1. Еволюція, поняття та особливості податкової системи України

1. Еволюція, поняття та особливості податкової системи України

Поняття податкової системи не є виключно категорією податкового права. Вона має визначене, комплексне, граничне положення на стику бюджетного  і податкового права. З одного боку, податкове право регулює відносини щодо надходження коштів до дохідної частини бюджетів, але з іншого боку, це фактично і є відносини формування доходної частини бюджетів, які регулює бюджетне право. Зазвичай, у більшості випадків використовують банкетні норми, й бюджетними правовідносинами не деталізовано особливості надходження до бюджетів доходів у вигляді податків і зборів. Але використання податків і зборів передбачає закріплення їх за певними видами бюджетів, розподіл коштів між відповідними бюджетами, що вже виступає через об’єднання бюджетних і податкових норм. Відповідно до цього потрібно розмежувати зовнішню івнутрішню форми існування податкової системи. Зовнішня форма включає особливості розподілу податків за відповідними бюджетами й надходження їх до централізованих державних фондів. Внутрішня форма податкової системи буде охоплювати відносини зі справляння податків і зборів і фактично включати видовий перелік обов’язкових платежів податкового характеру.

Під час визначення податкової системи важливо розмежовувати два підходи до її розуміння. З одного боку, податкова система становить сукупність податків, зборів, платежів і виступає як механізм визначених, законодавчо закріплених важелів з акумуляції доходів держави. В цьому випадку вона може збігатися із системою податків, зборів, платежів. У такому разі наголошують на матеріальному боці податкової системи, що забезпечує механізм дії податків. З іншого боку, податкова система містить у собі й досить широкий спектр процесуальних відносин щодо встановлення, зміни, відміни податків, зборів, обов’язкових платежів, забезпечення їх сплати, організації контролю та відповідальності за порушення податкового законодавства.

Таким чином у широкому розумінні податкова система являє собою сукупність податків, зборів і платежів, законодавчо закріплених у державі; принципів, форм і методів їхнього встановлення, зміни чи скасування; дій, що забезпечують їхню сплату, контроль і відповідальність за порушення податкового законодавства. Законодавством (ст.6.3ПКУ) встановлено, що сукупність загальнодержавних та місцевих податків та зборів, що справляються в установленому цим Кодексом порядку, становить податкову систему України.

За оцінками фахівців, система оподаткування тим ефективніша, чим вона зручніша як для того, хто сплачує податки, так і для того, хто здійснює контрольні функції.

Суттєвими умовами оподаткування, що характеризу­ють податкову систему в цілому, є: — порядок встановлення і введення в дію податків; — види податків; — права та обов'язки платників податків; — порядок розподілу податків між бюджетами різних рівнів; — відповідальність учасників податкових відносин.

У різних країнах податкові системи не однакові, кож­на з них має свої особливості. Вони створювались і розви­вались у різні історичні періоди, в різних економічних умовах. Але є й загальні показники, які характеризують податкові системи. Найузагальнюючим з них є податковий тиск — відношення загальної суми податкових зборів до сукупного національного продукту. Він пока­зує, яка частина виробленого суспільством продукту перерозподіляється за допомогою бюджетних механізмів.

У теоретичному розумінні податкова система — це складна система фінансових відносин між органами державної влади, місцевого самоврядування та платниками податків на всіх ета­пах податкового процесу від розробки проекту податкового за­конодавства до сплати податку. У податковій системі завжди знаходить своє відображення складний взаємозв'язок суб'єк­тивного та об'єктивного. Об'єктивним є наявність власне по­даткової системи. Суб'єктивним є вибір її структури та техно­логії здійснення мобілізації коштів.

Податкова система — об'єктивне явище жит­тя суспільства. Ця об'єктивність зумовлена необхідністю розподі­лу й перерозподілу валового внутрішнього продукту між окре­мими  верствами  населення, територіями  та  окремими господарськими структурами. За своєю сутністю це процес створення фондів фінансових ресурсів різними рів­нями державної влади шляхом відчуження частини доходів юридичних і фізичних осіб платників податків для задоволен­ня суспільних потреб.

