НЕ 3

ВИСНОВКИ про особливості етичних почуттів дошкiльника:

— етичнi почуття дошкiльників становлять важливу складову їхньої емоцiйної сфери, свiдчать про розвиток особистості;

— етичнi почуття лежать в основі такого особистісного утворення, як емоцiйна позитивна спрямованість на iншу людину;

— у розвитку етичних почуттiв провiдне значення мають спілкування та спiльна дiяльнiсть дитини iз дорослими та з ровесниками;

— етичнi переживання виникають спочатку під впливом вимог дорослпх, а до кiнця дошкільного віку внаслiдок засвоєння моральнпх норм.

5. РОЗЛАДИ ЕМОЦІЙНОЇ СФЕРИ ДОШКIЛЬНИКІВ

У нормi емоцiйна сфера дитини вiдзначається життєрадiснiстю, бадьорiстю, оптимiзмом. Саме такi емоцiйнi стани забезпечують умови для формування особистостi: її самоповаги, впевненостi, вiри у свої сили, iнiцiативностi. Якщо дитина бiльшiсть часу перебуває у пригнiченому й роздратованому станi, швидко втомлюється або, навпаки, не може заспокоїтися, виявляє гiперактивнiсть, поводиться несмiливо, плаксива, вередлива, то всi цi стани свiдчать про негаразди в емоцiйнiй сферi, якi негативно позначаються на формуваннi особистостi. Тривалi негативнi переживання дезорганiзують психiчну дiяльнiсть дiтей та їх спiлкування з ровесниками. Цi емоції не тiльки накладають вiдбиток на досвiд дитини, але й впливають на хiд подальшого розвитку. Вони можуть сприяти утворенню негативної життєвої позицiї i у кiнцевому рахунку викликати затримки у загальному розвитку дiтей [121, с. 103].

Причини емоцiйних розладiв досить складнi. Проте джерелом їх, як правило, виступають особливостi спiлкування, по-перше, iз дорослими, а по-друге, iз ровесниками. Нормативнi вiковi показники спiлкування дитини з дорослими детально описанi у лiтературi. Якщо батьки вiдступають вiд них або їхнє ставлення до дитини вiдстає вiд її вiкового розвитку, то виникають труднощi спiлкування, пов’язанi iз незадоволенням малюка його змiстом чи емоцiйним фоном, чи частотою й глибиною контактiв. Інодi емоцiйнi розлади, що проявились у дошкiльному вiцi, закладались у попереднi перiоди життя дитини, можливо, навiть у першi тижнi пiсля народження.

Вiдомий англiйський психолог Дж. Боулбi описав етапи емоцiйних змiн, що вiдбуваються з дитиною, коли її розлучили iз матiр’ю. Спочатку малюк протестує, плаче, вередує, вимагаючи припинення розлуки. На другiй стадії дитина зовнi спокiйна, припиняє висловлення протесту, при зустрiчi iз матiр’ю вiдвертається вiд неї. На третiй стадії дитина стає апатичною, її нiчого не радує i не засмучує. При зустрiчi iз матiр’ю вона залишається байдужою. Якщо до двох рокiв малюк не знайде близької дорослої людини, то вже нiколи не зможе нi з ким налагодити емоцiйного контакту [1, с. 10—11].

Водночас, тiсний контакт дитини з дорослими накладає значну вiдповiдальнiсть на останнiх. Дитина надзвичайно чутливо реагує на психiчний стан близько дорослої людини та заражається ним. Якщо дорослий невпевнений у собi, пасує перед труднощами, не довiряє оточуючим, то в дитини спостерiгаються аналогiчнi стани, на основi яких розвиваються страхи (фобії). Наприклад, австрiйсъкий лiкар-психотерапевт Гiзела Еберлейн описує такий випадок. Ева-Марiя, 5 рокiв, боїться всъого, нi на хвилину не розлучається з матiр’ю. Дiвчинка — довгоочiкувана дитина у сiм’ї, яка пiсля її народження розпалася. Мати присвятила всю себе вихованню дiвчинки. Дитина для неї все — предмет любовi, пiдтримка, втiха. Ева-Марiя не залишається сама у дитячому садку, не спить одна, без мами. На прийомi у лiкаря дiвчинка сидить на колiнах у матерi, мiцно притиснувшись до неї. Страхи дiвчинки вдалося подолати шляхом багаторазових бесiд пiзнавальної тематики, коли психотерапевт намагалася розкрити красу й велич оточуючого свiту, сформувати у дiвчинки iнтерес до нього [164, с. 18—19].

