МІНІСТЕРСТВО ОСВІТИ І НАУКИ УКРАЇНИ

ЧЕРКАСЬКИЙ НАЦІОНАЛЬНИЙ УНІВЕРСИТЕТ

ІМЕНІ БОГДАНА ХМЕЛЬНИЦЬКОГО

Кафедра прикладної психології

Герман Н.І., Горобець Т.В.

Казкотерапія як один із методів практичної діяльності психолога

Методичний посібник

із дисципліни «Практика психологічного впливу в клінічній психології»

для студентів психологічного факультету денної форми навчання

спеціальності 6.030102 – психологія, 6.030103 – практична психологія

Черкаси – 2015

УДК

ББК

КАЗКОТЕРАПІЯ ЯК ОДИН ІЗ МЕТОДІВ ПРАКТИЧНОЇ ДІЯЛЬНОСТІ ПСИХОЛОГА: Методичний посібник із дисципліни «Практика психологічного впливу в клінічній психології» для студентів психологічного факультету денної форми навчання спеціальності 6.030102 – психологія, 6.030103 – практична психологія /Розробники: старший викладач кафедри прикладної психології Герман Н.І.; доцент кафедри прикладної психології Горобець Т. В., Черкаський національний університет імені Богдана Хмельницького. – Черкаси: Вид. від. Черкаського національного університету імені Богдана Хмельницького, 2015. – 142 с.

Розробники:

Н.І. Герман, старший викладач кафедри прикладної психології

Т. В. Горобець, доцент кафедри прикладної психології;

Рецензенти:

Д.М. Харченко, доктор психологічних наук, доцент, завідувач кафедри психології ЧНУ ім. Б. Хмельницького.

П.В. Теслюк, кандидат психологічних наук, доцент, завідувач кафедри психології діяльності в особливих умовах та педагогіки Академії пожежної безпеки ім. Героїв Чорнобиля МНС України.

Затверджено на засіданні кафедри прикладної психології Черкаського національного університету імені Богдана Хмельницького

(протокол № 18 від 26.03.2015 р.)

ЗМІСТ

1. РОЗГЛЯД МЕТОДУ КАЗКОТЕРАПІЇ У ПСИХОЛОГІЧНИХ КОНЦЕПЦІЯХ

1.1. Поняття казкотерапії у психологічних теоріях………...…………..4

1.2. Основні наукові погляди на казку……………………………...……8

1.3. Казки як символічне відображення несвідомих прагнень у дослідженнях З. Фрейда………..………………………………..…13

1.4. Прояви архетипної символіки у казках в дослідженнях К. Юнга……………………………………………………..………..16

1.5. Функції обрядів переходу та ініціації, виражені в казках у дослідженнях Д. Кемпбелла і В. Проппа……………………………23

1.6. Казка як життєвий сценарій у роботах Е. Берна………….…..…..26

1.7. Казкотерапія як новий інтегральний підхід у роботах Т. Д. Зінкевич-Євстигнєєвої………………………………...............................……30

2. ПСИХОЛОГІЧНІ ПРИЙОМИ ВИКОРИСТАННЯ КАЗКОТЕРАПІЇ У РОБОТІ ПСИХОЛОГА-ПРАКТИКА

2.1. Основні типи казок………………………..…………………………36

2.2. Форми роботи з казками…………………………………...……….41

2.2.1. Розказування казок……………………………………………….48

2.2.2. Робота з казками у психологічній практиці……………………53

2.3. Вимоги до роботи з казкою у психотерапевтичній практиці…….58

2.4. Символізація та метафоризація у казках…………………………..61

3. МЕТОДИЧНІ РЕКОМЕНДАЦІЇ РОБОТИ З КАЗКОЮ

3.1. Принципи роботи з казками…………………………………..……74

3.2. Словник казкових символів…………………………………..……82

ДОДАТКИ

ДОДАТОК 1. Авторські казки……………………………….…….………….110

ДОДАТОК 2. Студентські казки………………………………………………115

СПИСОК ВИКОРИСТАНОЇ ЛІТЕРАТУРИ………………………..………..139

1. РОЗГЛЯД МЕТОДУ КАЗКОТЕРАПІЇ У ПСИХОЛОГІЧНИХ КОНЦЕПЦІЯХ

1.1. Поняття казкотерапії у психологічних теоріях

У науково-психологічній літературі є багато визначень терміну казкотерапії. Коротко зупинимося на деяких з них.

