Наслідки взаємодії людини з комп'ютером
Результат розвитку інформаційних технологій - електронне диво «Інтернет» породжує цілий ряд юридичних і етичних проблем. Це диво істотно впливає на економічну, політичну, соціальну і культурну діяльність людини. Англійський вчений М.Вуллакотт відзначає «...надзвичайні надії, які покладаються людиною на «Інтернет». Вони набувають цікавий релігійний відтінок. Це «нова релігія». Вона всепроникаюча, подібно Святому Духу, - нематеріальна і все ж присутня всюди. Вона переносить своїх споживачів невагомо і без зусиль в межах своєї реальної географії. Спочатку була мережа? Однак, як нам дають зрозуміти, ця нова форма комунікацій викличе вибух розвитку, розповсюдження знань і засоби для всесвітньої демократії, що необхідна світу. І все ж обіцянки Мережі туманні, а реальність важкого сьогодні і, можливо, ще гіршого завтра не ясна».
Збільшення кількості тих, хто користується «Інтернетом веде до того, що руйнуються традиційні уявлення моралі, стають неефективними правові норми, зокрема, через дії психів і маньяків у кіберпросторі». У загальному плані Інтернет та інші комп'ютрні мережі генерують віртуальну реальність, функціонування якої приводить до появи «світів задзеркалля», що змінюють і посилюють силу уяви, фантазії і почуттів. Виникає проблема адекватності віртуальної інформації реальній дійсності, що нерозривно пов'язана з виникненням культури інтерфейса. Адже об'єкти комп'ютерної віртуальної реальності не володіють яким-небудь абстрактним буттям. Парадоксальність такого буття полягає в тому, що «існує» те, чого насправді нема.
Немаловажною є проблема гібрида людини і комп'ютера, яка може істотно змінити майбутнє людства і проявляє себе знаком епохи нового «осьового» часу. У лабораторії Каліфорнійського університету вперше одержано єдиний діючий комплекс клітин людини з вживленням у них мікрочіпів. Це є революційний прорив у науці, що стирає межі між людиною і комп'ютером. У літературі висловлюється припущення, що на зміну Homo sap!ens прийде надлюдина, яка являє собою неорганічний, комп'ютероподібний інтелект. Це означає, що основною суттю процесу розвитку мозку є звільнення його від давніх стереотипів детермінованої поведінки шляхом атрофування центрів рефлекторно-інстинктивної поведінки, домінантного розвитку переднього мозку (нової кори), заснованого на самореалізації людиною своєї особистості через вищі психічні функції (пізнання), без інстинктивно-емоційного компонента.
Атомна енергія
Наукові відкриття можуть приносити людям користь і у той же час бути на озброєнні у злочинців, які підштовхують народи до війн,
засобом для масових вбивств і спустошливих руйнувань. Без перебільшення можна визнати, що найвеличнішим досягненням ХХ ст. стало розщеплення атомного ядра, звільнення колосальної кількості енергії. У 1937 р. Резерфорд був впевнений, що атомну енергію
не вдасться використати практично. Менш ніж за рік його учень Отто Ган довів, що вдасться: тільки невідомо, в якому вигляді вона з'явиться на практиці. Ще через два роки американці розпочали
створювати атомну бомбу. В 1945 р. у Німеччині група Гейзенберга-Віртца двічі трохи
не здійснила ланцюгову реакцію: наприкінці січня у Берліні і на початку березня в печері біля селища Хайгерлох, куди групу терміново евакуювали через бомбардування радянської авіації.
Обидва рази їй для «успіху» не вистачило одного-двох днів, а також невеликої кількості урану і важкої води, які у німців були, але не були вчасно доставлені в лабораторію.
Наприкінці 1942 р. запрацював перший дослідницький реактор, що є науковим подвигом представників різних країн, різних національностей, різних професій. Серед них Резерфорд, Ган, Фермі, Синельников, Вальтер, Лейпунський та багато інших.
В історії наука принесла людству величезну користь. З нею пов'язаний весь його прогрес і, насамперед, соціальний. На превеликий жаль розвиток науки супроводжувався і негативними наслідками, які затьмарюють гуманну її сутність. Так, атомна енергія увійшла в нашу свідомість не через творення для людини, а через загибель сотень тисяч мирного населення.
16 липня 1945 р. вперше в Аламогордо відбулось випробування атомної бомби. За цим, за декілька днів до закінчення війни з Японією, президент США Трумен санкціонував один з найвеличезних злочинів двадцятого століття. 6 серпня 1945 р. о 2 годині 45 хвилин військовий бомбардувальник «Енола Гей» піднявся в повітря з аеродрому на острові Тініан і взяв курс на місто Хіросіма. О 9 годині 9 хвилин льотчик побачив ціль свого польоту. Ще через шість з половиною хвилин він натиснув на пусковий пристрій. Атомна бомба, глузливо названа ліричним ім'ям «Малюк», була скинута на місто. Літак різко розвернувся і на повній швидкості спрямував на авіаційну базу. Через 50 секунд потужна хвиля гігантського вибуху досягла «Енолу Гей». Але літак вже був на відстані 24 кілометрів від Хіросіми. Декілька годин смертоносна радіоактивна смуга огортала японське місто. Полум'я виднілось через хмари атомного вибуху. У Хіросімі загинуло 70 тис. чоловік і біля 130 тис. покалічено. Аналогічна доля спіткала інше японське місто - Нагасакі. Відповідно до планів США на його жителів скинуто атомну бомбу «Товстун». Це сталось 9 серпня 1945 р.
