Мудрец от похмелья глупеет, а плут

Шутом выступает на сессии.

Но разве сравнится неопытный плут

Со мной – дураком по профессии!

А наш проповедник! Какую подчас

С амвона он корчит гримасу!

Клянусь вам: он хлеб отбивает у нас,

Хотя облачается в рясу.

Я – клоун бродячий, жонглер, акробат,

Умею плясать на канате,

Но в Лондоне есть у меня, говорят,

Счастливый соперник в палате!

Незалежністю, почуттям власної гідності, веселістю віє від пісні лудильника. Він вихваляє своє ремесло, пишається ним і запевняє, що кращого фаху й нема на світі. Ні гроші, ні блискучий солдатський мундир не привабили його в армії – і він втік з неї, повернувшись до своєї улюбленої роботи.

У пісні вдови злодія, який не змирився з законами англійських загарбників і загинув, на першому плані – велике кохання, що свято оберігається вдовою у всіх її блуканнях.

У творі зустрічаємо й комічний образ кволого скрипаля, який має бажання притулитися й погрітися біля якоїсь жіночки.

З особливою любов’ю виписаний образ бродячого поета. Доля суворо з ним обійшлася, але не зламала його, бо він прославляє Музу, свободу, веселість, кохання. Поет співає пісню, в якій розповідає, що люди убогі і голодні, але не занепадають духом, їм ненависні закони, встановлені новим суспільством та Англією, бо вони засновані на страхові й насильстві. Основа справжнього щастя полягає у свободі й незалежності, рівноправності людей, житті за законами честі, а бідний ти чи багатий – це вже питання другорядне. В пісні звучить заклик до боротьби проти гнилих суспільних законів, устоїв, звучить різка критика існуючого ладу.

К черту тех, кого законы

От народа берегут.

Тюрьмы – трусам оборона,

Церкви – ханжеству приют!

У вірші “Дві собаки” Бернс зображує сучасне йому суспільство, поділене на два класи: гнобителів-багатіїв і трудящих-бідняків, але картина життя представників цих класів дана більш повною та систематизованою. Використовуючи метод протиставлення, поет порівнює їх спосіб життя за кількома лініями: корисна праця і матеріальна забезпеченість; ставлення до політичного і суспільного життя; проведення вільного часу.

За формою вірш – діалог двох собак: панської Цезаря і холопської Люаса. “Його честь”, власник титулів, земель, веде життя сите, безтурботне. Його оточують слуги, для нього на кухні з ранку до ночі щось варять і смажать. Коли в Шотландії холодно, він вирушає в теплі краї, де слухає іспанські серенади, п’є німецьке вино, цілує італійських сеньйор. А якщо й залишається взимку вдома, то пиячить, грає в карти, марнує час в пустих заняттях. Образ його жінок найчастіше поєднує в собі чорта і повію. Усе це марнотратство забезпечується тяжкою, непосильною працею робітників і селян, її жорстокою експлуатацією.

Прості ж люди не лише виснажливо працюють, але й їх ще оббирають до останньої копійки, кидають у в’язниці і примушують мовчати, щоб не втратити останній шматок хліба. Коли селянський пес Люас говорить про те, що хоч би та частина народних грошей, яка йде на утримання парламентської групи, приносила користь, бо ж витрачається на благо Британії, Цезар злобно сміється над ним:

Служить стране? Ах ты дворняжка!

Ты мало знаешь свет, бедняжка.

В палате досточтимый сэр

Повторит, что велит премьер,

Ответит «да» иль скажет «нет»,

Как пожелает кабинет…

Жорстокість, егоїзм, безпринципність, моральне виродження – характерні риси панівних класів буржуазного суспільства. А селянин усе життя працює. Єдиний його скарб – невтомні руки. І якщо він захворіє або втратить землю – його родині загрожує смерть. А щоб уникнути цієї страшної долі, селяни змушені терпіти жорстокість і знущання хазяїв. Навіть блазень, який прислуговує господарю, їсть і п’є краще, ніж трудівник:

Тщедушный шут живет богаче,

Чем тот, кто в поле водит плуг,

А что едят жильцы лачуг,

При всем моем воображенье,

Я не имею представленья!

І, незважаючи на тяжку працю селянина, вони, трударі, живуть достойно, дивляться вперед, їхні діти виростають мужніми і стійкими. В них є радість і щастя, вони відпочивають і розмовляють, веселяться і співають. І, що найдивніше, люди важкої праці жваво цікавляться політичним життям країни, питаннями релігії, англійським “опікунством”:

Забыв нужду на пять минут,

Беседу бедняки ведут

О судьбах церкви и державы

И судят лондонские нравы.

Не знаешь ты простого люда –

Он прям и честен, хоть с причудой…

И честным людям никогда

Не причиняет он вреда.

Люас, від душевної простоти своєї, пропонує варіант життя, який однак залишається, без відгуку, без відповіді: