1. Сутність, показники та фактори розвитку відкритої економіки

Поняття “відкрита економіка” . Критеріїї відкритості.  Основні показники          Відкрита економіка – економічна система, в якій  поряд  з діловими   операціями   всередині   країни   існують   міжнародні зовнішньоекономічні  зв’язки,  а  розрахунки  по   них   вимагають використання іноземних валют, тобто країна з відкритою  економікою –  це країна, в якій усі громадяни можуть без обмежень здійснювати операції на міжнародному ринку товарів і капіталів.         Відкрита   економіка   -  це  посилення   взаємозалежності національних    економік,    переплетення    соціально-економічних процесів,  що  відбуваються у різних регіонах світу  і  спонукають фірми до пошуку кращих умов діяльності. Фактори, що сприяють відкритості економіки :     -подолання нерівномірного розміщення сировинних і енергетичних ресурсів по території планети;      -природно-кліматичні і економіко-географічні відмінності,  що зумовлюють  територіальний  поділ  праці,  спеціалізацію  країн  і викликають розвиток і поглиблення взаємозв’язків між ними;     -досягнення транспорту і комунікацій;     -наростання відкритості ринків і м/н відносин;      -прискорення  темпів  технологічних нововведень  і  виведення винаходів на ринок;     -кооперація зусиль багатьох держав в екологічній сфері. Гальмуючі фактори:     -відмінності соціально-економічних систем;     -втручання держав в економіку і політика протекціонізму;     -коливання обмінних курсів;     -традиційні конфлікти;     -ідеологічні розбіжності;     -релігійні обмеження. Ключові фактори:     -інтернаціоналізація;     -етика;     -підприємництво;     -ділові комунікації.

2. Критерії класифікації національних економік

У сучасній теорії та практиці прийнято виділяти декілька типів національних економік (національних систем господарювання).

При цьому в основу класифікації покладено різні критерії, що відображають якусь одну, або відразу кілька особливостей, властивих тому чи іншому типу господарської системи:

1. за ступенем включення в процеси інтеграції у світову практику господарювання виділяють системи закритого і відкритого типу.

2. за рівнем соціально-економічного і техніко-технологічного розвитку виділяють:

1. високорозвинені

2. розвиваються

3. слаборозвинені національні господарства системи.

3. За структурою господарювання:

1. аграрно-індустріальні

2. індустріально-аграрні

4. за етнічною ознакою

5. за регіональною ознакою з урахуванням місцеположення країни в конкретному регіоні світу (Північна Америка, Європа, Азійсько-Тихоокеанський регіон, Близький Схід, Африка, Латинська Америка і т. д.).

6. За стадіями розвитку ринкових відносин:

1. національна економіка досконалої (вільної) конкуренції

2. національна економіка досконалого капіталізму (державне регулювання)

3. централізовано-планована і керована національна економіка

4. національна економіка традиційного типу.

Певне значення має розширення числа критеріїв (ознак) класифікації.

При цьому процес деталізації м. б. продовжений.

Так, наприклад, в рамках н / е сучасного капіталізму можна виділити національні господарські системи, використовують або ліберально-капіталістичну (США, Великобританія), або державно-корпоративну моделі (Німеччина, Японія, Південна Корея і т. д.) Можна також класифікувати н / е за площею території, за ступенем інтеграції у світову економіку (див. вище), а також за регіональною ознакою. Так, країни європейського регіону можна поділити на західно-і східноєвропейські або сівбіро-і південноамериканські і т. д.

3. Показники рівня економічного розвитку країни та її місця у світовій економіці

Показники рівня економічного розвитку країни і її місця у світовій економіці Рівень економічного розвитку країни і її місце у світовій економіці визначається за наступними показниками: ВВП на душу населення. Галузева структура економіки. Аналіз здійснюється на основі показника ВВП, підрахованого за галузями. Насамперед враховується співвідношення між великими народногосподарськими галузями матеріального і нематеріального виробництва. Це співвідношення визначається в першу чергу за питомою вагою обробної промисловості в економіці країни. Потім здійснюється дослідження структури окремих галузей і великих народногосподарських комплексів. Виробництво основних видів продукції на душу населення. Аналізується виробництво електроенергії на душу населення, найважливіших видів промислової продукції, основних видів продуктів харчування, непродовольчих товарів і товарів тривалого користування. Рівень і якість життя населення. Аналіз здійснюється за наступними показниками: «споживчий кошик» і «прожитковий мінімум». Чим більшу частку в споживанні займають товари тривалого користування і послуги, тим вище рівень економічного розвитку країни; стан трудових ресурсів (середня тривалість життя, рівень освіти населення, рівень кваліфікації трудових ресурсів, чисельність учнів і студентів на 10 тис. чол. населення, частка витрат на освіту у ВВП та ін.); розвиток сфери послуг (число лікарів на 10 тис. чол. населення, число лікарняних ліжок на 1 тис. чол. населення, забезпеченість населення житлом, побутовими приладами та ін.). В останні роки з'явився у світовій практиці показник індекс суспільного розвитку країни, що включає в себе багато економічних і соціальних показників. Публікується він у Доповіді програми ООН по розвитку людських ресурсів. За цим показником країни розташовуються в останні роки таким чином: Японія, Канада, Норвегія, Швейцарія, Швеція, США, Австралія, Франція, Нідерланди, Англія, Ісландія, Німеччина. Показники економічної ефективності. Ця група показників найбільш повно характеризує рівень економічного розвитку, тому що вона найбільш численна і показує прямо чи непрямо якість, стан і рівень використання основного й оборотного капіталу країни, трудових ресурсів. Основні показники цієї групи: продуктивність праці (у цілому, за окремими галузями і видами виробництва); капіталомісткість одиниці ВВП чи конкретного виду продукції; фондовіддача одиниці основних фондів; матеріалоємність одиниці ВВП чи конкретних видів продукції та ін. Ці показники розглядаються не окремо, а в зв'язку один з одним. МВФ розроблені і прийняті в Системі національних рахунків (СНР) показники порівняльної конкурентоспроможності: питомі витрати на зарплату (у розрахунку на одиницю продукції); нормалізовані питомі витрати на робочу силу (у розрахунку на одиницю продукції), тобто випуск продукції на відпрацьовану людино-годину; рівень повних питомих витрат за елементами доданої вартості, тобто показники питомих витрат усіх первинних факторів виробництва; порівняльний рівень оптових цін промисловості; порівняльний рівень експортних цін промислових товарів. Особливо вірогідно ця система характеризує конкурентоспроможність країни в міжнародній торгівлі. Крім того, рівень економічного розвитку країни може відображати ступінь участі країни в міжнародних економічних відносинах. Показники, що характеризують активність у світовій торгівлі: експортна квота – відношення обсягу експортованих товарів і послуг у ВВП/ВНП на рівні галузі – це питома вага всіх експортованих галуззю товарів і послуг у їхньому спільному обсязі; структура експорту, тобто співвідношення питомої ваги експортованих товарів за видами і ступенем їхньої переробки. Дозволяє виділити сировинну або машинно-технічну спрямованість експорту, роль країни в міжнародній галузевій спеціалізації. Висока питома вага продукції обробної промисловості в експорті країни свідчить про високий науково-технічний і виробничий рівень галузей, продукція яких іде на експорт; структура імпорту й в першу чергу співвідношення обсягів увезених в країну сировини і готової кінцевої продукції. Показує залежність економіки країни від зовнішнього ринку й рівень розвитку галузей національної економіки; порівняльне співвідношення частки країни у світовому виробництві ВВП/ВНП і частки у світовій торгівлі Показники вивозу капіталу: обсяг закордонних інвестицій даної країни, його співвідношення з національним багатством країни. Країна з високим рівнем економічного розвитку має великі можливості вкладення капіталу в економіку інших країн; співвідношення обсягу закордонних прямих інвестицій даної країни з обсягом іноземних прямих інвестицій на її території. Це співвідношення характеризує розвиток міжнародних інтеграційних процесів; обсяг зовнішнього боргу країни і його співвідношення з ВВП/ВНП даної країни.

4. Групи країн у світовій економіці (за методиками ООН, Світового банку,МВФ)

На підставі різноманітних критеріїв у світовому господарстві виділяється визначена кількість підсистем. Найбільш повне уявлення про групи країн у міжнародній економіці дають дані найбільших міжнародних організацій світу – ООН, МВФ і Світового банку. Оцінка їх трохи відрізняється, тому що різна кількість країн-учасниць цих організацій (ООН – 185, МВФ – 182, Світовий банк – 181 країна), а міжнародні організації спостерігають за економікою тільки своїх країн-членів. За методикою ООН у числі найважливіших показників рівня соціально-економічного розвитку будь-якої країни варто виділяти: ВВП/ВНП, а також ВВП/ВНП на душу населення;частку продукції обробної промисловості і сфери послуг у ВВП/ВНП; рівень освіти населення і тривалості життя. За величиною ВВП на душу населення країни класифікуються на: найменш розвинуті країни (менше 400 дол. у рік); країни, що розвиваються; розвинуті країни. Для цілей економічного аналізу ООН поділяє країни на: розвинуті країни (держави з ринковою економікою); країни з перехідною економікою (у минулому соціалістичні країни або країни з централізованим плануванням); країни, що розвиваються.

5. Економічне середовище, його суть та складові

Економічне середовище  — сукупність чинників, що впливають на купівельну спроможність споживачів і структуру споживання

Економічне середовище міжнародних економічних відносин становить собою сукупність економічних факторів, які служать основою функціонування та розвитку міжнародного обміну товарами, руху та використання факторів виробництва та валюти. Воно включає в себе: рівень економічного та науково-технічного розвитку країн, життєвий рівень населення, економічні традиції, ступінь розвитку зовнішньоекономічних зв'язків тощо. Для функціонування та активізації міжнародних економічних відносин надзвичайно важливо знати рівні економічного розвитку країн та їх класифікацію. Необхідно мати на увазі і те, що визначення країни в міжнародній економіці дещо відрізняється від визначення, що його тлумачить міжнародне право. Міжнародна економіка вважає країною не тільки територіальні одиниці, що є державами, а й деякі територіальні одиниці, які не є державами, але здійснюють самостійну і незалежну економічну політику й ведуть окремий статистичний облік свого економічного розвитку. До таких країн відносяться деякі острівні залежні території Великобританії, Франції, Нідерландів. Найбільш повну уяву про рівень економічного розвитку тих чи інших країн світової співдружності дають данні тих міжнародних організацій, членами яких є переважна більшість країн світу. Це передусім данні ООН, МВФ та Світового банку. Членами ООН є 185 країн, МВФ - 181 і Світового банку - 180).