Як відомо, історія не визнає умовностей. І все ж спробуємо припустити таке. Чи застосували б Сполучені Штати Америки проти Японії атомну бомбу, якби нею володів і Радянський Союз? Чи не стало б це стримуючим фактором у застосуванні атомної зброї у серпні 1945 р.? Адже відомо, що «холодна війна», яка розгорнулась між США і СРСР після закінчення Другої світової війни, не переросла у збройну сутичку між ними і їх прихильниками тому, що у озброєнні цих країн був паритет. Часто цей фактор був найбільш вагомим у попередженні виникннення воєнного конфлікту між двома наддержавами. Але Радянський Союз загубив пріоритет у створенні атомної зброї.
У 1940 р. вчені і наукові співробітники Українського фізико- технічного інституту Ф.Ланге, В.Шпінель і В.Маслов офіційно подали заявку на створення атомної бомби і отримали авторське свідоцтво. Відзначимо, що про створення плутонієвої бомби вперше заговорили також харківські вчені. Перший її проект запропонований у 1950 р. О.Лаврентьєвим - науковим співробітником цієї ж наукової установи Харкова. З боку науковців було здійснено ряд кроків до прискорення впровадження винаходу. Їх пропозиції «потонули» у лабіринтах бюрократії і наукової безграмотності. Пропозиції вчених передавались по інстанціях - з відділу винахідництва в Управління воєнно-хімічного захисту Народного Комісаріату Оборони, у Науково-дослідний хімічний інститут Робітничо-селянської Червоної Армії, потім знову повернулись в Управління, а згодом - у Радієвий інститут Академії наук СРСР. Тут його директор академік В.Хлопін дав заключення про те, що заявка харківських науковців не має реальних підстав. Наступне звернення вчених Харкова до міністра оборони країни залишилось без відповіді. Роботи в напрямку створення бомби розгорнулись лише після закінчення Великої Вітчизняної війни, коли США випробували таку зброю.
Таким чином, інтелектуальні ресурси людства, досягнення фізичної і хімічної науки були спрямовані на створення атомної і термоядерної зброї, промислових реакторів. Вони дали державам заряди для атомних бомб, реактора першої в світі атомної електростанції, реактора для атомного підводного човна, різних типів потужних енергетичних, ізотопних та інших реакторів.
Відповідальність і ризик, що пов'язаний з проникненням людини в усі таємниці Природи, величезні. Аварії на американських, англійських та інших атомних станціях викликали у людей негативне ставлення до атомної енергетики. Індустріалізація території України, забруднення природного середовища відходами виробництва, експлуатація невідтворюваних запасів сировини викликали небезпечну екологічну ситуацію для соціального почуття населення - здоров' я значної частини людей, негативно відбивається на їх настрої, долі майбутніх поколінь. Проблема екології в Україні набула надто високої актуальності. Загальновизнаним є те, що вона стала зоною екологічного лиха. Те, що сталося на Чорнобильській АЕС у ніч на 26 квітня 1986 р. назавжди увійде в історію людства як трагедія, наслідки якої стали відчутними далеко за межами України і відбиватимуться на долі багатьох поколінь.
У республіці, яка понад 60 років була складовою частиною радянської держави і займала менше 3% її території, природно- кліматичні умови найбільш сприятливі для підвищення ролі і значення харчової і легкої промисловості, агропромислового комплексу в структурі народного господарства. На початку 80-х років на її території було розташовано біля 40% усіх реакторів АЕС колишнього СРСР - Чорнобильської, Хмельницької, Рівенської, Запорізької, Південно-Української АЕС.
За сумарною потужністю ядерних енергоблоків (12 880 МВт) Україна посіла восьме місце у світі, 14 - за виробництвом на них електроенергії. Однак за якісними показниками, з погляду екологічної безпеки, як визнала МАГАТЕ, її ядерна енергетика займає одне з останніх місць у світі. На атомних об'єктах України наприкінці 80-х років щорічно вироблялось біля трьох мільйонів кубічних метрів рідких радіоактивних відходів. Але для них не було зведено стаціонарних сховищ-могильників. У цілому ж її територія за природними умовами непридатна для сховища рідких радіоактивних відходів.
Зоною атомизації Україна стала за неповних два десятиліття - у 70-80-і роки. Але тут з початку 80-х років додатково розпочалось будівництво Кримської,
Одеської, Чигиринської АЕС. Разом з цим виникли проблеми з забезпеченням міцності споруд уже діючої - Рівенської АЕС. Переважна більшісь станцій призначалась для енергопостачання споживачів східноєвропейських країн і побудована у басейнах Дніпра і Південного Бугу. З їх появою ВИНИК дефіцит ВОДНИХ ресурсів до 6 кубічних кілометрів щорічно. Ташлинське водосховище виявилось неспроможним забезпечити водою роботу навіть двох блоків Південно-Української АЕС. Незважаючи на це, Мінатоменерго СРСР запланувало тут будівництво п'ятого і шостого енергоблоків, мало намір звести на Південному Бузі дамбу висотою 45 метрів і спорудити нове Костянтинівське водосховище. Це вело до скорочення нерестилищ, втрати цінних пород риб, осолонення води, зменшення її рівня в ріках, знищення історичних пам'яток і краси краю. У густозаселеному районі Запорізької АЕС, де тільки у великих містах проживає біля одного мільйона чоловік, її стоками забруднюється Каховське водосховище, накопичуються радіонукліди.
Таким чином, проблеми, які сьогодні супроводжують людство, є наслідком технократичних підходів у використанні досягнень науки і техніки, ігнорування необхідності партнерських стосунків з Природою, порушення збалансованості, гармонії "наука-культура", відходу техногенної цивілізації від культури. Це вже не тільки усвідомлено. Вища школа модернізує навчальний процес майбутніх фахівців в напрямку потреби для них синтеза знань, єдності науки і культури.