НЕ 3

НЕ 3. 7. РОЗВИТОК ЕМОЦIЙ У ДОШКIЛЬНОМУ ВЩI

План:

1. Особливостi емоцiйного розвитку у немовлячому вiцi.

2. Емоцiйний розвиток у ранньому дитинствi.

3. Емоцiйний розвиток у віцi 3—7 рокiв.

4. Характеристика етичник почуттiв дошкільника

5. Розлади емоцiйної сфери дошкiльникiв.

Література (основна):

1. Дуткевич Т.В.Дошкільна психологія. – К., 2007. – С..192-205.

2. Павелків Р.В. Дитяча психологія. – К., 2008. –С.308-318.

3. Урунтаева Г.И. Дошкольна психология. М., 1997. –С.244-263.

4. Люблінська Г.О. Дитяча психологія. – К., 1971.- С.257-277.

5. Захаров А.И. Как преодолеть страхи у детей. – М., 1986. – С.88-98.

Лiтература (додаткова):

1. 1 Бреслав Г М Эмоциональные особенности формирования личности в детстве: Норма и отклонения. — М.: Педагогика, 1990.— 144 с.

2. Воспитание гуманных чувств у детей / Под ред. Л. Н. Проколиенко, В. К. Котырло. —К.: Рад. школа, 1987. — 174 с.

3. Воспитание нравственных чувств у старших дошкольников / Под ред. А. М. Виноградовой. — М.: Просвещение, 1989. 96 с.

4. Гаспарова Е. Эмоции ребенка раннего возраста в игре // Дошкольное воспитание. — 1981. — № 10. — С. 61— 64.

5. Денисова З. В. Механизмы эмоционального поведения ребенка / Под ред. Н. И. Касаткина. — М.: Наука, 1978. 144 с.

6. Колосова Е. Развитие эмоций у детей раннего возраста в действиях с предметами // Дошкольное воспитание. - 1981. № 7. — С. 65—67.

7. Кононко О. Л. Соцiально-емоцiйний розвиток особистостi. — К., 1998. — 255 с.

8. Мещерякова С. Ю. Особенности «комплекса оживления» у младенцев при воздействии предметов и при общении со взрослыми // Вопросы психологии. — 1975. — К 5. — С. 81—89.

9. Миронов В. Моральное чувство: его формирование с помощью художественной литературы // Дошкольное воспитание. 1993. — № 10. — С. 41—42.

10. Развитие социальных эмоций у детей дошкольного возраста / Под ред. А. В. Занорожца, Я. З. Неверович. М.: Педагогика, 1986. 176 с.

11. Рояк А. Эмоциональное благополучие ребенка в группе детского сада // Дошкольное воспитание. — 1977. № 2. —— С. 12—19.

12. Чистякова М. И. Психогимнастика / Под ред. М. И. Буянова. М.: Просвсщение, 1990. 128 с.

13. Эмоциональное развитие дошкольника / Под ред. А. Д. Кощелевой. — М.: Педагогика, 1985.

1. ОСОБЛИВОСТІ ЕМОЦІЙНОГО РОЗВИТКУ У НЕМОВЛЯЧОМУ ВІЦІ

Пiзнання людини спрямове на вiдображення об’єктивних властивостей i закономiрностей дiйсностi. В результатi виникають образ, думка, знання.

По-iншому вiдображається дiйснiсть в емоцiйно-вольових процесах. Своєрiднiсть полягає у тому, що почуття вiдображають значення об’єктiв для життя людини у формi переживання (приємного i неприємного, задоволення i незадоволення).

Вони пов’ язанi з потребами i виступають показником того, як вiдбувається їх задоволення.

Враховуючи значення об’єктiв, людина регулює свою дiяльнiсть за допомогою волi: уникає шкiдливого та засвоює корисне. Емоційно-вольові процеси iнодi називають афективною сферою особистостi.

Емоцiї — психiчне вiдображення у формi безпосереднього пристрасного переживання життєвого сенсу явищ та ситуацiй, зумовленого вiдношенням їх об’єктивних властивостей до потреб суб’єкта.