6. Політико-правове середовище, його суть та складові

Політико-правове середовище впливає на міжнародні економічні відносини не стільки у плані умов і факторів їхнього існування, скільки у плані їхнього розвитку. Особливо слід зауважити діалектичний зв'язок міжнародної політики та світової економіки, оскільки міжнародна політика є своєрідним механізмом задоволення або узгодження інтересів суб'єктів міжнародних відносин. До деякої міри важливо розрізняти поняття «міжнародна політика» і «зовнішня політика». Міжнародна політика — це сукупність методів і засобів, направлених на досягнення цілей і завдань, що випливають з інтересів суб'єктів міжнародних відносин. Зовнішня політика — це діяльність держави у сфері зовнішніх відносин, яка витікає з інтересів країни та її суб'єктів. Як бачимо, «міжнародна політика» є більш агрегованим і ширшим поняттям, а «зовнішня політика» — більш вузьким і прикладним. Варто зазначити, що внутрішня політика держави має менший вплив на національну економіку, ніж міжнародна політика на міжнародні економічні відносини. Таке відбувається з двох причин: 1. Національна економічна система у більшості країн складалася протягом тривалого часу, а тому набула достатньої досконалості та самоврядності, і раптова зміна внутрішньої політики не може відразу помітно змінити напрямок розвитку національної економіки. Міжнародна економічна система за  часом складалася пізніше і ще тепер знаходиться на стадії формування та політичного удосконалення, а тому ще не є добре усталеною й помітно реагує на зміни міжнародної політики. 2. Міжнародні економічні відносини функціонують на відповідальнішому рівні дотримання правових і договірних норм, порушення яких мають значно помітніші й відчутніші наслідки. Оскільки міжнародна політика є механізмом узгодження інтересів, слід розглянути політичні інтереси країн, груп країн, регіонів. Одним із основних політичних інтересів кожної країни є нормальний прогресивний хід розвитку власної економіки. Як відомо, це залежить від різних внутрішніх і зовнішніх факторів. На основі попереднього виникає ще один інтерес – це вигідна зовнішньоекономічна діяльність (ЗЕД). Якщо ЗЕД буде успішною, то краще розвиватиметься національна економіка, багатшатиме країна, підвищуватиметься життєвий рівень населення.

7. Соціально-культурне середовище, його склад та значення для прискорення інтеграції до світогосподарського простору

Соціально-культурне середовище аналізується, як правило, за такими напрямками: – мова; – релігія; – ідеологія; – особливості історичного розвитку; – національні традиції, інші культурні цінності; – норми поведінки в бізнесі, діловій етиці та менеджменті; – соціальні інститути. Економічна необхідність підштовхнула суб’єктів міжнародних економічних відносин до вибору єдиної мови ведення міжнародного бізнесу – англійської, але привернути увагу іноземних споживачів до своєї продукції, тобто завоювати зарубіжний ринок, можливо лише за умови використання в маркетинговій стратегії (етикетки, упаковки, технічна документація, прайс-листівки, каталоги, реклама) мови потенційних закордонних покупців. Ідеологічні відмінності перестали відігравати важливу роль у розвитку міжнародних економічних зв’язків, як це було за часів протистояння соціалістичної і капіталістичної систем. На сьогодні ідеологічну природу мають факти економічної боротьби з країнами, в яких прямо чи опосередковано підтримується міжнародний тероризм, розробляється зброя масового знищення, розпалюється міжнаціональна ворожнеча. Національні традиції та культурні цінності є предметом гордості в багатьох країнах. Зараз, коли світ стає однорідним, цей фактор міжнародних економічних зв’язків отримує ще більшу вагу, ніж раніше, оскільки інформація про зарубіжні країни стала доступною, а необізнаність у цих питаннях – недопустимою..

8. Поняття та види міжнародної економічної діяльності

Поняття “міжнародна економічна діяльність“ органічно охоплює не тільки сферу виробничої, комерційної діяльності, та міжнародні за характером економічні акції, які спрямовані на отримання та максимізацію індивідуального, приватного прибутку, поліпшення власного добробуту. Воно поширюється також і на непідприємницькі, регулятивні за характером акції, на інструмент впливу з метою поліпшення загальних умов господарювання як з боку національних урядів, спеціалізованих інститутів, так і з боку міжнародних організацій та структур. Таким чином, широке тлумачення терміну “міжнародна економічна діяльність” охоплює всі форми господарювання, до яких залучаються різнонаціональні за походженням або місцем свого перебування кооперанти , агенти підприємницької та регулятивної діяльності. Феномен міжнародної економічної діяльності виникає там і тоді, де і коли має місце перетинання кордонів митних територій такими реальними об’єктами . як: товари, послуги, капітали, сировинні ресурси, нарешті люди. Міжнародна економічна діяльність – це цілісна система господарських зв’язків між національними економіками різних країн, належних до них або утворених ними суб’єктами господарського життя, а також міжнародними організаціями, яка має характерні лише для себе взаємозв’язки , закономірності та реалізує ті специфічні інтереси, які пов’язані з використанням міжнародного співробітництва. Поділу та факторного розміщення. Міжнародна економічна діяльність так само, як і будь-який живий організм, являє собою саме системну цілісність. І так само, як живий організм є чимось більшим ніж механічною сукупністю органів, міжнародна економічна діяльність не зводиться до суми своїх атрибутів, суб’єктів та інструментів. Будучи самостійним явищем, проявами якого є складні зворотні зв’язки між складовими елементами, а також із компонентами більш широких механізмів відтворення вона є фактором та своєрідним прискорювачем економічного розвитку країн.

Види:

- експорт та імпорт товарів, капіталів та робочої сили; - надання суб'єктами зовнішньоекономічної діяльності України послуг іноземним суб'єктам господарської діяльності, в тому числі: виробничих, транспортно-експедиційних, страхових, консультаційних, маркетингових, експортних, посередницьких, брокерських, агентських, консигнаційних, управлінських, облікових, аудиторських, юридичних, туристських та інших, що прямо і не заборонені законами України; надання вищезазначених послуг іноземними суб'єктами господарської діяльності суб'єктам ЗЕД України; - наукова, науково-технічна, науково-виробни ча, виробнича, навчальна та інша кооперація з іноземними суб'єктами господарської діяльності; навчання та підготовка спеціалістів на комерційній основі; - міжнародні фінансові операції та операції з цінними паперами у випадках, передбачених законами України; - кредитні та розрахункові операції між суб'єктами ЗЕД та іноземними суб'єктами господарської діяльності; створення суб'єктами ЗЕД банківських, кредитних та страхових установ за межами України; створення іноземними суб'єктами господарської діяльності зазначених установ на території України у випадках, передбачених законами України; - спільна підприємницька діяльність між суб'єктами ЗЕД та іноземними суб'єктами господарської діяльності, що включає створення спільних підприємств різних видів і форм, проведення спільних господарських операцій та спільне володіння майном як на території України, та за її межами; - підприємницька діяльність на території України, пов'язана з наданням ліцензій, патентів, ноу-хау, торговельних марок та інших нематеріальних об'єктів власності з боку іноземних суб'єктів господар.