• Казкотерапія – лікування казками, спільне з клієнтом відкриття тих знань, які живуть в душі та є психотерапевтичними в даний момент (Т. Д.  Зінкевич-Євстигнєєва) [14].

• Казкотерапія – процес утворення зв’язків між казковими подіями і поведінкою в реальному житті; процес перенесення казкового сенсу до реальності (В.Я. Пропп) [25].

• Казкотерапія – процес активізації ресурсів, потенціалу особистості (К. Юнг) [36].

• Казкотерапія – процес екологічного навчання й виховання дітей (В.А. Запорожець) [25].

• Казкотерапія – розкриття внутрішнього та зовнішнього світу, осмислення пережитого, моделювання майбутнього, процес підбору кожному клієнту своєї особливої казки (Е.Берн) [3].

Отже немає єдиного визначення казкотерапії. Але спільним у всіх визначеннях є те, що казка розкриває внутрішній світ особистості, щоб покращити його. Можна сказати, що казкотерапія – це терапія середовищем, особлива казкова атмосфера, в якій можуть проявитися потенційні можливості особистості, може матеріалізуватися мрія; а головне, в ній з’являється відчуття захищеності та присмак таємниці.

Метою казкотерапії є підведення людини до усвідомлення своєї внутрішньої сутності, своєї цілісності і неповторності, до відчуття гармонії із собою і світом. У процесі казкотерапії людина навчається сприймати себе такою, якою вона є, усвідомлювати себе й інших людей, як неповторну індивідуальність. У кожної людини є потреба у самовираженні, яка здебільшого, залишається незадоволеною, що породжує внутрішній конфлікт.

В основі психологічної проблеми часто лежить незакінченість, незавершеність. Людина зупиняється перед тим, що її лякає, повертаючись багато разів до того самого, доходячи до найстрашнішого. Це може бути залишком психологічної травми, коли індивід знову і знову повертається до її початку, доходить майже до кульмінації – і тут зупиняється, витісняє у несвідоме травматичний матеріал. Клієнт вважає, що якщо страшне місце пройти, настає гарна кінцівка, з’являється світло і проблема вирішується, людина залишається живою. Життя означає продовження, прихід нового дня після завершення старого. Все це підкреслює важливість залучення самих клієнтів до складання терапевтичних метафор. Не можна придумати для іншої людини казку, яка мала б для неї більше значення, ніж метафора, придумана нею для самої себе. Тому, з огляду на природу проблеми і темперамент, клієнта можна попросити завершити метафоричну казку, розпочату терапевтом.

Першорядну важливість представляє початок казки, він повинен бути правдивим. Головним героєм казка намагається зробити самого слухача, а для цього треба коротко і ясно описати йому сутність його життя. Гарний слухач - це той, хто намагається себе впізнати. Слухач, особливо дитина, стає героєм, і далі розділяє його долю. Таким чином, ідентифікація дозволяє говорити про казку не тільки як про опис поведінкових можливостей, але і як про досить активне, хоча і не директивне, навіювання [1].

Важливою рисою казки є і те, що в ході її розповіді відбувається трансформація змісту, героя. Хтось, маленький і слабкий на початку, в кінці перетворюється на сильного, значущого і багато в чому самодостатнього. Описуються історії про подорож героя, про нових помічників, про смерть і воскресіння, про перемогу і возз’єднання. У результаті розширюється сфера свідомого, що вже само по собі дає цілющий ефект. В основі казок лежать обряди ініціації – сконцентровані процеси перетворення дитини в дорослого.

Загалом чарівна казка описує процес досягнення героєм мети, яку може описати тільки він, за допомогою подорожі в тридев’яте царство і використання чарівних помічників. Іншими словами, людина робить перехід від проблемного стану до бажаного шляхом підключення ресурсів, звичайно до певного ступеня підсвідомих. При цьому трансформація торкається не зовнішнього оточення, а змінюється сам індивід [2].

Однією з особливостей психотерапії є уміння переміщати увагу. Нерідко поліпшення настає просто тому, що фокус уваги зміщується з однієї проблеми на іншу. І тільки коли людина доходить до глибинної суті нинішнього утруднення, консультант указує на особисту відповідальність: «Тепер ти сам». І далі допомагає, тому що, як правило, у процесі консультування відвідувач просувається «туди – не знаю куди і шукає те – не знаю що» [там само].

Майже всім способам рішень можна підібрати пари, протилежність: «миттєво» – «поступово», «для інших» – «для себе» і т. д. Саме оперування протилежностями здатне максимально підсилити людину, розширити, підштовхнути її до нових рішень і поведінкових сценаріїв. Завжди можна знайти звичайні стратегії і спробувати незвичні.

