Конспект_лекцій_МЕ

4. Міжнародна торгівля послугами протягом останніх десятиліть є надзвичайно динамічною сферою розвитку світового господарства. Наприкінці ХХ ст. обсяги експорту послугами провідних ринкових країн зростали вдвічі швидше за обсяги товарного експорту. Значною мірою це зумовлювалося подальшою диференціацією попиту й індивідуалізацією потреб як виробництва, так і споживачів у побуті.

Послуги можуть бути і самостійним об’єктом торгівлі, і «супроводом» товару, що продається. І навіть у другому випадку, згідно зі статистичними даними, у країнах з розвинутою ринковою економікою спостерігається тенденція до збільшення частки послуг у кінцевій вартості товарів. Відтак собівартість товарів масового вжитку, яка містить вартість сировини та витраченої енергії, витрати на виробництво, включаючи вартість обладнання, амортизацію та заробітну плату, не перевищує і половини кінцевої ціни товару, яку слід сплатити покупцеві.

Ключовим фактором зростання обсягів міжнародної торгівлі послугами, їх диверсифікації стали поширення інформаційних технологій і попит на продукти комп’ютерного виробництва та взагалі на послуги, які не прив’язані до матеріальних носіїв, великомасштабна структурно-технологічна перебудова матеріального виробництва, яка відбулася в індустріально розвинутих країнах. Під тиском цих тенденцій відбувалися масштабні процеси формування бізнес-структур у сфері послуг, виходу зі складу великих фірм непрофільних підрозділів, що спеціалізуються на послугах.

Прискореному розвиткові сфери послуг сприяє те, що більшості з її секторів притаманна вища норма прибутку, відносно коротші строки окупності інвестицій порівняно з багатьма «товарними» секторами виробництва. Відтак інколи відбувається навіть перелив ресурсів, і передусім капіталів та робочої сили, зі сфери матеріального виробництва до сфери послуг.

Міжнародна природа послуги проявляється або в безпосередньо міжнародному її характері, або в різноманітних економічних наслідках певної комерційної акції, які можуть бути пов’язані з виникненням різного роду зобов’язань або перспектив щодо подальшого співробітництва різнонаціональних контрагентів. Подібні наслідки як ознаки міжнародних послуг залежно від їх характеру можуть бути обов’язковими або мати факультативний характер. Так, надання якоїсь послуги може оплачуватись у формі банківських валютних переказів або в іншій формі, зокрема в національній валюті чи в натуральній формі. Сама міжнародна послуга може бути платною за певні цінності матеріального чи нематеріального характеру. Вона також може бути етапом чи функціональною складовою більш широкого торговельно-коопераційного процесу або мати разовий характер. Нарешті, контрагентами в процесі надання міжнародних послуг можуть бути однонаціональні й різнонаціональні фізичні та юридичні особи в різних комбінаціях.

Зважаючи на важливість адекватного регулювання плинного ринку послуг, оптимізації параметрів його функціонування та розвитку, на національному та міжнародному рівнях розробляються класифікаційні критерії послуг та методики контролю за ринком послуг.

51

Специфіку окремих видів послуг визначає характер учасників ринку послуг і порядок їх взаємодії, технологія надання послуг та їх природа і мета. Інакше кажучи, об’єктивними критеріями класифікації послуг є характер їх учасників і факторів, а саме:

•суб’єктів послуг;

•предметів і об’єктів послуг;

•взаємин між учасниками ринку послуг;

•механізм реалізації послуг.

Ураховуючи викладене, послуги, зокрема міжнародні, згідно з критеріями наявності чи відсутності зв’язку з товарною торгівлею та рухом капіталів і процесами виробничого кооперування, можна класифікувати таким чином:

•послуги, які пов’язані з торгівлею, — транспортні послуги, технічне обслуговування, страхування та ін.;

•послуги, які пов’язані з інвестиціями та виробничою кооперацією, — передавання технологій, готельні, професійні послуги та ін.;

•послуги, які водночас пов’язані і з інвестиціями та виробничою кооперацією, і з торгівлею, — зв’язок, будівництво, обслуговування виробничого обладнання та ін.;

•послуги, які мають автономний характер, — інформаційні послуги, особисті, культурні, рекреаційні послуги та ін.

