28.Гуманізм у Відродженні

Епоха Відродження - період в історії культури Західної Європи, який почався в Італії в кінці XIII ст., зайняв в більшості європейських країн XIV-XVI ст., а в Іспанії та Англії тривав до початку XVII ст. Термін “Відродження” першим почав вживати Джорджо Вазарі - італійський художник XVI ст., учень Мікеланджело і перший дослідник сучасного йому мистецтва. Важливу роль у формуванні ренесансного гуманізму відіграла антична традиція, схиляння перед досягненнями древніх греків і римлян. Гуманісти вважали себе прямими спадкоємцями античної культури з її абсолютно іншим, ніж християнське, ставленням до життя. Люди Відродження піддавали критиці систему феодального світогляду, їм були чужі його ідеали і догми (ідея “гріховності” людини, її тіла, пристрастей і прагнень). Ідеал гуманістичної культури - всебічно розвинена людська особистість, здатна насолоджуватися природою, любов'ю, мистецтвом, досягненнями людської думки, спілкуванням з друзями. Один з італійських гуманістів того часу Піко делла Мірандолла услід за античним автором вигукував: “Велике чудо є людина!”. Ще однією особливістю був індивідуалізм. Не походження людини, а її розум і талант, заповзятливість повинні забезпечити їй успіх, багатство, могутність. Індивідуалізм, який лежав у основі нового світогляду, був у прямій протилежності до феодального корпоративного світогляду, згідно з яким людина утверджувала своє існування тим, що була членом якої-небудь корпорації - общини в селі, цеху в місті і ін. Однак гуманісти схилялися насамперед перед “сильними” особистостями, їх ідеал мав на увазі лише вибраних і не поширювався на народну масу. Цей світогляд приховував у собі схильність до утвердження особистого успіху, самоутвердження будь-якою ціною. Новий світогляд об'єктивно містив заперечення релігії: в центр світобудови ставилася людина, а не Бог, знання, а не віра. Однак не можна спрощувати взаємовідносини гуманістів і церкви. Вони не були атеїстами, їх критика не торкалася основ релігії, відкидалися лише крайнощі (вимога аскетизму, інш.). Серед гуманістів було багато духовних осіб (Микола Кузанський був єпископом, священиком став Франческо Петрарка), часто церковні сановники, в тому числі Папи римські, ставали меценатами.

29. Титани європейського Відродження

Першим поетом Передвідродження був італієць Дайте Аліґ'єрі (1265-1321), Основний твір Данте - "Божественна комедія" (1307-1321, вперше надрукована 1502 р.). Сам Дайте називав поему просто "Комедією" на тій підставі, що це твір із сумним початком і щасливим фіналом. "Божественною" поему назвали пізніше з двох причин: для підкреслення містичності її змісту і на визнання поетичної досконалості. Ще одним видатним засновником нової літератури був Фран-ческо Петрарка (1304-1374). Закоханий в античну культуру, Петрарка розшукував, розшифровував і коментував рукописи Цицерона, Квінтіліана та інших римських риторів. Піддавши аналізу "зіпсованість" і "безбожництво свого часу", Петрарка приписав їх походження сухому раціоналізму схоластичної філософії, яка відводить людей від істинного шляху. Визнавши схоластичні знання або фальшивими, або непов'язаними з особистим досвідом, а тому й некорисними у повсякденному житті, Петрарка ставить проблему доцільності суто теоретичного пізнання. Демократичні тенденції в культурі Відродження знайшли відображення у творчості Джованні Боккаччо (1313-1375) - автора кількох романів, поеми "Ф'єзоланські німфи", а також життєпису Дайте. Світову славу приніс Боккаччо (вже після смерті) твір "Декамерон" (1350-1353-). Десять молодих людей тікають із зачумленого міста ("великий чумний мор" 1347-1348 pp., що охопив усю Європу) на приміську віллу. Кожного дня, а вони були там 10 днів, кожен з молодих людей оповідає якусь життєву історію. Основний зміст "Декамерона" - розкриття аморальності авіньйонського папського двору, розпусти монахів, висміювання лицемірства та інших пороків, прославлення земних радощів, людяності, оптимізму. Передбачаючи звинувачення в аморальності змісту багатьох фривольних сюжетів, Боккаччо зазначив, що адресує свій твір нудьгуючим дамам італійських міст для розваги і відволікання від домашніх клопотів, а реалістичні побутові історії слугуватимуть для його читачів доброю життєвою наукою. Немає можливості назвати всіх знаменитих митців раннього Відродження. Згадаймо декількох. Філіппо Брунеллескі (1377-1446) - творець нових канонів ренесансної світської архітектури - палаццо; Мазаччо (1401-1428) - художник мужнього стилю, який зміг розробити і втілити закони тримірності простору, лінійної та повітряної перспективи; скульптор Донателло (1386-1466) - відродив тип округлої скульптурної статуї як самостійний твір мистецтва, не прив'язаний до архітектури (шедеври Донателло - статуя Давида, а також перший після Середніх віків кінний постамент кондотьєра Гаттамелати у Падуї). Мистецтво зрілого італійського Відродження називають Високим Ренесансом. Це був тяжкий період, пов'язаний з боротьбою італійських міст за незалежність. У мистецтві на перший план вийшли проблеми громадського обов'язку, високих моральних якостей, подвигу, образ гармонійно розвинутої, сильної духом і тілом людини-героя, людини активної і діючої. Досить трьох імен, щоб уявити значення Високого Ренесансу: Леонардо да Вінчі, Рафаель Санті, Мікеланджело Буонарроті. їх життєві шляхи часто перетинались, вони були суперниками, ставились один до одного вороже. Мали дуже різні художні й людські індивідуальності. Та саме ця трійця видатних представників свого часу уособлює найвищі досягнення італійського Відродження ….. Леонардо да Вінчі (1452-1519) поєднував у собі ледь не всі можливі здібності і таланти. Обличчям вродливець, надзвичайної фізичної сили (згинав підкови), відмінний танцюрист, співак, музикант, живописець, скульптор, дотепний інженер (проекти мостів, деревообробних, друкарських, землерийних машин, підводного човна, танка, гелікоптера, парашута), математик, анатом, біолог, фізик, архітектор, артилерист (конструював зброю), географ, зоолог, астроном. Леонардо да Вінчі об'єднав у собі і митця, і вченого Знаменитий майстер Високого Відродження - Мікеландже-ло Буонарроті (1475-1564), який був архітектором, поетом, живописцем і скульптором. Вище за всі мистецтва він ставив скульптуру. Техніка обробки каменя, яку використовував Мікеланджело, була дуже складною і відрізняється від сучасної. Уславився Мікеланджело і як живописець. За замовленням папи Юлія II він працює над розписом стелі (плафона) Сікстинської капели у Ватикані площею 600 м2. Мікеланджело присвячує цю гігантську фреску біблійним та античним легендам, починаючи від створення світу і закінчуючи Апокаліпсисом. Сотні фігур, ціле покоління давніх персонажів де є і старі, і юні, і жінки, і діти. Це своєрідна енциклопедія різноманітних ракурсів, контрапостів.