5. Цивільні правовідносини.

Цивільні правові відносини — це особисті немайнові та майнові відносини між майнове самостійними, юри­дична рівними учасниками, що є носіями суб'єктивних цивільних прав і обов'язків, які виникають, змінюють­ся, припиняються на підставі юридичних фактів і за­безпечуються можливістю застосування державного примусу.

Цивільно-правові відносини складаються з трьох основ­них елементів: суб'єкта, об'єкта і змісту.

Суб'єктами цивільних правовідносин виступають учас­ники їх. Ними можуть бути фізичні та юридичні особи, а також держава Україна, Автономна Республіка Крим і те­риторіальні громади, іноземні держави та інші суб'єкти публічного права. Суб'єкт цивільно-правових відносин, якому належить право, називається активним суб'єктом, або суб'єктом права. Суб'єкт цивільно-правовових відносин, на якого покладено обов'язок, називається пасивним су­б'єктом, або суб'єктом обов'язку.

Як правило, в цивільних правовідносинах кожен з учас­ників має суб'єктивні права і несе суб'єктивні обов'язки. Наприклад, у правовідносинах, що виникають із договорів купівлі-продажу, підряду, лізингу, перевезення, комерцій­ної концесії, схову, кожен із суб'єктів правовідносин має права і несе певні обов'язки.

Суб'єктам цивільно-правових відносин притаманна суспіль­но-юридична якість цивільної правосуб'єктності, яка скла­дається з цивільної правоздатності і цивільної дієздатності.

Об'єкти цивільно-правових відносин — це те, на що спрямовані суб'єктивне право і суб'єктивний обов'язок з метою задоволення інтересів суб'єктів.

Залежно від змісту можна говорити, що виникнення цивільно-правових відносин пов'язане з необхідністю при­дбання, перевезення речей, надання послуг, публікації творів науки та літератури, захисту честі та ділової репу­тації тощо. Тобто об'єктами цивільно-правових відносин є:

а) особисті немайнові блага,

б) речі,

в) дії, в тому числі послуги,

г) результати духовної та інтелектуальної творчості.

Зміст цивільних правовідносин утворюють суб'єктив­не право і суб'єктивний обов'язок.

Суб'єктивне цивільне право — це вид і міра можливої (дозволеної) поведінки уповноваженої особи, яка забезпе­чується виконанням обов'язків іншими суб'єктами і мож­ливістю застосування до них державного примусу. Суб'єк­тивному праву уповноваженої особи притаманна своя струк­тура, яка складається з трьох прав (повноважень):

• право (повноваження) на власні дії;

• право (повноваження) на чужі дії;

• право (повноваження) вимагати застосування засобів примусу до зобов'язаних осіб, які не виконали чи неналеж­ним чином виконали зобов'язання.

Наприклад, власник речі вправі володіти, користуватись і розпоряджатися нею. Він також вправі вимагати від усіх осіб і держави утримуватися від порушення його права влас­ності, а при порушенні, наприклад, подати позов про ви­требування майна з чужого незаконного володіння. Влас­ник також може вимагати усунення будь-яких інших пору­шень його права, хоч би ці порушення і не були поєднані з позбавленням права володіння.

Суб'єктивне право пов'язане із суб'єктивним обов'язком, оскільки здійснення цього права залежить від поведінки зобов'язаних осіб. Суб'єктивний цивільний обов'язок — це міра необхідної поведінки зобов'язаної особи для задоволен­ня інтересів уповноваженої особи. Зміст цивільно-правово­го обов'язку полягає в тому, що закон (договір) зобов'язує особу до певної поведінки (здійснити певні дії чи утримати­ся від певних дій). Тобто це заснована на законі міра відпо­відної (щодо задоволення інтересів певної особи) поведінки зобов'язаної особи. Наприклад, за договором перевезення вантажу, транспортна організація (перевізник) зобов'язана доставити ввірений їй відправником вантаж до пункту при­значення і видати його отримувачу.

Класифікація цивільно-правових відносин має не тільки виключно теоретичне, а й практичне значення, оскільки дає змогу правильно застосувати норми цивільного права в кож­ному конкретному випадку. Цивільні правовідносини кла­сифікують за їхніми ознаками.

Отже, цивільно-правові відносини можна поділити так:

• За змістом: немайнові цивільно-правові відносини щодо задоволення немайнових інтересів (наприклад, право на індивідуальність, особисте життя та його таємницю);

майнові цивільно-правові відносини, спрямовані на задо­волення майнових інтересів суб'єктів (наприклад, право­відносини власності, передача майна однією особою іншій в порядку поставки, ренти, оренди, лізингу, позички, спад­кування).