Існують й інші теоретичні класифікаційні підходи. Згідно з одним із вужчих підходів, який базується на принципі прив’язки послуг до об’єктів, на які їх спрямовано, міжнародні послуги поділяються на такі, що мають самостійний характер, тобто відокремлені від операцій купівлі-продажу товарів (виробничотехнологічні, орендні, туристичні та ін.), і такі, що обслуговують ці операції і є їх функціональним подовженням (транспортно-експедиторські, послуги, пов’язані з обробкою, пакуванням, перевезенням, зберіганням, страхуванням вантажів, рекламою, післяпродажним обслуговуванням тощо).

Відповідно до власного загального класифікаційного підходу Світовий банк виділяє такі послуги:

•факторні послуги (factor services), які пов’язані з рухом капіталів, робочої сили й інших компонентів та інструментів виробничого процесу;

•нефакторні послуги (non-factor services), які мають нефінансовий характер. Це транспортні, туристичні та інші нефінансові послуги.

Згідно з власними класифікаційними критеріями МВФ виділяє такі види послуг:

•морські перевезення;

•інші види транспортних послуг;

•подорожі;

•інші приватні послуги та інші офіційні послуги.

Згідно з підходом, який прийнятий ЮНКТАД, виділяють вісім видів послуг:

•фінансові;

•зв’язку;

•будівельні та проектно-конструкторські;

•транспортні;

•професійні та ділові (юридичні, медичні тощо);

52

•комерційні;

•туристичні;

•аудіовізуальні (теле-, відео-кінематографічні).

Усистемі міжнародної торгівлі послугами можна виділити такі два блоки: структурно-галузеві компоненти та виробничо-комерційні операції. Безсумнівно, будь-яка класифікація в такій сфері, про яку тут ідеться, досить умовна. Пропонований перелік форм виходить із того, що в системі послуг можна виділити як загальні функціональні компоненти відтворювальних процесів і тенденції їх розвитку, котрі стосуються сфери послуг (перший блок), так і форми підприємницької діяльності, які також за своїм змістом є послугами (другий блок).

Структурно-галузеві компоненти системи міжнародної торгівлі послугами —

це:

•інформаційні послуги як динамізуючий фактор міжнародної економічної діяльності;

•міжнародні транспортні послуги;

•міжнародний туризм;

•банківсько-страхувальні послуги.

Виробничо-комерційні операції, які входять до системи міжнародної торгівлі послугами, — це:

•лізинг;

•франчайзинг;

•інжиніринг;

•ліцензійний обмін;

•міжнародні орендні операції

Послуги є водночас і предметом, який торгується на світовому ринку, і його потужним динамізатором, фактором, який дедалі більше визначає його параметри, тенденції і навіть характер процесів глобалізації.

На послуги припадає близько 2/3 світового валового продукту, причому в ряді провідних ринкових країн цей показник значно більший і перевищує 70 %, а інколи навіть 80 %. Як вид економічної, і зокрема міжнародної економічної, діяльності, послуги є не тільки домінуючим, а й якісно диверсифікованим компонентом: згідно з класифікацією ГАТТ/СОТ у світі у сфері обігу використовується понад 600 видів послуг.

Отже, існує міжнародний (світовий) ринок послуг — диверсифікована система спеціалізованих ринків послуг, участь у функціонуванні якої у той або інший спосіб беруть усі країни. Ця система динамічно розвивається відповідно до тенденцій НТП і сама є прискорювачем темпів розвитку й причиною диверсифікації форм міжнародних економічних відносин.

Головними «макрогравцями» на світовому ринку послуг є традиційні лідери світової економіки останніх десятиліть і навіть століть. Це — США, Велика Британія, Німеччина, Японія, Італія, Франція, Нідерланди. Вони не тільки надають найбільшу «масу» послуг, а й забезпечують найрізноманітнішу номенклатуру послуг, її високотехнологічні зразки. Не дивно, що інколи вони стають «колективним монополістом» окремих видів послуг. Наприклад, у структурі ділових

53

послуг у світі в 90-х роках ХХ ст. та на початку ХХ ст. 82—90 % обсягу припадало саме на провідні ринкові країни.