Водночас в умовах демократії податкові системи є результа­том волевиявлення інтересів різних політичних груп, які пред­ставляють інтереси різних верств населення. З цього приводу дуже влучно висловився відомий вчений-фінансист І. Янжул, який писав, що революції, війни, міжусобиці упродовж остан­ніх двох століть дуже часто були спричинені надмірним тягарем і нерівномірністю податків. Історія наводить багато випадків, коли під впливом недолугої податкової системи одні держави швидко приходили до занепаду своєї промисловості та політич­ної самостійності, другі — численними акцизами гальмували розвиток свого економічного життя, треті нерозсудливою полі­тикою в дусі крайнього фритредерства або навпаки сліпого про­текціонізму руйнували туземну промислову діяльність, підривали народний добробут.

Вплив суб'єктивних факторів, що виражається в компромісі інтересів окремих політичних груп зумовлює практичну не­можливість побудови оптимальної податкової системи. Практика розвитку податкових систем низки країн ринко­вої економіки доводить, що в країнах з високим рівнем еконо­мічного розвитку й матеріального стану їх громадян зростання податкових вилучень до бюджету сприймається досить спокій­но. Водночас в країнах з низьким рівнем економічного розвит­ку і добробуту збільшення податкових вилучень може мати руй­нівний характер. Саме тому таким болісним є розвиток податкових систем в країнах з перехідною економікою.

Звичайно, тут необхідно враховувати і те, що в умовах де­мократії суспільна свідомість громадян наповнюється усвідом­ленням того, що вилучення у формі податків певної частини до­ходів юридичних і фізичних осіб зменшує їхні інвестиційні можливості і скорочує споживання. Водночас за допомогою по­даткових надходжень держава може позитивно впливати на структуру виробництва, сприяти його інноваційному розвиткові.

Наукове дослідження і обґрунтування податкових систем найбільш масово почало здійснюватися наприкінці XIX — початку XX століть, тобто коли розвиток економіки в більшості країн Європи досяг досить високого рівня, і виникла потреба в таких наукових пра­цях. До найважливіших проблем щодо податкових систем нале­жали питання кількості податків у системі оподаткування, спів­відношення між прямими і непрямими податками, питання оптимальної податкової структури, дослідження можливості та необхідності введення тих чи інших податків тощо.

Найгострішу дискусію серед науковців викликала проблема кількості податків. Це пов'язано з тим, що тривалий час точи­лися дискусії навколо теорії єдиного податку, ідейним натхненником якої був С. Вобан французький вчений і військовий ді­яч. Ідея єдиного податку бере свій початок у середньовіччі, де застосовувалась "королівська десятина". Вона й зараз має при­хильників у різних країнах світу.

Наукою досить детально обґрунтовано безперспективність цієї теорії за такими ознаками: — єдиний податок не може відобразити всі завдання подат­кової політики в умовах ринку;  — в умовах ринку з'являються різноманітні види доходів, які не може охопити єдиний податок; — фіскальні можливості єдиного податку дуже обмежені, оскільки для забезпечення доходів бюджету його ставка має бу­ти досить високою;            — при єдиному податку створюються сприятливі умови для ухилення від оподаткування; — застосування різних податків з відносно невеликими ставками робить податковий тягар менш очевидним для плат­ників.

 Досліджуючи проблеми єдиного податку вчені застерігали й від інших крайностей, зокрема запровадження якомога біль­шої кількості різних податків. У наукових працях багатьох вче­них обґрунтовується думка, що надмірна кількість податків ма­ло що дає бюджетові, але дуже переобтяжує населення та гальмує розвиток господарства.

На сьогодні фінансова наука й практика утвердились в думці, що найефективнішою е податкова система з невели­кою кількістю податків, але яка охоплює всі основні об'єкти оподаткування.

Іншою важливою проблемою побудови податкової системи є проблема співвідношення прямих і непрямих податків. Протягом значного часу фінансова наука основну увагу приділяла прямим податкам як найдосконалішій формі мобілізації доходів у розпорядження держави. Це відповідає дійсності, оскільки об'єктом оподаткування загалом є дохід або прибуток, земля, капітал тощо. Тут розмір податку залежить від розміру доходу, може мати виважену прогресію ставки податку.