9. Технологічне середовище, його склад та значення для прискорення інтеграції до світо господарського простору

До технологічного середовища належать енергетичне, транспортне та інформаційне забезпечення країни. Названі чинники створюються у сфері матеріального виробництва і визначаються закономірностями розвитку сучасних продуктивних сил. Без них сьогодні практично не можна говорити про включення тієї чи іншої країни в активну діяльність щодо формування та розвитку міжнародних економічних відносин. Технологічне середовище спільно з середовищем політико-правовим та соціально-культурним робить істотний вплив на характер економічного середовища. Останнє, в свою чергу, впливає на інші середовища.

10. Форми, фактори розвитку та показники МПП

Суспільний поділ праці – відокремлення окремих видів трудової  діяльності, що стало причиною й умовою виникнення товарного виробництва.

Суспільний поділ праці буває трьох функціональних видів:1) загальний – поділ праці між великими сферами матеріального і нематеріального виробництва (промисловість, сільське господарство, транспорт та ін.);2) частковий – поділ праці усередині великих сфер за галузями і підгалузями (важка і легка промисловість, скотарство, землеробство та ін.), а також усередині них (металургія, автомобілебудування та ін.);3) одиничний – поділ праці усередині одного підприємства, що розглядається як цикл створення закінченого товару.

Виділяється також два види територіального поділу праці:1) міжрегіональний – поділ праці між регіонами однієї і тієї ж країни;2) міжнародний – поділ праці між різними країнами.

Причиною й умовою виникнення і розвитку міжнародної економіки став міжнародний поділ праці (МПП) у всіх трьох його функціональних формах.

Міжнародний поділ праці – вища ступінь розвитку суспільного територіального поділу праці між країнами, що передбачає стійку концентрацію виробництва визначеної продукції в окремих країнах.

Головним напрямком розвитку МПП стало розширення міжнародної спеціалізації і кооперування виробництва, що є формами МПП і виражають його сутність.

Міжнародна спеціалізація – це спеціалізація підприємств різних країн на виготовленні часткових продуктів, пов'язана з науково-технічною революцією. Розвивається вона за двома напрямками.

1. Виробничий напрямок включає спеціалізацію: міжгалузеву; внутрі шньогалузеву; окремих підприємств.

2. Територіальний напрямок включає спеціалізацію окремих країн, групи країн або  регіонів на виробництві визначених товарів і їхніх частин для світового ринку.

Основні види міжнародної спеціалізації виробництва:

1)     предметна (виробництво продуктів);

2)     подетальна (виробництво компонентів продуктів);

3)     технологічна або стадійна (здійснення окремих технологічних процесів).

Об'єктивною основою міжнародного кооперування виробництва є зростаючий рівень розвитку продуктивних сил і процес стійких виробничих зв'язків між самостійними підприємствами як усередині країн, так і на світовому рівні.

Міжнародне кооперування як визначена система відносин характеризується сферою, областю діяльності і методом співробітництва.

Міжнародне кооперування охоплює наступні сфери співробітництва:

1. Виробничо-технологічне співробітництво, що включає:

передачу ліцензій і прав власності;

розробку й узгодження проектно-конструкторської документації, технологічних процесів, технічного рівня і якості продукції, будівельних і монтажних  робіт, модернізацію підприємств, що кооперуються;

удосконалювання керування виробництвом, стандартизацію, уніфікацію, сертифікацію, розподіл виробничих програм.

2. Торгово-економічні процеси, пов'язані з реалізацією кооперованої продукції.

3. Післяпродажне обслуговування техніки.

При налагодженні коопераційних зв'язків використовуються наступні методи:

1. Здійснення спільних програм, що реалізується в двох формах:

підрядне виробниче кооперування – виконання певної роботи виконавцем з доручення замовника, що обумовлюється термінами, обсягами, якістю виконання і т. д.;

спільне виробництво.

2.    Спеціалізація в договірному порядку – це розмежування виробничих програм між учасниками виробничого кооперування, що дозволяє усунути або зменшити дублювання виробництва і пряму конкуренцію між собою на ринку.

3.   Створення спільних підприємств – об'єднання капіталу декількох учасників для реалізації окремих, взаємно погоджених цілей.

10. Мінародна спеціалізація та кооперація виробництва

Міжнародний поділ праці, міжнародна спеціалізація та кооперування (кооперація) виробництва - нерозривні суспільні явища, що зумовлюють одне одного, носять складний і суперечливий характер. МПП виступає більш ширшою економічною категорією порівняно з міжнародним кооперуванням, що є однією зі сторін і одночасно головних форм прояву МПП. У свою чергу, міжнародне кооперування ґрунтується на спеціалізації виробництва, що відбиває іншу сторону й іншу основну форму МПП. Міжнародне коопе-рування та міжнародна спеціалізація є не просто формами МПП, але і його елементами, що визначають його сутність. У границях коопераційного процесу поділ праці виступає як форма кооперації праці. Саме в цьому зв'язку К. Маркс відзначав, що поділ праці вже сам по собі є особливим видом кооперації. Міжнародна спеціалізація припускає наявність просторового розриву між окремими стадіями виробництва або між виробництвом і споживанням у міжнародному масштабі.