Ці ж самі індустріально розвинуті країни як найбільш забезпечені з фінансового погляду, а також Китай та Індія, завдячуючи своїм розмірам, є і провідними імпортерами послуг.

Лідируючі на світових ринках держави проводять цілеспрямовану політику підтримки національних продуцентів послуг. При цьому найбільш ефективними є непрямі засоби підтримки — сприяння науково-технічному прогресу, формування зон прискореного технологічного розвитку — технополісів, розроблення та послідовне виконання промислово-технологічних програм. Важливий компонент державної політики стосовно бізнесу послуг — формування гнучкої та широкої правової бази, яка чітко регламентує права й обов’язки комерційних агентів ринку послуг і суб’єктів регулювання останнього.

6. Ціноутворення в міжнародній торгівлі.

Міжнародна (світова) ціна – це грошовий вираз інтернаціональної вартості виробництва.

У більш практичному плані міжнародна ціна – це ціна, за якою здійснюються великі комерційні роздільні експортно-імпортні операції з оплатою у вільноконвертованій валюті. Ключовою особливістю міжнародної ціни на відміну від внутрішньої є множинність, коли по одному й тому ж товару можуть встановлюватися різні ціни або ціна різного рівня.

Множинність міжнародних цін обумовлена наступними факторами:

ьвідмінностями торгової політики по відношенню як до конкретних ринків, так і до тих чи інших імпортерів;

ьвалютною державною та міждержавною політикою;

ьполітикою протекціонізму;

ьвідмінностями в методології та методиці розрахунку цін;

ьіншими факторами.

54

Рис. 2.4. Систематизація цін у міжнародній торгівлі

Виходячи з особливостей ціноутворення як правило виділяють дві основні групи цін:

-на продукцію обробної промисловості;

-на сировину.

Ціни в МТ систематизуються за наступними ознаками: За напрямком товарних потоків:

Експортна ціна – ціна за якою товар реалізується зарубіжному контрагенту. Імпортна ціна – ціна по якій товар купується у зарубіжного контрагента.

За умовами розрахунків:

Ціна комерційних угод - відображає інтернаціональну ціну виробництва при звичайному порядку здійснення угоди купівлі-продажу.

Ціна клірингових розрахунків – ціна товару, в якій враховані умови і особливості клірингу.

Кліринг – це система безготівкових розрахунків за товари та послуги, заснована на заліку взаємних вимог та обов’язків.

Ціна програм допомоги – ціна товару, в якій враховані умови і особливості реалізації програм допомоги.

55

Трансфертна ціна – ціна товару, по якій здійснюються внутрікорпораційні операції. За повнотою врахування витрат:

Ціна нетто – чиста ціна товару на місці його купівлі-продажу.

Ціна споживання – сума затрат покупця, включаючи витрати на придбання та використання товару в нормативний строк.

За характером реалізації:

Оптова ціна – ціна товару при продажу його крупними партіями.

Роздрібна ціна – ціна товару при продажу його індивідуальному споживачу. За мірою фіксації:

Контрактна ціна – ціна, яка встановлюється в контракті і виражається у валюті країни експортера, імпортера або третьої країни.

Тверда (firm, fixed price)– встановлюється в момент підписання контракту та не підлягає ніякому коригуванню впродовж терміну його дії. Тверда ціна використовується, в основному, при негайних поставках (від 1 до 14 днів), рідше при поставках на більш тривалі терміни. В контракті в цьому випадку робиться запис: ―ціна тверда, зміні не підлягає‖.

Рухома – фіксується в момент укладання контракту і може бути переглянута в подальшому, якщо ринкова ціна даного товару до моменту його поставки зміниться. Змінна (sliding price) – ціна, що встановлюється в момент виконання контракту шляхом перегляду договірної ціни з урахуванням змін в виробництві, в період виконання тривалого термінового контракту (велике промислове обладнання, будівельні об’єкти, суднобудування і т. ін.).

