- •Вячеслав Навроцький Основи кримінально-правової кваліфікації
- •1. Поняття кримінально-правової кваліфікації 8
- •11. Кваліфікація посткримінальної поведінки 343
- •1. Поняття кримінально-правової кваліфікації
- •1.1. Зміст та об’єм поняття кримінально-правової кваліфікації
- •1.2 Процес кримінально-правової кваліфікації та її результат
- •1. Діяння є злочином:
- •2. Діяння не є злочином:
- •1.3 Структура кримінально-правової кваліфікації
- •1.4. Значення правильної кримінально-правової кваліфікації
- •1.5. Дефініція кримінально-правової кваліфікації та її видів
- •2. Підстави кримінально-правової кваліфікації
- •2.1. Поняття і види підстав .Кримінально-правової кваліфікації
- •2.2. Фактична підстава кримінально-правової кваліфікації
- •2.3. Нормативна підстава кримінально-правової кваліфікації
- •2.4.Склад злочину і його значення для кримінально-правової кваліфікації.
- •3. Принципи кримінально-правової кваліфікації
- •3.1. Поняття та види принципів кримінально-правової кваліфікації
- •3.2. Характеристика окремих принципів кримінально-правової кваліфікації
- •4. Кваліфікація злочину з урахуванням стадії його вчинення
- •4.1. Кваліфікація закінченого злочину
- •4.2. Кваліфікація готування до злочину
- •Андрій: ч.1 ст.14 – ч.1 ст.115; ч.2 ст.15 - ч.3 ст.185 кк України.
- •4.3. Кваліфікація замаху на злочин
- •4.4. Кваліфікація у зв’язку з добровільною відмовою від вчинення злочину
- •5. Кваліфікація злочинів, вчинених у співучасті
- •5.1. Загальні положення кваліфікації злочинів, вчинених у співучасті
- •5.2. Кваліфікація співучасті з врахуванням виду співучасника
- •5.3. Кваліфікація співучасті з врахуванням її форми
- •Група за попередньою змовою
- •Організована група
- •5.4. Кваліфікація невдалої співучасті та співучасті у незакінченому злочині
- •(Ч. 1 ст.14) - ч. ... Ст.27 - стаття Особливої частини; (ч. 2 ст.15) - ч. ... Ст.27 - стаття Особливої частини; (ч. 3 ст.15) - ч. ... Ст.27 - стаття Особливої частини;
- •5.5.Кваліфікація співучасті в злочинах із спеціальним суб’єктом
- •5.6. Кваліфікація причетності до злочину
- •6. Кваліфікація множинності злочинів
- •6.1. Загальні положення кваліфікації множинності злочинів.
- •6.2. Кваліфікація сукупності злочинів
- •6.3. Кваліфікація повторності злочинів
- •6.4. Кваліфікація рецидиву злочинів
- •7. Подолання конкуренції і колізіїї правових норм в ході кримінально-правової кваліфікації
- •7. 1. Поняття конкуренції та колізії правових норм та їх види
- •7.2. Кваліфікація злочинів при конкуренції загальної та спеціальної норм.
- •7.3. Кваліфікація злочинів при конкуренції кількох спеціальних норм.
- •7.4. Кваліфікація злочинів при конкуренції частини і цілого.
- •8. Кваліфікація злочинів, вчинених за наявності кваліфікуючих та привілеюючих ознак складу злочину
- •8. 1. Диференціація кримінальної відповідальності, кримінально-правова кваліфікація, індивідуалізації покарання
- •8.2. Кваліфіковані та привілейовані склади злочинів як засіб диференціації кримінальної відповідальності
- •8.3. Правила кваліфікації злочинів, відповідальність за які диференційована
- •П.П.1,2,12 ч.2 ст.115 кк України.
- •9. Розмежування злочинів в ході кримінально-правової кваліфікації
- •9.1. Поняття і значення розмежування складів злочинів.