10. Регіоналізація, глобалізація та інтернаціолізація світової економіки

Важливою особливістю сучасності є зростання взаємозалежності економік різних країн, розвиток інтеграційних процесів, інтенсивний перехід цивілізованих країн від замкнутих національних господарств до економіки відкритого типу. У процесі глобальної інтернаціоналізації світового господарства, розвитку нової “архітектури” геоекономічного простору сформувалася специфічна форма взаємин – міжнародні економічні відносини. Найбільш характерною рисою ХХ – початку ХХІ століття є зростаюча інтернаціоналізація соціально-економічних процесів. Під інтернаціоналізацією розуміють зближення національних економік шляхом посилення промислової співпраці та взаємозалежності міжнародного товарообороту, руху капіталів робочої с між країнами. З середини 70-х років ХІХ ст. поряд з товарним експортом важливого значення набуває вивіз капіталу. Переливи капіталу із країни в країну стали одним із головних факторів світового економічного розвитку. В останній чверті ХІХ ст. обороти міжнародної торгівлі збільшсь у 2,1 рази, а іноземні капіталовкладення – у 2,3 рази. В 1900 – 1913 рр. світове виробництво зросло більше ніж на 40%, фізичні обороти світової торгівлі – на 62%, а обсяги іноземних капіталовкладень подвоїлися. Виділяють три основні етапи розвитку інтернаціоналізації господарського життя. Перший етап (кінець ХVІІІ – кінець ХІХ ст.) –  інтернаціоналізація виробництва ґрунтується переважно на взаємодії національних господарств завдяки простій кооперації.  Головним каналом взаємного “обміну речовин” були найпростіші форми міжнародних економічних зв’язків і передусім зовнішня торгівля.  Інтернаціоналізація виробництва й обігу стала однією з найголовніших передумов формування світового господарства. Другий етап (кінець ХІХ – середина ХХ ст.) інтернаціоналізація виробництва переходить в іншу стадію, яка пов’язана з розвитком складної кооперації. Характерною ознакою складної кооперації є її базування на міжнародному поділі праці. МПП стає визначальним фактором поглиблення інтернаціоналізації господарського життя та формування світового господарства. Третій етап (розпочався із середини ХХ ст.) характеризується комплексністю інтернаціоналізації виробництва (охоплює усі підсистеми господарства, поширюючись практично на всі країни світу, всі галузі виробничої та невиробничої сфер). Саме завдяки інтернаціоналізації виконуються головні умові збалансованого економічного розвитку: реалізація у матеріально-речовій та вартісній формах валового національного продукту (ВНП), піднесення якості людського розвитку тощо. Головною формою інтернаціоналізації господарського життя тривалий час була міжнародна торгівля (точніше, торгівля між метрополіями і колоніями у вигляді обміну готових виробів на колоніальні аграрно-сировині товари). У подальшому основною формою стає інтернаціоналізація не обміну, а виробництва, інституційною формою якої  виступають міжнародні фірми (компанії, корпорації, альянси). Транснаціоналізація є ключовою тенденцію сучасної інтернаціоналізації, яка виявляє себе у зростанні кількості міжнародних фірм і у розширенні масштабів їх діяльності, а якісно – у формуванні внутрішньо-корпоративних міжнародних ринків, які охоплюють переважну частину світових потоків товарів, послуг, капіталу і робочої с. Тому транснаціоналізація може розглядатися як друга домінанта світового економічного розвитку. На сьогоднішньому етапі набуває подальшого зростання рівень інтернаціоналізації, який вимірюють співвідношенням обсягу експорту товарів до матеріального виробництва. Цей процес привів до того, що в рамках всієї світової капіталістичної системи сформувались окремі світові ринки як сировини і палива, так і з промислових виробів (наприклад, машин, сталі, текстильних товарів і т. д.). Центр ваги процесу інтернаціоналізації при цьому усе більше переміщується зі сфери традиційної зовнішньої торгівлі в сферу інших економічних відносин між міжнародними фірмами. Це приводить до того, що процес інтернаціоналізації зі сфери обігу переміщується у виробничу сферу. У результаті інтернаціоналізації світової економіки посилюється боротьба за привласнення і використання досягнень науково-технічного прогресу, що посилює тенденцію до вирівнювання умов розвитку продуктивних сил у промислово розвинених країнах.

Глобалізація – це новий, вищий ступінь інтернаціоналізації, на який вона почала підніматися з кінця ХІХ століття. Це категорія, яка відображає процес обміну товарами, послугами, капіталом та робочою силою, що виходить за межі державних кордонів. Передумовами процесу глобалізації у теперішній час виступають:

• міжнародна спеціалізація виробництва і торгівля товарами та послугами;

• об’єднання сукупностей технологічно сполучених виробництв за допомогою однотипних технологічних ланцюгів;

• конкурентна боротьба за ринки збуту в умовах надвиробництва в розвинених країнах;

• виснаження природних ресурсів планети і загострення боротьби за  їх використання;

• збільшення ризику загальноекологічної катастрофи;

• інтернаціоналізація капіталу;

• інформаційна революція, що забезпечує технічну базу для створення глобальних інформаційних мереж.

Розгортання процесу глобалізації вирізняється суперечливим впливом на національні економіки та на все сучасне світове господарство. З одного боку, глобалізація небачено розширює можливості окремих країн щодо використання та оптимальної комбінації різноманітних ресурсів їхньої більш глибокої і всебічної участі в системі міжнародного поділу праці, з іншого – глобальні процеси значно загострюють конкурентну боротьбу, спричиняють маніпулювання величезними фінансовими і інвестиційними ресурсами, що становить реальну загрозу для країн з низьким і середнім доходами. Посилюється нерівномірність розвитку країн, що обумовлено поділом світу на багатий “центр” і бідні “периферійні” країни; домінування наднаціональних утворень, що характеризується встановленням ТНК контролю над стратегічно важливими сферами, фінансами, постачаннями сировини та комплектуючих, збутом; загострення конфлікту між економікою й екологією, зумовлене появою проблем пов’язаних зі збільшенням обсягу відходів виробництва і витрат на їхню ліквідацію тощо. Важливим елементом аналізу процесу глобалізації є розгляд її як багаторівневої ієрархічної системи. Світовий рівень глобалізації визначається зростаючою економічною взаємозалежністю країн і регіонів. Глобалізація на рівні окремої країни характеризується такими показниками, як відкритість економіки, частка зовнішньоторговельного обороту чи експорту у валовому внутрішньому продукті (ВВП), обсяг зарубіжних інвестиційних проектів, міжнародних платежів та ін. Галузевий зріз глобалізації характеризується співвідношенням обсягів зустрічної внутрішньогалузевої торгівлі до світового виробництва галузі, а також коефіцієнтами спеціалізації галузі, розрахованими на основі співвідношення національних і міжнародних експортних квот галузі. Глобалізація на рівні компанії залежить від того, наскільки ефективно вона диверсифікувала свої надходження та розмістила свої активи в різних країнах з метою збільшення експорту товарів та послуг і використання місцевих переваг, пов’язаних з ширшим доступом до природних ресурсів та відносно дешевшої робочої с. Загальною передумовою глобалізації компанії є рівень використання комп’ютерних і комунікаційних технологій, що дають можливість розширювати обмін ідеями та інформацією між різними країнами. Такими є головні особливості глобалізації на сучасному етапі. Внаслідок цього поступово формуються нові підходи до світового розвитку як процесу. Складаються спільні цінності (економічна стабільність, права людини, економічна безпека тощо) та інтереси, на основі яких формуються глобальні цілі діяльності світового господарства