З наступною фіксацією (price to be fixed) – ціна за якою в контракті обговорюються умови фіксації та принципи визначення її рівня.

Ціна, яка публікується – ціна, яка повідомляється в спеціальних та фірмових джерелах інформації. Вони, як правило, відображають рівень світових цін. До них відносяться:

ьДовідкова ціна – ціна товару у внутрішній оптовій чи зовнішній торгівлі промислово розвинутих країн, що опубліковується в різних виданнях. Довідкові ціни грають роль відправного пункту, з якого починається процес узгодження ціни при укладанні угоди.

ьБіржове котирування – ціна товару, що являється об’єктом біржової торгівлі.

ьАукціонна ціна – ціна товару, що являється об’єктом аукціонної торгівлі і відображає реальні угоди.

ьСтатистична ціна – середня експортна ціна, на основі даних зовнішньоторговельної статистики шляхом ділення вартості товару на його кількість.

ьЦіни фактичних угод – ціни, що виражають окремі фактичні комерційні операції.

ьЦіни пропозицій крупних фірм – початковий рівень ціни товару, запропонований продавцем.

Довідкові ціни в більшості випадків являють собою так звані базисні ціни, тобто ціну товару визначеної кількості і якості в тому чи іншому раніш визначеному географічному базисному пункті. Базисні ціни встановлюються у відповідності з так званими базисними умовами постачання.

Базисними умовами в зовнішньо-торгівельному (базисні умови у внутрішній

56

торгівлі не використовуються) контракті купівлі-продажу називають спеціальні умови, які визначають обов'язки продавця і покупця і покупця по доставці товару і встановлюють момент виконання продавцем своїх обов'язків по поставці товару і перехід ризику випадкової загибелі чи пошкодженні товару з продавця та покупця, а також витрат, які виникають за таких умов.

Використання базисних умов постачання спрощує складання і узгодження контрактів, допомагає відповідальності і вирішення суперечок, які Міжнародна торгівельна палата розробила і випустила збірники тлумачення базисних умов, так звані ―International commercial Terms‖, чи скорочено ―Інкотермс‖, що широко використовуються в торгівельній практиці. Остання редакція Інкотермс вийшла в

2000 році.

При визначенні контрактної ціни можуть бути враховані також різноманітні знижки:

Знижки	Умови надання		Середній розмір, %
Загальна (проста)	-	при укладенні угод на машини та стандартне	20-40
		обладнання з довідкової ціни (прейскурантної);
			(в деяких випадках
		при поставках промислової сировини з довідкової ціни
		(коли довідкова ціна передбачає короткостроковий	30-40)
		кредит, а покупець згоден платити готівкою)
			2-5
Сконто	При покупці товару за готівковий рахунок		2-3
Бонусна	Постійним покупцям на основі спеціальної домовленості. В		15-30
	контракті встановлюється шкала знижок в залежності від
(за оборот)	досягнутого обороту, впродовж визначеного терміну (як
	правилу року), а також порядок виплати сум на основі цих
	знижок.
За к-сть чи серійність	При покупці завчасно визначеного збільшуючої к-сті товару.		-
(прогресивна)
Дилерська	Постійним представникам чи посередникам по збуту.		15-20
Спеціальні	-	Привілегійованим покупцям, в замовленнях яких	5-8
		особливо зацікавлені продавці
	-	Знижки на пробні партії і закази.
Експортні	При продажу товару іноземним покупцям поверх знижок,		-
	діючих для покупців внутрішнього ринку
Сезонні	За покупку товару поза сезоном		До 15
Приховані	-	знижки на фрахт	-
	-	пільгові чи безготівкові кредити шляхом надання	-
		безкоштовних послуг.
За повернення раніше	При поверненні покупцем раніше купленого товару у даної		25 - 30
купленого товару	фірми застарілої моделі
При продажу раніше	При покупці раніше використовуваного обладнання		До 50
використовуваного
обладнання

57

Тема 6 Міжнародний науково-технологічний обмін

1.Обмін технологіями як складова частина міжнародних економічних відносин.