- •9.3. Розмежування окремих складів злочинів
- •9.4. Відмежування злочинів від інших правопорушень
- •10. Кваліфікація діянь, вчинених за обставин, що усувають їх злочинність
- •10.1. Поняття та види обставин, які усувають злочинність діяння та загальні положення кваліфікації діянь, вчинених при таких обставинах
- •3) За зв’язком відповідних дінь з поведінкою інших осіб%
- •10. 2. Кваліфікація діянь, вчинених за наявності окремих видів обставин, передбачених розділом уііі Загальної частини кк
- •10.3. Кваліфікація діянь, вчинених за наявності обставин, що виключають злочинність, передбачених Особливою частиною кк
- •11. Кваліфікація посткримінальної поведінки
- •11.1 Кваліфікуюче значення поведінки винного після закінчення злочину
- •11.2. Позитивна посткримінальна поведінка в системі інститутів кримінального права України
- •11.3. Кваліфікація при позитивній посткримінальній поведінці
- •12. Кваліфікація діянь, вчинених при відсутності всіх ознак складу злочину
- •12.1. Відсутність складу злочину як обставина, що виключає провадження в кримінальній справі
- •12.2. Кваліфікація малозначних посягань
- •12.3. Кваліфікація діянь, вчинених особами, які не досягли віку, з якого може наставати кримінальна відповідальність
- •1. Проблема “Кримінальний закон і неповнолітній” має, як на мене, принаймні, три головних аспекти:
- •2. В чому актуальність питань про кваліфікацію діянь, вчинених спільно з неповнолітніми? Чому на них потрібно зупинятися спеціально?
- •3. Перш, ніж аналізувати конкретні проблеми, які виникають в ході кваліфікації такого роду посягань, слід уточнити, про осіб якого віку йде мова.
- •8. Кримінально-правова оцінка діянь, вчинених особами, яким неправомірно надані права, чи на яких покладені обов’язки, пов’язані з досягненням певного віку
- •12.4. Кваліфікація діянь, вчинених при відсутності вини
- •13. Неправильна кримінально-правова кваліфікація
- •13.1 Поняття і значення неправильної кримінально-правової кваліфікації
- •13.2 Види неправильної кримінально-правової кваліфікації
- •13.3. Нормативні фактори неправильної кримінально-правової кваліфікації
- •Особливої частини кк
- •14. Зміна кримінально-правової кваліфікації
- •14.1 Поняття і підстави зміни кримінально-правової кваліфікації
- •14.2 Межі зміни кримінально-правової кваліфікації
- •14.3 Наслідки зміни кримінально-правової кваліфікації
13.3. Нормативні фактори неправильної кримінально-правової кваліфікації
Види факторів
неправильної кваліфікації
Неправильна
кваліфікація як результат реалізації
нормативних положень
Неприйнятність такого рішення очевидна. Насамперед, наяву очевидна колізія між вказаним законом та статтями чинного КК, які передбачають перешкоджання професійній діяльності журналістів як окремий злочин (ст.171 КК). Крім того, журналістів за жодних обставин не можна віднести до працівників правоохоронних органів. Ці положення видаються настільки очевидними, що на них навіть не варто окремо зупинятися. Тим більше, що можна вважати ст.17 Закону “Про державну підтримку засобів масової інформації та соціальний захист журналістів”(в частині, яка стосується відповідальності за споєння злочину проти журналіста) такою, що втратила чинність у зв’язку з прийняттям нового КК України.
