- •1.Поняття «Історіографія історії України»
- •2. Історичні праці о. М. Бодянського.
- •3.Мета курсу «Історіографія історії України».
- •4. Одеське товариство історії і древностей. А. О. Скальковський.
- •5.Предмет курсу «Історіографія історії України»
- •6.Гурток харківських романтиків. Ізмаїл Срезневський як історик України.
- •7. Завдання курсу «Історіографія історії України»
- •8. Археографічні видання. Київська комісія для розбору давніх актів.
- •9.Методологія курсу «Історіографія історії України»
- •12.Питання історії козацтва, Визвольної війни середини хvіі століттяу творах м. О. Максимовича.
- •14. М. Максимович – історик Коліївщини.
- •16. М. Костомаров – представник народницького напряму в українській історіографії.
- •17. Соціально-економічна і культурна основа історичних знань в Русі хі – хіі ст.
- •19. Південно-руські літописи хі-хіі ст., та їх місце в історіографії історії України.
- •20. Суспільно-політична, громадська діяльність та історичні погляди в. Б. Антоновича.
- •21. «Повість минулих літ» та її редакції.
- •23. Галицько-Волинський літопис як пам’ятка історіографії
- •24. Історичні погляди о. М. Лазаревського
- •26. Історична спадщина о. Єфименко
- •27. Західноруські літописи
- •28. Історична спадщина м. Драгоманова
- •29. Густинський літопис як пам’ятка історіографії
- •31. Українські літописи кінця XVI - початку XVII ст., та їх місце в історіографії історії України.
- •33. Мемуари XVI - першої половини XVII століть.
- •35. Козацько-старшинські літописи хvіі століття. Літопис Самовидця як історіографічна пам’ятка
- •36. Історія козацтва в дослідженнях д. І. Яворницького.
- •37. Монастирські літописи хvіі століття
- •39. «Хроніка з літописців стародавніх» Феодосія Сафоновича
- •40. «Державницька школа» в новітній українській історіографії. В. Липинський. С. Томашівський
- •41. Історіографічна характеристика «Синопсиса»
- •42. Історіографія 30-40-х рр. Хх ст.. Заходи держави щодо українських істориків.
- •43. Суспільно-політична основа і загальні риси української історіографії XVIII ст.
- •45. Літопис Григорія Граб’янки.
- •47. Літопис Самійла Величка
- •49. Українська історіографія другої половини XVIII ст.
- •51. Історичні дослідження о. Рігельмана
- •53. Історична спадщина п. Симоновського
- •55. Мемуарна література XVIII ст..
- •57. Суспільно-політичні умови розвитку історичних знань в Україні наприкінці хvііі – 1 пол. Хіх ст.
- •59.Місце «Історії Русів» в українській історіографії.
- •61.Історичні дослідження Якова і Олександра Марковичів.
- •63.«Історія Малой Росії» д. М. Бантиш-Каменського
- •65. «Історія Малой Росії» м. А. Маркевича.
42. Історіографія 30-40-х рр. Хх ст.. Заходи держави щодо українських істориків.
Особливості розвитку української історичної науки початку XX ст. Перших два десятиріччя XX століття стали одним з най-динамічніших в українській історії. Початком «відродження нації» назвав цей час відомий український письменник та громадський діяч В.Винниченко. Початок столітгя характеризувався тим, що український національний рух вийшов за межі культурно-освітні і набув політичного спрямування та певної організованості. Спочатку революція 1905-1907 рр. призвела до величезного пожвавлення політичної діяльності організованого у різні об'єднання українства, кардинально піднесла політичну свідомість. Лютнева (1917р.) революція в Росії започаткувала процеси відродження української державності, а жовтневий більшовицький переворот прискорив соціальне й національне розмежування й поставив на порядок денний проблему альтернативного розвитку України. IV Універсал (22 січня 1918 р.) відновив українську державність. Подальшими формами розвитку української державності стали Центральна Рада, Гетьманська держава, Директорія, що об'єдналася з ЗУНР (січень 1919 р.).
На розвитку української історіографії даного періоду відбилися процеси, що відбувалися в цей час у суспільно-політичному, культурному житті Західної Європи та Росії. На початку XX ст. продовжував домінувати в історіографії народницький напрям, який з часом пройшов певну еволюцію, звільнився від надмірного ідеологізму іромантизму і все більше схилявся до реалізму та об'єктивно-емпіричних методів дослідження. В пореволюційний період народництво значно ослабло, але не зникло зовсім. Продовжували працювати в галузі історії України історики-народники Д.І.Яворницький, О.Я.Єфименко, Д.І.Багалій, В.Б.Антонович та ін.
У ці роки виступили із своїми працями історики молодшої генерації - В.О.Барвінський та В.І.Пічета. Так, В.О.Барвінський досліджував історію селян Лівобережжя, розвиваючи традиції О.М.Лазаревського. В.І.Пічета в своїх статтях-рецензіях, присвячених історії України ХУП-ХУІП ст., і в докторській дисертації «Аграрная реформа Сигизмунда-Августа в Литовско-Русском государстве» аналізує соціально-економічні процеси, викриває політику польських магнатів щодо українських селян.
Історії українського народу приділяли увагу у своїх дослідженнях російські історики О.О.Шахматов, М.Д.Присьолков, П.М.Жукович та В.А.М'якотін.
У Харкові науково-історичні дослідження (здебільшого над проблемами історії Лівобережної і Слобідської України) проводилися при університеті й історично-філологічному товаристві (праці Д.Багалія, Д.Міллера, М.Плохинського, В.Барвінського, М.Максимейка та ін.). В Одесі науково-історична праця була зосереджена при університеті й Товаристві історії і древностей (дослідження ІЛинниченка, М.Слабченка, П.Клепецького), в Катеринославі - Катеринославська Архівна Комісія, що видала 10 томів своєї «Летописи», присвятила свої публікації головним чином історії Запоріжжя та Південної України (Д.Явор-.ницький, Д.Дорошенко, В.Біднов), в Чернігові - праці Чернігівської Архівної Комісії, в якій брали участь В.Модзалевський, відомий український історик-генеалог, автор численних праць, зокрема капітального «Малороссийского Родославника» (4 т.) і співавтор «Малороссийского Гербовника»; П.Дорошенко, А.Верзилов та ін., в Полтаві - Полтавська Архівна Комісія та її співробітники: І.Павловський, Л.Падалка, В.Пархоменко, в Житомирі (О.Фотинський), в Кам'янці (Ю.Сіцинський), в Ніжині - історично-філологічне товариство (М.Бережков, Ю.Максимович), в Криму - Таврійська Архівна Комісія (А.Маркевич) тощо.