2.Особливості розвитку міжнародного ринку технологій.

3.Форми міжнародного обміну технологій.

4.Міжнародне регулювання ринку технологій.

1.Міжнародна передача технологій, як форма міжнародних економічних

відносин НТП не тільки зробив переворот у структурі МРТ, але і розширив сферу його

розвитку, привів до появи нової форми МЕВ - міжнародного науково-технічного обміну і виробничого співробітництва.

Сьогодні жодна країна світу не може забезпечити собі передові позиції у всіх або в багатьох галузях науки і техніки. Розвиток міжнародного науково-технічного і виробничого співробітництва в цих умовах - єдиний і розумний вихід.

Міжнародний технологічний обмін - це сукупність економічних відносин між іноземними контрагентами з приводу використання результатів науково-технічної діяльності, що мають наукову і практичну цінність.

Документи ООН трактують поняття «технологія» як:

· Набір конструкторських рішень, методів і процесів виробництва товарів і надання послуг; · Матеріалізовану або овеществленную технологію, наприклад, обладнання, машини та ін

За визначенням ЮНКТАД міжнародний обмін технологіями - це угоди на основі угод між сторонами, які переслідують як свою мету поступку по ліцензії або передачу прав на промислову власність, продаж або будь-який інший вид передачі технічних послуг.

Міжнародний обмін технологіями відомий з початку ХХ ст., Але формування світового ринку технологій відбулося в 50-60-і рр.. Саме до цього часу обсяг міжнародних комерційних операцій з технологіями перевершив масштабів національного обміну.

Міжнародне виробниче і науково-технічне співробітництво має два рівні передумов:

· На рівні країни; · Локальні на рівні фірм, підприємств і організацій.

Передумови на рівні країни - це нерівномірність розвитку країн світового господарства в науково-технічній сфері, що, перш за все, пов'язано з недостатнім обсягом витрат на НДДКР в більшості країн і з розходженням цілей їхнього застосування. У промислово розвинених країнах придбання технології сприяє модернізації виробничого апарату в різних галузях. Для країн, що розвиваються - це засіб подолання технологічної відсталості та створення власної промисловості, орієнтованої на задоволення внутрішніх потреб. Міждержавні розходження носять кількісний і якісний характер. Кількісні відмінності стосуються обсягів коштів, що виділяються на науково-технічний розвиток та імпорт технологій. Якісні відмінності

58

стосуються напрямів досліджень, розробок, орієнтації експорту та імпорту науковотехнічної продукції і т.д.

Аналіз країн, що досягли успіхів в реалізації нововведень, випуск та експорті наукоємної продукції, дозволяє виділити деякі типи стратегій інноваційного розвитку.

Стратегія «перенесення» полягає у використанні зарубіжного науковотехнічного потенціалу та перенесення нововведень у власну економіку. Вона здійснювалася, наприклад, в післявоєнний період Японією, яка купувала у США, Англії і Франції ліцензії на високоефективні технології для освоєння виробництва новітньої продукції, що мала попит за кордоном. На цій основі Японія створювала власний потенціал, який забезпечив надалі весь інноваційний цикл - від фундаментальних досліджень і розробок до реалізації їх результатів усередині країни і на світовому ринку. У результаті експорт японських технологій перевищив їхній імпорт, а країна, поряд з деякими іншими, має передовий фундаментальною наукою.

При цьому Японія реалізовувала селективну науково-технічну політику: 50-і рр.. - Підвищення якості; 60-і рр.. - Зниження трудомісткості; 70-і рр.. - Зниження витрат енергії, палива і сировини; 80-і рр.. - Досягнення технологічної незалежності. Стратегія «запозичення» полягає в тому, що, маючи в своєму розпорядженні дешевою робочою силою і використовуючи власний науково-технічний потенціал, країни освоюють виробництво продукції, що вироблялася раніше в більш розвинених країнах, послідовно нарощуючи власну інженерно-технічне забезпечення виробництва. Далі стає можливим проводити свої НДДКР, поєднуючи державну і ринкову форми власності. Така стратегія прийнята в Китаї та ряді країн Південно-Східної Азії. Прикладом служить створення конкурентоспроможної автомобільної промисловості, високоефективних засобів обчислювальної техніки, побутової електроніки в Південній Кореї.