Такі ж за суттю вказівки містяться і в цілому ряді інших нормативно-правових актів. Так, в ч.3 ст.5 Указу Президента України від 4 березня 1998 р. №167/98 “Про заходи щодо підвищення відповідальності за розрахунки з бюджетами та державними цільовими фондами” вказується, що відчуження платником податків майна та майнових прав, які перебувають у податковій заставі без письмової згоди органів державної податкової служби визнається ухиленням від сплати податків. Аналогічне положення міститься і в ст.8 (підпункт 8.6.4) Закону України “Про порядок погашення зобов’язань платників податків перед бюджетом і державними цільовими фондами”. Виходячи з цих актів Міністерство юстиції України своїм листом №21-41-698 від 25 червня 2001 р. взяло на себе сміливість роз’яснити, що вказані дії тягнуть відповідальність, передбачені статтею 1482КК України 1960 р.200
Пропоноване щодо кваліфікації рішення викликає заперечення як за формою, так і за змістом. Не випадково Пленум Верховного Суду України в п.4 своєї постанови від 26 березня 1999 р. №5 вказав, що відчуження посадовою особою майна або майнових прав, що перебувають у податковій заставі, вчинене без письмової згоди органів державної податкової служби за місцем знаходження платника податків, має кваліфікуватися не за ст.1482КК, як ухилення від сплати податків, а за ст.165 чи іншими статтями КК України 1960 р., які передбачають відповідальність за посадові злочини. Позиція, викладена у вказаних Указі Президента України та Законі піддана обґрунтованій критиці в літературі201.
Перелік прикладів, коли в нормативно-правових актах, які не відносяться до кримінального законодавства, містяться вказівки щодо кримінально-правової оцінки певних діянь, можна продовжувати і продовжувати. І так само можна знаходити серед них положення, які є неприйнятними з точки зору кримінального закону, загальновизнаних теоретичних позицій, підходів практики. Водночас, особа, яка проводить дізнання, слідчий, прокурор, суддя, проводячи кримінально-правову кваліфікацію опиняються у двозначній ситуації. З одного боку, вони змушені підкорятися закону чи підзаконному акту і кваліфікувати скоєне так, як вимагається у тому чи іншому нормативно-правовому акті. З іншого ж - розуміючи неприйнятність певного формально обов’язкового рішення з питань кваліфікації й проявляючи самостійність, здійснюючи кваліфікацію відповідно до вимог теорії і практики кримінального права, самостійно тлумачачи норми КК, правозастосовувач йде на порушення іншого закону, указу, постанови.
Близькими за характером до вище проаналізованих є вказівки щодо кваліфікації, які містяться в інших актах нормативного характеру. Йдеться про такі квазінормативні акти, як постанови Пленуму Верховного Суду України, роз’яснення з питань застосування кримінального закону, які містяться в листах керівників судових органів та правоохоронних відомств, узагальненнях та оглядах судової та слідчо-прокурорської практики.
Так чи інакше, кримінально-правову кваліфікацію, яка здійснена відповідно до вимог нормативно-правового акта, хоча б згодом вона й була змінена, не можна відносити до зловживань. Відповідна правозастосвна діяльність становить собою помилку у кваліфікації. Адже дії, вчинені на виконання чинного нормативно-правового акта за жодних умов не можна вважати умисними. Особа, яка виконує нормативні вимоги не передбачає суспільно небезпечний характер своєї поведінки.
Водночас, у тому випадку, коли особа, яка здійснює кваліфікацію, знає про колізію між вимогами КК та іншого нормативно-правового акта і надає пріоритет останньому, вона передбачає можливість настання негативних наслідків від неправильного застосування кримінального закону. В такому випадку є підстави вважати, що здійснюється необережне посягання.
Недосконалість
кримінального закону як визначальний
фактор помилок у кримінально-правовій
кваліфікації
Разом із тим, доволі очевидним є те, що при самому уважному і кваліфікованому підході до чинного кримінального закону, в ньому є немало положень, які не піддаються однозначному сприйняттю та оцінці, а, тим самим, породжують помилки в кримінально-правовій кваліфікації. Таким чином, неправильне визначення однієї з передумов кваліфікації тягне за собою неправильну правову оцінку скоєного, хоча б фактичні обставини справи й були встановлені точно.