Вищий продукт емоцiй людини — стiйкi почуття до предметiв, що служать задоволенню вищих потреб. Почуття носять предметний характер, оскільки пов’язанi з яким-небудь конкретним об’єктом.

Здатнiсть до емоцiйних переживань проявляється одразу пiсля появи дитини на свiт. Проведенi спостереження показують, що першi емоцiї — негативнi, вони викликані дiєю рiзких для новонародженого подразникiв яскравого свiтла, дотиками одягу до нiжного тiла, гучних звукiв. Низка дослiдникiв розглядає момент народження як емоційний стрес: «Подивiться на новонародженого у першi хвилини його життя. Ця трагiчна маска на обличчi, заплющенi очi, крик. Ця перехилена голова, руки, що охоплюють її, ноги, напруженi до максимуму» (Є. В. Субботський, Ф., Лабуайє) [140, с. ]. Негативнi переживання переважають у першi тижнi пiсля народження дитини i пов’язанi з фiзiологiчними причинами. Через крик, плач, руховi реакцiї емоцi виконують захисну функцiю, сигналiзуючи про якесь неблагополуччя малюка: голод, хворобу, мокрi пелюшки, потребу спати тощо. (Н. Л. Фiгурiн, М. П. Денiсова). Тепер вiд уважностi й догляду дорослого залежить емоцiйне благополуччя дитини. Задоволення всiх органiчних потреб дитини сприяє швидкому зростанню органiзму, збiльшенню перiоду активностi порiвняно зi сном. Пiд час активностi малюк перебуває у постiйному контактi з дорослим, який адресує йому свої посмiшки, радiсть, ласкавi слова. Дорослий стає особливо значущим фактором оточення дитини, його поява у полi сприймання малюка викликає в останнього пожвавлення, увагу, а наприкiнцi першого мiсяця життя i першу посмiшку. Реакції малюка, що свiдчать про його позитивнi емоції при контактi з близьким дорослим, до трьох мiсяцiв ускладнюються, охоплюють все тiло дитини (ручки, нiжки, обличчя). Систему таких емоцiйних реакцiй Н. Л. Фiгурiн та М. П. Денисова назвали «комплексом пожвавлення».

Емоцiї дитини починають набувати особливих соцiальних функцiй: включаючись у процес спiлкування з дорослим, вони не тiльки сигналiзують про стан самопочуття дитини, але й стають засобом обмiну враженнями мiж дорослим i малюком. Важливим для подальшого розвитку малюка, зокрема його особистостi, є вiдгук дорослого на емоцiйнi стани дитини, що свiдчать про любов дорослого, його особистiсне ставлення до малюка як до унiкальної та дорогоцiнної iстоти. Вiдсутнiсть iнтенсивних позитивних емоцiйних контактiв немовляти з дорослим приводить до явища госпiталiзм. Це поняття запроваджено у 1940-х рр. французьким вченим Рене Спiцем за результатами дослiджень малюкiв у госпiталях для дiтей, що втратили матерiв пiд час вiйни. Порiвняно iз дiтьми з сiмей, якi завжди у гарному настрої, життєрадiснi, вимогливi, наполегливi, доброзичливi, немовля iз будинку дитини проявляє протилежнi емоції [1, с. 9—10].

У сiм’ях, де батьки не вважають за потрiбне придiляти увагу емоцiйно позитивним контактам з дитиною, де дорослi реагують тiльки на негативнi переживання дитини, росте вередливий i плаксивий малюк.