• За зв'язком учасників відносин: абсолютні, тобто ци­вільно-правові відносини, за яких уповноваженому суб'єкту протистоїть як зобов'язаний суб'єкт невизначене коло осіб (наприклад, правовідносини власності, авторства, де влас­ник і автор виступають уповноваженою особою, а всі інші, які існують одночасно з ними, є зобов'язаними щодо влас­ника чи автора); відносні цивільно-правові відносини, за яких уповноваженому суб'єкту протистоїть конкретно ви­значена особа, яка повинна виконати для уповноваженого суб'єкта певні дії (наприклад, за договором купівлі-прода­жу продавець має право вимагати оплату від конкретного покупця, а покупець відповідно — передачі речі від кон­кретного продавця).

Отже, право уповноваженої особи в абсолютних пра­вовідносинах захищається від порушення будь-якою осо­бою, а право уповноваженої особи у відносних правовідно­синах захищається від порушення з боку конкретно ви­значених осіб.

• Залежно від об'єкта правових відносин: речові ци­вільно-правові відносини, об'єктом яких є речі (наприклад, володіння та користування майном — речове право реалі­зується безпосередньо уповноваженою особою); зобов'я­зальні, тобто правовідносини, об'єктом яких є виконання відповідних зобов'язань особою (наприклад, відносини, які виникають із договору ренти, безпідставного збагачення, завдання шкоди).

• Залежно від структури: прості цивільно-правові від­носини, за яких одній стороні належить тільки право, а іншій — тільки обов'язок (наприклад, правовідносини, що виникають із договору позики і позички); складні цивіль­но-правові відносини, за яких сторони мають як права, так і обов'язки (так, за договором купівлі-продажу майна, по­купець має право вимагати передачі йому проданої речі і водночас зобов'язаний сплатити продавцю її вартість, а продавець, у свою чергу, зобов'язаний передати річ і водно­час має право вимагати сплати грошей за цю річ).

• За характером нормативного спрямування: регуля­тивні цивільно-правові відносини, в основу яких покладено дію цивільно-правових норм, спрямованих на регулювання особистих немайнових та майнових відносин між їх учасни­ками; охоронні цивільно-правові відносини, що виникають унаслідок порушення цивільних прав одного з суб'єктів цих відносин і спрямовані на відновлення цих прав та ін.

Цивільно-правові відносини виникають, змінюються або припиняються на підставі юридичних фактів, тобто обста­вин, які мають юридичне значення і породжують певні правові наслідки. Юридичні факти — це конкретні життєві обставини, з якими норми цивільного законодавства пов'я­зують правові наслідки, і передусім виникнення, зміну або припинення правовідносин. Отже, юридичні факти — посе­редня ланка між нормою цивільного законодавства і право­відносинами.

Цивільний кодекс України встановлює такий перелік юридичних фактів, які породжують (цивільні права і обов'язки) правовідносини:

• договори та інші правочини;

• створення творів науки, літератури, мистецтва, вина­ходів та інших результатів інтелектуальної праці;

• заподіяння шкоди іншій особі (делікти);

• набуття, збереження майна без достатньої правової підстави;

• публічне обіцяння нагороди без оголошення конкурсу;

• публічне обіцяння нагороди за результатами конкурсу;

• вчинення дій у майнових інтересах іншої особи без її доручення;

• рятування здоров'я та життя фізичної особи, майна фізичної або юридичної особи;

• створення загрози життю, здоров'ю, майну фізичної особи або майну юридичної особи.

Цивільні права та обов'язки можуть виникати безпосе­редньо також з актів цивільного законодавства. У випад­ках, встановлених цивільним законодавством, цивільні права та обов'язки можуть виникати з актів органів дер­жавної влади, органів влади Автономної Республіки Крим чи органів місцевого самоврядування, з рішення суду.

Цивільний кодекс України встановлює, що цивільні пра­ва та обов'язки можуть також виникати і з тих дій осіб, які не передбачені актами цивільного законодавства, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки.

Правовою наукою розроблено класифікацію юридичних фактів на підставі певних критеріїв. Юридичні дії — це юридичні факти, спричинення яких залежить від волі людей та породжує певні правові на­слідки (наприклад, укладення учасниками правовідносин певного договору).

Дії, що вчиняються відповідно до закону, визнаються правомірними (наприклад, правочини, адміністративні акти та ін.), а дії, що вчиняються всупереч законові, — неправо­мірними (укладення фіктивних правочинів та ін.).

Юридичні події — це юридичні факти, що настають не­залежно від волі людини (наприклад, природні явища сти­хійного характеру — повінь, землетрус). У цьому при­кладі юридичним фактом є подія, настання якої не зале­жить від вольової поведінки осіб. У цивільному законо­давстві такі явища набувають значення непереборної сили: смерть особи тощо. Непереборна сила є одним з юридичних фактів, які переривають перебіг позовної дав­ності.