Поняття та види
колізій в чинному КК і їх вплив на
помилки у кваліфікації
Типовими видами колізії є темпоральна (між раніше діючим і чинним нормативно-правовим актом),ієрархічна (між нормативними актами різної юридичної сили),територіальна (між актами держави і окремих адміністративно-територіальних одиниць),міжнародно-правова (між актами внутрідержавного законодавства і міжнародно-правовими актами). В теорії та на практиці давно (ще з часів римського права) вироблені правила подолання такого роду колізій, які є загальновідомими і загальновизнаними. Серед них ті, які встановлюють, що пріоритет мають норми, які містяться в нормативно-правових актах:
- прийнятих з цього ж питання пізніше;
- більш високої юридичної сили;
- загальнодержавних;
- міжнародно-правових.
Ситуації ж, які виникають при колізії комплексного характеру - коли поєднуються різні її види, загалом не породжують особливих проблем для будь-якого грамотного юриста. Наприклад, навряд чи в кого виникає сумнів, що норми інструкції, навіть прийнятої пізніше, не повинні суперечити нормі закону, а якщо така суперечність має місце, то керуватися слід лише законом.
Однак, трапляються і колізії в межах окремого нормативно-правового акта. Аналіз КК України 2001 р. показує, що в ньому є види колізії, які не вписуються в жоден із звичних її видів. Це колізії між нормами:
1) Загальної і Особливої частини КК;
2) між назвами розділів і їх змістом, між назвами статей і їх диспозиціями:
3) між окремими нормами Особливої частини КК.
Наявність колізій між статями одного і того ж закону обумовлена використанням понять різного ступеня узагальнення, які не узгоджуються об’ємом. До вирішення таких колізій не можуть бути застосовані вже існуючі правила подолання суперечностей між різними нормами, адже всі статті містяться в одному і тому ж законі, рівні за юридичною силою, прийняті, здебільшого, одночасно. До того ж, в колізії можуть перебувати не різні норми, а різні статті, кожна з яких містить складові однієї і тієї ж кримінально-правової норми. Тут слід шукати та обгрунтовувати інші правила. Поки що вони теорією кримінального права не вироблені, слідчо-прокурорською та судовою практикою - не апробовані, на законодавчому рівні - не регламентовані.
Звідси випливає, що суперечливість між статтями одного і того ж КК дає великий простір для появи помилок у кримінально-правовій кваліфікації, утруднює їх виявлення і робить проблематичним - виправлення. Адже один юрист може приймати рішення з питань кваліфікації, беручи за основу одну статтю, інші - ту, яка передбачає зовсім не таке вирішення питання, і жоден із них вправі бути переконаним у своїй правоті, помилковою ж вважати не своє, а саме інша рішення.
В цілому ж слід констатувати, що наявність колізій між нормами одного і того ж нормативно-правового акта є неприпустимим явищем. Суперечливість же між нормами різних галузей, а тим більше, між нормами однієї і тієї ж галузі законодавства свідчить про його недоліки. Такі недоліки доводиться долати в ході правозастосування, слід попереджувати в ході правотворчості, усувати під час вдосконалення законодавства.
Колізії між
статтями Загальної та Особливої частини
КК
Неузгодженість між окремими нормами Особливої частини КК в цілому не перешкоджає їх правильному застосуванню. Адже кожна із цих норм відносно автономна, може застосовуватися незалежно від іншої. Тому, наприклад, неодноразово вказана в літературі невідповідність між визначенням поняття вбивства в ч.1 ст.115 КК як лише умисного діяння і використання цього ж терміна в ст.119 КК для позначення відповідного необережного злочину, мабуть, не стає на заваді кваліфікації відповідних посягань та призначенню за них покарання.
Принципово інша ситуація має місце при колізії між положеннями, які викладені в статтях Загальної і Особливої частини КК. Відомо, що вони не застосовуються самостійно, у відриві від інших. Тому суперечність між ними ставить питання про необхідність визначення, якою ж нормою - Загальної чи Особливої частини КК слід керуватися в конкретному випадку, якій із них віддати перевагу.
Можна навести цілий ряд конкретних прикладів різного підходу законодавця до вирішення одних і тих же питань в статтях Загальної та Особливої частини КК. Для наглядності та чіткості викладу вони відображені в таблиці:
Таблиця: Суперечності між статтями Загальної та