Дитина не тiльки реагує на вираженi стосовно неї особисто емоцiї дорослого, але й заражається його емоцiйним станом, чутливо реагує на нього. У роздратованої мами малюк плаче, у засмученої й виснаженої — малюк тривожний, страждає безсонням, у нього знижена зацiкавленiсть оточуючим. Як дослiдила М. I. Лiсiна, у малюка формується певне ставлення до оточуючого пiд впливом дорослого. Якщо дорослий надмiрно охороняє дитину вiд зовнiшнього свiту, намагається викликати у дитини страх перед усiм новим, невiдомим, то це значно знижує пiзнавальну активнiсть малюка, замiсть зацiкавлення оточуючим у неї виникає страх i недовiра, прагнення уникнути, заховатися. Страх малюка перед стороннiми людьми виникає пiсля 8 мiсяцiв, який при чуйному ставленні до малюка проходить приблизно в 1,5 – 2 роки.

Бурхливу радiсть i захоплення викликають у дитини першi вдалi спроби захопити й утримати предмет, манiпулювання з ним. Дитина проявляє пiдвищену увагу та зацiкавленiсть стосовно нових iграшок у разi виявлення в них нових властивостей.

При досягненні малюком шести мiсяцiв його спiлкування з дорослим набуває ситуативно-дiлової форми. Радiсть малюка викликають дiї з предметами, з iграшками, якi демонструє дорослий. Згодом вона iз задоволенням включається у предметну дiю дорослого, дiє разом з ним. До кiнця року у дитини виникає засмучення, якщо й не вдалось отримати очiкуваного результату предметної дiї: трясе брязкальцем, яке «мовчить», не може дiстати шарик з коробочки, хоча довго намагається це зробити. Вираження негативних емоцiй, як правило, адресується дорослому як заклик про допомогу. Отримуючи бiль вiд деяких дiй з предметами, дитина реагує незадоволенням, плачем: потрапила пальчиком в отвiр коробочки, а витягти не може, вiдкрила кришку дерев’яної коробки, яка рiзко впала, вдаривши руку тощо. Дитина починає уникати дiй з предметами, що викликали негативнi переживання.

У процесi предметних манiпулювань дитина пiзнає оточуюче, в неї розвиваються пiзнавальнi процеси, шо невiддiльно пов’язанi iз емоцiйним життям малюка. Особливо важливим для розвитку пiзнавальної активностi дитини виступають реакції на новизну, їхня емоцiйна забарвленiсть та iнтенсивнiсть. Сенсорна активнiсть дитини у вiдповiдь на новi подразники, що проявляється з перших мiсяцiв життя, до кiнця року починає супроводжуватися виразним здивуванням. Орiєнтувальний рефлекс «що таке?» поступово перетворюється на пiзнавальне ставлення до дiйсностi.

До кiнця 1-го року у дитини виникає здатнiсть до емоцiйного вiдгуку на негативнi переживанвя iнших людей. Ось граються два хлопчики, у кожного — машинка. Один з хлоп’ят хоче потримати машинку iншого, вириває з рук ровесника. Той — у плач. Малюк здивовано й злякано дивиться на ровесника кiлька секунд i повертає йому iграшку. Якщо мама закриває руками обличчя, то малюк наближаеться до неї, стурбовано дивиться в очi, намагається вiдсунути руки матерi вiд її обличчя. Здатнiсть виявляти спiвчуття та симпатiю до iнших виникає на основi наслiдування дорослого, тому без вiдповiдного прикладу в дитини не формується.

ВИСНОВКИ про особливостi емоцiйного розвитку немовляти:

• вроджена здатнiсть дитини до емоцiйного життя проявляється одразу пiсля народження у формі негативних переживань;

• любов i турбота дорослих стають джерелом появи позитивнпх переживань дитини, пов’язаних із благополуччям її організму та iз задоволенням потреби у спiлкуваннi;

• при оволодiннi дитиною хапанням маніпулювання предметами починає викликати як позитивнi, так і негативнi емоції залежно від результатiв;

• до кiнця першого року реакцiя на нові подразники супроводжується здивуванням

• першою iнтелектуальною емоцiєю;

• дитина заражається емоцiями близьких людей, на основі чого виникають першi прояви симпатії співчуття.

