5. І.О. Підопригора О.А., Підопригора О.О. Право інтелектуальної власності України: Навчальний посібник для студентів юридичних ВУЗів. - К: Юрінком Інтер, 1998р.

6. Право власності в Україні: Навч. посіб./ О.В.Дзера, Н.С.Кузнецова, О.А. Підонригора та ін.; Зазаг. ред. О.В. Дзери, Н.С. Кузнєцової.- К., Юрінком Інтер, 2000.

7. Крайнєв П. Законодавство України у сфері промислової власності (історія розвитку та аналіз) // Право України. — 2001. — № 5;

8. Крайнєв П. Промислова власність як об’єкт управління // Право України. — 2003. — №3