Міністерство освіти, науки,

МОЛОДІ ТА СПОРТУ УКРАЇНИ

ДОНЕЦЬКИЙ НАЦІОНАЛЬНИЙ УНІВЕРСИТЕТ

ЕКОНОМІКИ І ТОРГІВЛІ

ІМЕНІ МИХАЙЛА ТУГАН-БАРАНОВСЬКОГО

Кафедра українознавства

«КУЛЬТУРОЛОГІЯ»,

«ЕТИКА»,

«ЕСТЕТИКА»

КУРС ЛЕКЦІЙ

Лектор: к.філос.н., доцент

кафедри українознавства

Никифорова Л.А.

Донецьк 2012

ЗМІСТ

Культурологія як наукова дисципліна та її категорії.

Сутність культури та її генеза..............................................................................3

Культура як знаково-семіотична система..........................................................26

Соціокультурна динаміка. Діалог культур.........................................................39

Особистість у світі культур..................................................................................58

Художня культура. Мистецтво як естетичний феномен...................................71

Модернізаційні та постмодернізаційні процеси в сучасній культурі..............92

Феномен уклаїнської культури. Тенденції розвитку

сучасної української культури...........................................................................108

Предмет етики. Основні етичні вчення.............................................................128

Етичні категорії...................................................................................................178

Моральні аспекти глобальних проблем сучасної цивілізації..........................213

Культура спілкування. Етикет............................................................................235

Естетика як наука та її категорії.........................................................................249

Історія естетичної думки....................................................................................265

Художня реальність України і шляхи естетичного

виховання студентів............................................................................................276

Культорологія як наукова дисципліна та її категорії. Сутність культури та її генеза

План.

1. Культурологія, її предмет і специфіка.

2. Категорії культурології.

3. Сутність культури та її генеза.

4. Методи і принципи дослідження культури.

Культурологія, її предмет і специфіка

Культурологія є молодою науковою дисципліною. Умовно можна прийняти за дату її народження 1931 рік, коли американський професор Леслі Елвін Уайт (1900 – 1975 рр.) вперше прочитав курс культурології в Мічиганськом університеті. Проте культура стала предметом дослідження задовго до цього. Культура належить до найдавніших явищ в історії людства. Вона виникла разом з людиною і розвивається поряд з нею.

Дослівно «культурологія» – це наука, про розвиток культури, її норми, традиції, соціальні інститути, технологічні процеси, системи оцінок тощо.

Виникнення культурології в середині ХХ ст. було зумовлене наступними факторами: а) потребою у систематизованому викладенні інформації стосовно різноманітних культурних явищ та процесів, що була накопичена в різних галузях суспільствознавчого знання; б) необхідністю розробки методології, яка забезпечує адекватне дослідження феномену культури окремими науками, а також обґрунтовує єдиний підхід до предмету дослідження; в) важливістю визнання доцільності культурного плюралізму (тобто існування в світі різноманітних культур, які неможливо розглядати в ієрархічній послідовності), що щільно пов’язано з ростом національної самосвідомості; г) необхідністю цілісного аналізу культури для прийняття раціональних рішень у сфері культурної політики; д) усвідомленням гостроти проблеми дегуманізації, пов’язаної з ростом технократизму і вузькою професіоналізацією знань в освітній галузі, та необхідності підтримки балансу між технічним і гуманітарним знанням.

Культурологія формувалась як новий спосіб осмислення культури, який увібрав у себе досягнення різних галузей науки, трансформувавши їх структурно, надавши їм певну логічну та концептуальну спрямованість.

Вчення про культуру використовує результати багатьох гуманітарних наук як свої джерела (філософія, соціологія, історія, етнологія, антропологія, археологія тощо). Основними завданнями і ступенями цього дослідження є: 1) опис фактів культури (прикладне культурознавство); 2) виявлення закономірностей розвитку культури (історія культури); 3) теоретичне пояснення культурних процесів (культурологія, теорія культури); 4) побудова універсальних моделей і науковий прогноз перспектив культури (філософія культури, футурологія); 5) вироблення рекомендацій для практичної діяльності; 6) виховання шанобливого і дбайливого відношення до національної і світової культури.

Міждисциплінарний характер культурології визначає предмет, структуру і завдання навчальної дисципліни.

Об’єкт культурології – весь світ штучних порядків (речей, будівль, історичних подій, технологій діяльності, форм соціального життя, знань, понять, символів, комунікаційних мов тощо).

Предмет культурології – це процеси генези, морфології культури, її структура, сутність і зміст, типологія, динаміка й мова.

Узагальнюючи викладені вище міркування, можна дати таке визначення:

Культурологія – наука про зародження та розвиток культури (в її сучасному розумінні), її структуру, механізми розвитку, методи досліджень.

В широкому розумінні культурологія сьогодні трактується, як комплекс наук, який охоплює всю сукупність знань про культуру і вбирає в себе: філософію культури; теорію культури; історию культури; культурну антропологію; соціологію культури; прикладну культурологію; історію культурологічних вчень.

У вузькому смислі під культурологією розуміють загальну теорію культури, на основі якої розвиваються культурологічні дисципліни, які вивчають окремі форми культури (мистецтво, наука, етика, право тощо).

Культура – вельми складний і багатограний об’єкт вивчення. Поняття «культура» включає всі можливі прояви системи цінностей людського суспільства. В широкому розумінні культура – це все, що було створене людиною в процесі історії. Різні сторони культури і її феномени не піддаються чіткому відособленню друг від друга. Тому межі між окремими науками про культуру у складі культурологічного знання не є жорсткими, чітко окресленими. Знання про культуру довгий час формувалося в лоні філософії. Культурологія відокремилася як і інші науки, але не втратила свого зв’язку з нею. У будь-якій науці є філософськи проблеми. Вони торкаються її світоглядних основ і методологічних принципів наукового пізнання. Це відноситься також і до співвідношення культурології з філософією культури. Філософія культури – сфера філософських проблем культурології. До останніх відносять питання з сутності культури, перспективах, цілях її розвитку, її ролі в суспільному житті та історичному прогресі людства та ін. До філософії культури звертаються для обгрунтування передумов, на яких повинно будуватися наукове дослідження культури, для оцінки позитивних і негативних моментів в розвитку культури, для формування ідеалів, на які повинен орієнтуватися культурний розвиток суспільства і особистості, для визначення шляхів і способів просування до цих ідеалів. В сучасній культурології філософські міркування грають значно більшу роль ніж в природничих науках.

Історія культури вивчає хід культурно-історичного процесу в різних державах і регіонах світу. Вона описує культурні досягнення народів, з’ясовує своєрідність їх культур, збирає, аналізує і узагальнює великий фактичний матеріал, на який спирається дослідник, розробляючи теорію культури. Історія культури щільно пов’язана із загальною історією і складає в сутності одну із важливих гілок історичної думки.

Культурна антропологія разглядає життя людини в певній культурній сфері і досліджує її вплив на формування і розвиток особистості. В центрі уваги знаходиться залежність психіки і духовного світу людей від особливості культури, в якій вони живуть. Досліджується роль різних культурних факторів – сім’ї, системи виховання і освіти, існуючих в культурі знань, норм і цінностей, умов побуту і праці на кожному етапі життєвого шляху людини. Дані культурної антропології, які досліджують співвідношення загального і часткового, унікального й універсального в обумовленому культурою образі життя людини, мають велике значення для культурологічної теорії.

В соціології культури на перший план виходять питання, які пов’язані з аналізом взаємозв’язку культури і соціального, економічного, політичного життя суспільства. Культура трактується як система засобів, за допомогою яких організується й регулюється спільне життя і діяльність людей, соціальних установ й інститутів, як один з важливих факторів організації й інтеграції існуючих в суспільстві соціальних груп і суспільства в цілому. Якщо культурологія вивчає культуру «зсередини», зосереджуючися на її внутрішній структурі, співвідношенні її частин і форм, специфіке її змісту і закономірностях еволюції, то соціологія культури розглядає культуру «ззовні», фіксуя її зовнішні прояви в суспільному бутті й намагаючись з’ясувати закономірності її функціонування в суспільстві.

Прикладну культурологію вирізняє практична спрямованість: вона займається питаннями роботи закладів культури (бібліотек, клубів, музеїв та ін.) і організацій різних культурних заходів (свят, видовищ, фестивалів та ін.), проблемами менеджменту в сфері культури і культурної політики держави. В прикладної культурології на основі загальних теоретичних уявлень про культуру проводяться конкретні дослідження, які пов’язані з діагностикою культурних інтересів і запитів публики, з культурологічною експертизою реклами, змісту ЗМІ, систем освіти, соціальних проектів, реформ.

Історія культурологічних вчень важлива як джерело інформації з процесу розвитку знань про культуру. Знати хід їх історичної еволюції необхідно для того, щоб оцінити сучасний стан культурологічної науки і тенденції її подальшого розвитку. Історія культурологічних вчень невід’ємна від історії культури й загальної історії.

В наш час вивчення культури в її різних аспектах веде до подальшого росту диференціації культурологічного знання. Сучасні культурологічні дослідження здебільшого реалізуються згідно наступних моделей:

а) Класична модель. Для неї є характерним жорстке розділення суб’єкту і об’єкту пізнання, а також використання суто раціональної наукової методології;

б) Некласична модель. Ця модель зорієнтована на вивчення повсякденної культурної практики людини згідно з принципами герменевтики (наука про тлумачення текстів) та номіналізму (філософське вчення про загальні поняття, які пов’язані з конкретними чуттєвими речами, проте не мають реального існування);

в) Постмодерністська модель. Ця модель користується феноменологічним підходом, який відкидає можливість існування «абсолютного» суб’єкту пізнання і культурної творчості, який переосмислює в межах своєї культури значення інших культур.

Людина може пізнавати навколишній світ лише в межах свого культурного середовища, яке визначає основні параметри її досвіду, сприйняття та мислення. Культура має соціально-біологічну природу, оскільки, з одного боку, її формування відбувається в певних природних умовах, а з іншого боку, культура містить механізми, котрі забезпечують стабільне існування соціуму та органічне включення людини в суспільство. Людина та культура є взаємопов’язаними системами. Людина творить культуру, та, одночасно, є повністю в неї зануреною. Культурне визначає особистісне, і навпаки.

Таким чином, специфіка культурологічного знання полягає в тому, що культурологія вивчає культуру як «другу реальність», яка, на відміну від природи, утворилась завдяки людській діяльності, і в історичних результатах якої відображається побут, світогляд та діяльність культурно-історичних суб’єктів.