10. міжнародні економічні відносини, їх суб’єкти та взаємозв’язок основних форм

Міжнародна економіка як наука вивчає рух потоків товарів, послуг та платежів на міжнародному рівні з метою виявлення сталих причинно-наслідкових зв’язків між ними та внутрішньогосподарськими явищами і процесами; економічну політику, яка регламентує вищеназвані потоки та їх вплив на суспільний добробут. Об’єктами міжнародних економічних відносин є товари, послуги, матеріально-грошові та трудові ресурси, які є предметом міжнародного обміну. Суб’єкти міжнародних економічних відносин – це учасники міжнародних економічних явищ і процесів, які здатні самостійно та активно діяти з метою реалізації своїх економічних інтересів. Суб’єкти міжнародних економічних відносин мають наступну класифікацію: 1) за рівнем розвитку стосунків: а) мікрорівень – підприємства, фірми, фермерські господарства, окремі особи; б) мезорівень – регіони, галузі економіки; в) макрорівень – держави, групи держав, міжнародні організації. 2) за правовим статусом: а) фізичні особи – право- та дієздатні особи, які y міжнародних відносинах виступають як окремі індивідууми, тобто діють від власного імені й не представляють ніяких фірм (комерсанти-індивідуали, наймані працівники (трудові мігранти), туристи); б) юридичні особи – це організації, фірми, корпорації, що займаються зовнішньоекономічною діяльністю й відповідають наступним ознакам: постійність існування, незалежно від окремих елементів, осіб, які входять до їхнього складу та можуть змінюватися; наявність власного майна, відокремленого від майна його учасників; наявність права купувати, володіти, користуватися й розпоряджатися об’єктами власності; наявність права від свого імені бути позивачем і відповідачем y суді та арбітражі; самостійна майнова відповідальність. Залежно від ступеня розвитку стосунків та тривалості дії угод між суб’єктами світогосподарської взаємодії розрізняють рівні розвитку міжнародних економічних відносин: 1) міжнародні економічні контакти – це найпростіші, одиничні, випадкові економічні зв’язки, що мають епізодичний характер і регулюються переважно разовими угодами. Зв’язки даного рівня притаманні юридичним і фізичним особам; 2) міжнародна економічна взаємодія – це добре відпрацьовані, стійкі економічні зв’язки між суб’єктами міжнародних економічних відносин, які базуються на міжнародних економічних угодах і договорах, укладених на досить тривалий період часу;  3) міжнародне економічне співробітництво, тобто міцні й тривалі зв’язки кооперативного типу, які в своїй основі мають спільні, наперед вироблені та узгоджені наміри, закріплені в довгострокових економічних договорах і угодах.; 4) міжнародна економічна інтеграція – вищий рівень розвитку міжнародних економічних відносин, який характеризується взаємним сплетінням економік різних країн, проведенням узгодженої державної політики, як y взаємних економічних відносинах, так і y відносинах з третіми країнами.  Відмітимо, що міжнародні економічні відносини виникають і розвиваються в різноманітних конкретних формах, значення і співвідношення яких неоднакове на різних етапах для різних країн та регіонів світу, а саме: міжнародні валютні відносини; міжнародні фінансово-кредитні відносини; міжнародне виробниче співробітництво; міжнародне науково-технічне співробітництво; міжнародні трудові відносини; міжнародна торгівля товарами; міжнародна торгівля послугами; міжнародні транспортні відносини. Чітких меж між цими формами провести неможливо, оскільки існує багато субформ, що знаходяться на перетині двох і більше форм, а тому їх можна віднести до тієї чи іншої форми із значною мірою умовності.

10. Методи розвитку та види міжнародного кооперування

10. Загальна підсистем світового господарства

Критерії розподілу країн за відповідними їм групами досить багатогранні. Існує регіональний підхід, тобто розподіл на історико-культурні регіони: 1. Європа підрозділяється на Західну Європу і Центральну та Східну Європу (ЦСЄ), що включає слов'янські держави і країни Балтії. 2. В Азії можна виділити Близький Схід, Середній Схід, Середню Азію, Південно-Східну Азію. 3. Африка традиційно поділяється на Північну, Центральну й Африку південніше Сахари. 4. Америка підрозділяється на англомовну Північну Америку і іспано- та португаломовну Латинську Америку. Другий часто уживаний підхід у класифікації країн – типологічна диференціація, тобто виділення спеціальних типів країн. Критерії типологічної диференціації різні. Ними можуть бути: географічне положення держави; час її виникнення; етнічний і релігійний склад населення; чисельність населення; державна мова і культурні особливості розвитку. Проте найбільш раціональною типологічною диференціацією світу був би розподіл країн за відповідними їм групами на основі схожості їхніх соціально-економічних показників. Для виділення підсистем світового господарства застосовують наступні основні критерії: рівень економічного розвитку; соціальна структура економіки; тип економічного зростання; рівень і характер зовнішньоекономічних зв'язків. Найбільш розповсюдженим критерієм визначення підсистем виступає рівень економічного розвитку, що загалом характеризується обсягом ВВП на душу населення. Розвиток кожної країни разом з тим визначається рівнем індустріалізації і структурою виробництва, що є важливими факторами зростання національного доходу. Сучасний етап індустріалізації характеризується широким використанням інформаційної техніки і технології, що дає велику економію упредметненої праці. До сфери індустріалізації й інформації включаються не тільки промислові галузі, але й сільське господарство і сфера послуг.