2. ЕМОЦІЙНИЙ РОЗВИТОК У РАННЬОМУ ДИТИНСТВI

Емоцiї продовжують вiдiгравати значну роль у забезпеченнi психiчного благополуччя дитини раннього вiку. Дитина ще не вмiє керувати своїми емоцiями, стримувати небажанi їх прояви. Тому вся активнiсть дитини виразно емоцiйна, забарвлена позитивними чи негативними переживаннями. Дорослий скеровує емоцiйне життя малюка: коли той засмучений, пiдбадьорює, переключає на iншу дiяльнiсть; втома, дратiвливiсть, занадто бурхливi вияви емоцiй свiдчать про перезбудження нервової системи, потребу у вiдпочинку – дорослий заспокоює малюка, створює умови для сну.

Емоції починають вiдiгравати функцiю передбачення. Дитина з радiстю очiкує приємної події, проте таке очiкування часто викликає виснаження дитини, яке виявляється гiперактивнiстю рухiв, їх недостатньою скоординованiстю, плаксивiстю. Дитина переживає глибокi емоції, що захоплюють все єство малюка. Тому дорослому варто поводитися спокiйно, наполегливо вимагати дотримання дитиною режиму дня, звичного розпорядку.

Оволодiння предметно-манiпулятивними iграми роблять цей вид дiяльностi джерелом рiзноманiтних переживань дитини. Вона радiє, коли виконання дiй вдається, у грi використовуються рiзноманiтнi, цiкавi для дитини предмети; засмучується — якщо предметна дiя невдала (чашка iз «супом» впала пiд стiл; пластмасовий глечик трiснув, картонний кубик зiм’явся). Виникають уподобання ссред iграшок. З них є такi, якими дитина особливо часто й довго грається. Виникнення у дитини мотивувальних уявлень приводить до того, що вiдсутня улюблена iграшка викликає в неї сум, плач. Подiбнi реакцiї спостерiгаються, якщо iграшку дитина десь забула, загубила тощо. Дитина може плакати за лялькою, яку вранцi разом з мамою бачила у магазинi.

Негативнi емоції дитини часто пов’язанi iз проявами кризи 3-х рокiв, неправильно побудованим спiлкуванням з дорослим. Так, дитина, уникає контактiв з дорослим, замикається, якщо їй не надається простору для виявлення iнiцiативи у грi, у предметних дiях, й забороняється самостiйно виконати той чи iнший побутовий процес.

Чимдалi виразнiше виявляються вищi почуття. Серед них у ходi побутової дiяльностi прилучення дитини до дотримання певного порядку в своїй кiмнатi, до наведення ладу у своєму одязi, iграшках виникає уявлення про красиве i некрасиве, супроводжуване естетичними переживаннями. Коли у кiмнатi все прибрано, лежить на своїх мiсцях — дитинi це подобається. Щоб красиво виглядати, потрiбно доглядати за своїм обличчям, волоссям, одягом, взуттям.

Здатнiсть дитини виконувати предметнi дії, у тому числi i пов’язанi iз обстеженням предмета змiцнює переживання, пов’язанi iз процесом пiзнання. Здивування, характерне для немовляти, набуває характеру допитливостi що пов’язанi iз пiзнавалъними дiями (обстеженням предмета, постановкою запитань).

Характерними для дiтей раннього вiку є новi переживання, пов’ язанi із iншими дiтьми. Наприклад, бiльшiсть дiтей переживає сильне почуття ревношiв при появi у сiм’ї ще однiєї дитини. При появi новонародженого дитина демонструє батькам бажання стати такою ж маленькою: просить щоб погодували з соски, погойдали на руках, покатали у колясцi. Вона починає ссати палець, не проситься у туалет, наслiдуючи новонародженого. Нерiдко ревнощi виражаються в агресiї: старша дитина намагається образити меншу, сварить , вигадує образливi прiзвиська. Буває, що дитина стає вередливою, плаксивою, неслухняною. Щоб попередити такi емоцiйнi розлади батьки повиннi формувати у дитини позицiю старшої, бути до неї уважними проявляти свою любов, пояснювати дитинi змiни, що стались у родинi [1, с. 88—901.]

