2. Операції комерційних банків

Провідними аспектами діяльності комерційних банків України стали:

а) фінансування капітальних вкладів за дорученням клієнтів;

б) випуск платіжних документів і цінних паперів (чеків, акредитивів, векселів, акцій, сертифікатів, облігацій тощо);

в) купівля-продаж і зберігання цінних паперів держави й інших емітентів;

г) видача гарантій та інших зобов'язань за третіх осіб;

д) касове виконання державного бюджету;

е) купівля і продаж іноземної валюти і дорогоцінних металів;

є) здійснення довірчих і консалтингових операцій;

ж) придбання прав вимоги, тощо.

Банківські операції – це операції, спрямовані на вирішення завдань банків, тобто ті, що відображають банківську діяльність і, як правило, пов’язані з рухом особливого товару – грошей.

Можна виділити чотири групи банківських операцій:

1) Пасивні операції – це операції, за допомогою яких утворюються банківські операції;

2) Активні операції – це операції, які проводять банки з метою прибуткового використання і розміщення залучених у ході пасивних операцій коштів (операції з цінними паперами та кредитні операції);

3) Банківські послуги – здійснюються банком за дорученням клієнта, за його рахунок;

4) Інші операції – операції з векселями, факторингові, лізингові, консорціумні, фондові, валютні, формування капітальних вкладень, міжбанківські.

Банківські послуги - це певні сукупні дії банків, спрямовані на задоволення потреб клієнтів з метою збільшення доходу від банківської діяльності. Вони здійснюються банком за дорученням клієнта, за його рахунок та від його імені.

Застосовується кілька класифікацій банківських послуг, а саме:

а) традиційні, що є супутніми традиційним банківським операціям. До них належать:

• розрахунково-касові;

• кредитні;

• валютні;

• депозитні операції тощо;

б) нетрадиційні банківські послуги. Тобто раніше вони не належали до характерних банківських операцій, а з'явилися у практиці відносно недавно.

До них відносять:

• гарантійні;

• посередницькі (брокерські);

• трастові (довірчі);

• консалтингові та ін.;

в) інші операції банків. Провідними серед них є:

• операції з векселями;

• факторингові;

• лізингові;

• консорціумні;

• фондові;

• валютні;

• міжбанківські операції;

• операції фінансування капітальних вкладень;

• розрахунково-касові операції.

3. Доходи, видатки і ліквідність активів комерційних банків

Комерційні банки привласнюють доходи:

- відсотки, стягнуті по позичках;

- відсотки і дивіденди по капіталах, розміщеним у цінні папери;

- різні платежі, стягнуті за виконання розрахункових, довірчих і торгово-комісійних операцій;

- доходи від спекуляції цінними паперами.

Сукупність таких доходів утворює валовий доход банку. Поряд з доходами, банки несуть витрати у виді сплати відсотків по вкладах і різних витратах, зв'язаних з веденням банківської справи: заробітної плати службовців, амортизації, опалення, освітлення і ремонту приміщень, канцелярських, поштово-телеграфних і інших витрат. Тому прибуток банку дорівнює різниці його валового доходу і сплачених відсотків, а також витрат, зв'язаних з веденням банківської справи.

Валові витрати банку можна розділити на процентні і непроцентні.

Процентні витрати складають:

• нараховані і сплачені відсотки в гривнях;

• нараховані і сплачені відсотки у валюті.

До непроцентних витрат відносять:

• операційні витрати:

• сплачені комісійні по послугах і кореспондентських відносинах;

• витрати по операціях із цінними паперами;

• витрати по операціях на валютному ринку;

• витрати по забезпеченню функціонування банку:

• витрати на утримання апарата управління;

• господарські витрати;

• інші витрати:

• штрафи, пені, неустойки сплачені;

• відсотки і комісійні минулого років і т. д.

Для фінансової оцінки роботи комерційних банків використовується показник рентабельності, обчислювальний у трьох варіантах: як відношення прибутку до акціонерного капіталу (статутному фонду), сукупним активам і витратам банку. Більш обґрунтованим є варіант, що відкриває доступ до аналізу більшого числа факторів утворення прибутку. На масу прибутку банку впливають не тільки розмір акціонерного капіталу, але і рівень депозитних і позичкових ставок, структурні зрушення у витратах банку, обсяг і якість послуг, що робляться, зміна й активах частки позичок, що приносять високий відсоток (ступінь диверсифікованості дохідних активів).

Ліквідність банківських активів - це здатність банку вчасно і без утрат перетворювати його зайняті активи в готівку. Ця здатність залежить від структури активів банку. По ступені ліквідності активи банку можна об'єднати в три групи: активи в безпосередньо ліквідній формі, легко і важко ліквідні активи.

Активи в безпосередньо ліквідній формі - це касовий резерв готівки і засобу на поточному рахунку в центральному банку, оскільки комерційні банки ці засоби можуть у будь-який час вилучити готівкою. Касовий резерв готівки і засобу на поточному рахунку в центральному банку є незайнятими активами комерційних банків, що не приносять їм прибутку. Тому комерційні банки намагаються тримати як активи в безпосередньо ліквідній формі мінімум своїх ресурсів. Звичайно касовий резерв готівки і коштів на поточному рахунку в центральному банку (без обов'язкових резервів) не перевищує 10% усіх пасивів комерційних банків.

З усіх зайнятих активів найбільш ліквідними є позички до запитання, облік векселів і короткострокові позички. Повернення позичок до запитання банк може зажадати в будь-який час.

Найменш ліквідними статтями активів комерційних банків виступають середньо- і довгострокові позички, а також інвестиції в цінні папери. Останні теоретично можуть бути завжди перетворені в готівку, однак практично таке перетворення не завжди здійснюється без утрат. Реалізація ж цінних паперів за цінами нижче цін придбання, може привести до банкрутства банку.

Ліквідність банківських активів і їхня прибутковість взаємно протилежні. Активи в безпосередньо ліквідній формі (готівка в касі і засобу на поточному кошторисі в центральному банку) зовсім не приносять прибутки, а найбільш ліквідні зайняті актини (позички до запитання) приносять найменший доход. Найбільш дохідні довгострокові позички й інвестиції в цінні папери є менш усього ліквідними статтями активів. Прагнення банків максимум засобів помістити в найбільш дохідні статті активів веде до погіршення їхньої ліквідності, що може привести до банкрутства. Банкрутство банків підриває довіру до них вкладників і тим самим ще більше ускладнює функціонування банківської системи, що представляє свого роду нервову тканину всього народного господарства.