10. Форми та рівні міжнародних економічних відносин

Взаємодія національних економік відбувається через міжнародні економічні відносини (МЕВ). Міжнародні економічні відносини — це система економічних зв’язків між країнами з приводу виробництва, розподілу, обміну та споживання товарів (послуг), що вийшли за межі відповідних національних господарств. До основних форм МЕВ належать: міжнародна торгівля товарами і послугами; міжнародний рух капіталів і закордонних інвестицій; міжнародна міграція робочої сили; міжнародна кооперація виробництва та обмін у галузі науки і т ехніки; валютно-кредитні відносини. Міжнародна торгівля

Історично найпершою економічною формою зв’язків між країнами була торгівля, яка зародилась у глибоку давнину. Першими об’єктами обміну були надлишки тих благ, що утворювались у сусідніх племенах, окремих сім’ях чи осіб. Поступово процес обміну ставав регулярним і починав охоплювати території спочатку цілих держав, а з часом виходити за їх межі, тобто набувати форми міжнародного обміну.

Торговельний і платіжний баланси

Нині міжнародна торгівля — це широкий «проспект» з двостороннім рухом зустрічних потоків товарів: експорту та імпорту. Експорт — вивезення (продаж) товарів, послуг (а також капіталів) за кордон для реалізації на зовнішніх ринках. Імпорт — придбання (купівля) в іноземного контрагента товару, платних послуг, кредитів, інвестицій та ввезення їх з-за кордону. Загальна сума експорту та імпорту товарів (послуг) складає зовнішньоторговельний оборот*1.

Зовнішньо-економічна політика держави

Враховуючи виняткове значення зовнішньої торгівлі, кожна країна проводить власну торговельну політику, яка спрямована на зміцнення своїх позицій у світовій торгівлі та підвищення її ефективності (корисності) для своєї країни. Тому держави законодавчо встановлюють певні правила (закони) та умови зовнішньоторговельних відносин.

Міжнародна міграція капіталу почала активно розвиватись ще в період становлення світового господарства і поступово перетворилась на вирішальну ознаку сучасних міжнародних економічних відносин. За своєю сутністю міжнародний рух капіталу — це переміщення капіталу у різних його формах (товарній, грошовій) з однієї країни в іншу, що приносить дохід його власнику у формі дивіденда чи процента. Серед причин, які зумовлюють рух капіталу за межі національних господарств, провідною є відносний надлишок у даній країні, котра стає «донором» для країн-споживачів.

За джерелами і формами капіталовкладення за кордоном можуть бути різними. Так, за джерелами походження вони поділяються на державні й приватні. Державні капіталовкладення — це кошти з держбюджету, які спрямовуються за кордон (або отримуються звідти) відповідно до ухвал урядів чи міжурядових організацій. За формою — це державні позики, позички, гранти, допомоги, а також кредити (наприклад, кредити Міжнародного валютного фонду, Світового банку). Приватний капітал — це кошти недержавних джерел, які вивозяться за кордон (отриму-ються з-за кордону) приватними фізичними та юридичними особами (інвестиції, торговельні або міжбанківські кредити).

10. Субєкти МЕВ та їх взаємодія у міжнародній господарській практиці

Суб'єкти міжнародних економічних відносин – це їх учасники, здатні відносно незалежно і активно діяти з метою реалізації своїх економічних інтересів. Такими є: фізичні особи, юридичні особи, держави, міжнародні організації.

Специфічними суб'єктами МЕВ виступають міжнародні підприємства – багатонаціональні корпорації (міжнародні по капіталу та управлінню і міжнародні по сфері діяльності), транснаціональні корпорації (національні по капіталу та управлінню і міжнародні по сфері діяльності).

Держави беруть участь у міжнародних відносинах як безпосередньо, так і через регулювання діяльності інших суб'єктів. Наділена суверенністю держава або забезпечує можливість реалізації переваг від активної участі в міжнародному поділі праці, проводячи активну ліберальну зовнішньоекономічну політику, або звужує діапазон ефективного функціонування національної економіки, проводячи політику протекціонізму.

Україна, як самостійний суб'єкт міжнародних економічних відносин, виступає з 1991 p., після проголошення і юридичного та політичного закріплення державного суверенітету. Це положення розкрито у Законі України «Про зовнішньоекономічну діяльність», у якому також закріплені інші важливі положення стосовно суб'єктності міжнародних економічних відносин. Зокрема, принципове значення має рівне право фізичних осіб (поряд з іншими суб'єктами) здійснювати зовнішньоекономічну діяльність всіх видів.

Міжнародні організації беруть участь у міжнародних економічних відносинах у залежності від мети створення, завдань і напрямків діяльності.

Основними формами міжнародних економічних відносин є: міжнародна торгівля, міжнародний рух капіталу та міжнародна міграція робочої сили. Форми сучасних міжнародних економічних відносин реалізуються в умовах становлення та розвитку світової валютної системи, яка сприяє більш вільному обігу валют і забезпечує систему міжнародних розрахунків.

Міжнародні економічні відносини здійснюються і розвиваються на різних рівнях:

– контактів (найпростіших економічних зв'язків, які мають епізодичний характер і регулюються, переважно, одиничними Угодами);

– взаємодії (стійких економічних зв'язків на основі міжнародних угод і домовленостей, укладених на тривалий час);

– співробітництва (міцних економічних зв'язків на основі спільних, попередньо вироблених і. узгоджених намірів, закріплених довгостроковими угодами і домовленостями);

– інтеграції, коли інтернаціоналізація господарського життя проявляється у переплетінні національних господарств двох або декількох країн і проведені ними узгодженої торговельно-економічної політики.

