Регулювання міжнародної торгівлі

1 січня 1995 року почала свою діяльність Всесвітня торговельна організація (WorldTradeOrganization), враховуючи норми діючої до 1994 року Генеральної угоди з тарифів і торгівлі (ГАТТ).

Генеральна угода з тарифів і торгівлі грала ведучу роль в регулюванні міжнародної торгівлі. Вона являла собою багатосторонню міжнародну угоду, що містила зведення правових норм, на яких базувались торговельні відносини між країнами-учасницями. Угода була підписана в Женеві 30 жовтня 1947 року і вступила в силу 1 січня 1948 року для 23 країн, які її підписали. В 1994 році учасницями ГАТТ були 118 держав.

ГАТТ виконувала три функції:

• вплив на державну торговельну політику шляхом вироблення правил світової торгівлі;

• форум для переговорів з лібералізації торгівлі;

• врегулювання суперечок.

Основною метою ГАТТ було забезпечення безпечності передбачуваних міжнародних торговельних відносин шляхом:

• скасування митних та інших торговельних обмежень;

• усунення всіх форм дискримінації в міжнародній торгівлі з метою підвищення рівня життя, забезпечення повної зайнятості;

• підвищення реальних доходів населення і попиту, більш ефективного використання сировини, зростання виробництва і торговельного обміну.

До 1994 року відбулося вісім торговельних раундів, метою яких була подальша лібералізація світової торгівлі і усунення торговельних бар’єрів.

Переговори під егідою ГАТТ тільки в 60-х і 70-х роках скоротили митні бар’єри з 25-30 до 3-4% і допомогли потроїти обсяги світової торгівлі за 70-80-ті роки.

СОТ – законодавча і інституціональна основа міжнародної торговельної системи, механізм багатостороннього узгодження і врегулювання політики країн-членів в сфері торгівлі товарами та послугами, врегулювання торговельних спірних питань і розробки стандартної зовнішньоторговельної документації.

СОТ була створена в 1995 році. Угода про створення СОТ містить 29 правових документів і 25 міністерських декларацій, які визначають права і обов'язки країн в рамках багатосторонньої торговельної системи, що увібрали в себе все найкраще, що було досягнуте в рамках ГАТТ і додали багато нового.

Принципова різниця між СОТ і ГАТТ полягає в тому, що ГАТТ була просто зведенням правил, багатосторонньою угодою, яка мала невеликий секретаріат. СОТ є постійною міжнародною організацією, що діє на основі угоди, ратифікованої країнами-членами, і має свій секретаріат. ГАТТ як угода складалась зі сторін, які брали в ній участь. СОТ складається з країн-членів. ГАТТ початково вважалась тимчасовою угодою, що діяла б до моменту створення СОТ. СОТ – постійно діюча організація. ГАТТ була присвячена практично тільки торгівлі товарами. На СОТ покладені функції регулювання торгівлі не тільки товарами, але й послугами, включаючи такі специфічні, як права на інтелектуальну власність. Система врегулювання спірних торговельних питань, що діяла в рамках ГАТТ була громіздкою й неефективною, оскільки дозволяла окремим країнам блокувати прийняття рішень. Система врегулювання торговельних спорів, що діє у СОТ, більш ефективна, оскільки дозволяє приймати багато рішень, що не можуть бути блоковані окремими країнами, на автоматичній основі.

В наш час СОТ є головною міжнародною організацією, що регулює торгівлю товарами, послугами та інтелектуальною власністю. Це регулювання містить в собі реалізацію узгоджених принципів поведінки країн в міжнародній торгівлі та комплекс заходів, що проводяться під егідою СОТ з участю більшості країн світу. Найбільш важливі принципи, на яких базується міжнародна торговельна система, наступні:

• торгівля без дискримінації;

• лібералізація міжнародної торгівлі;

• застосування заходів, які обмежують імпорт, тільки на основі правил СОТ – відмова країн від використання протекціонізму як засобу торговельної політики;

• передбачуваність торговельної політики;

• сприяння конкуренції.

ТОРГОВО-ПОЛІТИЧНІ ІНСТРУМЕНТИ СОТ

Світова організація торгівлі очолює процес лібералізації міжнародної торгівлі. Вона прийшла на зміну Генеральній угоді про тарифи і торгівлі - ГАТТ 1 січня 1995 р. На відміну від ГАТТ СОТ придбала статус юридичної особи і спеціалізованої установи ООН. Таким чином, СОТ є як організацією, так і свого роду кодексом правових норм, що розповсюджуються на сферу міжнародного обміну товарами, послугами і предметами інтелектуальної власності. СОТ контролює виконання торгівельних угод і веде спостереження за торгівельною політикою членів СОТ, організовує проведення нових багатосторонніх торгівельних переговорів, займається дозволом торгівельних суперечок між членами організації.

СОТ: СТРУКТУРА І ПРИНЦИПИ

Найвищим керівним органом СОТ є Конференція міністрів, скликана не рідше за один раз на два роки. Вона ухвалює рішення з найважливіших питань: здійснює прийом нових членів в Організацію, початок нового раунду багатосторонніх торгівельних переговорів, затвердження їх повістки.

У період між конференціями діяльністю СОТ керує Генеральна рада, що складається з послів і глав делегацій членів СОТ. Генеральна рада проводить огляди торгівельної політики країн-членів і займається дозволом торгівельних суперечок між ними. Ці функції вона делегує двом спеціальним органам – з аналізу торгівельної політики і з розв’язання суперечок. Генеральній раді підлеглі також три ради - Рада з торгівлі товарами, Рада з торгівлі послугами, Рада з інтелектуальної власності, а також три комітети - з торгівлі і розвитку; з обмежень, пов'язаних з торгівельним балансом; з бюджету, фінансів і адміністративних питань.