Щодо однолiткiв у дiтей проявляється суперництво елементи заздростi, ревнощi, якi також повинен усувати дорослий шляхом органiзації спiльних видiв дiяльностi дiтей на засадах спiвпрацi, взаємодопомоги.

Здатнiсть розумiти емоцiї iнших людей та спiвчувати їм значно ускладнюється завдяки оволодiнню мовленням: дорослий привертає увагу малюка до однолiтка, коли той засмучений, пропонує йому допомогти, запитує «Тобi не хочеться, щоб Андрiйко плакав, чи не так? Давай дамо йому твоїм пароплавом погратись». Бажання малюка викликати радiсть iншої дитини, i посмiшку, незадоволення, коли хтось плаче i страждає, стають мотивами надання iншим допомоги, пiдтримки. Дорослий описує i власнi емоцiйнi стани, що вiдкриває перед дитиною свiт їх переживань, Звичайно, тут не варто переходити певної межi, пам’ятаючи про глибину й бурхливiсть дитячих емоцiй та про той вiдгук, що викличуть зiзнання дорослих у дiтей. Мама повинна розповiсти дитинi, як вона засмучується, коли малюк вередує чи плаче. Якою радiстю сповнюється її серце, коли синок веселий, охайний, слухняний.

Дiти добре розумiють настрiй близьких, любов i симпатiя до яких набуває нових форм. У дiтей виникає вибiркове ставлення до дорослих, залежно вiд їх емоцiйного портрета, що склався завдякл спiлкуванню: iз забрудненими штанцями малюк бiжить до бабусi, або очiкує, що та пожалiє, а мама - може сваритись, буде незадоволеною. Малюк прагне похвали, заохочення, засмучується, якщо їх не одержує. Зростає його здатнiсть розумiти слова, що виражають оцiнки дорослих, їх артументи: погано, бо забруднився, або не доїв супу, або посварився з товаришем. Згодом дитина добре розрiзняє смисл оцiнок «добре» i «погано».

Зародження емоцiйної реакцiї на похвалу створює умови для розвитку самолюбства i почуття гордостi (Р. Х. Шакуров). Спочатку переживання гордостi виникають при прямiй оцiнцi дитини дорослим. Повторення позитивних оцiнок стосовно певних якостей дитини зумовлює появу в неї стiйкого почуття гордостi. Складається потреба завжди одержувати i зберiгати позитивну оцiнку дорослого, що говорить про виникнення перших проявiв почуття власної гiдностi. Коли нова оцiнка суперечить старiй, виникає опiр дитини, вона продовжує пишатися тiєю якiстю, яка позитивно оцiнювалася у минулому.

Пiд впливом дії на малюка позитивної та негативної оцiнки виникає почуття сорому, пов’язане зi всiм минулим досвiдом взаємодiї дитини з оточуючим. Воно є проявом дитячої самолюбностi, виниклого почуття гордостi й власної гiдностi. В основi почуття сорому лежить формування уявлень про позитивно i негативно оцiнюванi зразки поведiнки. Сама дитина вiдчуває вiдхилення вiд позитивних зразкiв поведiнки i сприймає таку ситуацiю як втрату схвалення дорослих, приниження своєї гiдностi [153, с. 253].

ВИСНОВКИ про особливості омоцiйного розвитку в ранньому вiцi:

— емоцiйне життя дптини насичене глибокими, iнтенсивними, позитивними та негативними слабо керованими переживаннями, що забарвлюють всю активність малюка;

— дорослий повинен скеровувати переживання дитини, попереджати негативний вплив на стан нервової системи, її перезбудження;

— головним джерелом емоцiй дитини виступає предметно-манiпулятивна гра, спiлкування з дорослим та з ровесниками;

— емоцiї починають вiдiгравати функції пов’язавi iз уявленнями предметiв;

— під впливом виховання виразнiше виявляються вищi почуття — естетичні, iнтелектуальнi, моральні;

— розвиток емоцiй дитини впливає на якісні зміни у відносинах з дорослими починає вiдiгравати важливу роль у розвитку особистості дитини — з’являється прагнення до схвалення, орiєнтацiя на оцiнки дорослиї, пов’язанi iз бажанням уникнути сорому, приниження своєї гiдностi.