Таким чином, міжнародні економічні відносини являють собою систему економічних зв'язків різного рівня, що вийшли за межі національних господарств і здійснюються у різних формах між фізичними особами, юридичними особами, державними і міжнародними організаціями.

10. Сутність та роль принципів міжнародного права у розвитку МЕВ

40. Ціноутворення в міжнародній торгівлі

Ціна, як відомо, – це грошова сума, яку має намір одержати продавець, пропонуючи товар чи послугу, і яку готовий заплатити за неї покупець. Під світовими цінами звичайно розуміють ціни, за якими здійснюються великі комерційні експортно-імпортні операції з оплатою у вільно конвертованій валюті. Відповідно, ціноутворення – це процес відбору кінцевої ціни залежно від собівартості продукції, цін конкурентів, співвідношення попиту і пропозиції, інших факторів. Співпадання цих вимог залежить від багатьох умов, які отримали назву ціноутворюючі фактори. Вони за характером, рівнем та сферою дії поділяються на: 1) загальноекономічні – фаза економічного циклу, стан сукупного попиту та пропозиції, інфляція; 2) конкретно-економічні, тобто ті, які визначаються особливостями розвитку даної галузі, умовами виробництва продукції та її реалізації – витрати, прибутки, податки, пропозиція і попит на цей товар з урахуванням товарів-замінників, споживчі якості (надійність, привабливість, сучасний зовнішній вигляд); 3) специфічні, які мають відношення тільки до деяких товарів та послуг – сезонність, рівень експлуатаційних витрат, комплектність, гарантії і умови сервісу; 4) спеціальні, тобто пов’язані з дією особливих механізмів і економічних інструментів, – державне регулювання, валютний курс; 5) неекономічні – політичні, військові тощо. Існують такі методи ціноутворення на світовому ринку: – на основі закритих торгів – виходячи з очікуваних цінових пропозицій конкурентів; – на основі передбачуваної цінності – виходячи з відчуття покупцем цінової вартості товару; – на основі рівня поточних цін – виходячи з поточних цін конкурентів. Відмітимо, що ціноутворення на світових ринках має дві характерні риси: 1) на світовому ринку складаються відхилення світової ціни від внутрішніх цін окремих країн. Внутрішня ціна, хоча і виступає одним з суттєвих факторів механізму формування цін світового ринку, в більшості випадків не визначає її остаточного рівня; 2) на один товар існує паралельно ряд цін. Значна кількість цін світової торгівлі зумовлена різними обставинами: транспортними витратами, характером торговельної угоди, комерційними умовами поставок тощо.

41. структура національних систем регулювання зовнішньоторговельної політики

Міжнародна торгівля (МТ) – це сфера товарно-грошових відносин, що являє собою сукупність зовнішньої торгівлі всіх країн світу.

Зовнішня торгівля – це обмін товарами і послугами між державно оформленими національними господарствами. Термін «зовнішня торгівля» застосується тільки до окремо узятої країни. Міжнародну або зовнішню торгівлю характеризують три важливі характеристики: загальний обсяг (товарообіг), товарна і географічна структура.

1.       Загальний обсяг МТ (товарообіг) підрозділяється на:

вартісної обсяг, що обчислюється за визначений період часу в поточних цінах відповідного року з використанням поточних валютних курсів. Розрізняють номінальний і реальний вартісні обсяги МТ. Номінальний звичайно виражається в доларах США в поточних цінах і тому сильно залежить від динаміки обмінного курсу долара до інших валют. Реальний являє собою номінальний обсяг, конвертований у постійні ціни за допомогою дефлятора;

фізичний обсяг обчислюється в постійних цінах і дозволяє робити необхідні зіставлення і визначати реальну динаміку МТ

Ці показники розраховується всіма країнами в національній валюті і переводяться в долари США з метою міжнародного зіставлення.

2.       Товарна структура. Являє собою співвідношення товарних груп у світовому експорті (існує більш 20 млн. видів виробничих виробів споживчого призначення, величезне число проміжних виробів і більш 600 видів послуг).

3.       Географічна структура. Являє собою розподіл торговельних потоків між окремими країнами і їхніми групами, виділюваними або за територіальною, або за організаційною ознакою.

Територіальна географічна структура – це дані про МТ країн, що належать до однієї частини світу або до однієї групи.

Організаційна географічна структура – це дані про МТ між країнами, що належать до окремих інтеграційних й інших торгово-політичних угруповань або виділені у визначену групу за тими чи іншими критеріями (наприклад, країни-експортери нафти ОПЕК).

Суб'єктами МТ виступають: країни світу; ТНК; регіональні інтеграційні угруповання.

Об'єктами МТ можуть бути продукти праці людини – товари і послуги.

У залежності від об'єкта МТ виділяють дві її форми:

Міжнародна торгівля товарами (МТТ) – це форма зв'язку між товаровиробниками різних країн, що виникає на основі міжнародного поділу праці і виражає їх взаємну економічну залежність.

Міжнародна торгівля послугами (МТП) – це специфічна форма світогосподарських зв'язків з обміну послугами між продавцями і покупцями різних країн.

Міжнародна торгівля товарами є першою і найбільш розвинутою формою МЕВ. На її стабільне і стійке зростання вплинули наступні фактори:

1)     розвиток МПП і інтернаціоналізація виробництва;

2)       НТР, яка сприяє відновленню основного капіталу, створенню нових галузей економіки, що прискорює реконструкцію старих;

3)       активна діяльність ТНК на світовому ринку;

4)       лібералізація МТ за допомогою заходів, проведених ГАТТ/СОТ;

5)       розвиток процесів торгово-економічної інтеграції: усунення регіональних бар'єрів, формування загальних ринків, зон вільної торгівлі.