   Проте прямі податки дуже чутливі щодо впливу на доходи юридичних і фізичних осіб. З огляду на це вони мають обмеження при впровадженні в практику і в кінцевому підсумку не можуть забезпечити постійно зростаючі потреби держави в фінансових ресурсах. Тому на початку XX століття фіскальна практика поповнилась новими видами непрямого оподаткуван­ня. Спочатку у формі податку з обороту, а потім податку на додану вартість. Тут слід зазначити, що непряме оподаткування у формі акцизів існувало досить давно. Акцизи мають досить обмежене застосування, тому виникла потреба в досконаліших формах або в універсальних акцизах, якими є податок з обороту та податок на додану вартість.

   Упровадження в практику непрямих податків викликало нищівну критику як в наукових колах, так і з боку політичних структур, особливо лівого спрямування. Більшість соціалістичних і комуністичних партій в своїх програмах зобов'язувались усунути непрямі податки при приході до влади. Проте жодна з цих політичних сил, що захопила владу революційним або де­мократичним шляхом, своїх зобов'язань не виконувала. Найяскравіший приклад тому — комуністична партія Радянського Союзу, яка, завоювавши владу в 1917 році, не виконала своїх зобов'язань, а податок з обороту в доходах бюджету становив майже 25%. Критика непрямого оподаткування зводилась до того, що це податок на бідних, оскільки об'єктом опо­даткування є не дохід, а витрата.

Це справедливо, зважаючи на те, що громадянин сплачує податок при купівлі товару незалежно від того, які в нього до­ходи. Звичайно, в державі, де низький рівень доходів населен­ня, непрямі податки негативно впливають на соціальний клімат у суспільстві. Тож, вони сприятливо сприймаються в країнах з високим рівнем добробуту. Постійне зростання суспільного добробуту в країнах з рин­ковою економікою дає підстави стверджувати, що непрямі по­датки е меншою небезпекою для економічного зростання, ніж пряме оподаткування, оскільки непрямі податки нейтральніші щодо стимулів зростання економіки.

На сьогодні більшість вчених, досліджуючи переваги і вади прямого й непрямого оподаткування, обґрунтовують необхід­ність їх розумного поєднання. При високому рівні матеріально­го добробуту не суттєво, в якій формі платник податку вносить до бюджетів частину власних доходів. Актуальним є механізм об­рахування й сплати податків, організація податкового процесу.Поняття податкової системи не є виключно категорією податкового права. Вона має визначене, комплексне, граничне положення на стику бюджетного  і податкового права. З одного боку, податкове право регулює відносини щодо надходження коштів до дохідної частини бюджетів, але з іншого боку, це фактично і є відносини формування доходної частини бюджетів, які регулює бюджетне право. Зазвичай, у більшості випадків використовують банкетні норми, й бюджетними правовідносинами не деталізовано особливості надходження до бюджетів доходів у вигляді податків і зборів. Але використання податків і зборів передбачає закріплення їх за певними видами бюджетів, розподіл коштів між відповідними бюджетами, що вже виступає через об’єднання бюджетних і податкових норм. Відповідно до цього потрібно розмежувати зовнішню і внутрішню форми існування податкової системи. Зовнішня форма включає особливості розподілу податків за відповідними бюджетами й надходження їх до централізованих державних фондів. Внутрішня форма податкової системи буде охоплювати відносини зі справляння податків і зборів і фактично включати видовий перелік обов’язкових платежів податкового характеру.

Під час визначення податкової системи важливо розмежовувати два підходи до її розуміння. З одного боку, податкова система становить сукупність податків, зборів, платежів і виступає як механізм визначених, законодавчо закріплених важелів з акумуляції доходів держави. В цьому випадку вона може збігатися із системою податків, зборів, платежів. У такому разі наголошують на матеріальному боці податкової системи, що забезпечує механізм дії податків. З іншого боку, податкова система містить у собі й досить широкий спектр процесуальних відносин щодо встановлення, зміни, відміни податків, зборів, обов’язкових платежів, забезпечення їх сплати, організації контролю та відповідальності за порушення податкового законодавства.

Таким чином у широкому розумінні податкова система являє собою сукупність податків, зборів і платежів, законодавчо закріплених у державі; принципів, форм і методів їхнього встановлення, зміни чи скасування; дій, що забезпечують їхню сплату, контроль і відповідальність за порушення податкового законодавства. Законодавством (ст.6.3ПКУ) встановлено, що сукупність загальнодержавних та місцевих податків та зборів, що справляються в установленому цим Кодексом порядку, становить податкову систему України.