3. ЕМОЦIЙНИЙ РОЗВИТОК У ВІЦІ 3—7 РОКIВ

Iнтенсивний розвиток особистостi дошкiльника визначає глибокi змiни в його емоцiйній сферi. Якщо у ранньому вiцi емоцiї зумовлювалися безпосередньо оточуючими впливами, то у дошкiльника вони починають опосередковуватися його ставленням до тих чи інших явищ. Внаслiдок появи опосередкованостi емоцiй вони стають бiльш узагальненими, усвiдомленими, керованими. Дитина виявляє здатнiсть стримувати небажанi емоції, скеровувати їх вiдповідно до вимог дорослих та до засвоєних норм поведінки. Дитина орiєнтується на «добре» i «погано», «можнка» i «не можна», все частiше «хочу» поступається «треба». Стримування дитиною емоцiй набуває характеру їх iнтерiоризацiї, тобто згортання зовнiшнiх проявiв. Наприклад, вже молодший дошкiльник у ситуаи образи, засмучення намагається стримати сльози. Старший дошкiльник при стримуваннi емоцiй використовує сформованi у нього уявлення про належну поведiнку, особливо, коли вона пов’язана з iгровою роллю. Ось у «лiкарню» принесли зайчика, якому вовк вiдiрвав вухо. Дитина-лiкар ледь стримує сльози, але «лiкарi не плачуть». Водночас, дорослий повинен серйозно поставитися до випадкiв, коли дошкiльнику не вдається стримати своїх емоцiй, не ставити при цьому непосильних вимог перед дитиною. Такi iмпульсивнi емоцiї свiдчать, як правило, про тiлесне неблагополуччя малюка (бiль, голод, спрагу), яке слiд негайно усунути.

Зародження особистостi дошкiльника вiдбувається на основi здатностi пiдпорядковувати суспiльно важливi мотиви (треба) своїм iмпульсивним бажанням (хочу). У складнiй системi мотивiв вирiзняються головнi i другоряднi, виникає здатність дитини пiдпорядковувати свою поведiнку головним за рахунок втрати другорядних. Дiяльнiсть дитини набуває розгорнутого характеру, складається з кiлькох етапiв, на основi чого зростає значення емоцiї у функції передбачення. Дитина хоче отримати досить вiддалений результат, емоцiйно сприймає можливiсть його досягнення.

Важливим новим фактом емоцiйної сфери дошкiльника стає переживання з приводу можливої реакції дорослих на його дії та вчинки: «що скаже мама?», «батько буде сваритися». Таким чином, емоції дошкiльника включаються у внутрiшнi механiзми забезпечення супiдрядностi мотивiв як важливий їх компонент.

Маючи досить рiзноманiтний досвiд спiлкування за допомогою мовлення, дитина засвоює навички вираження емоцiй в єдностi вербальних та невербальних засобiв. Спочатку у спiлкуваннi переважають невербальнi засоби вираження емоцiй (мiмiка, виразнi рухи, крик, плач), а до кiнця дошкiльного вiку дитина вмiє позначити свiй емоцiйний стан у мовленнi.

Значного прогресу зазнають вищi почуття, як неодмiнна ознака особистостi. Їх розвиток вiдбувається у процесi виконання рiзних видiв дiяльностi малюка — трудової, продуктивної, iгрової. Важлину роль вiдiграє спiльний характер виконання дiяльностi дошкiльниками, коли вони мають змогу порiвнювати свої результати, прагнучи до оригiнальностi. Наприклад, завдання прикрасити кiмнату, балкон, ялинку прямо передбачає вирiшення дiтьми естетичного завдання, а при його досягненнi дiти керуються своїми естетичними уявленнями. Подальший розгляд i аналiз виконаних дiтьми робiт збагачує їх уявлення про красиве. Так, Т. С. Комарова підкреслює, що цiлеспрямованi спостереження об’єктiв природи для їх наступного зображення становить єдиний процес природничо-наукового та естетичного пiзнання. Знайомлячи дiтей з об’єктами природи, слiд звертати увагу на красу їхнього зовнiшнього вигляду, викликати позитивне емоцiйне ставлення до них. Зображаючи природу, дiти переживали естетичнi почуття [24, с. 253].