Розвиваючи теорію про провідні види діяльності, як головні критерії психологічного віку, Д. Б. Ельконін для дошкільного віку визначив як провідну діяльність сюжетно-рольову гру [34]. Вчений вказував на велике значення образотворчої діяльності, елементарної праці, сприйняття казки і ближче до 7 років – навчання [35].

Сприйняття казок можна назвати діяльністю, приймаючи до уваги співпереживання герою казки, що переживає дитина. Вона стає на позицію героя твору, намагається перебороти перешкоди, які з'являються на його шляху. У цьому значенні співпереживання герою подібне до ролі в грі. З іншого боку, ігрова діяльність дозволяє дитині краще осмислити цікаві сюжети. Таким чином, на цьому віковому етапі гра, малювання і сприйняття тісно пов'язані в єдиний комплекс, завдяки якому дитина найбільш повно виробляє моделі поведінки зі світу дорослих.

Д. Б. Ельконін стверджував, що класична (чарівна) казка максимально відповідає дійсному характеру сприйняття дитиною художнього твору, в неї є арсенал тих дій, які повинна виконати дитина. Якщо такого ходу подій в казці немає, то дитина губиться, відволікається від сюжетної лінії пригод. Цим самим пояснюються труднощі дошкільників у сприйнятті більш складних творів [33].

Деякі дослідники наголошують на сприйнятті дитиною за допомогою казки соціально значимих моделей поведінки. Так, В.В.Абраменкова вважає: «Народна казка в поетичній художній формі дає суспільно-типові приклади соціально-психологічних стосунків: подружжя між собою, батьків до дітей і навпаки, відношення до старших членів сім'ї» [1, с. 83].

Щодо пошуку невмирущих цінностей у казці М. В. Єрмолаєва пішла далі, вказуючи на вираженість у російських народних казках християнських цінностей, таких як: віра, соборність, доброта до слабкого. Образ Івана-дурня, зокрема, на думку автора, символізує протиріччя між життєвим здоровим глуздом і справжньою духовною мудрістю [8].

Розглядаючи казково-фольклорний світ, О. Є. Сапогова [29] звертає увагу на наступні його особливості:

• «мовлення», екстравертність; в ньому людина переважно діє, виявляє свої думки і почуття зовні;

• у казковому світі представлені квазі-реальність і квазі-логіка;

• світ давньої казки все-таки досить замкнутий, обмежений;

• казкова розповідь демонструє своєрідну абсолютизацію, максимальність присутніх у казці характеристик і високий ступінь злиття індивіда з навколишнім світом;

• поза часовість казкового змісту.

Це свідчить про своєрідні «посередницькі» функції казки між дитячою свідомістю, що культурно розвивається і реальністю. «Казка психотерапевтично готує дитину до емоційно-напружених ситуацій, вона дає можливість катарсичного відреагування внутрішніх конфліктів і ранніх стресів, задає перші етичні і поведінкові норми» [29, с. 9].

Інший дослідник, А. М. Лобок відзначав, що така властивість казкового світу, як «усе можливість», коли все може бути всім, усе може перетворитися на усе, допомагає дитині за короткий термін сприйняти величезну кількість інформації про навколишній світ. Універсальний пояснювальний принцип, яскраво виражений у казці: «Так треба», формує в дитині активну пізнавальну установку: «Все, що не зустрічається на його шляху-цінне, і тому нічого не можна відсіювати» [17]. У роботах П. І. Янічева значення казки для розвитку дітей конкретизується в такий спосіб:

• Казка являє собою освячення переходу від дитинства до дорослості (обряду ініціації);

• Казка містить у собі психологічні механізми супроводження переходу від дитинства до дорослості;

• Метафоричність, символістика мови казки виступає необхідною умовою проникнення в несвідомі області психіки;

• Казка виконує катарсичну функцію;

• Казка актуалізує певні потреби дитини, а саме: потребу в автономії (незалежності), потребу в компетентності (силі, всемогутності), потребу в активності, потребу в порушенні заборон і правил, потребу в абсурді [38].

Таким чином, казка є універсальною метафорою передачі соціального досвіду новому поколінню.

2. Основні наукові погляди на казку

У наш час з’являється все більше праць, які стосуються інтерпретації казок, а також використання їх у терапевтичному процесі. Зупинимося на понятті казки та її характеристиці.

Перші наукові теорії, присвячені проблемі чарівних казок, з’явилися у XVIII столітті. У психологічній літературі є декілька різних визначень казки, представляємо деякі з них.