Стратегії «нарощування» дотримуються США, ФРН, Англія, Франція. На базі використання власного науково-технічного потенціалу, залучення зарубіжних вчених і фахівців, інтегрування фундаментальної і прикладної науки ці країни постійно створюють новий продукт, високі технології, реалізовані у виробництві та соціальній сфері.

Передумови міжнародного науково-технічного обміну на рівні підприємств і організацій.

Підвищення порога ресурсів, необхідних для вирішення конкретних науковотехнічних проблем.

Вузькість матеріально-технічної бази окремого підприємства, інституту. Непідготовленість наявних виробничих систем до використання нових

технічних рішень.

Невідповідність отриманих науково-технічних результатів стратегії розвитку підприємства.

Нові стратегічні можливості, що відкриваються в результаті участі у міжнародній передачі технології.

Особливо значимими є міжнародний науково-технічний обмін та співробітництво для технологічно орієнтованих підприємств і організацій, які

59

зробили ставку на високу конкурентоспроможність своєї продукції та послуг. Вони дотримуються стратегії «випускати не те, що відносно дешевше або якісніше, а те, що більше ніхто (поки що) випускати не може».

Економічна доцільність експорту технологій На шляху міжнародного переміщення технологій коштує менше бар'єрів і

обмежень в порівнянні з рухом товарів і капіталів. Тому зовнішню експансію легше здійснити, продавши ліцензію за кордон, ніж добитися освоєння нового ринку шляхом експорту продукції, виробленої за допомогою нової технології чи з допомогою іноземних інвестицій. Іншими словами, передача нової технології за кордон є формою боротьби за іноземні товарні ринки, що дозволяє обійти митні й інші бар'єри.

Багатонаціональні компанії воліють продавати нові технології своїм закордонним філіям або дочірнім компаніям, а не незалежним фірмам, нехай навіть і вітчизняним. Пояснюється це тим, що багатонаціональна компанія при таких продажах не втрачає монопольного права на використання нових технологій, виключається можливість витоку виробничих секретів і перетворення покупця на серйозного конкурента.

Реалізація технологій за кордон часто супроводжується додатковими поставками сировини, устаткування, напівфабрикатів і т.д. Отже, продавець технологій отримує можливість збільшити випуск продукції на експорт.

Шляхом продажу нової технології за кордон фірма може отримати доступ до необхідного їй нововведення, яким володіє іноземний партнер. Таке зустрічну або перехресне ліцензування характерно для фірм, що здійснюють великі науководослідні та дослідно-конструкторські роботи і є лідерами в розробці якогось напрямку розвитку науки і техніки. Зазвичай такі фірми функціонують у галузях з часто у технологією і випускають багато видів продукції (наприклад, хімічна та електротехнічна промисловість).

Економічна доцільність експорту технології полягає в тому, що він є:

·Засіб збільшення доходу: при відсутності умов реалізації нової технології у формі виробництва і збуту тієї чи іншої продукції, її можна реалізувати в якості самостійного продукту;

·Форма боротьби за товарний ринок. Спочатку через брак капіталу випуск і реалізацію продукту за кордоном важко організувати в достатніх кількостях, але покупці на зарубіжному ринку будуть вже знайомі з товаром, раніше випускався за ліцензією;

·Спосіб обійти проблеми експорту товару в матеріальній формі, тому що відсутні проблеми транспортування і збуту продукції, митні бар'єри;

·Засіб розширення товарного експорту, якщо полягає ліцензійна угода, що передбачає постачання устаткування, матеріалів, компонентів;

·Спосіб встановлення контролю над закордонною фірмою через такі умови ліцензійної угоди, як обсяг випуску товарів покупцем ліцензії, участь його в прибутках, контроль за технічними умовами виробництва тощо;

·Спосіб забезпечення доступу до іншого нововведення через перехресне ліцензування фірм;

60