Естетичнi переживання дитини особливо тiсно пов’язанi, з одного боку iз пiзнавальними процесами, а, з другого, iз етичними уявленнями. Пiзнавальна активнiсть дитини забарвлена iнтенсивними переживаннями набуваючи тим самим для дитини особливої цiнностi. Вiдкриваючи новi властивостi предметiв знаходячи пояснення для таємничих та незрозумiлих явищ природи, дитина переживає захоплення, радiсть вiдкриття, здивування i сумнiв, що стають надбанням досвiду на все життя. Ось як описав цей стан дитини письменник Андрєєв Л. Н.: «Йому було 6 рокiв вiд роду, сьомий; i свiт для нього був величезним, живим i чарiвно невiдомим» [4, с. 60—73]. Завдяки емоцiйному супроводу пiзнавальної дiяльнiсть набуває для дитини самоцiнного характеру, вона прагне до її продовження. Вiдмiтною особливiстю iнектуальних емоцiй є їх стимулювальний вплив на пiзнавальну діяльність. Їх формування у дошкiльника сприятливо позначається згодом на етапі шкiльного навчання.

Уявлення дитини про красиве й потворне у власнiй поведiнцi служить джерелом етичних почуттiв, асоцiюючись iз добром i злом. У своїх малюнках дитина передає ставлення до позитивних героїв, детально промалъовуючи їх зображення, користуючись набором кольорiв. Злi зображаються обмеженою колъоровою гамою у вигляді аморфних образiв — це може бути просто чорна пляма чи щось схоже на заплутаний клубок темних ниток.

ВИСНОВКИ про розвиток емоцiй дошкiльника:

• емоції дошкiльника опосередковуються його ставленням до тих чи інших явищ;

• внаслiдок появи опосередкованості емоцій вони стають бiльш узагальненими, усвiдомленими, керованими;

• емоцiї у функцiї передбачення включаються у внутрiшнi механiзми забезпечення супiдрядності мотивів як важливий їх компонент;

• інтенсивний розвиток вищих почуттів вiдбувається у процесi виконання рiзних видiв дiяльностi малюка — трудової, продуктивної, iгрової;

• особливiстю вищих почуттiв є їх тісний взаємозв’язок.

4. ХАРАКТЕРИСТИКА ЕТИЧНИХ ПОЧУТТІВ ДОШКIЛЬНИКА

У процесi спiлкування дитини з дорослими й однолiтками, участi у колективних формах дiяльностi у неї формується емоцiйна складова спрямованості на iнших людей (Котирло В. К), такi соцiально цiнні якостi особистостi, як чуйнiсть, уважнiсть, запопадливiсть. При цъому важливе значення має емоційний змiст спiлкування дошкiльника з оточуючими. Виникають не просто окремi вмiння розумiти iншого, виявляти йому симпатiю, спiвчуття, бути товариським, але й цiлiсне емоцiйне утворення — спрямованiсть переживань дитини на емоцiйнi прояви дорослого й ровесника, яка служить цiлям проникнення у його внутрiшнiй свiт, що виступає як засiб iнтимного зв’язку з ними [157, с. 15].

Особливо важливу роль для розвитку етичних переживань вiдiграють ситуацiї, коли дитина взаємодiє з ровесниками, мiж якими виникають рiвноправнi партнерськi стосунки. Тут вона сама будує лiнiю своєї поведiнки. Отже, виникає потреба в етичних орiєнтирах: як вчинити, як почуватиметься товарищ, як зберегти вiдносини з ним. Етичнi оцiнки вчинкiв iз зовнiшнiх вимог стають власними оцiнками дитини i включаються в переживання нею ставлення до певних вчинкiв або дiй.