В. Даль окреслює поняття казки як видуману розповідь, небувалу і навіть таку, що ніколи не збудеться. С. Ожегов визначає казку як оповідальний, народнопоетичний твір про видумані особи і випадки переважно із участю чарівних, фантастичних сил. С. Нартова-Бочавер стверджує, що казка – це коротка повчальна, часто оптимістична історія, що включає і правду, і вигадку [2]. М.-Л. фон Франц дає визначення казці як абстрагованій кристалізованій формі місцевого повір’я, представленого в стислій формі [22]. Початковою формою фольклорних казок є місцеві перекази, парапсихологічні історії і розповіді про чудеса, які виникають у вигляді звичайних галюцинацій внаслідок вторгнення архетипічних змістів із колективного несвідомого.

Американський фольклорист С. Томпсон визначає казку як історію певної довжини, в якій існує багато мотивів і епізодів. Дія її відбувається в нереальному світі, в місці не точно визначеному, де діють невизначені герої... Цей світ наповнений чародійством. У цьому королівстві скромні герої перемагають своїх ворогів, завойовують королівства і одружуються з принцесами. Казка – це поетичне бачення людини і її відношення до світу. Багато віків вона надавала сил і впевненості тим, хто її слухав, оскільки з неї йде внутрішня істина [2].

І. Вачков стверджує, що казка – це авторська історія, що містить вигадку і сприяє оптимізації психічного розвитку дітей через розвиток самосвідомості. Казка містить у метафоричному вигляді інформацію про внутрішній світ людини.

Важлива ознака казки – це орієнтація на майбутнє, розкриття життєвих перспектив. Наступною ознакою казки є оптимістичний кінець, коли добро перемагає зло. Це дає дитині почуття психологічної захищеності. Що не відбувалося б у казці – все закінчується добре. Всі випробування, що випали на долю героїв, покликані зробити їх психологічно сильними і мудрішими. З іншого боку, дитина бачить, що герой, який скоїв поганий вчинок, обов’язково отримає покарання. Герой, який мужньо проходить через всі випробування, виявляючи найкращі особистісні якості, обов’язково нагороджується. В цьому метафорично відображений закон життя, який можна визначити так: «як ти ставишся до світу, так і він до тебе».

Казкотерапія – це «дитячий» метод у тому значенні, що він адресований творчому відкритому «дитячому початку» у людині. Але в будь-якому віці в казці можна відкрити щось таємне і хвилююче: коли ми сприймаємо казку, кожний вибирає для себе той зміст, що найбільш співзвучний його світовідчуванню на даний момент, що може дати відповідь на внутрішнє питання. У цьому секрет вічної молодості казок.

На сьогоднішній день крім комплексного підходу казка як вид метафори застосовується для вирішення окремих психологічних задач, таких як розвиток уяви, розвиток творчості, розвиток емпатії, викладання психології в початковій школі, використовується в контексті символдрами, діагностики міжособистісних стосунків, національно-патріотичного і навіть релігійного виховання [2].

Казки використовуються також для розвитку творчості й уяви. В основу методики покладені функції чарівної казки, виділені В. Проппом [25], на основі яких роблять карточки, з яких викладаються різні комбінації. Потім дитина намагається скласти історію, використовуючи ці картки. Треба сказати, що прийом із використанням «пропповських» карток був запропонований ще Дж. Родарі як один із методів стимулювання розвитку фантазії [26].

Т. В. Дорожевець розробляє методику використання «казкових помічників» для активізації внутрішніх ресурсів дитини у важких ситуаціях різного характеру. У результаті такої роботи з дитиною вона отримує можливість звертатися до внутрішніх ресурсів, начебто до улюбленого казкового героя [2].

Іншим цікавим прикладом психотехнічного застосування казок є тлумачення казок [там само]. Ця техніка придатна для роботи практично з будь-яким віком і може бути використана як підстава для групових дискусій, ігор, малювання, обігравання і самостійного обмірковування. Так, приміром, Л. Г. Бузунова й Е. П. Тализова наводять інтерпретації таких казок як «Полум’яна квіточка» С. Т. Аксакова, «Спляча красуня» Ш. Перо й інші для бесід з підлітками та юнаками на теми любові, сексу, вірності і життєвого пошуку. Примітно, що в подібних інтерпретаціях присутній авторський вибір, продиктований психологічними особливостями аудиторії (у даному випадку – підлітки) і виховно-освітні цілі [там само].