Крім того, в структуру СОТ входять різні спеціалізовані комітети, робочі і експертні групи. Вони займаються підготовкою аналітичних матеріалів і рішень СОТ, що стосуються захисту навколишнього середовища, проблем країн, що розвиваються, правил конкуренції, інвестицій, регіональних торгівельних угод, прийому нових членів.

Технічне забезпечення діяльності численних органів СОТ покладене на Секретаріат, очолюваний Генеральним директором. Хоча Секретаріат не ухвалює рішень з принципових питань, його значення і вплив у СОТ вельми велике.

Систему угод СОТ можна розглядати як міжнародне законодавство, що встановлює правила обміну товарами і послугами. Основу правової системи СОТ складає пакет документів, головним з яких є Угода про СОТ, а також чотири додатки до нього.

У Додаток 1 входять три основоположні угоди СОТ: Генеральна угода про тарифи і торгівлю 1994 р. (включаючи положення Генеральної угоди про тарифи і торгівлю 1947 р. з урахуванням змін, внесених з моменту підписання), Генеральна угода по торгівлі послугами (ГАТС) і Угода по торгівельних аспектах прав інтелектуальної власності (ТРІПС).

Крім того, в Додаток 1 включені дві угоди, які встановлюють права та зобов’язання урядів по регулюванню торгівлі окремими категоріями товарів: Угода з сільського господарства і Угода з текстилю і одягу. Ряд угод регламентує застосування основних інструментів зовнішньоторговельної політики: Угода по субсидіях і компенсаційних заходах, Угода по застосуванню ст. VI ГАТТ-94 (Угода по антидемпінгових заходах), Угода по захисних заходах, Угода по технічних бар'єрах в торгівлі, Угода по застосуванню санітарних та фітосанітарних норм, Угода по застосуванню ст. VII ГАТТ-94 (Угода з митної оцінки товарів), Угода з передвідвантажувальної інспекції, Угода з правил походження товарів, Угода за процедурами імпортного ліцензування, Угода по інвестиційних заходах, пов'язаних з торгівлею.

До Додатку 2 увійшло Розуміння про правила і процедури розв’язання суперечок; у Додаток 3 - Механізм оглядів торгівельної політики, в Додаток 4 - декілька багатосторонніх торгівельних угод, обов'язкових не для всіх, а тільки для зацікавлених членів СОТ, що підписали їх: - Угода по торгівлі цивільною авіатехнікою, Угода по урядових закупівлях, Угода з молочних продуктів і Домовленість по яловичині.

Діяльність СОТ спрямована на створення сприятливих умов для міжнародного обміну товарами і послугами. Вона базується на двох головних принципах - недискримінації і гласності. Принцип недискримінації має подвійне значення. Перше – недискримінація торгівельних партнерів по відношенню один до одного. Кожна країна надає всім партнерам умови торгівлі, не менш сприятливі, ніж ті, які вона надала хоча б одній з них. Даний аспект принципу недискримінації знайшов свій вираз в обов'язковому застосуванні режиму найбільшого сприяння (РНС) до всіх членів СОТ. Інший аспект підкреслює неприпустимість дискримінації іноземних товарів по відношенню до вітчизняних після проходження митниці. Дотримання цієї вимоги забезпечується наданням національного режиму іноземним товарам, що поступили на внутрішній ринок.

Принцип гласності полягає у тому, що всі країни зобов'язуються регулярно і в повному обсязі інформувати інших членів СОТ про застосування засобів торгівельної політики, а також завчасно доводити до їх відома заходи, які готуються до введення. У документах СОТ міститься список інструментів, про застосування яких вимагається обов'язково попереджати інші країни, і вказані терміни повідомлення. Відповідно до Додатку 3 до Угоди про СОТ всі країни представляють до відповідного органу Організації огляди своєї торгівельної політики. Кожний з них доповнюється оглядом по даній країні, підготовленим Секретаріатом. Країни, що займають перші чотири місця в обороті міжнародної торгівлі, готують такі доповіді один раз в два роки, інші країни - один раз в чотири або шість років. При цьому ЄС розглядається як одна країна.

У певних випадках можливі відступи від основоположних принципів СОТ. Максимальні виключення відносно застосування режиму найбільшого сприяння і національного режиму містяться в Генеральній угоді з торгівлі послугами (ГАТС). Це пов'язано з такими особливостями торгівлі послугами, як збіг моменту виробництва і споживання послуги; необхідність присутності постачальника послуг на національному ринку; велика різноманітність видів послуг, кожний з яких володіє своєю специфікою. Відступи від принципу недискримінації передбачені, зокрема, в Угоді по захисних заходах. Принцип гласності дотримується найбільш послідовно, проте існують певні труднощі в одночасному виконанні даної вимоги і збереженні конфіденційності інформації, також гарантованому нормами СОТ.

Процес приєднання України до системи ГАТТ-СОТ розпочався 17 грудня 1993 р., коли до Секретаріату ГАТТ було подано офіційну заяву Уряду України про намір приєднатися до ГАТТ. Наступним кроком відповідно до процедури приєднання стало подання 28 червня 1994 р. Меморандуму про зовнішньоторговельний режим України на розгляд Робочої комісії з питань розгляду заявки України щодо приєднання до ГАТТ. Відтоді відбулося вже кілька засідань Робочої комісії. У 1997 р. розпочався процес двосторонніх переговорів з країнами членами СОТ.

На кінець 2004 р. членами СОТ були 148 держав, а 31 мали статус країн-спостерігачів, серед них і Україна.