81

Змістовий модуль1. Розміщення продуктивних сил. Господарський комплекс України.

Тема 1.1. Предмет, метод і задачі дисципліни.

В цій темі вивчаються теоретичні застави дисципліни, головні загальноекономічні поняття і визначення.

Регіональна економіка– це новий напрям економічної науки, яка вивчає територіальний аспект розвитку господарства України та її окремих територій (регіонів).

Наукові дослідження регіональної економіки розглядаються як нова галузь економічної науки. Ці дослідження формують теорію і методику системного аналізу суспільного розвитку регіонів і направлені на всебічне визначення найважливіших регіональних економічних і соціальних проблем, вирішення яких необхідне для становлення і розвитку ринкової економіки в територіальному вимірі.

Регіональна економіка як наука є відносно молодою. Перші серйозні дослідження належать до початку ХХ століття. Серед дослідників в її розвиток зробили представники американської школи: Г.Зіпф, У. Ізард, В.Беррі; вчені європейської школи – В.Кристаллер, В.Льош, А.Вебер та ін.

У радянській період дослідження в регіональної економіки припадають на початок 50-х років ХХ століття: Р.Шніпер, А.Аганбегян, Е.Алаєв, Н.Некрасов, В.Кістанов та ін.

Серед українських вчених в напряму наукового дослідження регіональної економіки потрібно віднести Б. Заблоцький, С.Дорогунцов, Ф.Заставний, В.Ковалевський, Я.Коваль, І.Лукінов, Я.Олійник, М.Пістун, В.Поповкін, М.Тимчук, М.Хвесік, М.Чумаченко, О.Шаблій, М. Фащевський та ін.

Предметом науки про регіональну економіку є виявлення законів, закономірностей та визначення принципів і факторів просторового (територіального) розміщення, територіальної організації комплексів продуктивних сил, а також визначення шляхів і засобів організації соціально-економічної діяльності суб’єктів господарювання на території регіону.

Регіональна економіка як галузь знань займається:

• дослідженням закономірностей, принципів і факторів розміщення продуктивних сил і соціальної інфраструктури в територіальному аспекті;

• аналізом, прогнозуванням і обґрунтуванням напрямів розміщення продуктивних сил з урахуванням загальної стратегії соціально-економічного розвитку регіонів і екологічних вимог;

• вивченням економіки регіонів і міжрегіональних економічних зв’язків а також територіальної організації господарства.

Науки поділяються за об’єктами дослідження якими можуть бути:

• певні тіла чи сили природи (земля, води, корисні копалини тощо);

• суспільні відносини (людина, суспільство).

Об’єктом регіональної економіки є територія, регіон як цілісна суспільно-економічна система зі своїм природно-ресурсним, демографічним, економічним потенціалом та власною територіальною організацією господарства.

Регіональна економіка тісно пов’язана з іншими науковими дисциплінами: теорією суспільної географії, з економічною теорією, макроекономічним прогнозуванням, галузевими економіками (економікою промисловості, сільського господарства, транспорту тощо), статистикою, регіональним управлінням, економікою праці, охороною природи та іншими соціально-економічними науками. Вона вивчає не лише економічні проблеми регіонів, а й ширше коло питань – екологію, соціальні проблеми, тобто пов’язана з демографією, етнографією, соціологією, містобудуванням та іншими спорідненими науками.

Головним завданням наукиє обґрунтування оптимального розміщення продуктивних сил і їх регіонального розвитку. Поняття «оптимальність» передбачає одержання якомога більшого ефекту від правильного розміщення виробництва і від найкращої територіальної організації виробництва регіону, країни.

Трансформаційний період становлення та розвитку ринкових відносин в економіці України ставить перед регіональною економікою завдання. З урахування цього актуальні проблеми і напрями регіональної економіки як галузі наукових знань на сучасному етапі можуть бути сформульовані як її наступні завдання:

• розширення та поглиблення змісту регіональних досліджень, осмислення і аналіз нових процесів та явищ;

• вдосконалення методології регіональних досліджень на основі врахування сучасних теоретичних напрямів, зокрема, нових парадигм і концепцій функціонування регіону, сталого розвитку, просторової організації економіки, міжрегіональних взаємодій;

• розробка наукових основ оптимальної трансформаційної структури соціально-економічних територіальних систем, їх інфраструктурних складових міждержавного та міжрайонного значення;

