21)Правління і.Мазепи,політичні причини та наслідки його поразки:

збирача германських земель. Росія буквально ввалюється в Європу і з того часу вимагає для себе місця Після Полтавської битви Швеція почала втрачати свою силу і велич. В цей же час розірвана громадянською війною навпіл Річ Посполита втратила своє значення і тепер стає лише предметом торгу поміж могутніми сусідами. На руїнах обох цих держав виростає Прусія, нове королівство, яке бере на себе роль в сім'ї європейських народів, які відразу починають відчувати на собі тиск неєвропейських впливів.

Починається перша велика українська еміграція, а в Україні зникає її так старанно плекана за гетьмана Мазепи, хоч і дорого оплачувана, суверенність.Ставши гетьманом України, І.Мазепа намагався зміцнити її шляхом згуртування молодої української політичної еліти, яку на той час являли собою козацтво і шляхта. Скориставшись зі сприятливої міжнародної обстановки, гетьман почав збройну боротьбу проти царської Росії, політика якої за Петра І мала на меті ліквідацію української державності. Цар заради спасіння цілісності своєї держави загравав з українцями і цим тримав їх в покорі. Карл XII став би дуже небезпечним Петру І, якби зміг вдало скористатись союзом з гетьманом. В той час від України залежала доля всієї Північної війни. Тому-то Петро 1 в своїх маніфестах давав обіцянки свято дотримуватись тих віковічних прав, з якими малоросійський край вступив під владу московських царів. Коли ж війська гетьмана і короля були розгромлені в Полтавській битві, Петро І у відповідь на "просительні пункти" 1.Скоропадського висловився, що малороси повинні бути вдячними за велике благодіяння, виявлене їм захистом проти шведів. Поразка 1.Мазепи зумовлена ще декількома причинами: відсутністю підтримки його політики широкими народними масами; незавершеністю процесу формування молодої політичної еліти України; військовою поразкою союзника Мазепи — короля Швеції Карла XII.Трагедією українського суспільства стало те, що дві такі яскраві політичні постаті, які стояли на державницькій платформі — І. Мазепа і Петрик Іваненко виступили не в союзі, а в протиборстві. Це протиборство символізувало собою непримиримі суперечності, що роздирали тоді Україну, перетворювали її в руїну.

22)Гетьман 2.Орлик і його»Конституція»:

Конститу́ція Пили́па О́рлика — договір гетьмана Війська Запорозького Пилипа Орлика зі старшиноюта козацтвом Війська (від усієї старшини та козацтва конституцію Орлика підписав кошовий отаман Кость Гордієнко), який визначав права і обов'язки усіх членів Війська. Укладений 1710 року. Затверджений шведським королем Карлом XII. Написаний латиною і староукраїнською. Складається зпреамбули та 16 статей. Пам'ятка української політико-філософської та правової думки. За оцінкою українських істориків є однією з перших європейських конституцій нового часу ^[1].Чинності не набула, оскільки була написана в умовах вигнання. Після поразки в битві під Полтавою гетьман Іван Мазепа зі своїми найближчими прибічниками з числа козацької старшини разом із залишками українсько-шведської армії опинились на територіїОсманської імперії, рятуючись від російської армії. Тут, не витримавши великих потрясінь року, помер Іван Мазепа. Найімовірнішим наступником був близький до гетьмана генеральний писар — Пилип Орлик. При його обранні на раді старшин було прийнято документ, що визначав права і обов'язки гетьмана.Таким чином, конституцію було прийнято 5(16) квітня 1710 року на зборах козацтва біля містечка Тягина на правому березі річки Дністер (турецька назва — Бендери, нині це територія Молдови). Тому її інколи називають ще Бендерською конституцією. У тексті документа її автори називають територію держави Малою Руссю, Військом Запорозьким, Україною.

Законодавча влада надається Генеральній Раді, що виконує роль парламенту, до якої входять генеральні старшини, цивільні полковники від міст, генеральні радники (делегати від полків з людей розважливих і заслужених), полкові старшини, сотники та представники від Запорозької Січі (стаття 6). Генеральній Раді належало працювати сесійно, тричі на рік — в січні (на Різдво Христове), квітні (на Великдень) і жовтні (на Покрову). На своїх зборах Генеральна Рада розглядає питання про безпеку держави, спільне благо, інші громадські справи, заслуховує звіти гетьмана, питання про недовіру йому, за поданням гетьмана обирає генеральну старшину.

Найвищу виконавчу владу мав гетьман, влада якого була довічною. У період між сесійними зборами Генеральної Ради виконував їїповноваження. Можливості гетьмана і його владні повноваження були значно обмежені статтями 6, 7 і 8. Відповідно до цих положень гетьман не мав права розпоряджатися державним скарбом та землями, проводити власну кадрову політику, вести самостійну зовнішню політику. Йому також було заборонено створювати якусь власну адміністрацію, він не міг застосовувати покарання до винних. Для задоволення матеріальних потреб гетьманові виділялись певні рангові маєтності з чітко визначеними прибутками, проте лише на час його перебування на посаді.