Страхи виникають у дiтей з 2-х рокiв та досягають максимуму у шестилiток. Найчастiше дiти бояться самотностi, нападу, тварии, казкових героїв, темряви, стихiйного лиха, пожежi. Причиною страхiв може бути невиправдано жорстка виховна позиція дорослих, переважання покарань, надмiрнi вимоги, обмеження iнiцiативи та вiльної активностi дiтей за рахунок зростання кiлькостi обов’язкових до виконання завдань. Страхами частiше страждають дiти з неповних сiмей, у сiм’ях, де домінує мати [51, с. 14—20]. Дитина, яка намагається стримати свiй страх, боїться негативної реакції на них дорослих, страждає ще бiльше, ризик виникнення в неї неврозiв зростає.

Лякають дитину й розповiдi дорослими якихось страшних подiй катастроф, трагедiй. Малюк довго не може заспокоїтися, заснути, включитись у гру. Страхи дiтей посилюються перед сном, дорослим у цей час необхiдно створити спокiйну доброзичливу атмосферу.

Страхи дошкільників не завжди набувають хворобливого стiйкого характеру, бiльшiсть з них при правильному реагуваннi дорослого швидко зникає. До 3 рокiв з’являється цiла група страхiв, пов’язаних з казковими героями, темрявою, порожньою кiмнатою. Причинами таких страхiв дитини є iндивiдуалънi особливостi нервової системи (чутливiсть, неврiвноваженiсть, виснажливість), особистостi (тривожнiсть, схильнiсть до фантазувань) обмеженiсть дитячого досвiду. Так дитина злякалась моря, коли вперше його побачила.

У виникненні страхiв значну роль вiдiграє уява дитини. «Кожен раз, коли дитина нiбито безпричинно боїться якогось примiщення, предмета, уникає якоїсь страви, гiгiєнiчної процедури, слiд пам’ятати, що причиною цього може бути уява, дивним чином утворений зв’язок мiж емоцiєю та, здавалось би, нейтральною рiччю. Ось, дитина боїться, щоб подряпину мазали зеленкою. Просить помазати йодом. Але ж це ще болючiше, зауважують дорослi. «Нi, не хочу бути зеленою», — кричить дiвчинка. Виявляється, дуже давно, коли вперше батько мазав зеленкою подряпину дочцi, вiн поспiшав та розлив лiки, забруднивши руки у зелений колiр. Батько дуже розсердився, а дитина злякалася. Образ зелених рук продовжує лякати дiвчинку, породжуючи страх перед зеленкою» [95, с. 15]. Щоб подолати дитячi страхи, необхiдно включити дитину у цiкаву та захоплювальну дiяльнiсть (гру, малювання, конструювання), давати зваженi та помiркованi вiдповiдi на дитячi запитання. Важливо збагатити знання дiтей про предмети i явища. Не слiд залишати дитину одну в незнайомiй чи складнiй ситуації. Для подолання страхiв дорослому потрiбно ближче i уважнiше спiлкуватися з дитиною, взяти участь в лякливiй дитину дiяльностi, наприклад, разом увiйти до темної кiмнати.

У спiлкуваннi з ровесниками емоцiйнi порушення виявляються у двох основних формах (Г. А. Урунтаєва) [153, с. 261].

1. Дiти неврiвноваженi, легко збудливi. Нестримнiсть емоцiй у таких дiтей часто стає причиною дезорганiзованостi їх дiяльностi. При виникненнi конфлiктiв з однолiтками вони схильнi до афектiв: спалахiв гнiву, образ, супроводжуваних сльозами, грубiстю, бiйками. Спостерiгаються супутнi вегетативнi змiни: почервонiння шкiри, посилення потовидiлення i т. п. Проте швидко спалахуючи, вони швидко заспокоюються.

2. Дiти зi стiйким негативним ставленням до спiлкування. Як правило, образа, незадоволенiсть, неприязнь надовго зберiгаються в їх пам’ятi, але вони бiльш стриманi, характеризуються вiдособленiстю, уникають спiлкування. Емоцiйне неблагополуччя часто проявляється як небажання вiдвiдувати дитячий садок, незадоволенiсть вiдносинами з вихователем або однолiтками. Гостра чутливiсть дитини, її надмiрна вразливiсть можуть привести до внутрiшнього конфлiкту.

ВИСНОВКИ про розлади емоцiйної сфери дошкiльникiв:

• негаразди в емоційній сфері дошкiльника негативно позначаються на формуванні особистості;

• профiлактика розладів емоцiйної сфери дошкiльника передбачає дотримання нормативних вiкових показникiв спiлкування дитини з дорослими та ровесниками;

• при відсутності нормального спiлкування з дорослимп у дитини виникає апатія, пригнiченiсть, байдужiсть;

• невiдповiдна вікові залежнiсть від батькiв породжує страх самотностi, невпевненiсть, безінiціативність;

• страхи дошкiльникiв небувають хворобливого характеру при неправильному ставленні дорослих до цих страхiв;

• у спiлкуваннi з ровесниками емоцiйні розладп полягають, як у нездатності дитини спільних дiй, так і у небажанні спілкуватися.

11