• вивчення процесів що впливають на економіку регіонів, зокрема, проблем удосконалення просторової організації соціально-економічних систем, проблем структурної перебудови господарських комплексів регіонів, впливу глобальних чинників та міжнародного поділу праці на розвиток галузей спеціалізації регіонів;

• інтеграція України у світовий економічний простір та розширення всього спектра зовнішньоекономічних зв’язків, розвиток принципово нових форм територіальної організації продуктивних сил в регіонах;

• структурні зміни в господарстві, формування ринкової економіки;

• регіональний аналіз ринкових процесів;

• територіально-екологічні проблеми і завдання;

• вдосконалення фінансово-економічних основ місцевого самоврядування;

• прогнозування розвитку регіональних соціально-економічних систем, розробка й реалізація регіональних програм економічного і соціального розвитку.

Таким чином, у дослідженнях регіональної економіки має статися зміщення центру ваги від загальних територіальних проблем на регіональний рівень до оцінки раціональності розвитку і розміщення продуктивних сил в окремих регіонах.

Продуктивні сили – це система суб’єктивних (людина) і речових (засоби виробництва) елементів, що виражають активне ставлення людей до природи. У процесі праці освоюють природні ресурси, відтворюються умови існування людей, відбувається соціальний розвиток.

Продуктивні сили – це сукупність трудових ресурсів і засобів виробництва. Засоби виробництва поділяються на предмети праці і засоби праці. У свою чергу, предмети праці включають природні ресурси – вугілля, руду і сировинні матеріали (сировину), як-то бавовник, зерно, пластмаси, тобто матеріали, піддані якійсь обробці. До поняття засобів виробництва зараховуються машини і устаткування, будівлі і споруди, засоби транспорту і зв’язку, а також земля. Головною складовою частиною продуктивних сил є праця.

У теорії регіональної економіки склався досить різнорідний понятійний апарат, який відображає незавершеність цієї дисципліни в умовах становлення ринкової економіки.

Термін «регіон» має латинське походження (regio) область, місцевість, країна тобто визначена територія. Територія відіграє важливу роль у розвитку людського суспільства, зокрема його господарської діяльності. Вона виконує такі можливі функції як створення матеріальних умов виробничої діяльності. Забезпечення місця проживання населення, його трудової діяльності, організації побуту та відпочинку, виступає простором, що формує ознаки етнічної спільності людей.

Як господарська система регіон являє собою частину території, на який функціонує і розвивається система зв’язків і залежностей між підприємствами і організаціями, розташованими в його межах. Водночас регіон може розглядатися як підсистема соціально-економічного комплексу країни та як його відносно самостійна частина із закінченим циклом відтворення, що має свою специфіку. Він тісно пов'язаний з іншими регіонами і функціонує в умовах міжрегіональної інтеграції та міжрегіональному досвіді.

В умовах України соціально-економічний регіон можна визначити як частину території держави, виділену за сукупністю різних ознак в адміністративну одиницю, свідомо направлену і координовану для досягнення цілей суспільного розвитку.

Методичною заставою курсу виступає діалектичний матеріалізм і основоположення значення мають соціально-економічні закони в області розміщення продуктивних сил і регіонального розвитку.

Методологія– найбільш важливі елементи теорій, конструктивних розробок для дослідження окремої науки («Регіональної економіки»). Методологія розриває в науці такі елементи, без яких неможливо розвиток самої науки.

Методологія будь якої науки формує сукупність категорій, а також систему певних методів дослідження та алгоритмів розв’язання завдань практичної спрямованості.

Серед багатьох наукових прямувань, що аналізують які головні обставини обумовлюють регіональний розвиток є “географічний детермінізм”. Коріння його сягає ще давніх греків (Гіппократ, Страбону); згодом видатними представниками цього вчення стали Монтерське, Рекло, Гантингтон, Ратцель. Сутність розвитку людства (включно з розміщенням продуктивних сил) оголошується природне середовище й географічне розташування тієї чи іншої країни або регіону. Соціальні процеси, на думку детерміністів, відіграють другорядну роль.