Позитивна емоцiйна спрямованiсть щодо ровесника формується у спiльнiй з ним дiяльностi за такої її органiзацiї, коли об’єктом переживань дитини стає не тiльки власний успiх, але й успiх товариша, успiх спiльної справи [157, с. 40].

У п’ять рокiв спостерiгаються низькi показники позитивного емоцiйного ставлення до партнерiв. Причинами виступає недостатнє володiння дошкiльниками навичками спiвпрацi, труднощi у перенесеннi їх з iгрової дiяльностi на iншi види дiяльностi; обмежений досвiд взаємодiї з ровесником.

Емоцiйна спрямованiсть на iнших охоплює собою систему гуманних почуттiв. Справжньою школою таких почуттiв для дошкiльникiв виступає сюжетно-рольова гра, де виникає потреба зрозумiти iншого, врахувати його позицiю, iнтереси, настрiй, бажання. Виконання ролi кожною дитиною та їх спiввiдношення будується на певних моральних уявленнях про належнi способи поведiнки. Розвивається вiдповiдальнiсть за свою дiлянку роботи: якщо «лiкар» буде постiйно вибiгати з «кабiнету», то хворi залишаться без допомоги; якщо «продавець» буде їсти цукерки, то покупцям не вистачить. Таким чином, завдяки грi дiти не тiльки переживають вiдповiднi етичнi колiзiї, але й краще усвiдомлюють моральнi норми, в них формується установка на їх глибше пiзнання.

У трудовiй дiяльностi дiти виконують соцiальноцiннi завдання, переживаючи при цьому радiсть, гордiсть, вiдповiдальнiсть. Дорослi пояснюють дiтям, що коли вони ретельно поллють квiти, то рослини будуть гарно виглядати; якщо приберуть в iгровiй кiмнатi, то в мами буде бiльше часу i вона спече смачний пирiг тощо. Дiти надають допомогу своїм товаришам, спочатку за iнiцiативою дорослого, а до кiнця дошкiльного вiку - самостійно. Ось хлопчик розсипав мiлкi деталi мозаїки — доведеться довго збирати. Ровесники приходять на допомогу, а згодом всi троє захоплено складають мозаїку. Можлива й iнша реакцiя на скруту товариша, коли в ровесника виникає незадоволення, роздратування, враження, що невдала дiя ровесника є перешкодою для власного успiху: «Хто тут все порозсипав. Як ми будемо тут гратись у поїзд». Дорослий повинен створювати умови для попередження таких явищ, що несуть нетерпимiсть, байдужiсть один до одного.

Етичнi переживання дитини вiдображають вибiрковiсть спiлкування з ровесниками: спiвчуття дiти виявляють, насамперед, своїм найближчим товаришам, яким симпатизують.

У межах стійких дитячих об’єднань поступово виникають бiльш тiснi контакти мiж окремими дiтьми, що стає основою для появи дружби. До 5-ти рокiв дружба дiтей носить переважно ситуативний характер: дружать дiти, які поряд сплять у дитячому садку, чиї сiм’ї є сусiдами та часто вiдвiдують одна одну. Друзi більше граються разом, частiше домовляються i виконують спiльнi справи, дiляться iграшками. Дитина часто змінює своїх друзiв залежно вiд обставин. Старший дошкiльник бiльше орiєнтується у виборi друга на його дiловi та особистiсні якості, звички, уподобання: вiн добре будиночки з пiску будує, вiн цiкавиться морськими подорожами, збирає листiвки тощо. У 5—7 років частiще зустрiчається парна дружба, водночас виникають стійкі ігровi об’єднання з 3—5 учасниками. Дружба невеликими пiдгрупами найчастiше народжується в грi на основi iгрових iнтересiв i схильностей, у тому числі i на основі iнтелектуальних iнтересiв. Парна дружба характеризується глибокою симпатiєю, поєднується з широким товаришуванням, зростає її вибiрковість.