За оцінками фахівців, система оподаткування тим ефективніша, чим вона зручніша як для того, хто сплачує податки, так і для того, хто здійснює контрольні функції.

Суттєвими умовами оподаткування, що характеризу­ють податкову систему в цілому, є: — порядок встановлення і введення в дію податків; — види податків; — права та обов'язки платників податків; — порядок розподілу податків між бюджетами різних рівнів; — відповідальність учасників податкових відносин.

У різних країнах податкові системи не однакові, кож­на з них має свої особливості. Вони створювались і розви­вались у різні історичні періоди, в різних економічних умовах. Але є й загальні показники, які характеризують податкові системи. Найузагальнюючим з них є податковий тиск — відношення загальної суми податкових зборів до сукупного національного продукту. Він пока­зує, яка частина виробленого суспільством продукту перерозподіляється за допомогою бюджетних механізмів.

У теоретичному розумінні податкова система — це складна система фінансових відносин між органами державної влади, місцевого самоврядування та платниками податків на всіх ета­пах податкового процесу від розробки проекту податкового за­конодавства до сплати податку. У податковій системі завжди знаходить своє відображення складний взаємозв'язок суб'єк­тивного та об'єктивного. Об'єктивним є наявність власне по­даткової системи. Суб'єктивним є вибір її структури та техно­логії здійснення мобілізації коштів.

Податкова система — об'єктивне явище жит­тя суспільства. Ця об'єктивність зумовлена необхідністю розподі­лу й перерозподілу валового внутрішнього продукту між окре­мими  верствами  населення, територіями  та  окремими господарськими структурами. За своєю сутністю це процес створення фондів фінансових ресурсів різними рів­нями державної влади шляхом відчуження частини доходів юридичних і фізичних осіб платників податків для задоволен­ня суспільних потреб.

Водночас в умовах демократії податкові системи є результа­том волевиявлення інтересів різних політичних груп, які пред­ставляють інтереси різних верств населення. З цього приводу дуже влучно висловився відомий вчений-фінансист І. Янжул, який писав, що революції, війни, міжусобиці упродовж остан­ніх двох століть дуже часто були спричинені надмірним тягарем і нерівномірністю податків. Історія наводить багато випадків, коли під впливом недолугої податкової системи одні держави швидко приходили до занепаду своєї промисловості та політич­ної самостійності, другі — численними акцизами гальмували розвиток свого економічного життя, треті нерозсудливою полі­тикою в дусі крайнього фритредерства або навпаки сліпого про­текціонізму руйнували туземну промислову діяльність, підривали народний добробут.

Вплив суб'єктивних факторів, що виражається в компромісі інтересів окремих політичних груп зумовлює практичну не­можливість побудови оптимальної податкової системи. Практика розвитку податкових систем низки країн ринко­вої економіки доводить, що в країнах з високим рівнем еконо­мічного розвитку й матеріального стану їх громадян зростання податкових вилучень до бюджету сприймається досить спокій­но. Водночас в країнах з низьким рівнем економічного розвит­ку і добробуту збільшення податкових вилучень може мати руй­нівний характер. Саме тому таким болісним є розвиток податкових систем в країнах з перехідною економікою.

Звичайно, тут необхідно враховувати і те, що в умовах де­мократії суспільна свідомість громадян наповнюється усвідом­ленням того, що вилучення у формі податків певної частини до­ходів юридичних і фізичних осіб зменшує їхні інвестиційні можливості і скорочує споживання. Водночас за допомогою по­даткових надходжень держава може позитивно впливати на структуру виробництва, сприяти його інноваційному розвиткові.

Наукове дослідження і обґрунтування податкових систем найбільш масово почало здійснюватися наприкінці XIX — початку XX століть, тобто коли розвиток економіки в більшості країн Європи досяг досить високого рівня, і виникла потреба в таких наукових пра­цях. До найважливіших проблем щодо податкових систем нале­жали питання кількості податків у системі оподаткування, спів­відношення між прямими і непрямими податками, питання оптимальної податкової структури, дослідження можливості та необхідності введення тих чи інших податків тощо.