У 19ст. розробляються теорії розміщення виробництва, їхніми засновниками були І.Тюнер, А. Вебер, у 20-го ст. – А.Гетер, А. Льош, В.Кристалер. Ці теорії спирались на визначену роль прибутку за умов ринкового господарства. Так, А.Вебер доводить, що капіталістична промисловість розміщується за принципами найменших витрат. На його думку, розміщення промисловості визначається трьома орієнтаціями – транспортною, робочою й агломераційною. Далі ця теорія була розвинута А.Кльошем, який доводив, що єдиним імпульсом при розміщенні підприємств є максимальний прибуток. Головну увагу він приділяв ринкам збуту продукції, як вирішальному фактору розміщення виробництва.

Досить популярною у 20-30 роках 20-го століття була на Заході “хорологічна” концепція вченого А.Гетера. Він довів, що головне завдання науки про розміщення продуктивних сил полягає у вивченні територіальної диференціації земної поверхні, в описі земних просторів, а не в їх пізнанні. Сьогодні цілком очевидно, що описовість не лише початковий етап дослідження явищ і процесів про розміщення продуктивних сил. Необхідно головну увагу зосередити на непізнанні просторової диференціації у господарстві на основі вивчення причинних взаємозв’язків між об’єктами і явищами, з одного боку, і територією, до якої вони приурочені – з іншого.

Сьогодні, коли інтеграційні процеси в економіці всіх країн світу посилюються, а науково-технічний прогрес докорінно впливає на характер виробництва у планетарному масштабі, вчені приходять до висновку про те, що економічні закони і закономірності набувають всезагального характеру. На розміщення продуктивних сил впливає весь комплекс закономірностей і факторів. Вирішальна роль належить процесу територіального поділу праці, що проявляється на мікро-, мезо- та макрорівнях від низових адміністративних територіальних районів до середніх та великих територіальних цілісностей. Вся реальна різноманітність виробничої і невиробничої діяльності населення окремих місцевостей значною мірою формується як результат процесу територіального поділу праці. Він є незворотним об’єктивним процесом розвитку і розміщення продуктивних сил, при якому відбувається відокремлення різних видів трудової діяльності, спеціалізація окремих регіонів, обмін між ними продуктами своєї діяльності.

Найбільш загальними методами дослідження розміщення продуктивних сил та регіональної економіки: діалектичний, системного аналізу, балансовий, економіко-математичний з використанням ПОМ, картографічний, статистичні методи і ін.

Метод системного аналізу- це метод дослідження складних багатокомпонентних систем, об’єктів, процесів у господарському комплексі як країни в цілому так і окремих її регіонів.

Під системою розуміється сукупність взаємозалежних компонентів або частин, що утворюють єдине ціле, та відносин між ними. Метод системного аналізу використовує комплексний підхід для аналізу взаємозв’язків між елементами територіальної економічної системи і ґрунтується на принципі поетапності. Особливість використання системного аналізу в управлінні та регулюванні розвитком регіонів полягає у формуванні стратегічного і перспективного управління. Це дає змогу комплексно оцінювати ефективність капітальних вкладень, упровадження інноваційних форм розвитку тощо. Структурно-галузева і оптимальна територіальна організація господарського комплексу регіону досліджуються за допомогою методу системного аналізу.

Балансовий метод передбачає складання галузевих і регіональних балансів, що дозволяють вибрати правильні співвідношення між галузями ринкової спеціалізації та галузями, які доповнюють територіальний комплекс, тобто забезпечують як потреби провідних галузей так і потреби населення, і галузі сфери послуг. Баланси необхідні також для вироблення раціональних міжрегіональних і внутрирегіональних зв’язків.

Для складання регіональних балансів попередньо виконуються великі проектно-вишукуванні роботи, споряджаються експедиції, в яких використовуються польові та камеральні методи. Складання галузевих і регіональних балансів дозволяє визначити рівень комплексного розвитку регіону, наявність у його розвитку диспропорцій.

Картографічний метод дає змогу за допомогою побудови карт, картосхем, картограм, картодіаграм, наочно відтворити особливості територіального розміщення виробництва країни і регіонів. Загалом економічне картографування є конкретним інструментом при дослідженні території, аналізі особливостей розміщення і взаємозв’язку предметів та явищ. У цьому методі спостерігається перехід від переважаючих аналітичних карт до створення синтетичних комплексних картографічних моделей, які відображають складні економічні об’єкти, характеризують взаємодію господарства і населення, виробництва і довкілля, територіальну організацію господарства.