Американський фольклорист С. Томпсон характеризує казку як історію певної довжини, в якій існує велика кількість мотивів і епізодів. Дія її проходить в нереальному світі, в не точно зазначеному місці, де діють герої. Цей світ наповнений чаклунством. В цьому королівстві скромні герої перемагають своїх ворогів, завойовують королівства і одружуються на принцесах. Казка – поетичне бачення людини і її відношення до світу. Багато століть вона надавала сил і впевненості тим, хто її слухав, так як із неї іде внутрішня істина.

М.-Л. фон Франц, яка представляє юнгіанський напрямок, багато років була експертом в області інтерпретації казок [22]. В одній із своїх робіт вона наголосила, що вже з перших днів дитина постійно піддається тренінгу, який полягає в подавленні індивідуальних емоційних реакцій. Завдяки казкам ми входимо в контакт з основними бажаннями, які розширюють реальність за рамки світу.

Д. Соколов стверджує, що казка може використовуватися для того, щоб запропонувати пацієнту (дитині) конкретні шляхи вирішення проблеми, а також можливість для дорослого і дитини знайти спільну мову [29]. Казка набагато інформативніша, ніж звичайна мова, вона збуджує дитячі творчі сили, а також надає силу і тому, хто психотерапевтує. Казка може запропонувати декілька способів рішень:

- правильні рішення – загальноприйняті, авторитетні, загальні;

- свої рішення – рішення самого терапевта, які він успішно використовує у власному житті;

- власні, особисті рішення – рішення самого клієнта [там само].

На думку Д. Соколова, важливою рисою казки є те, що в ній відбувається трансформація (маленький, слабкий – стає сильним, самодостатнім).

Д. Соколов деякий період працював з дітьми і помітив, що дуже часто розповідь має незавершений характер, людина зупиняється перед тим, що її лякає, часто повертаючись до одного і того. Для цього потрібно пройти страшне місце – з’являється світло і проблеми вирішуються [там само].

В основі казок лежать обряди ініціації (Д. Соколов, К. Г. Юнг) – це процес перетворення дитини в дорослого (символічна смерть і повторне народження). Він говорить про те, що в кожній казці є проблема і шляхи її вирішення. Деякі рішення пов’язані з допомогою іншого – помічника, покровителя чи слабшого. Початковий страх можуть подолати інші емоції – любов, страх, провина, образа. Рішення проблеми засновані на зміні позиції, коли змінюється позиція героя, але можливі рішення, коли змінюється зовнішній світ, обставини [29; 37].

Казка описує схему, сценарії, програму поведінки. Багато хто з людей боїться вийти за межі даного сценарію, життя без обмежень для них пусте. «Це образ актора – коли спектакль закінчений, якими б довгими не були б овації, ти виходиш в ніч один – і зникаєш» [29]. Ми боїмось закінчення казки і найчастіше життя проходить саме в очікуванні кінця. Страждання і невдачі не тільки ранять, а й ведуть до зрілості.

Казки класифікуються по-різному. Томпсон виділив п’ять груп казок.

1. Розповіді про тварин.

2. Народні казки, релігійні розповіді, романтичні розповіді, історії про чудовиськ.

3. Жарти та анекдоти.

4. Частушки з приспівом і повторами.

5. Інше.

Брати Грим сприймали казки як щось цінне, що збереглося від німецької міфології. Дослідники казок вважають, що майже всі наші казки походять із Індії і звідти поступово прийшли в Європу. Деякі з них створені кельтами. Відомі також Єгипетські казки, їх вік 2000 років до нашої ери. В праці «Використання чар» Б. Беттельхайм пише згідно фрейдистської традиції, підкреслює, що казка спирається на фантазію і що в ній можна виділити дві площини; на одному рівні вона розважає, на іншому говорить прямо про несвідому частину психіки. В казках ми знаходимо 4 елементи. Це – фантазія, прихід в себе після глибокого горя, виживання в якійсь великій загрозі, а головне – розвага і втіха.

В. Каст відзначає, що «якщо ви зможете у сприятливий момент знайти потрібну казку, терапевтичний процес буде інтенсифікований, а можлива «мертва точка» – переможена» [2]. Автор наголошує також, що процес цей змінюється, якщо аналітик або психотерапевт вводить в нього казку, оскільки це передбачає включеність в процес двох людей, що в свою чергу звільняє пацієнта від уваги, сконцентрованої виключно на нього. Між пацієнтом і терапевтом з’являються в цей час символи, які багатьом приносять велике полегшення.