Найгострішу дискусію серед науковців викликала проблема кількості податків. Це пов'язано з тим, що тривалий час точи­лися дискусії навколо теорії єдиного податку, ідейним натхненником якої був С. Вобан французький вчений і військовий ді­яч. Ідея єдиного податку бере свій початок у середньовіччі, де застосовувалась "королівська десятина". Вона й зараз має при­хильників у різних країнах світу.

Наукою досить детально обґрунтовано безперспективність цієї теорії за такими ознаками: — єдиний податок не може відобразити всі завдання подат­кової політики в умовах ринку;  — в умовах ринку з'являються різноманітні види доходів, які не може охопити єдиний податок; — фіскальні можливості єдиного податку дуже обмежені, оскільки для забезпечення доходів бюджету його ставка має бу­ти досить високою;            — при єдиному податку створюються сприятливі умови для ухилення від оподаткування; — застосування різних податків з відносно невеликими ставками робить податковий тягар менш очевидним для плат­ників.

 Досліджуючи проблеми єдиного податку вчені застерігали й від інших крайностей, зокрема запровадження якомога біль­шої кількості різних податків. У наукових працях багатьох вче­них обґрунтовується думка, що надмірна кількість податків ма­ло що дає бюджетові, але дуже переобтяжує населення та гальмує розвиток господарства.

На сьогодні фінансова наука й практика утвердились в думці, що найефективнішою е податкова система з невели­кою кількістю податків, але яка охоплює всі основні об'єкти оподаткування.

Іншою важливою проблемою побудови податкової системи є проблема співвідношення прямих і непрямих податків. Протягом значного часу фінансова наука основну увагу приділяла прямим податкам як найдосконалішій формі мобілізації доходів у розпорядження держави. Це відповідає дійсності, оскільки об'єктом оподаткування загалом є дохід або прибуток, земля, капітал тощо. Тут розмір податку залежить від розміру доходу, може мати виважену прогресію ставки податку.

   Проте прямі податки дуже чутливі щодо впливу на доходи юридичних і фізичних осіб. З огляду на це вони мають обмеження при впровадженні в практику і в кінцевому підсумку не можуть забезпечити постійно зростаючі потреби держави в фінансових ресурсах. Тому на початку XX століття фіскальна практика поповнилась новими видами непрямого оподаткуван­ня. Спочатку у формі податку з обороту, а потім податку на додану вартість. Тут слід зазначити, що непряме оподаткування у формі акцизів існувало досить давно. Акцизи мають досить обмежене застосування, тому виникла потреба в досконаліших формах або в універсальних акцизах, якими є податок з обороту та податок на додану вартість.

   Упровадження в практику непрямих податків викликало нищівну критику як в наукових колах, так і з боку політичних структур, особливо лівого спрямування. Більшість соціалістичних і комуністичних партій в своїх програмах зобов'язувались усунути непрямі податки при приході до влади. Проте жодна з цих політичних сил, що захопила владу революційним або де­мократичним шляхом, своїх зобов'язань не виконувала. Найяскравіший приклад тому — комуністична партія Радянського Союзу, яка, завоювавши владу в 1917 році, не виконала своїх зобов'язань, а податок з обороту в доходах бюджету становив майже 25%. Критика непрямого оподаткування зводилась до того, що це податок на бідних, оскільки об'єктом опо­даткування є не дохід, а витрата.

Це справедливо, зважаючи на те, що громадянин сплачує податок при купівлі товару незалежно від того, які в нього до­ходи. Звичайно, в державі, де низький рівень доходів населен­ня, непрямі податки негативно впливають на соціальний клімат у суспільстві. Тож, вони сприятливо сприймаються в країнах з високим рівнем добробуту. Постійне зростання суспільного добробуту в країнах з рин­ковою економікою дає підстави стверджувати, що непрямі по­датки е меншою небезпекою для економічного зростання, ніж пряме оподаткування, оскільки непрямі податки нейтральніші щодо стимулів зростання економіки.

На сьогодні більшість вчених, досліджуючи переваги і вади прямого й непрямого оподаткування, обґрунтовують необхід­ність їх розумного поєднання. При високому рівні матеріально­го добробуту не суттєво, в якій формі платник податку вносить до бюджетів частину власних доходів. Актуальним є механізм об­рахування й сплати податків, організація податкового процесу.