Статистичний метод передбачає обробку, аналіз і систематизацію статистичної інформації, дає можливість кількісно охарактеризувати фактори, які впливають на стан об’єктів, порівняти конкретні кількісні та якісні характеристики рівня розвитку соціально-економічних систем регіонів (групування статистичних показників, розрахунки середніх величин, розрахунки динамічних рядів у натуральних числах та в процентах).

Проблеми розміщення продуктивних сил і розвитку господарства регіонів стають із часом складнішими, а галузеві і територіальні зв’язки – все важче керованими в умовах ринку. Тому постає необхідність розробки і застосування економіко-математичних моделей, що охоплюють головні вузлові проблеми. Сутність цього методу полягає у формалізованому описі економічних явищ і процесів у вигляді відповідних моделей – систем математичних рівнянь.

Економіко-математичні методи обробки інформації та моделювання являють собою цілий комплекс, який поєднує:

• методи економічної статистики;

• методи математичної статистики – це кореляційний, регресійний, варіаційний, дискримінантний, факторний, кластерний та ін;

• методи економічного програмування (лінійне, не лінійне, динамічне, стохастичне та ін.);

• методи регіонального економічного аналізу – (моделювання; центрографічний метод та ін.);

• методи прийняття оптимальний рішень (масового обслуговування, розподіл ресурсів, управління запасами та ін.);

• метод економічної кібернетики (методи імітації, розпізнання образів, ділові ігри та ін.).

Для регіональної економіки економіко-математичні методи дають можливість комплексного наукового підходу для моделювання просторових процесів розвитку економіки регіонів, моделювань розвитку соціально-економічних систем регіонів, обґрунтувань оптимізаційних моделей регіонального розвитку для прийняття управлінських рішень.

Метод соціально-економічного прогнозування- це сукупність наукових підходів та інструментів для створення прогнозів розвитку і функціонування регіональних соціально-економічних систем у майбутньому. В ньому поєднуються економіко-математичні методи та моделі, метод експертних оцінок, прогнозні оцінки, метод аналогій тощо.

Метод економічного районування - його розуміють як «таке членування території країни, що виходить з об’єктивних закономірностей територіального поділу праці, формуванні територіально-виробничих комплексів різних масштабів і структури, необхідності збереження екологічної рівноваги та гармонійного розвитку економіки і культури національно-територіальних утворень і є найважливішою передумовою дійового регіонального програмування, проведення ефективної державної політики».

Цільова спрямованість районування передбачає максимальну ефективність територіальних економічних систем і створення таких взаємовідносин між регіонами, які б сприяли формуванню додаткового ефекту в суспільному господарстві. Це має досягатися завдяки господарській спеціалізації регіонів у найбільшій відповідності з їхніми природними та економічними умовами.

Сутність економічного методу районування полягає у визнаній диференціації його цільової функції. При обґрунтуванні схем районування слід ураховувати не лише його умови, а й об’єктивні особливості а також актуальні завдання управління соціально-економічним розвитком регіонів на цьому етапі.

Головним завданням науки є обґрунтування оптимального розміщення продуктивних сил. Поняття “оптимальності” передбачає одержання якомога більшого ефекту від правильного розміщення підприємства, від найкращої територіальної організації регіону, країни.

Головні проблеми, пов’язані з територіальною організацією господарства; з соціально-економічним розвитком усіх регіонів країни:

1. Україна у складі Радянського союзу мала спеціалізацію. Яка була зумовлена проблемами територіального поділу праці в складі СРСР. Тому одні галузі у нас розвинуті надмірно, перевищуючи власні потреби України, а інші – розвинуті слабко, невідповідно до її економічного потенціалу. Тому однією з головних проблем РЕ є трансформація галузевої структури економіки, відновлення її рівноваги.

2. Недостатній розвиток наукомістких галузей, що дисонує з наявністю потужності науково-технічної бази, інтелектуальних можливостей, великого контингенту висококваліфікованих робітників та інженерів.

3. Регіональне розміщення виробництва у нас нераціональне: надмірна концентрація матеріаломістких галузей у Донбасі і Придніпров’ї поєднується з невикористанням ресурсів у Західному регіоні.

4. Екологічні проблеми країни та її регіонів.

5. Проблеми створення сучасних форм територіальної організації продуктивних сил в регіонах країни.

6. Потреба структурної перебудови економіки України пов’язана з проблемою конверсії.